Совєтські шпигуни
Історія совєтського шпіонажу в Північній Америці

Коли навесні 1946 року Канадійська влада розкрила мережу совєтського шпигунства в Канаді, це викликало сенсацію на всьому континенті, але багато сенсаційних подробиць були приховані від офіційної преси і публічної уваги.

Подальший виклад є повним і точним звітом за матеріалами, представленими Канадійським урядом та опублікованими результатами слідства Королівської слідчої комісії. Він покаже в повній мірі розвиток совєтської шпигунської мережі з її головною квартирою в Оттаві, звідки вона покривала не тільки Канаду, але й США та Велику Британію.

* * *

На Шарлотт Стріт в Оттаві, столиці Канади, під числом 285 стоїть великий триповерховий цегловий будинок. Такого ґатунку будинки були в моді наприкінці минулого століття і ділилися на великі помешкання, котрі потім власники давали до винайму. На початку 1942 року цей будинок був зайнятий під совєтську амбасаду. Більшу частину будинку зайняв сам посол Г. Н. Зарубов і його штаб, тоді як задню частину – колишні кухні й приміщення для слуг – було відділено від решти приміщень подвійними сталевими дверима і вікнами із залізними ґратами та сталевими шибками.

Тут був розташований «секретно-шифрувальний відділ», де висококваліфіковані фахівці зашифровували та розшифровували телеграми й іншу кореспонденцію з Москви.

Для кращого забезпечення таємниці кожний з п’яти відділів був зовсім відокремленим сектором амбасади; вживався окремий код і мав свого окремого урядовця, який сидів у передній кімнаті.

Наприклад, військовий сектор, що його очолював полковник Микола Жаботін, мав свойого урядовця Ігоря Гудзенка, який постійно перебував в кімнаті, де проводилися комунікації з начальником розвідки в Москві.

Шифрувальник Гудзенко щодня на ніч замикав усі коди і шифри у великий сталевий сейф, де зберігалися також щоденники й інші документи. Такого ж порядку дотримувалися і в інших секторах: у секторі НКВД, комунікаційному, політичному та канцелярії посла.

Гудзенко – молодий чоловік 25 років, з гострими серйозними очима, був призначений на цю відпо-відальну роботу. Як лейтенант Красної армії, він пройшов добрий і довгий вишкіл перед тим, як його відрядили до Оттави. Він закінчив спеціальну розвідчу школу при Генеральному штабі Красної армії. Він побував на фронті і брав участь в боях за Москву в зимову кампанію 1941-42 pp. Після закінчення вищої розвідчої школи з високою оцінкою і ретельної перевірки через органи НКВД, був призначений до закордонної служби і командирований до Канади в червні 1943 року.

Його дружина Світлана Борисівна, струнка темноволоса жінка, приїхала разом з ним до Канади. Незабаром після цього в них народився син Андрій.

Вони мали невеличку кватиру на Сомерсет Стріт, 511, якраз напроти парку. Сусіди були доброї думки про молоде подружжя – вони завжди були спокійні, ввічливі та чемні.

Зовнішній вигляд Гудзенко не давав ніяких підстав розпізнати його внутрішні наміри і думки. На його очах плелася складна мережа шпигунства проти країни, закони, порядки і свободу якої він подумки з щораз більше схвалював і поважав.

Коли Ігор Гудзенко покидав свою канцелярію о сьомій годині. вечора 5 вересня 1945 року, він не тільки вирішив остаточно порвати всі стосунки з батьківщиною, але й зустрітися в загрозою смерті. Увесь той день він працював з гарячковою поспішністю. І те, що робив, було великою користю для всіх вільних народів світу. З сейфу з кодами він відібрав найважливіші документи. То були телеграми, щоденники й папери, котрі йому були передані для знищення.

Всі разом вони складали досить великий пакунок, і Гудзенко розподілив їх по кишенях, а деякі приколов до спідньої білизни шпильками. Таким чином, він уникнув підозри охорони агентів НКВД, що постійно стояли на дверях.

Щасливо вийшовши з приміщення амбасади, Гудзенко швидко попростував вулицею. 3агубившись у вечірньому натовпі на вулиці, Гудзенко зовсім не звертав на себе уваги своєю скромною фігурою або поведінкою. Ніхто не міг навіть подумати, що цей молодий чоловік має при собі документи, які докорінно змінять відносини між націями і визначать у майбутньому курс політики.

