На 13 році незалежності пересічний громадянин України по суті став жебраком, а наші сусіди поляки, прибалти вже в Європейському Союзі, де середня оплата однієї години праці майже 160 грн. (22,7 євро) і пенсія близько 5000 грн. на місяць.

У чому причина? Річ у тім, що ми обирали і продовжуємо обирати до Верховної Ради колишню партноменклатуру, пройдисвітів з кримінальною біографією.

Але, як мовиться, чорт ховається в деталях. І в деталі треба вникати. Перша ВР України, більшість в якій становили комуністи, і уряди, створені Президентом Л. Кравчуком, дозволили несправедливий курс карбованця до іноземних валют (механізм грабування), зокрема до російського рубля (4:1), в той час як справедливий курс був 1:1. В результаті в Україну поверталося лише 25% вартості проданих за кордон товарів, а 75% опинялося на рахунках олігархів в іноземних банках. Саме тоді Україна була пограбована на понад 30 млрд. доларів. Підприємства залишались без обігових коштів, трударі — без зарплат і пенсій. А відбувалося це так: з України висилається вагон, наприклад, докторської ковбаси вартістю 10 млн. крб. по 900 крб. за кг і продається в Москві за 10 млн. рублів по 1020 руб. за кг ( ціни наведені за квітень 1993 року, в той час я ще їздив у Московський інститут народного господарства ім. Г. Плеханова, де був членом докторської спеціалізованої вченої ради). Потім 7,5 млн рублів кладуть на особистий рахунок в закордонному банку, а 2,5 млн рублів обмінюють за несправедливим курсом (1:4) на 10 млн. крб. і вносять у касу м’ясокомбінату — грабіжник чистий перед бухгалтерією. Інфляція сягнула 10000%, в той час як у сусідів вона не перевищувала 20—40% (інфляція — наслідок привласнення товарів за незароблені емісійні гроші-папірці). Були й інші шляхи обкрадання у надзвичайно великих розмірах. Це підтверджує й аналіз дипломних робіт випускників економічних вузів.

Незважаючи на злидні, так звана українська влада навіть не звернулася до Росії з вимогою, як це зробили прибалти, повернути українську частину активів СССР у розмірі 26 млрд. доларів. Москва досі безоплатно користується ними, за що повинна була б, по-чесному, виплатити Україні понад 50 млрд. доларів з розрахунку 10% річних. Ми платили в цей час за нафту Росії в 4,5 раза дорожче від світової ціни.

На виборах 1994 року комуністи і соціалісти обіцяли підвищити пенсії і зарплати. Більшість громадян клюнула на обіцянки і віддала їм свої голоси. У червні комуністична більшість ВР України підвищила пенсії з 400000 крб. до 1200000 крб. надрукованими 70 млрд. крб. без товарного забезпечення, що посилило інфляцію і подальший спад виробництва. До виборів пенсіонер за 400000 крб. міг купити, наприклад, 10 кг сала, а після них за 1200000 крб. тільки 4—5 кг сала (ціна підскочила з 40000 крб. за кг до 250000 крб. за кг), реальна пенсія зменшилася вдвоє. Тобто тільки пенсіонерів обікрали в 1994—1995 році на 225 трильйонів карбованців (15000000 пенсіонерів х 1250000 крб. некуплені пенсіонером щомісяця 5 кг сала по 250000 крб. х 12 місяців) — в сьогоднішніх грошах на суму 13,5 млрд. гривень. Знаряддям грабування трударів стали і бартерні операції, і заборгованість у виплаті зарплат, пенсій і стипендій при вкладенні їх у банки під 60—80 відсотків річних.

На виборах 1998 року у ВР України комуністи і закамуфльована під “демократичні” партії номенклатура знову виявилась у більшості. 1999 року ми обрали на другий термін Л. Кучму з надією, що він вже формуватиме уряди захисту інтересів України та її громадян. Але надії були марними. У тому ж році за уряду Валерія Пустовойтенка лише на одному товарі — зерні нас обікрали на 18 млрд. грн. Зерно врожаю 1999 року повально закупляли за безцінь по 90—150 грн. за тонну, а продавали по 900-950 грн. За 5 місяців було вивезено за кордон понад 6 млн. тонн зерна. В результаті фіктивно створеного дефіциту зерна хліб подорожчав удвічі. Порахуймо. Витрачено ділками на закупівлю зерна 3,6 мільярди гривень (урожай був 24 млн. тонн по 150 грн. за тонну), а отримано від продажу 21,6 млрд. грн. (24 млн. тонн по 900 грн.). Різниця в сумі 18 мільярдів гривень осіла, за спокійного споглядання уряду, на рахунках олігархів. В економіці держави фаховий уряд повинен тримати під контролем кардинальні речі.

