ВИКЛИКИ І ЗАГРОЗИ ЗРАЗКА 2013-го

Події початку XXI ст. свідчать про таке. Хоча проблема глобальної війни не стоїть на порядку денному в найближчому майбутньому України, сьогодні заколисувати себе м’якою та сприятливою геополітичною обстановкою стає ризиковано та небезпечно.

ЦДАКР констатує:

1) за останні два десятиріччя Україна суттєво втратила авторитет у світі;

2) набрали обертів небезпечні для державності політичні рухи, зокрема у Криму, які на певному етапі можуть отримати підтримку ззовні;

3) на неофіційному рівні озвучуються територіальні претензії до України.

Країна стала зоною інтересів сусідньої держави, її економічне, енергетичне й технологічне блокування на міжнародній арені не є вигадкою. До цього варто додати релігійний вплив сусідньої держави, що значно зріс упродовж 2012 року. Усе це відбувається на тлі втрати Україною технологічної й військової адекватності. Тому ЦДАКР вважає за необхідне попередити про сучасні загрози військового характеру. А саме — ризик прикордонного (регіонального) конфлікту, який може стати результатом свідомої дестабілізації ситуації в окремих регіонах України, суттєво зріс.

До найбільших загроз подвійного характеру ЦДАКР відносить активне інформаційне втручання сусідніх держав, створення умов для впливу на рішення української влади за межами країни, масштабну інформаційно-ідеологічну обробку населення. Зокрема, найбільша загроза Українській державі сьогодні існує з боку Росії. При цьому, дислокація на території України військового формування РФ – Чорноморського флоту має для України дестабілізуючий характер. В ЦДАКР не виключають, що за певних умов можуть застосовуватися підрозділи ЧФ РФ: для підтримки екстремістських політичних рухів (угруповань) або для імітації допомоги російським громадянам. Розвиток такого сценарію може призвести до втрати українською владою контролю.

За таких умов відставання Збройних сил України (ЗСУ) у питаннях переозброєння та переоснащення перетворюється на виклик державності. До того ж усі сусідні держави перебувають у складі військово-політичних блоків, тому проголошена позаблоковість стає дедалі ризикованішою.

Військові амбіції сусідів

Польща — одна з держав регіону, які озброюються найбільш динамічно, її оборонний бюджет упродовж останнього десятиліття в середньому вшестеро перевищує український. У середині 2012 р. Варшава запустила нову програму розвитку ЗСУ із пріоритетним удосконаленням системи протиповітряної оборони (ППО), підвищенням мобільності військ та розвитком інформаційних систем. Крім того, міноборони Польщі має намір закупити від 123 до 205 безпілотних літальних апаратів до 2018 р. на суму близько 291,5 млн. дол. Дуже цікаво, що Польща відмовилася від ізраїльських розробок на користь домашніх. Причому, не виключено, що деякі українські розробники приватним чином можуть взяти участь у проекті. Раніше було закуплено й докладно вивчено комплекси п’яти типів: ізраїльські «Orbiter» і «Aerostar», американські «Scan Eagle» і «Shadow 200», а також польські «Flyeye». Коли говорити про вже реалізовані програми, то найбільш ємні з них стосувалися закупівель багатоцільових літаків F-16З/В Blok52+ (понад 6 млрд. дол.) і літаків ВТА C-295M (понад 300 млн. дол.). Хоча парк бойових літаків за десятиліття зменшився вдвічі за рахунок скорочення застарілих МіГ-21, МіГ-23 і частини Су-22М, які замінено американськими багатоцільовими винищувачами, наявність у F-16 сучасних високоточних озброєнь (керованих ракет (КР) класу «повітря-повітря» AIM-9X і AIM-120C, «повітря-земля» AGM-65G і бомби GBU-49/54 і AGM-154C) дозволяє розв’язувати набагато ширший спектр завдань, ніж раніше. Скажімо, дальність ураження плануючих бомб AGM-154C досягає 130 км. Показовим для України є той факт, що Польща, перебуваючи в системі колективного захисту (блок НАТО), все-таки реалізовує самостійну програму «Щит Польщі» (вартість якої приблизно 5,5 млрд. дол.). Розрахована до 2025 р., вона охоплює спільну з західними оборонними компаніями розробку, виробництво, постачання та маркетинг зенітних ракетних систем, радіолокаційних станцій (РЛС), автоматизованих систем керування (АСК), зенітних керованих ракет (ЗКР).

Не менш цікаво, що найбільш технологічно складні озброєння постачають союзники по НАТО: танки «Leopard-2», ПТРК «Spike-lr», зенітні ракетні системи (ЗРС) «Patriot», багатоцільові винищувачі F-16З/В Blok52+ з високоточним озброєнням, транспортні літаки З-130 і З-295, фрегати типу «Perry».

