За півтора місяця цього року на Донбасі загинули одинадцятеро українських військових. Що робити з перемир’ям, якого немає?

Володимир Зеленський привіз іноземних послів на Донбас на 200-й день так званого перемир’я

«Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими.
Це залишає не надто багато простору для компромісів».

Ґолда Меїр

«У війні між так званими духами небесними і дияволами обидві сторони борються не за право керувати небесами, але за право керувати пеклом. Тому, незалежно від того, хто перемагає, пекло все одно залишається пеклом».

Ця сентенція основоположника сучасної китайської літератури Лу Сіня нині звучить особливо актуально в контексті досі офіційно неоголошеної російсько-української війни, яку впродовж семи років українські політики називають/маркують усілякими евфемізмами.

«Пекло все одно залишається пеклом». На цю обставину свого часу звернув увагу і знаменитий цілитель Алєксандр Аксьонов, вихідець з донецького краю: «Донбас – ставка диявола, а отже все його оточення перебуває при ньому». Сьогодні цей давній «фронтир» – Дикий Степ, знову перетворився на бойовище, на територію з’ясовування стосунків, де панує право сильного, право озброєного, де відсутній Закон, де править бал Сатана...

«Правильно називати – це означає правильно розуміти», – говорили древні. Геніальний Рене Декарт також радив: «Правильно визначайте слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь».

Натомість в Україні вище керівництво держави ніяк не наважиться назвати речі своїми іменами. І при в. о. Президента України Олександрові Турчинову, і при Президенті Петрові Порошенку, і при Президенті Володимиру Зеленському війна не була названа війною. Спромоглися вигадати евфемізми на кшталт АТО і ООС.

Патріоти кинулись захищати Українську державу, не захищені законами воєнного часу щодо відповідальності за участь в бойових діях. Тож ветеранам так заної АТО можна інкримінувати вчинення будь-яких злочинів. Так, один із добровольців-волонтерів, на основі сумнівних доказів запідозрений в участі у замаху на життя білоруського журналіста Павла Шеремета, вже понад рік перебуває в ув’язнені, а затриманому командирові розвідувально-диверсійної групи російських бойовиків (СБУ встановила, що зловмисник брав участь в бойових діях проти ЗСУ і прибув на підконтрольну Україні територію для ведення розвідувальної діяльності) слідчий суддя Приморського районного суду Одеси призначє грошову заставу...

В Україні досі чинні закони мирного часу. досі немає військових трибуналів і військової прокуратури. Навіть на Сході України, де велися і ведуться повноцінні бойові дії, працює цивільне право.

«Гібридну війну», розпочату Росією, одразу слід було назвати війною, а не ховатись за малозрозумілою абревіатурою «АТО», а згодом «ООС». Такі операції не можуть тривати роками. Не забуваймо про існування в Україні «п’ятої колони». Запровадження воєнного стану дозволяє припинити її антидержавну діяльність, здійснити ефективну «зачистку» тилу від ворожої агентури.

У США напередодні вибуху Другої світової війни було майже 50 тисяч німецьких агентів. «Домашня прислуга, продавці в бакалейних лавках, перукарі, сестри милосердя, шофери, оперні співачки, рахівники – всі вони надсилали свої щотижневі доповіді в регіональні офіси» (з книги Курта Рисса «Тотальне шпигунство»)...

18 лютого у програмі «Право на владу» на телеканалі «1+1» нарешті була порушена тема боротьби з «п’ятою колоною». Під час дискусії навіть неодноразово критикований останнім часом Леонід Кравчук звернув увагу на таке: «Я бачу в Україні дуже багато людей, які мають не просто так, а ворожі настрої до головної теми України – побудувати незалежну державу. І коли я сказав (на засіданні Тристоронньої контактної групи. – О. Р.), що якщо на Донбасі стріляють і убивають українських вояків, то це не можна назвати провокацією. Яка це в біса провокація. Це війна, це вбивство, це порушення прийнятих документів про всеосяжну тишу. Давайте називати речі своїми іменами».