Дограбувались до того, що нічим було сплатити поточні борги з кредитів, узятих за кордоном попередніми урядами на понад 12 млрд. доларів. Кредитори пригрозили оголосити Україну банкрутом, а це перекрило би бізнесменам доступ до зовнішніх ринків. І тут Президент Л. Кучма прийняв правильне рішення — тільки прем’єр Віктор Ющенко, котрого весь світ поважає як висококваліфікованого фінансиста і чесного політика, може владнати проблеми з кредиторами. А якщо не справиться, то легко буде звалити всю відповідальність за спад виробництва і злиденне життя народу на людину, яка не належить до олігархічних кланів. Як звалювали на Хрущова, Маленкова, Ворошилова і “примкнувшего” Шепілова.

Прем’єр Віктор Ющенко не тільки домовився з кредиторами про реструктуризацію боргів, а разом з Юлією Тимошенко і фаховою командою почав перекривати бартерні оборудки, інші канали грабування, і в бюджет замість фікцій стали надходити живі гроші, які зразу ж були використані на погашення заборгованості у виплатих пенсій, стипендій, зарплат, на підвищення мінімальної пенсії у два рази (з 46 до 96 грн.) і на погашення зовнішнього боргу в сумі понад 2 млрд. доларів, без жодного долара нових кредитів. Лише в енергетиці вдалося призупинити відплив в іноземні банки більш як 10 млрд. грн. Саме віддані в руки споживачам гроші, за які люди почали купувати товари, призупинили спад виробництва і спонукали зростання ВВП (внутрішній валовий продукт) на 6%. Після п’ятирічного “заморожування” відновлено і завершено будівництво Одеського терміналу, щоб Україна мала доступ до світового ринку нафти. Прем’єр Віктор Ющенко (не комуністи, не соціалісти, не аграрії) подумав про сільських дітей, знайшов живі гроші на комп’ютеризацію сільської школи, за що був удостоєний звання Кращий освітянин України 2000 року (див. тижневик “Освіта” № 1, 2 за 2001 р.). Команда Віктора Ющенка заклала фінансово-організаційні підвалини розвитку сільського господарства, високоякісно засіяно восени 2000 року озимі й навесні 2001 року ярі зернові (без нарікань на нестачу пального і запчастин). В результаті отримано 40 млн. тонн зерна. Уряд В. Ющенка розраховував: якщо селяни отримають за вирощений врожай зерна понад 20 млрд. грн, то зможуть використати їх для закупівлі товарів повсякденного вжитку і сільгосптехніки, а це дасть можливість створити понад мільйон нових робочих місць у різних галузях економіки, знизити рівень безробіття. Уряд В. Ющенка працював фахово, чесно, не дав олігархічним структурам покласти в закордонні банки понад 20 млрд. грн.(навіть шахтарі не ходили в Київ розв’язувати свої проблеми). Коли б уряд В. Ющенка проіснував до сьогодні, у нас без галасу і пустої тріскотні мінімальна зарплата була б не 237 грн., а 1500 грн.

Такого повороту справ українські олігархи не бажали, і за підтримки комуністів, соціалістів, “зелених” і 173 депутатів-можновладців, про яких згадував депутат В. Нечипорук у “Сільських вістях” від 9.12.03 р., вони усунули уряд Віктора Ющенка, відкривши простір для подальшого грабування народу. За даними профспілок, після сформування Президентом Л. Кучмою нового уряду Анатолія Кінаха 2001 року в суди було подано понад 25 тисяч позовів з приводу невиплати зарплат. Після збору великого врожаю (наслідок напрацювань уряду Віктора Ющенка) почалося послідовне зниження закупівельної ціни до 250 грн. за тонну, а ціни на хліб, за указом Президента були знижені лише на 10%. В результаті громадяни України були пограбовані тільки на товарі-зерні на понад 20 млрд. грн. (40 млн. тонн х 950 грн. за тонну) — (40 млн. тонн х 250 грн.) = 28 млрд. грн. Це суттєво знизило купівельну спроможність населення, призупинило розвиток малих і середніх підприємств, посилило безробіття. Слушно вважає проф. В. Лановий: економіка стане ринковою, коли інвесторами, через справедливу оплату праці, будуть громадяни України.