Туреччина на кінець 2012 року домоглася розміщення на своїй території ЗРК «Patriot» — у січні 2013 р. у Туреччину доставлено дві батареї цих зенітних ракетних комплексів (ЗРК) — і оголосила про будівництво восьми нових фрегатів вартістю 7 млрд. дол. з урахуванням імпорту іноземних технологій. У Туреччині водночас завершено розробку ракети класу «поверхня-поверхня» радіусом дії 200 км. А турецький план модернізації армії (до 2016 р.) передбачає розробку та доставку танків, бойових літаків, ударних і транспортних вертольотів, а також основних класів військових кораблів місцевої розробки. До речі, до 2016 р. Анкара планує досягти обороту в ОПК 8 млрд. дол., до того ще на 2 млрд дол. — від експорту озброєнь та військової техніки (Україні таке й не снилося). Серед інших помітних програм — виведення на орбіту власного розвідувального супутника, виробництво турбогвинтового літака TAI Hürkuş, комплексу протитанкових керованих ракет і лазерного наведення.

Румунія восени 2012 року оголосила про намір придбати 12 старих винищувачів F-16 Fighting Falcon у Португалії на суму близько 600 млн дол. Серед великих оборонних програм Румунії слід назвати спільне з компанією Lockheed Martin виробництво 17 багатоцільових мобільних РЛС кругового огляду TPS-79 ® для забезпечення безперервного радіолокаційного поля в рамках системи АСУ ВПС і ПВО НАТО в Європі, а також придбання технології модернізації ЗРК ППО «Howk» і посилення мобільної складової через закупівлі легкої бронетехніки та військово-транспортних літаків. Для гарантованого захисту своєї території до 2015 р. Румунія планує розмістити в себе елементи системи американської ПРО в Європі (зокрема, РЛС системи «Aegis», центр управління та три мобільні батареї ЗРС SM-3 із 24 пусковими установками). Запасся Бухарест і чималою кількістю американських безпілотних літальних апаратів (БЛА) «Shadow 600». В ідеології переозброєння Бухарест тягнеться за Варшавою, хоча має відчутно менші можливості (бюджет приблизно у 2,5 разу менший за польський).

До речі, і не надто марнотратна Білорусь діє в нарощуванні військових м’язів значно активніше, ніж Україна. Мінськ орієнтується на формування щита, але за рахунок військово-політичної дружби з Москвою. На кінець 2012 р. було ухвалено рішення про закупівлю в РФ 4 навчально-бойових літаків Як-130. Із 2012 р. у стадії активного формування перебуває Єдина регіональна російсько-білоруська система ППО (договір підписано в лютому 2012 р.). Білорусь закупила в Росії 8 ЗРС С-300ПМУ1. У 2011 і 2012 рр. у РФ було придбано дві батареї нових ЗРК «Тор-2М» (поставки завершилися в грудні 2012 р.). Ще в 2005—2006 рр. придбано чотири дивізіони С-300ПС. Нарешті, у січні 2013 р. уже підписано контракт на доставку в Білорусь третьої батареї ЗРК «Тор-М2». Оборонна політика президента Лукашенка тільки на перший погляд видається простенькою й нехитрою. Насправді він уважно стежить за модними трендами. Скажімо, брюссельське видання Euobserver не так давно повідомило, що в безпілотниках, розроблених місцевими зброярами, які готуються до серійного виробництва в 2013 р., в обхід санкцій ЄС використовувалися двигуни, вироблені німецькою фірмою 3W Modellmotoren. У результаті з нинішнього року Мінськ планує щорічно виробляти для своїх силових структур по 10 БЛА «Стерх-БМ».

Про РФ і говорити не доводиться — амбіції Володимира Путіна, який знову здобув президентство, без перебільшення, зросли на порядок. Окрім акценту на розвиток стратегічної, і насамперед ядерної компоненти, плани передбачають доставки декількох партій нових літаків: 27 Як-130 (2012 р.) 24 МіГ-29К и МіГ-29КУБ (2013—2015 рр.), 15 модернізованих МіГ-31БМ (2012 р.). Усього до 2020 р. ВС РФ мають одержати 600 літаків і 1000 вертольотів, а також кілька серій новітніх авіаційних ракетних комплексів для винищувача п’ятого покоління. Примітно, що 2013 року на озброєння російської армії надійдуть нові зенітні ракетні системи С-500 (українська система ППО відставатиме мало не на покоління). Також 2012 р. ВС РФ отримали дивізіон ЗРС С-400. Точних обсягів поставок інших типів засобів ППО військові не називають, обмежуючись заявами про те, що поставлено «значну кількість різних нових і модернізованих зенітно-ракетних комплексів», включно із З-400, З-300В4, «Тор-М2В», «Стріла-10М3», 20 ЗРПК «Панцирь-С», і не менше 250 ПЗРК («Игла-С» або «Верба»).

