З цього місця, безумовно, хотілось би почути від Банкової «поподробнєє». Та вичерпних роз’яснень не послідувало. Натомість 27 лютого посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов повідомив, що російська сторона вже готує відповідні документи, орієнтуючись на те, що це має бути двосторонній консорціум.

На те, що «Газпром» як ніколи близький до «завоювання» нашої ГТС звернув увагу Богдан Соколовський, екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки, у замітці в «Україні молодій» від 7 березня: «Реальний керівник «Газпрому» Кремль, на відміну від ЄС, не приховує і ніколи не приховував того, що хотів би заволодіти в будь-якій формі нашою газотранспортною системою. Сьогодні росіяни як ніколи близькі до успіху. Насправді вони добиваються того, щоби через ГТС контролювати практично всю Українську державу. А в підсумку – позбавити нас незалежності і державності, відтак – її керівництва безвідносно до прізвища Президента чи Прем’єра».

Як саме може позбавити Україну незалежності «Газпром»? Сценарій вкрай простий. Що таке оренда? У перекладі з латинської (arendo) – це найм майна з правом тимчасового користування за певну плату.

Що означає передати в оренду українську газотранспортну систему Росії? У перспективі (віддаленій чи близькій) Москва пояснить Києву, що крім своїх фахівців, які мають контролювати орендоване майно, вона має право всіляко оберігати його. Відтак вимагатиме дозволу на створення власних органів контролю та управління, на організацію власних охоронних структур. Можна припустити, що на територію України під благовидним приводом (для перешкоди, скажімо, терористичним загрозам транснаціональній газовій магістралі, з метою унеможливлення псування орендованого майна тощо) будуть введені охоронні підрозділи (читай: війська). А далі піде-покотиться-поїде: російські спецпризначенці, окремі військові частини, гарнізони…

А це вже безпосередній вплив на політичне життя районів, областей, регіонів Української держави, вплив на соціально-економічну ситуацію. Мало-помалу, без єдиного пострілу Україна буде інкорпорована Росією. Москва навіть Малоросійської колегії не створюватиме.

Не забуваймо, що Кремль завжди мислив і мислить стратегічно. «Матчасть» (українську історію, історію українсько-російських стосунків) треба вивчати, панове «проФФесіонали», панове владці, панове опозиціонери.

А ще треба пам’ятати сумний досвід Білоруської ГТС. Там також починалось з передавання державної газотранспортної системи «Газпрому» за умові 50:50. Нині вся білоруська ГТС в руках Москви. Тож передача української газотранспортної системи Росії навіть в оренду – це перший крок до втягування України до Митного союзу, до Євразійського союзу, до входженя в Ташкентський пакт, а згодом до Російської Федерації на правах губернії чи федерального округу. Чи розуміють це «проФФесіонали»? Питання навіть не риторичне.

«С точки зрения «Газпрома», вопрос о передаче ГТС в аренду консорциуму может рассматриваться лишь как первый шаг к установлению полного контроля над магистральными трубопроводами. При этом консорциум имеет смысл лишь при условии долгосрочной трехсторонней гарантии транзита газа по украинским трубопроводам» (Сергій Толстов, директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень). Іншими словами, Росія або знищить українську ГТС, або зробить своєю.

Судячи з повідомлення УНІАН, успіхи стосовно вивчення «матчасті» вкрай кепські – Янукович під час останніх перетракцій з Путіним майже домовився про здачу в оренду української ГТС двосторонньому спільному підприємству, яке буде для цього створене. При цьому Україна, мовляв, досягне знижки ціни на газ до 260 доларів за тисячу кубометрів. Помовчимо?

«Краще взагалі відмовитися від газотранзиту і назавжди позбутися вічних претензій зі строни Кремля… За будь-яких обставин не можна допускати російську сторону одноосібно до управління українською ГТС. Тим більше, що росіяни, треба їм віддати належне, вміють навіть із мізерних відсотків зробити контрольний пакет» (Богдан Соколовський).

На жаль, українським владцям притаманне дологічне мислення. Пропонуючи Україні здати ГТС в оренду, північно-східна сусідка через трубу прагне затягти Українського державу до наддержавного утворення, а потім...

Митний союз – це не економіка, це насамперед політика. Думку про те, що вступ України до Митного союзу є вступом політичним озвучив уже навіть Владімір Путін під час зустрічі з президентом України. При цьому російський керманич зазначив, що в разі інтеграції України в Митний союз зростання її ВВП становитиме (за оцінками експертів) від 1,5 до 6,5 відсотка «залежно вид глибини інтеграції».

Ще раніше Кремль, а за ним його креатура в Києві вперто наголошували, що Україна лише виграє, вступивши до Митного союзу. І виграш цей, мовляв, щорічно становитиме близько 9 млрд. доларів, що дозволить Києву розв’язати проблеми соціального забезпечення. Звідкіля така безкорислива турбота про Україну?

Поміркуймо. 40 відсотків українського держбюджету – це митні збори. З погляду економіки, вступ до Митного союзу – це ненадходження величезних митних зборів до української державної скарбниці. У разі вступу до цієї наддержавної структури (внутрішні кордони зникнуть) в руках Москви опиняється митний контроль і 110 мільярдів гривень щороку потраплятиме не до Києва, а до «бєлокамєнной».

Маємо врешті-решт усвідомити, що вступ до Митного союз – це не розв’язання економічних проблем, це передусім реальна загроза втрати Україною свого суверенітету. А здача української ГТС в оренду – це увімкнення одного з найдієвіших (з погляду державної безпеки) механізму примусового втягнення України в політичну орбіту Росії.