Далі, ведучи мову про санкції щодо Віктора Медведчука та його оточення, Леонід Кравчук заявив, що якщо той «живе в Україні, а служить Росії» та є виразником інтересів Кремля в Україні, то «він повинен відповідати». «Не тільки Медведчук, а будь-хто», – уточнив перший Президент. Cлушна думка. Щоправда дещо запізніла. Заборонні заходи повинні застосовуватися до будь-кого з міркувань безпеки країни. Тим паче в час війни. Але таке враження, що до Вадима Новинського, Максима Бужанського, Андрія Деркача, Олександра Дубинського, Андрія Портнова і К^о у «слуг народу» питань начебто немає...

У пункті «д» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року «Визначення агресії» чітко зафіксовано, що «засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, мають кваліфікуватися як акти агресії». Незалежно від того, чи було формальне оголошення війни, чи ні.

У серпні 2014 року Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен у своїй заяві оцінив роль Росії на українському Донбасі як агресора та кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний російсько-український державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».

У листопаді 2014 року в позачерговому Посланні до Верховної Ради Президент України визнав, що «живемо в умовах війни». А ще назвав війну «Вітчизняною війною 2014 року за незалежність України». Слово «ворог» у Посланні було вжито чотири рази. Як евфемізм. І жодного натяку, аби Верховна Рада унормувала невизначений статус ситуації в країні.

У грудні 2014 року «в разі початку Росією наступальної операції на сході України» Петро Порошненко обіцяв запровадити воєнний стан. І хоча наступ таки відбувся і українська армія втратила Донецький аеропорт, Вуглегірськ та Дебальцеве, тридцятиденний воєнний стан був запроваджений в десяти регіонах України лише наприкінці листопада 2018 року. Як відомо, формальним приводом для його введення став обстріл та захоплення в нейтральних водах Чорного моря трьох кораблів ВМС України, які 25 листопада намагалися пройти Керченською протокою до порту Маріуполя.

Упродовж тридцяти днів на полігонах були проведені масштабні навчання військових і резервістів. Однак чітких відповідей на запитання, яким чином надалі підтримуватиметься стан повної бойової готовності ЗСУ і хто відповідатиме за це не прозвучало...

Лише в січні 2015 року Україна офіційно визнала Росію державою-агресором постановою Верховної Ради №1854 від 27.01.2015 р.

У липні 2015 року Парламентська Асамблея ОБСЄ в резолюції «Продовження очевидних, грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» визнала військову агресію Росії проти України.

«А у складі угруповання російсько-терористичних військ на Донбасі – майже 38,5 тисяч осіб ...» (з Послання Президента України до парламенту 2016 року).

13 жовтня 2016 року Петро Порошенко написав у Facebook: «ПАРЄ вперше визнала Росію країною-агресором, закликала її вивести свої війська і припинити військову підтримку бойовиків...».

27 жовтня 2016 року Президент України заявив: «У нас немає ніякого АТО – у нас є агресія Російської Федерації проти незалежної суверенної нашої держави».

Секретар РНБОУ Олександр Турчинов, не остання людина у владі, також визнав, що Україна воює: «Якби не було прямої агресії Російської Федерації – війна на Донбасі закінчилась би якщо не за дні, то за тижні... Йде війна... кожного ранку мені на стіл кладуть зведення з фронту»; «В Україні немає внутрішнього конфлікту, а є неоголошена брутальна війна, яку проти нашої незалежної демократичної країни веде Російська Федерація».

Разом з тим логіка секретаря РНБОУ (серпень 2016-го) не може не дивувати: «Воєнний стан може запроваджуватися винятково виходячи з загроз безпеці країн (у нас такі загрози відсутні? – Ред.). І в разі наявності загроз нашому суверенітету, безпеки країни загалом, насамперед військових загроз, безумовно, згідно з Конституцією, має бути запроваджений воєнний стан [у нас відсутні військові загрози? – О. Р.]... Це запроваджується тільки в разі небезпеки для країни. І тільки це може бути підставою для введення воєнного стану в разі небезпеки або для окремих регіонів, або для цілої країни [у нас відсутні небезпеки? – О. Р.]».

Наприкінці листопада 2016-го Олександр Турчинов повідомив, що «мобілізація залежить від ситуації на фронті». Висловився однозначно: «Хочу сказати очевидну річ: у нас йде війна з Росією».

ТО ЧОМУ НЕ БУВ ЗАПРОВАДЖЕНИЙ ВОЄННИЙ СТАН?