На виборах 2002 року блок В. Ющенка “Наша Україна” здобув найбільшу довіру громадян України, але значна частина виборців віддала свої голоси мажоритарникам (під гори обіцянок), які після виборів, в основному, забули про обіцянки і у ВР України поповнили фракції, що захищають інтереси олігархічних структур. Пропрезидентська більшість сформувала уряд Віктора Януковича, і знову під галас про реорганізацію міністерств, розробку програм розвитку вугільної промисловості, піднесення добробуту народу до 2010, 2015 років почалось “збільшення” пенсій на 5—6 грн., потім до 12%, зарплат бюджетникам на 25% (і то під тиском опозиції), а потім зниження мінімальної зарплати з 237 до 205 грн. (у жодній країні світу розмір мінімальної зарплати не нижчий від прожиткового мінімуму, а у нас він нижчий удвоє!). Так сподобалось купувати за безцінь у селян продукцію і продавати її за світовими цінами, що, розпродавши урожай 2002 року, довелось В. Януковичу в 2003 році закупляти зерно. Тільки вже не за гроші, отримані ділками від продажу українського зерна, а за народні, із бюджету держави, і громадяни потерпали від нового подорожчання хліба. Сьогодні В. Янукович обіцяє за бюджетні гроші закупити в резерв певну кількість зерна по 800 грн. за тонну (чому не ставиться питання про чесну оплату всього вирощеного селянином?), піднести сільгоспмашинобудування (чому це не робилось з початку вступу на посаду прем’єр- міністра України?). Єднання комуністів П. Симоненка, соціалістів О. Мороза та СДПУ(о) В. Медведчука у справі змін до конституції полегшило процес підвищення плати за комунальні послуги. Наприклад, Донецьк: квартплати — на 32%, водопостачання — на 65%, за гарячу воду на 68%, за опалення на 32%. Підвищено вартість проїзду на залізниці майже на 50%, ціни на хліб на 30—40%, на м’ясопродукти удвічі. Так що реального підвищення добробуту не відбулося, навпаки — зниження. 7 мільйонів наших співвітчизників, 5 млн. з них — наші красуні-жінки стали рабами в європах, америках, щоб заробити мізер порівняно зі справжньою оплатою праці у цих країнах і вдома віддати багаторічні борги за газ, квартиру, лікувати старих батьків, навчати у вузах дітей. Через зубожіння сільські сім’ї, навіть продавши всю живність і стягнувшись студентові на перший семестр, далі платити не спроможні. Сьогодні уряд В. Януковича запевняє, що в бюджеті на наступний рік закладено близько 130 тисяч гривень на купівлю нової наочності для шкіл. Це ж менш як 50 гривень на школу!!! Тому неправдивими є заяви президента і урядовців, що в нас освіта стає якіснішою і доступнішою. Насправді лише 37% навчаються за рахунок держави, і це в основному не з бідних сімей. Торік на перші курси за програмою бакалавра було зараховано 432 тис. студентів, з них 90,2 тисячі за рахунок бюджету — лише 9,4% від загальної кількості випускників шкіл, ПТУ, технікумів. І найстрашніше, що випускники вузів вступають у простір пограбованої держави, простір безробіття. Ми вже починаємо пожинати страшні плоди створеного владою феномена заробітчанської еміграції і штучного сирітства у вигляді підвищення злочинності серед молоді. Зараз посилено витрачаємо народні гроші на правоохоронні органи замість того, щоб витрачати їх на посилення виховної роботи, на школу, спорт, культуру, медицину. Це злочин, за який слід судити не звичайним судом, а народним трибуналом. Уряди дохазяйнувались до того, що кожного року українська нація скорочується на 550 тисяч, щороку 15 тисяч жінок гине в Україні від побутового насильства, у в’язницях утримується близько 100 тисяч жінок, 70% зареєстрованих безробітних — жінки, понад мільйон з них за кордоном на “сексуальній роботі”.

