І справді, реакція НАТО на російську воєнну агресію у 2014 р. укладалась у рамки очікуваної Кремлем, що не завадило російським військам нарощувати ескалацію бойових дій на Донбасі. Уельський 2014 р. саміт НАТО ухвалив рішення, які закріплювали пріоритет політико-дипломатичних засобів у відносинах з Росією. Було прийняте рішення тимчасово припинити відносини стратегічного партнерства з нею. Україна отримала запевнення, що НАТО й надалі докладатиме політико-дипломатичних зусиль (заяв і декларацій), спрямованих на підтримку її територіальної цілісності і припинення російської воєнної агресії. Що ж до реальної воєнної допомоги, то Уельський саміт НАТО передав це рішення на розсуд національних урядів країн – членів Альянсу.

Щодо Європейського Союзу, то Росія не вважає його гідним суперником. Кремль має тверде переконання, що Європі не вистачить готовності заплатити необхідну ціну для захисту своїх принципів і цінностей. Тому, розв’язавши війну проти України, і навіть повністю не окупувавши її територію, Росія цілком здатна примусити Європу визнати, що «безпеки без участі Росії не може бути»¹⁹.

Російсько-українська війна викрила глибоку кризу європей-ської безпеки загалом і безпеки Європейського Союзу зокрема. Неадекватність сприйняття цієї війни призведе до того, що авторитет ЄС як кризового центру буде поставлений під сумнів і вплив нормативних, економічних та політико-дипломатичних заходів у розв’язанні цієї кризової ситуації виявився незначним.

Таким чином, Євросоюз показав себе слабкою ланкою у ви-робленні згуртованого й сучасного реагування на російський виклик європейській безпеці, який виявився для Європи абсолютно неочікуваним. Адже саме «ЄЄ найбільше втрачає від наслідків російської агресії щодо України. У той час, як основні цінності цілком поділяються країнами ЄЄ, його внутрішня згуртованість викликає багато запитань, його військовий потенціал недостатній або відсутній у багатьох галузях, і немає жодної впевненості, що він може бути використаний для вирішення зовнішніх справ. Росія ж досягла значного успіху у двосторонніх відносинах з багатьма державами – членами ЄЄ, тоді як ЄС постійно запізнювався з розв’язанням проблем на багатосторонньому рівні»²⁰.

Завдяки такій стратегії Росії вдалося значною мірою розколоти внутрішню єдність і солідарність країн ЄС. Це створює величезний виклик не тільки майбутньому існуванню ЄС, а й усій чинній системі міжнародних відносин. Як передбачає 3. Бжезінський, в умовах багатополярного світу й непевних перспектив Сполучених Штатів, «не згуртована Європа курсуватиме в кількох напрямах: Німеччина та Італія – до Росії через торговельні інтереси; Франція та нестабільна Центральна Європа – до політично поміркованого ЄС; а Велика Британія намагатиметься зберегти рівновагу в ЄС, підтримуючи особливі відносини з нестабільними Сполу-ченими Штатами. Інші країни діятимуть, швидше, щоб захопити регіональні сфери впливу: Туреччина – в межах колишньої Османської імперії, Бразилія – у південній півкулі, і так далі»²¹.

Водночас, як зазначають аналітики Королівського інституту міжнародних справ, «Росія сигналізувала про свої амбіції та наміри понад десять років тому, але тоді Заходу було зручно не звертати на це увагу й віддаватися фантазіям, що Росія розвивається в напрямі ліберально-демократичної моделі, яка влаштовує Захід. Війна в Україні – це, окрім іншого, результат політики потурання, яку Захід здійснював щодо Росії. Захід вважає колишні радянські республіки повністю суверенними країнами. Тому прагнення В. В. Путіна відновити російське панування в країнах, які були в минулому підвладні їй, – суть російського виклику для Європи!»²².

Упродовж останнього десятиліття Росія розробила й запровадила достатньо ефективну стратегію розколу Європейського Союзу. Серед заходів такої стратегії: незаконні дії Росії в країнах ЄС з монополізації європейського ринку, кооптація європейських еліт у російські інтереси, провокування право- та ліворадикальних політичних рухів, накладання торговельних ембарго, тимчасове припинення постачання енергоресурсів, широке використання підривного потенціалу російських спецслужб і російської діаспори, різні форми кібератак та інкорпорація ділових і політичних еліт.