Гудзенко обережно взявся реалізовувати свою ідею. Він збирався лише розкрити підступний план Совєтів – влаштувати в Канаді шпигунський центр, який буде провадити роботу не тільки в Канаді, але й в США і Великій Британії. Гудзенко збирався підкріпити свої зізнання справжніми документами, як доказами.

За це він збирався лише просити в Канадійського уряду захисту і притулку для своєї дружини й дитини. Він боявся лише одного, що його вб’ють до того як задумане буде виконано.

Гудзенко прийшов до редакції часопису «The Ottawa Journal» і попросив, щоб його прийняв головний редактор.

– Редактора немає, – повідомив йому службовець. – Ви зможете побачити лише одного з його помічників.

Гудзенко пояснив, що має скласти інформацію великої політичної ваги, важливу не тільки для канадійського народу, але ж і для стабілізації миру для всього світу. З кишень свого плаща він витяг велику кількість різних паперів, писаних та друкованих російською мовою.

– Ось частина цих документів: вони повинні бути вивчені вами, – поясник Гудзенко журналістові.

Їхня розмова тривала майже годину. Розповідь Гудзенка була сприйнята як вияв надзвичайної фантазії, такою ж незрозумілою видалася й колекція документів; журналіст порадив:

–Зверніться краще до поліції. Там є люди, які спеціально займаються такими справами, це не для газети.

Було біля 10 години вечора, тож Гудзенко вирішив зачекати наступною дня. Вранці Гудзенко і його дружина прийшли до Міністерства Юстиції в канцелярію коронного правника Payля Мерсьє. Гудзенко звернувся до секретарки пані Фернанди Жубарн, розповівши, що вчинив і що збирається робити далі. Він звелів своїй дружині відкрити редікюль, де були складені документи.

– Ось вони тут всі, – сказав Гудзенко, –включно до секретних повідомлень про атомну бомбу. – Ви повинні оповістити негайно ваш уряд про це.

– Коронний правник зараз у суді, – відповіла пані Жубарн, – але я постараюся сконтактувати вас з компетентними людьми.

Вона зателефонувала до секретаря уряду Зовнішніх Справ Нормана Робертсона. Він попросив:

– Затримайте цього чоловіка, я зараз запитаю прем’єр-міністра, що робити з ним.

Гудзенко страшно нервував і вимагав діяти якнайшвидше. Він знав, що його відсутність в амбасаді може викликати підозру. Потрапити до прем’єра того дня, 6 вересня, було дуже складно. Це був день відкриття нової сесії в парляменті.

Об 11 годині Палата депутатів була вже в залі, прем’єрові Мекензі-Кінґу залишалося лише ввійти і розпочати церемонію.

Мекензі-Кінґ був у гардеробній і хотів уже зайти в залу, коли до нього підійшов один з помішників і щось пошепки сказав йому на вухо. Прем’єр підійшов до телефону.

– Пробачте, що перешкоджаю вам, сер, – сказав. Ро-бертсон, – але ж тут така справа, що лише ви можете її вирішити, – і він розповів Мекензі-Кінґу про Гудзенка,

Мекензї-Кінґ відповів, і це були його власні слова:

– Це випадковість, до якої нам не варто ставитися занадто довірливо. Ми не знаємо походження цих документів; чи вони є фабрикацією чи ні. Ми не знаємо його (Гудзенка) намірів або чогось, що могло б підтвердити нагальність цієї справи. Не думаю, щоб Ка-надійський уряд міг розпочати акцію, яка б стала причиною протесту з боку совєтського уряду щодо втручання у внутрішні справи його посольства. Скажіть молодому чоловікові, щоб він повернувся до своєї амбасади з паперами, котрі має.

Але для Гудзенка зробити це було вже запізно. Він з дружиною повернувся до своєї квартири, не було іншого місця, куди йти. Коли вони потрапили до своєї квартири, зайшовши через задні двері, Гудзенко виглянув у вікно, що виходило до парку напроти будинку і зауважив, що двоє чоловіків пильно стежили за вікнами його квартири.

Ввечері у двері Гудзенка постукали, потім почувся голос молодшого лейтенанта Лаврентьєва з штабу совєтської амбасади:

– Гудзенко, аткрой двєрь!

Шифрувальник та його дружина стишили дихання. Та в цю мить маленький Андрій побіг через кімнату, щоб взяти свою забавку – ведмедика та впав біля самих дверей. Лаврентьєв не пробував увійти до приміщення. Але він розумів, що в квартирі хтось є.

Схопивши дитину на руки, Гудзенко вийшов з квартири через чорний хід на задній балкон – загальний для всіх мешканців другого поверху. На тому ж поверсі жив сержант канадійської королівської авіації з дружиною. Коли Гудзенко з дитиною увійшов до квартири сержанта, той сидів і смоктав люльку, читаючи вечірню газету.