Є ще одна важлива спільна тенденція в розвитку сучасних армій, яка, здається, не торкнулася України. Йдеться про підготовку глибинного спецназу, що може активно використовуватися як «асиметрична зброя» для проведення глибинної розвідки та диверсійних операцій на будь-якому театрі воєнних дій. Скажімо, Варшава приділяє значну увагу розвиткові та підтриманню бойової готовності частин і підрозділів сил спеціальних операцій (ССО). Так, уже 2012 р. їх кількість мала зрости до 3500 осіб, а батальйонів спеціальних операцій — з п’яти до дев’яти. Таким чином, для дій у тилу противника може бути виділено від 36 до 72 розвідувальних груп, які зможуть проникнути на глибину 300—500 км. У Румунії формування спеціальних операцій сягають 1400 осіб. Туреччина має чотири бригади командос, а також так званий підрозділ пошуку й порятунку «МАК» численністю близько 100 осіб; складом і організацією цей підрозділ схожий на американський підрозділ «Дельта». Особливо активізувала розвиток ударних частин і підрозділів ПДВ (повітряно-десантних військ) Росія. 2012 р. оперативно закінчено розробку нової бойової машини десанту БМД-4 (10 машин буде доставлено у війська вже 2013 р.). Швидкими темпами освоюються нові безпілотники, приціли, стрілецькі комплекси, розпочато розробку нової самохідної артилерійської установки.

У ЗСУ де-факто створено ССО, але вони не оснащені згідно зі світовими стандартами. Даних про їх підготовку й потенціал немає.

Уроки для України

Основні зусилля армій сусідніх держав спрямовані на зміцнення протиповітряної оборони та формування щита з опорою на бойові літаки, зенітно-ракетні системи і, в окремих випадках, на ракети та військово-морські сили (ВМС). Закуповуються й розробляються системи виявлення, обробки інформації й ударні комплекси. Інтенсивно посилюється мобільна складова — за рахунок закупівель військово-транспортних літаків і вертольотів. Україна, яка досі не купує нових озброєнь (у регіоні до таких держав належить лише Молдова), залишається аутсайдером у галузі переозброєння й технічного переоснащення ЗС. Понад те, частина пріоритетних програм переозброєння ЗСУ, м’яко кажучи, не вписується в регіональні тенденції. На тлі нарощування військової потуги державами, котрі входять до військово-політичних блоків, не мати стратегії негайного переозброєння (мова про придбання для ЗС нових оборонних систем) — вкрай необачно і надзвичайно небезпечно.

Не практикується й не розвивається імпорт оборонних технологій, хоча національна оборонна промисловість здатна забезпечити потреби ЗСУ в нових зразках озброєнь та військової техніки не більше ніж на 30%. Понад те, навіть закуплені зразки не освоюються. Ідеться про БЛА Bird Eye 400, придбаний в Ізраїлі.

Серед сучасних експертних рекомендацій щодо переозброєння ЗСУ можна виділити такі.

По-перше, слід активізувати реалізацію раніше оголошених пріоритетних програм: розробки та закупівлі нових ракет (БФРК «Сапсан» або крилатих ракет) — зброї стримування, яка на тривалий час здатна компенсувати брак нових бойових літаків і систем ППО та становить для армії особливий психологічний чинник. А також, корвета, літака Ан-70. Забезпечення ЗСУ боєприпасами — шляхом поєднання можливостей самостійної розробки і виробництва із закупівлями. На 2013 рік підприємства ДК «Укроборонпром» мають виготовити боєприпаси в грошовому еквіваленті яких 2 млрд. дол., але, здається, коштів для цього в держбюджеті просто немає.

По-друге, потрібно активізувати процес глибокої модернізації ЗРС і ЗРК, переведення систем ППО на сучасну цифрову елементну базу, забезпечити продовження ресурсу ЗКР. Слід завершити розробку та впровадження АСК ППО й авіації «Ореанда-ПС», закупити й модернізувати парк РЛС, спираючись на можливості вітчизняних виробників. Для розвитку і посилення національної ППО варто перейти до відкритого тендера щодо закупівель і модернізації нових систем.

По-третє, слід всебічно забезпечити всі роди військ ЗСУ новими цифровими засобами зв’язку, супутникової навігації вітчизняного виробництва, які вже розроблені і виготовляються підприємствами України. А також завершити розробку бронетранспортера БТР-4, забезпечивши його удосконаленим двигуном, підвищеним протимінним захистом, після чого почати його закупівлі для ЗСУ. Потрібно також модернізувати вертольоти Мі-24, Мі-8 для потреб наших збройних сил.

По-четверте, розпочати реалізацію стратегії освоєння нових напрямів у сфері створення озброєння та військової техніки (ОВТ). Приміром, Міноборони України й РФ одночасно закупили БЛА. У Росії вже розгорнуто виробництво безпілотників «Форпост» і «Застава», створених на базі ізраїльських Searcher Mk.II і Bird Eye 400. Тоді як в Україні комплекс Bird Eye 400 навіть не освоєно належними структурами ЗСУ.

По-п’яте, активізувати розгортання Сил спеціальних операцій.

Якщо в Україні не постане нова ідеологія закупівель систем озброєнь для ЗСУ, в найближчі 4-5 років держава буде глибоко відсталою у військовому сенсі, а ризики використання застарілої військової машини зростуть у рази. Ідеться про необхідність негайних закупівель, бо результати програмних (пріоритетних) проектів очікуються не раніше, ніж через 3-4 роки.

Продовження в журналі