Усе це дало Росії змогу значно знівелювати баланс сили, котрий склався в її відносинах із Заходом за результатами «холодної війни». Усвідомивши це, РФ наважилася порушити цей баланс, розв’язавши війну проти України. Таким чином, Україна стала тим центральним майданчиком світової геополітики, окупувавши який Росія намагається змінити баланс сили і переглянути баланс інтересів, що склався в постбіполярній системі міжнародних відносин і закріплений відповідними договорами, угодами, конвенціями та іншими документами міжнародного права. Отже, кінцевою стратегічною метою Росії та наслідком російсько-української війни буде руйнація постбіполярного світового порядку, на якому тримається сучасна система міжнародної безпеки. Порушення цього порядку призведе до наслідків, передбачуваних 3. Бжезінським.

Чи усвідомила Україна нову геополітичну ситуацію у світі, опинившись у 2014 р. у ролі жертви російської агресії? На жаль, наша держава продовжувала дотримуватися такої самої лінії поведінки, як і Європа, увірувавши у фетиш дипломатії, міжнародної підтримки та міжнародного права, яке втратило свою силу, оскільки Росія продемонструвала прецедент його порушення та безкарності за подібні дії. Прикладом неусвідомлення цієї нової ситуації була віра України в силу гарантій Будапештського 1994 р. меморандуму її національної безпеки.

Україна розглядала обіцяні в Будапештському меморандумі гарантії як найдієвіший міжнародно-правовий інструмент забезпечення своєї національної безпеки. Фетишизація дипломатії як основного засобу гарантування своєї національної безпеки та оборони простежувалася не лише стосовно цього меморандуму, а й в інших нормативно-правових документах. Так, у новій редакції Воєнної доктрини України, прийнятій за часів президентства В. Януковича, центральний змістовний елемент – війна – підміняється воєнним конфліктом. Таким чином, зі змісту доктрини випадає завдання оборони країни, натомість приписується завдання запобігання та ліквідації чи нейтралізації воєнного конфлікту. Оскільки конфлікт можна врегулювати різними засобами, то зі Збройних Сил України фактично знімаються завдання організації оборони країни, а застосування воєнної сили стає другорядним завданням, тоді як пріоритет віддається політико-дипломатичним та іншим невійськовим засобам. Інші положення цього розділу практично усувають Збройні Сили від заходів із запобігання виникненню воєнного конфлікту. Пріоритет на цьому етапі воєнного конфлікту віддається виключно політико-дипло-матичним засобам. Так, до основних принципів воєнної політики України із запобігання виникненню воєнних конфліктів належать: забезпечення обґрунтованості воєнної політики, дотримання позаблокового та без’ядерного статусів, координація та узгодженість дій на міждержавному рівні.

З таких суперечливих положень Доктрини випливає висновок, що політико-дипломатичні інструменти без підкріплення їх чинником воєнної сили не можуть бути ефективними. У воєнному конфлікті на всіх етапах його розвитку вони мають бути тільки допоміжними, тоді як Україна вважала їх основними, виключивши при цьому будь-які можливості прямого застосування воєнної сили.

Такими самими неефективними й непродуктивними вияви-лись і шляхи запобігання воєнному конфлікту, визначені статтею 17 Воєнної доктрини України. Основним з них є «юридично-правове оформлення міжнародних гарантій Будапештського меморандуму, наданих Україні у зв’язку з відмовою від ядерної зброї». Такі шляхи, як «розширення міжнародного співробітництва з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць, території яких прилягають до державного кордону України», навпаки, сприяли розвитку сепаратизму та колабораціоністських настроїв стосовно російського агресора в прилеглих до Росії східних регіонах України, що, власне, зміцнювало переконання Росії в її легкій і повній перемозі у війні з нашою державою. Інші з перелічених шляхів, наприклад, такі як «забезпечення інформаційної безпеки», взагалі були проігноровані або не прийняті до уваги.

