Кожний переклад цієї книги на ту чи іншу «національну» мову має свою додаткову передмову, і це зовсім закономірно, адже у світі практично немає країни, яку б не зачепила (чи ще навіть і тепер стосується) комуністична ідеологія чи практика реального комунізму. І, безперечно, з погляду того чи іншого народу існують свої рахунки, свої твердження і судження про злочини комунізму, що вимагають певного власного виділення на тлі загального енциклопедичного характеру «Чорної книги комунізму», створеної міжнародним гроном університетських дослідників на Заході. Безумовно, такої власної передмови заслуговує і наша українська версія цього знаменитого й резонансного твору.

Отже, насамперед, дещо про саму книгу, яка без сумніву визнана як світове видавниче явище, важливе для підведення політичного підсумку ХХ ст. Вона з’явилася, за твердженням провідного її автора Стефана Куртуа, як своєрідна реакція на дивний стан однобокого підходу до проблем тоталітаризму в світі, коли численні дослідники й політики ретельно займалися проблемами нацизму, а тим часом комунізм, як страхітлива світова практика та ідеологія ХХ ст., не дочекався дотепер міжнародного морального та кримінального трибуналу. Більше того, послідовники – чи навіть провідні злочинці цієї системи в деяких країнах, зокрема в Азії, продовжують свою практичну діяльність, а в окремих посткомуністичних країнах, зокрема в Україні, колишні провідні комуністи перевтілюються в олігархів та чільних носіїв нового капіталізму. Особливо цікавим є ставлення до комуністичної спадщини в Росії, де комуністичне минуле СРСР підносять до найвищих чеснот «вітчизняної історії». Також там, і навіть у нас, лунають ностальгічні заклики до імперського майбутнього, побудованого на ідеологемах викуваної ленінсько-сталінськими методами совєтської імперії. Не бракує також подібних голосів у структурах реліктної, так зв. комуністичної партії України, представники якої, виступаючи проти засад демократичного національного розвитку нашої держави, демагогічно глорифікують «радянську владу», що відповідальна за сучасний ідеологічний стан українства, яке в своїй еволюції у ХХ ст. без трагічного зіткнення з російським різновидом комунізму – більшовизмом – могло би сьогодні бути стабільною і процвітаючою найбільшою нацією Європи.

Книга, пропонована українському читачеві, має насправді характер вписаного в історичний контекст універсального довідника про діяльність світової комуністичної системи в ХХ ст. У передмові під назвою «Злочини комунізму», в якому дано глобальну оцінку комунізму як суспільному явищу, яке взяло свій початок від російської іпостасі більшовизму, утвердженого в Росії з 1917 р. Тут бачимо оцінку загальних фізичних втрат людства, завданих комуністичними режимами, втрат, які за підрахунками авторів дорівнюють майже 100 млн. життів. А це, як відомо, у п’ять разів перевищує кількість жертв від внутрішніх та зовнішніх наслідків діяльності фашизму. Автор зовсім закономірно підводить комуністичні злочини під висновки Нюрнберзького процесу над фашизмом і показує їх співвідповідність та якісну співмірність.

Для українського читача, очевидно, найбільший інтерес має перша частина книги (автор Ніколя Верт), присвячена проблемі формування та діяльності на теренах СРСР комунізму, різновид якого ми називаємо більшовизмом. Це ретельно написана історія совєтського комунізму, в якій автор хоча й стисло, але доволі повно описує насамперед випадкові обставини перемоги більшовиків у Росії та майстерно розпрацьовану Леніним і його послідовниками систему терору як форми управління російською червоною імперією на 1/6 частині земної кулі. Основне ядро теми становить діяльність сталінської системи, насамперед етапи колективізації, «великого стрибка», голодомору, червоного терору 1937–1938 рр. Автор з особливою точністю відтворює систему виселення і таборів Гулагу, а також фінальну стадію діяльності Сталіна, пов’язану з боротьбою із сіонізмом.

На жаль, зовсім не відповідно до справжніх масштабів комуністичного терору та його наслідків описуються події в Україні, пов’язані з колективізацією, руйнуванням національно свідомих середовищ і, головне, трагічним для нації голодомором 1932–1933 рр. Не відповідають даним найновіших досліджень голодомору представлені авторами його масштаби. За Куртуа, на Україні тоді загинуло 6 млн. осіб; Верт у цій же книзі називає цифру лише 4 млн. Всупереч об’єктивним історичним даним, які мають вагоме документальне підтвердження в нових дослідженнях, Н. Верт не просто ігнорує, а навіть відкидає етноцидний (супроти українства) характер голодомору 1932–1933 рр. У розділі Н. Верта лише маргінально потрактовані чистки 1937–1938 рр. в Україні.