Олександр Турчинов каже, що давав доручення зв’язатися з усіма стратегічними партнерами України та гарантами її безпеки і вимагати виконання Будапештського меморандуму. У відповідь йому, мовляв, сказали таке: «Будапештський меморандум ‒ це політична декларація. Наші солдати не воюватимуть на вашому боці».

Ще кілька пояснень від Турчинова: «Я просив хоча б допомогти нам з озброєнням. Адже тоді нам катастрофічно не вистачало зброї та військової техніки. А мені сказали: «Вибачте, ми вам будемо допомагати тільки на дипломатичному рівні, тільки міжнародна дипломатична допомога. Тому що військове постачання провокуватиме Росію на посилення агресії». Коли мені телефонували та просили скасувати мобілізацію, тому що ми «провокуємо Росію», я відповідав, що у нас немає інших можливостей захищати країну. Головний висновок, який я зробив під час тих страшних подій, ‒ це те, що кожна країна має розраховувати тільки сама на себе. Наші європейські партнери бояться війни».

10 лютого 2021 року в інтерв’ю ВВС Україна колишній секретар РНБО Олександр Турчинов наголосив: «Я дуже хочу, щоб не було повторення 2014 року, коли система вже була повністю некерованою, країна була на межі катастрофи, була повноцінна війна».

ТО ЧОМУ НЕ БУВ ЗАПРОВАДЖЕНИЙ ВОЄННИЙ СТАН?

У Посланні президента України до Верховної Ради 4 червня 2015 року сказано, що «під час війни ми зберегли її [Україну. – О. Р.] демократичною, хоча на обмеження прав і свобод мали повне моральне і, до речі, юридичне право у вигляді закону про воєнний стан».

Але з цього випливає, що Петро Порошенко конституційний обов’язок таки не виконав... 21 листопада 2016 року він геть нереконливо пояснював, чому не запровадив воєнний стан – «в умовах зовнішньої агресії я не поступився тиску (?) і не пішов на впровадження військового стану <...> я думав не про себе, а про країну».

А ЯК ЖЕ ЗАХИСТ КОНСТИТУЦІЇ?

У Розділі V (стаття 106) Конституції України чітко виписані посадові інструкції для головнокомандувача на випадок зовнішньої агресії – «... у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України».

6 березня 2014 року міський голова Львова виступив з публічним зверненням до українців: «...ми зазнали вторгнення і програли війну. Першу війну в історії незалежної України. Давайте не вдаватись в ілюзії і самозаспокоєння. Це поразка... Не соромно програвати набагато сильнішому ворогу».

Чи замислювався Андрій Садовий, якими для нього особисто були б наслідки такого «одкровення», якби в Україні був запроваджений воєнний стан?

28 березня 2017 року на своїй сторінці в Facebook Петро Порошенко наголосив, що по-справжньому винним у загибелі українських військових [в Луганському аеропорту. – О. Р.] є «ворог, який віроломно вдерся на нашу землю».

Що ж це за ворог такий-сякий? Що за антихрист? Звідкіля узявся?

20 березня 2017 року під час п’ятого засідання Ради регіонального розвитку в Києві, Порошенко зрезюмував: «У країні є висока терористична загроза, а ми – в воюючій країні...».

Де логіка? Про яку «високу терористичну загрозу» йдеться? З ким воюємо? У нас громадянська війна, чи зовнішній ворог учинив напад?

У квітні 2019 року колишній генеральний секретар альянсу Андерс Фог Расмуссен підтвердив свою позицію: «У 2014 році – після нападу Росії на Україну – ми зрозуміли, що Росія не наш стратегічний партнер, а наш стратегічний супротивник. Конфлікт на Донбасі – це і є гаряча війна».

2019 року співавтор виборчої програми Володимира Зеленського, співвласник «Кварталу 95» Борис Шефір в інтерв’ю «Детектору медіа» продемонстрував більш ніж суперечливий погляд на війну: «Якщо сильно захочемо, то ми з ними [з владою Російської Федерації. – О. Р.] домовимося. Їм що подобається воювати? Ви думаєте, Путін – маніяк, який любить постріляти в людей? Він що псих? Він розумна людина. Так, у нього імперські амбіції. Але можна ж домовитися. А якщо ні, то оголошуватимемо справжню війну».