Зрештою, дій, до яких Україна, згідно зі статтею 20 Воєнної доктрини, має вдатися, щоб стримати воєнного агресора, небагато: їй слід активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі та звернутися до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних і регіональних організацій, впливових держав, держав – гарантів безпеки України відповідно до Будапештського меморандуму щодо здійснення заходів з недопущення застосування воєнної сили проти України.

Сподіваючись на виняткову дієвість гарантій Будапештського меморандуму, з початком воєнної агресії Росії проти України Верховна Рада України 28 лютого 2014 р. ухвалила Постанову «Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», в якій вона вимагала від усіх держав – гарантів відповідно до Будапештського меморандуму практичними діями підтвердити закріплені в меморандумі зобов’язання втримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України.

Згідно з пунктами 6 і 7 Будапештського меморандуму, Вер-ховна Рада закликала сторони-підписанти меморандуму провести негайні консультації з Україною для зняття напруженості й відновлення атмосфери взаємної довіри та підтримати здійснення Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй моніторингу ситуації в окремих регіонах України, зокрема в Автономній Республіці Крим. У разі ескалації напруженості Верховна Рада вимагала від держав-гарантів домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у тому числі з урахуванням попереднього розгляду цього питання, за результатами якого була прийнята заява Голови Ради Безпеки ООН від 20 липня 1993 р.23

Одночасно Верховна Рада України звернулася до Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з пропозицією скликати засідання для розгляду зазначених проблем та до парламентів держав -гарантів безпеки України і міжнародних організацій із закликом направити спеціальні моніторингові місії з метою ознайомлення з реальним станом справ в Україні. Зокрема, вона запросила ООН, ОБСЄ, Раду Європи, Європейський Союз, НАТО, СНД та інші заінтересовані міжнародні структури організувати виїзні засідання своїх органів в Україні24.

11 березня 2014 р. Верховна Рада України ухвалила нову Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів безпеки», у якій звернулася до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки як країн-учасниць меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї з проханням виконати свої зобов’язання відповідно до його положень та застосувати всі можливі дипломатичні, політичні, економічні та військові заходи для негайного припинення агресії та збереження незалежності, суверенітету й існуючих кордонів України. Окремо Верховна Рада України звернулася до Російської Федерації, згідно з положеннями мемо¬рандуму, з вимогою негайно вивести війська з території України та припинення агресії проти Української Держави та гарантуван-ня її територіальної цілісності та незалежності²⁵.

Якою ж виявилася реакція міжнародних організацій та країн – гарантів на звернення українського Парламенту щодо порушення гарантій Будапештського меморандуму? Звернення до Ради Безпеки ООН не дало жодних дієвих результатів, окрім обговорення та прийняття розлогих заяв рекомендаційного характеру Генеральною Асамблеєю ООН. Жодних виїзних засідань ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Європейського Союзу, НАТО, тим паче СНД в Україні так і не відбулося. Що ж до моніторингу, то місія ООН та ОБСЄ так і не змогла потрапити до Криму, оскільки її не пустили туди представники окупаційних російських військ, а на Донбасі спостерігачі ОБСЄ були захоплені сепаратистами та російським спецназом як заручники.

Що ж до країн – гарантів безпеки України, підписантів Будапештського меморандуму, то вони навіть не спромоглися на спільну зустріч. Більше того, одна з них (Росія) виявилася агресором, а Китай утримався від будь-яких рішень і заяв на підтримку України.

Відповідно до пункту 6 Будапештського меморандуму, з ініціативи американської сторони 5 березня 2014 р. у Парижі відбулася зустріч державного секретаря США Джона Керрі, державного секретаря Великої Британії в закордонних справах і справах Співдружності Вільяма Хейга та виконуючого обов’язки міністра закордонних справ України Андрія Дещиці. Сполучені Штати надсилали запрошення на цю зустріч Російській Федерації, проте остання відмовилася взяти в ній участь. Китай її також проігнорував. Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус зустрівся з керівником українського зовнішньополітичного відомства окремо й висловив безумовну підтримку українському народу та наголосив, що Франція й надалі рішуче підтримуватиме суверенітет і територіальну цілісність України. Свою позицію Франція, як і Китай, обґрунтовують тим, що окремо вони до-тримуються таких гарантій, а положення про те, що вони зобов’язані змушувати інші країни, які його підписали, виконувати свої зобов’язання Будапештський меморандум не містить.