Спотворено представлені терор і мотивації національного опору в Західній Україні (1941–1944 і далі, після 1944 р.). Усе сказане вимагає ретельнішої розмови у нашій передмові щодо українського рахунку жертв комунізму.

У розділі Н. Верта про комунізм в СРСР домінують факти і міркування, пов’язані, зрозуміло, з найтрагічнішим періодом – сталінською епохою. Оцінка післясталінського етапу розвитку СРСР обмежується головно проблематикою хрущовської відлиги та десталінізації. Однак на сторінках книги не знайшлося місця для розгляду подій 60–90-х років, коли, попри зменшення ідеологічного і фізичного тиску, Совєтський Союз залишався тоталітарною системою з величезним імперським русифікаторським пресом на територіях національних республік та вселенською системою нагляду за своїми громадянами. А тим більше книга не дає ретельного висвітлення причин занепаду світової комуністичної системи, який був тісно пов’язаний з трансформацією режиму всередині самого СРСР.

Друга, хоча суттєво менша за обсягом, частина книги стосується проблем світової революції, розв’язування громадянських воєн та спецагентурного терору на теренах, призначених для «експорту революції» за межі країни «переможного соціалізму» – СРСР. У розділі, присвяченому Комінтернові (автори С. Куртуа і Ж. Л. Панне), описано масштаби операцій Комінтерну 20–30-х років, пов’язані зі спробами встановлення комуністичних режимів у Німеччині, Угорщині, Естонії, Болгарії, а далі також у Китаї. Великий терор і репресії не оминули численних діячів Комінтерну, а також діячів європейських комуністичних партій, причому удари завдавали часто за співдії нацистських каральних органів. Такі втрати стосуються, зокрема, Польської комуністичної партії, яка в кінці 30-х найбільшою мірою опинилася в жорнах двох тоталітарних режимів – сталінського і гітлерівського. Окремі сторони комуністичного терору пов’язані з боротьбою з Троцьким і троцькізмом, в якій були задіяні відбірні зовнішні служби НКВД. Друга частина книги завершується главами, що в цілому стосуються червоного терору в Іспанії та й узагалі комуністичного тероризму в країнах Заходу і Сходу з уявною комуністичною перспективою. З представлених матеріалів можна зробити висновок, що комуністичний тероризм був незаперечним предтечею сучасного світового тероризму.

Третя частина книги присвячена проблемам комуністичного терору в Центрально- Східній Європі, головно у зв’язку з отриманням Совєтським Союзом статусу переможця у Другій світовій війні. Один із розділів стосується польського досвіду взаємодії з комунізмом (автор – А. Пачковський), другий – панування комунізму до кінця 80-х років у Центральній та Південно-Східній Європі (автор К. Бартошек). Польський розділ складений дуже ретельно, він розпочинається репресіями супроти поляків ще до початку Другої світової війни, зокрема, в межах УРСР. Факти щодо населення на теренах, забраних у Польщі у вересні 1939 р., органічно перегукуються з проблемами українських втрат, які в окремих випадках терору до середини 1941 р. важко відділити від польських, а також часто і єврейських. У розділі К. Бартошека також показані наслідки експорту совєтської системи в Чехословач­чині, Угорщині та підсовєтських країнах Південно-Східної частини Європи, а також ті визвольні суспільні рухи, які врешті-решт розхитали систему комунізму в Європі та в кінцевому рахунку зруйнували його.

Для українського читача особливу цінність матиме наступний малознаний, понад двохсотсторінковий, розділ книги, присвячений історії та проблемам комунізму в Азії (автори Ж.-Л. Марґолен та П. Ріґульо). Це розлога аналіза розвитку й особливо специфіки різновиду азіатського комунізму та його злочинних терористичних методів управління населенням у Китаї, Північній Кореї, В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі. Як знаємо, цей комунізм проявив особливу живучість у цій частині земної кулі, він зберігає й сьогодні свою тверду функціональність у Китаї, В’єтнамі та Північній Кореї.

Автори яскраво інтерпретують розвиток комунізму на цьому особливому суперспецифічному світовому ареалі, яким є сьогодні Китай, перенаселеність якого характеризується вимовною цифрою – один мільярд триста мільйонів мешканців. Якщо сьогодні Китай попри всю свою специфіку демонструє дивовижні здобутки модернізації і високої продуктивності, побудовані врешті-решт на широкому використанні ринкової економіки, то цей шлях упродовж минулих десятиліть був пов’язаний із різновидами терору та різними етапами маоїзму як специфічної форми ідеології та терору. Для Китаю теж не були рідкістю голодні роки й зокрема голодомори, пов’язані з ідеологічними помилками. Так, наприклад, вважають, що найбільший, зумовлений чи підсилений помилками правителів голодомор у Китаї 1959–1961 рр. забрав від 20 до 43 млн. життів. Автори праці, водночас відділяючи наслідки стихійних лих Китаю від наслідків комуністичної діяльності, оцінюють сумарні втрати цієї країни від червоного терору цифрою у 65 млн. осіб.