Зараз Леонід Кучма наклав вето на закон про продовження мораторію на продаж землі до 2007 року, який ухвалила ВР України за ініціативою фракції Віктора Ющенка “Наша Україна”. Прем’єр В. Янукович, виступаючи в областях, стверджує, що ринок землі сприятиме розвитку сільського господарства. Ніхто не заперечує, але продаж землі не повинен повторити привласнення за безцінь підприємств, коли робітник, інженер, вчений, учитель, службовець, які створювали їх, отримали “дулю” і страшне безробіття. Перш ніж дозволити продаж землі, потрібно ухвалити, як вимагає фракція В. Ющенка, закон про ціну, щоб вона не була нижчою від світової, щоб наші можновладці-олігархи не стали ще й латифундистами, а селяни батраками.

Свіжий приклад наклепу. В “Нашій газеті” (№ 27, 2004 р.) повідомляється, що прем’єр В. Янукович доручив розслідувати обставини скасування пільг військовослужбовцям в оплаті житлово-комунальних послуг. О. Григор’єв, завідувач відділу обкому СДПУ(о), “підказує”, хто винен у скасуванні пільг: “2001 року, на пропозицію тодішнього премєра В. Ющенка ці пільги було скасовано і в Державному бюджеті на 2001 рік вони не враховувались”. Невже Віктор Янукович така наївна людина? Адже всім відомо, що упродовж 13 років незалежності України всі закони приймаються і скасовуються пропрезидентською більшістю ВР України і затверджуються Президентом. І кожен офіцер знає, що якби всі уряди (як це робив уряд В. Ющенка) працювали над тим, щоб олігархічні структури не вивозили капітал за кордон і не обертали його в тіньовій економіці, то кожний кадровий офіцер і пенсіонер мали б зарплату і пенсію в 12—13 разів більшу, ніж зараз (як у поляків чи прибалтів). Можна також запитати, де була фракція СДПУ(о), коли скасовували ці пільги. Зрештою, людині потрібні не пільги-подачки, а справедлива зарплата, пенсія і стипендія.

Радіти бізнесменам з того, що сьогодні олігархічні структури підтримують фракції П. Симоненка і О. Мороза не треба. Згадаймо, як у 1933 році зрада виборців, з’єднання фракції комуністів Е. Тельмана з фашистською фракцією Гітлера привели до трагедії — Другої світової війни, до величезних втрат і страждань. Ніхто не виграв. Сьогодні в Україні — надмір негативної психологічної енергії, терпець народу може урватися в будь-яку мить. Слід нагадати можновладцям, що ніхто не буде віддавати свого життя, захищаючи людей, які думають не про добробут народу, а тільки про своє збагачення.

СССР мав найбільшу в світі армію, КГБ, МВД і 20 мільйонів комуністів — все розпалося, як вежа з піску, народ втомився від брехні і грабунку на користь кількохсот тисяч партноменклатурників, що жили як за “комунізму”. Народ став розумніший. Добре, що розпад відбувся без крові, не за югославським сценарієм. Вже пора жити за правилами ринкової економіки: “чесний бізнес — найприбутковіший бізнес” і етичного маркетингу — “живеш сам — дай жити іншому”, це зрозуміли навіть ділки і гангстери Лас-Вегаса. Президент Маркос пограбував філіппінський народ на 9 мільярдів доларів, родичі їх повернули — життя дорожче.