Відповідальнішу позицію зайняли США та Велика Британія. Так, міністр закордонних справ Великої Британії В. Хейг запевнив українську сторону в беззаперечній підтримці його державою як країною-підписантом Будапештського меморандуму суверенітету й територіальної цілісності України. Державний секретар СІЛА Дж. Керрі зазначив: «Хочу, щоб ви знали: ми надзвичайно серйозно ставимося до своїх зобов’язань перед Україною, які взяли на себе ще в 1994 р., виступивши гарантом суверенітету та територіальної цілісності вашої країни»26. Водночас посол США Джеффрі Пайєтт заявив, що Будапештський меморандум, підписаний США, Великою Британією та РФ, не надавав гарантій безпеки Україні: «Будапештський меморандум не був договором про надання гарантій безпеки» ²⁷.

США, Велика Британія та Україна погодилися, що прямі переговори між Україною та Росією за сприяння, в разі потреби, членів міжнародного співтовариства є вирішальними для врегулювання поточної ситуації. Вони також погодилися, що міжнародні спостерігачі мають бути негайно направлені до України, зокрема до Східної України та Криму. Три уряди підтвердили важливість захисту прав усіх українських громадян та висловили впевненість у тому, що міжнародні спостерігачі допоможуть зняти будь-яке занепокоєння щодо нерегулярних сил, військової активності та ставлення до всіх українців безвідносно до їхньої етнічної належності або мови, якою вони розмовляють²⁸.

Реакція Росії на порушення своїх гарантій перед Україною згідно з Будапештським меморандумом виявилася надзвичайно брутальною. Так, В. Путін у своєму інтерв’ю заявив: якщо в Україні революція, то це означає, що на її території виникає нова держава, як це було після «катастрофи» Російської імперії після революції 1917 р., коли виникла нова держава. «А з цією державою й стосовно цієї держави ми жодних зобов’язуючих документів не підписували»²⁹. За такою логікою, Росію не можна вважати правонаступницею СРСР, а отже, вона не може бути членом ООН і бути стороною переважної більшості міжнародних договорів та угод, підписних Радянським Союзом.

Російська делегація на саміті з фізичної ядерної безпеки в Гаазі 25 березня 2014 р., посилаючись на сфабрикований рефе-рендум у Криму та ігноруючи свою воєнну окупацію півострова, цинічно заявила: «Ми в Будапешті не брали на себе зобов’язання примушувати частини України залишатися в її складі проти волі їхнього населення. Після оголошення своєї незалежності Республіка Крим провела демократичний референдум, у ході якого майже 97% народу Криму висловилися за входження своєї країни в Російську Федерацію. Але це вже інша історія, що ніякого відношення ні до Будапештського меморандуму, ні до України не має. Таким чином, із правової точки зору посилання на Будапештський меморандум є безпредметними, а з політичної – протизаконними»³⁰.

Прем’єр-міністр РФ Д. Медведєв в інтерв’ю телеканалу «Росія», попри свою начебто юридичну освіту, теж повторив недолу¬гу й цинічну путінську інтерпретацію того, що в порушенні своєї територіальної цілісності винна сама Україна і що російська військова агресія проти України не порушує зобов’язань Росії за Будапештським меморандумом. Виявляється, що російська сторона вважає, що взяті Росією зобов’язання чинні тільки сто-совно тієї ситуації, коли інші країни-гаранти порушать свої гарантії за Будапештським меморандумом, загрожуючи суверенітету України, а не коли сама Росія становитиме таку загрозу. Тобто Д. Медведєв тлумачить гарантії, надані Росією, як зобов’язання захищати Україну від ядерних країн-гарантів або інших держав: «Гарантії Російської Федерації, ще раз повторюю, поширювалися на ситуацію загрози суверенітету України, якщо хто-небудь буде їй загрожувати. Усе, що стосується Криму, – це історія абсолютно іншого порядку. Тому ці докори є безпідставними. Російська Федерація свої зобов’язання виконує. Але ні одна держава у світі не може гарантувати територіальну цілісність іншої держави – це юридичний абсурд. Нехай ті, хто про це говорить, уважно читають Будапештський меморандум» . Таке цинічне перекручування «юристом» сенсу гарантії Будапештського меморандуму виглядає справді абсурдним. Коли відверта анексія території країни шляхом воєнної операції називається «типовим процесом, яких у світі достатньо багато», і при цьому агресор знімає із себе будь-яку відповідальність за порушення територіальної цілісності країни, то це вказує на те, що прем’єр-міністр РФ Д. Медведєв або некваліфікований юрист, або він зовсім не читав Будапештського меморандуму.