Північна Корея (розділ П. Ріґульо), мабуть, є сьогодні найбільш замкненим комуністично заідеологізованим суспільством, яке драматично контрастує з розвитком «одноплемінної» сучасної Південної Кореї. Режим Північної Кореї розвивався упродовж десятиліть, наслідуючи найгірші зразки урядових і партійних чисток – терору перевиховання в концтаборах і тюрмах, контролю за населенням і неухильної примари голодоморів на тлі надмірної мілітаризації країни. Загальна цифра втрат населення від комуністичного терору в цій країні з населенням близько 23 млн. осіб перевищує три мільйони жертв упродовж 50-ти років режиму. Й надалі Північна Корея залишається найортодоксальнішим режимом, що зберігає усі риси комуністичного анахронізму, замішаного на азіатській ідеології «чучхе».

Дещо скромніший розділ про комуністичний В’єтнам і Лаос (Ж.-Л. Марголен) чітко показує специфіку сучасного в’єтнамського режиму, який виник і зміцнився на засадах комуно-націоналізму, пов’язаного з боротьбою проти Франції, а згодом США. Режим В’єтнаму успадкував теж усі риси антинародного тероризму, пов’язаного з чистками, концтаборами, «перевихованням ворогів народу» тощо.

Зовсім не випадково розділ, що стосується злочинів комунізму в Камбоджі, займає суттєве місце у пропонованій книзі (автор Ж.-Л. Марґолен). Вчинені «червоними кхмерами» злочини в Камбоджі, що потрясли світ своїми масштабами і псевдовмотивованою доцільністю, є свого роду модельним матеріалом для розуміння нетерпимості та інстинкту винищування, притаманного комуністичним режимам, який, зокрема, на самих початках реалізації примари комунізму так драматично проявився в більшовицькій революції 1917–1920 рр. Як відомо, в Камбоджі упродовж 1975–1979 рр. знищено 2 млн. громадян (загальна кількість населення близько 6 млн. осіб). Це явище дотепер не піддається мотивації за якимись чіткими ознаками псевдодоцільності (знищували людей за різними критеріями – національні меншини, міське населення, монахи і т. д., і т. п.), що вимагає використання для окреслення цих явищ нових термінів «політициду», «соціоциду» і т. п. Подібна ейфорія «винищування во ім’я прийдешнього» була значною мірою властивою російській революції аж до завершення її сталінської фази.

Як підтвердження «універсальності» комуністичної злочинності, в книзі вмонтовано останню, п’яту частину, яка стосується поширення і наслідків комуністичної ідеології в Латинській Америці, Африці та Афганістані (автори відповідно П. Фонтен, Ів Сантамарія та С. Булюк). Кількість жертв комуністичного терору в цих ареалах є різною: на Кубі – 150 тис. людей, в Африці – 1,7 млн. жертв, і в одному лише Афганістані близько 1,5 млн. осіб.

Тим, хто читатиме «Чорну книгу комунізму», слід звернути особливу увагу на її післямову, яка має знакову назву «Чому?» (автор С. Куртуа). Це блискучий аналіз найімовірнішої глибинної мотивації всесвітньомасштабних злочинів комунізму, якими була виповнена минула епоха ХХ ст. Надзвичайно глибоко досліджуючи це питання, автор заключної частини книги дає широку аналізу ідеологічних засад комуністичної прагматики, яка в підсумку виявилася глобальним світовим масивом злочинів проти людства та його окремих народів, що їх зачепила комуністична система. Особливо цінним є аналіз генези комуністичної ідеології, яку автор упевнено знаходить у російському середовищі. Це блискучий розгляд проблеми, до якого ми ще повернемося в другій частині нашої передмови, аналізуючи наслідки діяльності комунізму на Україні. Навіть тільки прочитання цього заключного есею дає всі підстави для підтвердження цінності пропонованої книги, поява якої, на нашу думку, так суттєво запізнилася на українському читацькому ринку. А тепер перейдемо до українського аспекту теорії та практики комунізму, який, з нашого погляду, вимагає істотних доповнень до сказаного в книзі та висвітленого в розділах, пов’язаних з пануванням комунізму в Совєтському Союзі й окремими посиланнями на дотичні проблеми України.

Продовження в журналі