– Пробачте, – звернувся до нього Гудзенко, – чи можу залишити мою дитину сьогодні на ніч у вас, бо зі мною і моєю дружиною може щось трапитись?

– Що саме має трапитись? – спитав сержант.

– Будемо вбиті, – коротко відповів Гудзенко і сержанти ще стояли на балконі, коли помітили Лаврентьєва, що ходив по вулиці.

Шифрувальник зблід.

– Це він, – з жахом прошепотів Гудзенко. – Може ви б згодились прийняти до вашого приміщення і мою дружину?

Під час їх розмови до них наблизилася мешканка приміщення ч. б, пані Андерсон і з материнською ласкою дивлячись на дитину, що сиділа на руках Гудзен-ка, сказала:

– Я маю досить велику квартиру та рада запропонувати вам всім притулок так довго, скільки вам буде потрібно. Я буду щаслива допомогти вам.

– Ідіть з нею, – сказав сержант, а я зателефоную в поліцію. Ці хлопці не насміляться вдертися до приміщення канадійської громадянки.

Це було о 7 годині вечора. Пів на восьму констебль Том Валш та Мек-Куллог, які охороняли той район в їх поліційній машині, відповіли на дзвінок.

В приміщені ч. б вони знайшли Гудзенків. Шифрувальник показав документи і заявив, що має надзвичайно важливе повідомлення для уряду і вимагає захисту. Поліцаї запевнили, що вони стежитимуть за будинком.

– Тримайте увімкненим світло у ванній кімнаті. Ми з парку будемо його бачити. Якщо вам буде потрібна допомога, згасіть світло.

Вони повернулися до машини і стали в парку. Нічого не сталося до 11 години, коли раптово до будинку ч. 4 на Сомерсет Стріт під’їхали чотири чоловіки. Вони попрямували до квартири Гудзенка і почали гримати в двері. Вони стукали так гучно, аж поки сержант, думаючи, що це повернулася поліція, не відкрив свої двері і не виглянув у коридор. Побачивши свою помилку, він хотів зачинити двері, коли один з чоловіків підбіг до нього:

– Де Гудзенко? – спитав.

– Він мені не товариш, – спокійно відповів сержант і зачинив двері під самим його носом.

Порадившись, четверо прибульців, натиснувши плечима на двері, зірвали замок і вдерлися до помешкання Гудзенка. Той спостерігав за цим неподобством через замковий отвір. Потім вимкнув світло у лазничці, як було умовлено з поліцаями.

З парку поліція, побачивши сигнал, негайно рушили до помешкання. Всі двері в квартирі ч. 4 були відчинені. Консул Павлов шукав в одній шафі, а підполковник Рогов – в іншій. Два інші совєтські дипломати стояли в кімнаті.

– Що ви тут робите, панове? – поцікавились поліцаї. Павлов показав своє посвідчення і заявив, що всі

присутні це працівники советської амбасади, які шукають певні офіційні папери:

– Чоловік, що володів цим приміщенням, виїхав з міста, але дозволив нам шукати, що нам потрібно.

Валш показав на зламаний замок, частина якого лежала на підлозі, і сказав:

– Для людей, котрі мають дозвіл увійти до приміщення, ви обрали досить ризикований шлях, щоб це зробити.

Павлов знизив плечима:

– Ми загубили ключі, крім того, це совєтська власність і, ми тут робимо, що хочемо.

Офіцери поліції похитали головами.

– Поки не приїде поліційний інспектор, ми за-бороняємо вам тут хазяйнувати.

Консул Павлов переговорив зі своїми людьми, і вони вирішили піти геть. Поліція не затримувала їх.

Решту ночі Гудзенки провели в квартирі ч. 6 під пильною охороною міської поліції.

* * *

Незабаром після світанку, 7 вересня, подружжя Гудзенків з документами було доставлено до Головного штабу Королівської кінної поліції (канадійської контррозвідки. – Авт.).

Комісар Вуд персонально доповів Мекензі-Кінґу про події минулої ночі. Знов прем’єр-міністер зазначив що треба бути дуже пильним під час слідства.

– Будьте певні, що мотиви цього чоловіка доволі підозрілі і треба добре перевірити правдивість цих документів.

Насамперед комісар Вуд запитав про причину, що привела Гудзенка до рішення покинути совєтське посольство.

– Буду дуже радий пояснити вам це, – була відповідь.