Як це зрозуміти: «то оголошуватимемо справжню війну»?..

Під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності 24 серпня 2019 року Володимир Зеленський у своєму виступі згадав про якусь загадкову війну, яку невідомо з ким вимушена вести Українська держава: «А згодом на нашу землю прийшла війна. Яку ми зустріли всією країною»…

7 вересня в аеропорту «Бориспіль» Президент Володимир Зеленський заявив, що «далі ми будемо просуватися до звільнення всіх полонених, а також просуватися до кінця війни в Донбасі». Того ж дня після зустрічі звільнених українських в’язнів Кремля Володимир Зеленський заевнив, що «ми проговоримо всі кроки на найближче майбутнє, щоб завершити цю жахливу війну».

Тобто Україна воює. Хоча воєнний стан так і не запроваджений…

У промові Президента України на Генеральній асамблеї ООН в Нью-Йорку 24 вересня суб’єкт звинувачення в агресії також не був названий. Прозвучала лише констатація факту: «Пять років триває війна на Донбасі».

З ким воюють українці?

25 грудня 2020 року в інтервʼю виданню «Фокус» на запитання журналіста, чи замислювався Володимир Зеленський над тим, що Росія знову може напасти на Україну, наприклад, з боку Криму, Презилент відповів: «Це жахлива ситуація, я навіть не хочу її уявляти. Я проти цього. Будемо сподіватися, що це неможливо. Інакше буде велика війна. Ми нікуди не підемо, ми всі будемо воювати, всі будуть мобілізовані – і чоловіки, і жінки. Це буде погано для населення України. І я думаю, що Росія це прекрасно розуміє».

Відповідь Верховного Головнокомандувача алогічна, інфантильна, наївна. Дуже прикро, але розуміння ситуації примітивне.

Чи не тому на сьомому році війни не може порозумітися між собою військове керівництво країни? Це ж ганьба для нашої держави: Головнокомандувач ЗСУ, начальник Генштабу, командувач Повітряних сил та колишній командувач Медичних сил подають позов на міністра оборони. Та найпарадоксальніше, що до цього скандалу, схоже, нема діла Верховному Головнокомандувачу. В Кремлі, либонь, лише потирають руки, сміються з недолугих українських генералів і їхнього зверхника...

Тим часом, як відзначає OBOZREVATEL, прогноз експертів і членів української делегації в Тристоронній контактній групі щодо Донбасу невтішний: Росія продовжуватиме наступ і ймовірно, що ситуація дійде аж до прориву лінії розмежування. За словами членів української делегації в ТКГ Сергія Гармаша і Дениса Казанського, Росія не збирається виконувати Мінські угоди і не збирається повертати Україні окупований Донбас. Мета Кремля – повнісю захопити Донецьку та Луганську області, а також відібрати південний схід країни.

Одна з погроз, які оголосив колишній депутат Держдуми, а зараз член Ради із зовнішньої і оборонної політики Сергій Марков: «Росія може посилити позицію щодо русофобського режиму в Україні та почати роботу з його ліквідації і заміни проросійським урядом».

Треба думати, що в такий спосіб прозвучав голос Кремля. Бо останній виступ Владіміра Путіна в Давосі – це ймовірне анонсування наступних його агресивних дій. І вже не тільки проти України, але й проти Європейського Союзу. В унісон прозвучала заява міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова: «Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру – готуйся до війни».

Український політик і дипломат Роман Безсмертний, виступаючи в етері програми «Студія Захід» з Антоном Борковським, висловив застереження, що минулі випадки схожих погроз російського президента на Давоському саміті та інших подібних міжнародних заходах щодо готовності Москви розв’язати новий збройний конфлікт завжди слід ставитися серйозно.

«Війна на цьому не тільки не закінчиться – на жаль, вона посилюється, ми йдемо на інший етап війни, але це так. І те, що стріляють, – це продовження цього всього. Будуть стріляти ще більше, давайте не будемо себе обманювати. Будуть стріляти набагато більше. Там буде більше снайперів, там буде більше ДРГ і так далі», – вважає глава Виконавчого комітету Нацради реформ Михайло Саакашвілі.