Те, що уряд В. Януковича і олігархічну владу цікавить не добробут народу, а тільки гроші, підтверджує дальше руйнування промисловості, а значить і робочих місць. Для прикладу, із 192 цукрових заводів, сьогодні залишилося 140. Вже демонтовано 34 підприємства, а 20 ріжуть на брухт. 400 тис. чоловік викинуто на вулицю. Це означає, що в 50 містечках України цукровари не тільки залишилися без роботи, а й без тепла, світла, шкіл, садочків. У селах і містечках напівголодних дітей більше, ніж їх було у 1946—50 рр., після війни. Скоро закордонний цукор купуватимемо на гроші, зароблені заробітчанами за кордоном. На черзі нищення виноградо-виноробної галузі України. Через підвищення акцизного збору на виноробну продукцію вітчизняні вина стануть не конкурентоспроможними, не менш як два мільйони сільського населення втратять роботу. За інформацією виноробів, “один акцизний рядок” до бюджетних змін внесли і соціалісти О. Мороза замість того, щоб допомогти розвивати мале і середнє підприємництво. В Польщі уряд сприяв розвитку цієї галузі, і там сьогодні зареєстровано 2,5 млн. малих підприємств на 36 млн. населення — це понад 10 млн. робочих місць. За підрахунками проф. В. Пинзеника на руках у населення України перебуває понад 10 млрд. доларів. Цей інвестиційний ресурс лежить мертвим капіталом. Люди, які мають 2—5 тис. грн. заощаджень не вкладають їх у банки, вони наче чужі — там навіть державної мови не чути. Вкласти вскладчину гроші в організацію, наприклад кафе, боязно — за сьогоднішньої корупції його закриє санепідемстанція навіть за те, що посуд миють водою, в якій надлишок молекул Н2О.

А тепер метаморфози з подорожчанням нафтопродуктів. На світовому ринку ціна зросла на 20%, в Росії лише на 5%, то чому ж в Україні не діють принципи ЄЕП, і подорожчання аж на 40—60%, при тому, що Україна добуває 6,5 млн. тонн своєї нафти? Знову уряд В. Януковича дає можливість нажитися олігархічним кланам за рахунок народу. Згадаймо першотравневу акцію Блоку В. Ющенка “Наша Україна” під гаслом “Досить обдирати народ”, яка вимагала від п. В. Януковича збільшити бюджет на приховані 10 мільярдів гривень. 17 червня 2004 року ВР України під тиском опозиції примусила уряд збільшити дохідну частину бюджету, тобто в легальний оборот повернуто величезні кошти, які працювали в офшорних зонах на можновладців. Ганебний факт приховування можна пояснити або надзвичайно низьким фаховим рівнем урядовців у Кабміні — не зуміли правильно розрахувати, або несумлінним виконанням своїх обов’язків перед народом, або тим, що уряд В. Януковича приховав ці гроші до президентських виборів — подивіться, які ми хороші: зараз збільшуємо студентам стипендії, повертаємо мінімальну зарплату до 237 грн. (хоч така зарплата повинна була бути з 1 грудня 2003 року), збільшуємо і пенсії. Але це не державна поведінка, якщо не злочин — ці гроші, 10 прихованих мільярдів гривень, повинні були видаватись студентам, працівникам і пенсіонерам з 1 січня 2004 року, ці гроші мали створювати нові робочі місця, підносити економіку держави, щоб народ хоч трішки відчув полегшення.

Пенсійну реформу, яку розробив уряд В. Януковича і затвердила “більшість” ВР України , пенсіонери вважають несправедливою. А після глибокого аналізу з олівцем у руках В. Іщенко з Кривого Рогу назвав її новим механізмом ошукування народу, він наочно показав, що кожний працівник з 30-річним стажем недорахується при сьогоднішньому рівні оплати праці 40,8 тис. грн. (чит. докладніше тижневик “Народне слово” № 9, березень 2004 року). Багато розмов про зростання ВВП, але де добробут народу, чому частка зарплати у ВВП знижується, у 2001 році вона становила 13,4%, у 2002 р. — 12,2%, а торік стала ще меншою — 12,1% (в Євросоюзі, де працівника не грабують, вона становить 70%). Тобто за урядування В. Януковича триває потужне грабування праці. І знову запитання: куди поділося понад 1 млрд. доларів закордонних кредитів, якщо не збільшуються реальна зарплата і пенсії громадян України?

Аналіз діяльності вищих ешелонів влади показує, що тільки прем’єр-міністр Віктор Ющенко і його кваліфікована команда працювали чесно на добробут громадян України. Якби всі уряди, як уряд В. Ющенка, дбали про те, щоб олігархічні структури не вивозили з України щорічно 3—4 млрд. доларів в офшорні зони, щоб цей капітал працював в Україні, тоді б ми не виїжджали на заробітки, були б давно реалізовані, наприклад, проекти АН-140, АН-70, сотні тисяч людей — вчених, інженерів, робітників займалися б корисною роботою не тільки для себе, а й для світу.