Росія грубо й цинічно порушила всі положення Будапешт-ського меморандуму. Замість поваги до незалежності й суверенітету та існуючих кордонів України (п. 1 меморандуму) Росія вдалася до анексії території України та застосування воєнної сили в порушенні державного суверенітету, політичної незалежності країни та знищення її державних кордонів. Замість зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України (п. 2), Росія скоїла відверту воєнну агресію та окупувала Крим своїми військами. Зобов’язавшись утримуватися від економічного тиску (п. 3), Росія розв’язала цілу серію «газових», «сирних», «м’ясних» та інших видів економічної війни, а також запровадила економічну блокаду України.

Усупереч пункту 4 Будапештського меморандуму, згідно з яким Росія мала б домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН, якщо Україна стане жертвою агресії, вона сама виступила в ролі воєнного агресора, а її офіційний представник В. Чуркін заблокував будь-які рішення РБ ООН на виконання цього пункту меморандуму. Росія також проігнорувала пункт 6 меморандуму, відмовившись від участі в проведенні консультацій країн – гарантів Будапештського меморандуму, пов’язаних із ситуацією воєнної агресії з боку Росії та порушенням нею своїх зобов’язань перед Україною.

Отже, із ситуації війни, в яку у 2014 р. потрапила Україна, треба винести урок, що, попри відчайдушні зусилля української дипломатії, ставка на політико-дипломатичні засоби гарантування національної безпеки виявилася перебільшеною. В умовах силової політики провідних держав світу, коли Україна опинилася на перетині геополітичних інтересів світових центрів сили, можливості політики компромісів без силової підтримки вкрай обмежені. У такій ситуації потрібна контрсилова політика, яка може будуватися на використанні впливу одного із центрів сили, а також на власних силових механізмах.

Примітки

¹⁹ Тhе Russian Сhаllеаgе. – Р. X.

²⁰ A Rude Awakening. – P. 11.

²¹ Бжезінський 3. Стратегічне бачення. Америка і криза глобальної влади. – С. 66.

²² Тhе Russion Сhаllеаgе. – Р. X.

²³ Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. – http://wl.cl.rada.gov.uа/рls/zweb2/webргос4_2?іа=&... 4306&sк1=8.

²⁴ Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів держав-гарантів безпеки України та міжнародних організацій». – http://rada.gov.ua/ news/Novyny/Povidomlennya/ 88843.html.

²⁵ Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів безпеки України». – httр://іроrtаl. rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/89190.html.

²⁶ Турчинов, Яценюк та Керрі обговорили ситуацію в Криму. -http://www.ukrinform.ua/ukr/news/turchinov_yatsenyuk_ta_kerri_obgovorili_situatsiyu_v_krimu_l914676.

²⁷ Посол СІЛА: Будапештський меморандум не був договором про гарантії безпеки. – http://dt.ua/POLITICS/posol-ssha-budapeshtskiy-memo-randum-ne-buv-dogovorom-pro-garantiyi-bezpeki-144263_.html.

²⁸ Заява для преси США, Великої Британії та України за підсумками зустрічі стосовно Будапештського меморандуму. – http://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/18939-zajava-dlya-presi-ssha-velikoji-britaniji-ta-ukraji-ni-za-pidsumkami-zustrichi-stosovno-budapeshtsykogo-memorandumu.

²⁹ Владимир Путин ответил на вопросы журналистов о ситуации на Украине. – http://kremlin.ru/news/20366.

³⁰ Заявление российской делегации в связи с выступлением украинского представителя на саммите по физической ядерной безопасности, Гаага, 25 марта 2014 года. – http://www.mid.ru/brp_4.nsf/newsline/09АFА7С4298D6Е2944257СА6003D91С9.

³¹ Интервью Дмитрия Медведева телеканалу «Россия». – httр:/gоуегnment.ru/news/12590.