Натомість, відповідаючи на запитання журналістів, чи не варто Україні ініціювати перегляд Мінських домовленостей задля встановлення миру на Донбасі, Глава держави каже: «До «Мінська» моє ставлення дуже просте: його треба розібрати на деталі, прописати всі кроки, прив’язати їх до дат і виконувати. Ми за такий формат. Саме це ми й зробили».

11 лютого 2021 року на сайті Президента України з’явилося повідомлення такого змісту: «Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Анка Фельдгузен зауважила: «Мінські домовленості, як сказав Володимир Зеленський, – це єдиний шлях мирного врегулювання цієї війни. <…> Сподіваюсь, що ми побачимо кінець цієї війни».

ТОБТО ВЖЕ ВКОТРЕ ОЗВУЧЕНА ЗГАДКА ПРО ВІЙНУ. ПРО ЇЇ ПРИПИНЕННЯ. БЕЗ ОГОЛОШЕННЯ ВОЄННОГО СТАНУ.

13 лютого 2021 року в зв’язку з останніми заявами МЗС РФ щодо конфлікту на Донбасі з’явився коментар МЗС України: «Майже сім років тому Російська Федерація розпочала неоголошену війну проти України. <...> Російські військові підрозділи разом з важкою технікою й іншими засобами здійснювали військове вторгнення і брали безпосередню участь у бойових діях на території України. Немало російських військовослужбовців було взято в полон у ході цих бойових дій».

Мала слушність Ірина Веригіна, колишня тимчасовий виконувач обов’язків голови Луганської облдержадміністрації, яка заявила: «Якби президент у 2014 році назвав не АТО, а війна, оголосив воєнний стан на території Луганської та Донецької областей, а українські дипломати нагадали світу про Будапештський меморандум, зразу вимагали обговорювати ситуацію в нашій державі у Женевському форматі, то війна б уже закінчилася».

Як уже мовилось, воєнний стан передбачає обмеження антидержавної діяльності агентів впливу, ворожих пропагандистів, замаскованих під журналістів, ліквідацію розвідників і диверсантів.

Через загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні тема доцільності запровадження воєнного стану в державі або в окремих її регіонах мала б актуалізуватися. Та чи готові «слуги народу» до цієї надскладної місії, чи мають заздалегідь розроблені плани першочергових заходів? Судячи з незбагненного потоку свідомості, який продемонструвала під час виступу на Всеукраїнському форумі «Україна 30 платіжки» заступниця очільника Комітету Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яна Безугла, питання це риторичне. Цитуємо: «І зараз ми маємо те, що ми маємо і повинні це виправляти… е … що … е … по … е … в рамках нашого комітету і е … енергетичної безпеки, знову ж таки вже було сказано е … про те … крім … е … крім … е … саме …. е … електрики і вопро… того наскільки важко знайти баланс е між імпортом і е … цінами для населення. Але тим не менше треба прагнути до … е … власних потужностей. Це і питання і приєднання до … е … знову ж європейського простору. І це обробляється … е … Сама мета в тому, щоб у рамках енергетики як такої, тобто енергетичних питань … е … це і логістичний компонент і різні категорії теж доповнити, бо з питань з позиції національної безпеки тут більше загальні такі речі, що я можу говорити… е …це дуже важливо, щоб ми його досягли протягом найближчих років і вивели це в політичних … і не тільки це в економічну площину, а й зберегли той політичний наратив. Вірніше той політичний діапазон, прийнятний для народу»...

Наразі в державі зафіксовиний провал оборонних замовлень. Не виконується ракета програма. З літакобудуванням для військово-повітряних сил теж не ліпше...

Замість післямови

За совєтських часів, слухаючи лекції з історії філософії, ніяк не міг збагнути, що мав на увазі славетний Іммануїл Кант, розповідаючи про «річ у собі». Викладачі малопереконливо пояснювали прихований сенс цього поняття. Згодом з’ясувалося, що німецький філософ насправді писав про «річ як таку» (das Ding an sich) – тобто про річ, що існує поза нашими відчуттями, а не про якусь химерію – «річ у собі». Все стало на свої місця. Логіка життя далася взнаки. Спрацювали тонкощі перекладу.

То, може, й зараз спрацює логіка життя? Бо «незалежно від того, хто перемагає, пекло все одно залишається пеклом». Читай: Московією.