«Я, Ігор Гудзенко, цілком добровільно бажаю скласти нижчеподане зізнання. Прибувши до Канади два роки тому, з перших днів був вражений і здивований цілковитою свободою кожного, свободою, яка існує в Канаді і не існує в Росії.

Фальшива уява відносно демократичних країн, що пропагується в Росії, з кожним днем зникала, бо брехлива пропаґанда нічого не варта перед фактами.

Виступаючи на міжнародних конференціях, Совєтський Союз розпинається за мир і безпеку, одночасно секретно готуючись до третьої світової війни. Щоб зустріти її в повному озброєнні, совєтський уряд утворює по демократичних державах, включаючи Канаду, свої п’яті колони, в організації котрих беруть участь і члени совєтських дипломатичних місій. Під час мого життя в Канаді я бачив, як канадський народ та його уряд сердечно бажають допомогти совєтському народові. Посилають башто різних продуктів до СССР, збирають гроші, щоб поліпшити життя російського народу і підтримати російських дітей, які голодують. І замість подяки за це совєтський уряд розгорнув шпигунську діяльність в цій країні, готуючись встромити ніж у спину Канади, але запевняю вас, що все це зроблено без відома російського народу. Стверджую, що така дволична політика советського уряду відносно демократичних країн ніяк не узгоджується з бажанням і почуттям російського народу і загрожує світовій цивілізації. Тому я вирішив розірвати з Совєтським Союзом всі стосунки та оголосити про це відверто».

Подальшим завданням стала перевірка і вивчення представлених Гудзенком документів, переклад їх і ствердження їхньої правдивості.

Маса паперів різноманітнизх розмірів, кольорів і змісту з першого погляду переконали офіцера, що відсортувати їх і привести до порядку буде справою нелегкою. Було вирішено утворити спеціяльний штаб у касарнях.

Тут антишпигунський загін під командою Інспектора Джона Леопольда почав розмотувати огидний клубок інриг, змов і зради нечуваних розмірів в історії.

Тим часом совєтська амбасада не гаяла часу. Вона надіслала до уряду Домінійону ноту, яку було одержано 8 вересня 1945 року:

«Працівник посольства Ігор Сергійович Гудзенко не з’явився на роботу 6 вересня 1945 р. Пізніше було встановлено, що Гудзенко вкрав гроші, що належали посольству і заховався разом з родиною. Посольство СССР просить Міністерство Зовнішніх Справ сприяти затриманню цієї родини і поверненню її до посольства».

Канадійський уряд забажав пояснень і подробиць про вкрадені фонди. Совєтське посольство не відповіло, натомість надіслало 14 вересня другу ноту:

«Посольство, згідно інструкцій уряду СССР, повторює свою вимогу до уряду Канади – негайно розшукати Гудзенка та його дружину і без суду передати їх до посольства для їхнього повернення до Совєтського Союзу».

На той час уряд Канади вже не мав жодного наміру передавати Гудзенка будь-кому. Експертиза документів встановила їхню правдивість і походження, а важливість змісту підтвердило чистосердечне бажання Гудзенка розкрити змову проти демократії всього світу.

Документи не були підроблені, багато з них написані від руки російською мовою. Гудзенко пояснив, що писали три полковники Жаботін, Рогов Мотінов.

Слідчі зробили обшук у будинках, де раніше мешкали совєтські офіцери. В одному з готелів у книзі постояльців серед багатьох підписів, що там були, вдалося натрапити на підписи згаданих полковників. Коли експерти порівнювали їхні підписи, то встановили, що документи, передані Гудзенком, написані тими самими людьми.

Були, крім цього, й інші дослідження. Гудзенко передав чотири копії секретних телеграм, надісланих з Лондона до Оттави і датовані 24, 25 і 31 серпня. Оперативна перевірка встановила, що телеграми стосувалися державної таємниці, котра мала бути відома лише Канадійському та Британському урядам.

За допомогою Гудзенка чимраз більше розкривалася картина мережі совєтської аґентури, яка пролізла на високі посади у Канадійському уряді, де й викрадала відомості, потрібні совєтам.

Тільки-но документи було перекладено, їх розділили на окремі категорії: «Атомна зброя», «Радар», «Таємниця вибухових речовин», «Фальшиві документи».

Ніколи в історії світового шпигунства не було так вичерпно представлено документально картину змови, як цього разу. Доказів було аж занадто. Лише список совєтських агентів, завербованих серед громадян Канади, США і Великої Британії, вміщався на трьох друкованих аркушах.

Продовження в журналі