Цього тижня в Лондоні команда Дональда Трампа сподівається провести успішні перемовин щодо перемир’я в Україні. За даними New York Post, міністр оборони України Рустем Умєров під час зустрічі в Парижі 17 квітня повідомив американським посадовцям, що Київ «на 90%» згоден із мирним планом президента США Дональда Трампа. Однак Sky News пише, що згідно заяви Міноборони України, воно «не приймає політичних рішень» і тому не могло робити жодних «оцінок у відсотках». У цьому є певний сенс: Київ – далеко не вся Україна. Однак виникає логічне запитання: чому очільник цієї мілітарної інституції особисто не спростував публікацію в New York Post?

Утім, можна припустити, що Умєров таки міг висловити суперечливу думку щодо 90 відсотків підтримки українською столицею мирних пропозицій, сформульованих американською стороною. Міністр оборони України не є кар’єрним дипломатом, а деякі фрагменти його біографії вимагають прояснення.

Загадок багато. Пропозиції від США достатньо політично-кон’юнктурні: визнання Криму російським, закриття питання вступу України до НАТО, «нейтральний» статус Запорізької АЕС, замороження бойових дій по лінії зіткнення... А рішення наше має бути ВЖЕ і ЗАРАЗ.

Але ми не про це. У Парижі українська делегація окреслила своє неприйняття окупації територій, відмову від нав’язування Україні нейтрального статусу та потребу безпекових гарантій, наполягаючи, що саме США мають гарантувати контроль за дотриманням перемир’я. Однак чіткої відповіді держсекретар Марк Рубіо не дав.

Членам української делегації, яка вирушить до Лондона, на наш погляд, було б доцільно ознайомитись з історією протистояння Великої Британії нацистській Німеччині.

Ось як міркував 28 травня 1940 року Вінстон Черчілль про можливі поступки Гітлеру: «У ці останні дні я ретельно обмірковував, чи входив до моїх обовʼязків розгляд можливості розпочати переговори з Цією Людиною (Гітлером. – О. Р.). Але даремно було думати, що якщо ми спробуємо укласти мир зараз, ми отримаємо кращі умови, ніж якби ми боролися. Німці вимагатимуть наш флот – це буде називатися «роззброєнням», – наші військово-морські бази та багато іншого. Ми повинні будемо стати державою-рабом, хоч і буде створено британський уряд, який буде маріонеткою Гітлера – під орудою Мослі (Політик, засновник Британського союзу фашистів, розпущеного 1940 року. Після Другої світової повернувся в політику, в 1959 році безуспішно брав участь у парламентських виборах. – О. Р.) чи когось такого. І де ми опинимося в результаті? <...> Я переконаний, що кожен із вас підніметься і зірве мене з мого місця, якщо я хоч на мить задумаю вести переговори чи здатися. Якщо наша довга острівна історія має нарешті закінчитися, нехай вона закінчиться лише тоді, коли кожен із нас лежатиме на землі, захлинаючись власною кровʼю».

22 червня 1940 року повноважний представник Совєтського Союзу у Великій Британії І. М. Майський надіслав телеграму до Народного комісаріату закордонних справ СССР (НКИД): «… Паніки немає. Навпаки, зростає хвиля впертого, холодного британського сказу та рішучості чинити опір до кінця. <…> . Популярно все те, що сприяє справі опору німецькій атаці, непопулярне все те, що цьому заважає. <…> Черчілль користується ще більшим авторитетом у робочих колах: його вважають єдиною людиною, здатною «виграти війну». Проте роздратування і ненависть до Чемберлена і компанії у цих колах зростають з кожним днем і знаходять дедалі різкіші висловлювання. Нагадаю, наприклад, мітинг 25 тисяч південноуеллських гірників, які вимагали беззастережно віддати Чемберлена під суд за зраду. <…> . І якщо в найближчому майбутньому чемберленівські елементи з уряду не будуть видалені, весь кабінет може потрапити в критичне становище. <…> Серед панівних класів настрої явно двояться: одна течія, очолювана Черчіллем, стоїть за «війну до кінця», причому заради цієї мети схильні йти досить далеко назустріч робітникам у сфері внутрішньої та економічної політики (оподаткування багатих, ліквідація військових прибутків, реорганізація уряду тощо). Інша течія, очолювана Чемберленом, страшно боїться економічних і соціально-політичних наслідків продовження війни і тому готова при першій же можливості укласти з Німеччиною більш-менш прийнятний мир. <…> сам Чемберлен намагається розігрувати в кабінеті роль екстреміста у всьому, що стосується війни. <…> Події мчать зараз із стрімкою швидкістю, і та картина суспільних настроїв, яка намальована у попередніх рядках, надалі може легко змінитися. Зокрема, величезну роль у формуванні та розвитку цих настроїв відігравала і відіграватиме поведінка Німеччини, а також той чи інший ефект її атаки на Англію у всіх елементах (море, повітря, суша)…».

Через два місяці, 7 вересня, 300 німецьких літаків почали бомбардувати Східний Лондон, а затим центр британської столиці. Загинули 430 мешканців і понад 1600 зазнали важких поранень. Того ж місяця на Лондон були скинуті бомби загальною вагою у 5 тисяч триста тонн. 29 грудня 1940 найбільше бомбардування в історії Британії спричинило 1400 пожеж. У ніч на Паску 1941 року сто тисяч мешканців Белфасту втратили домівки, а 900 загинули. 10 травня 1941 року наліт німецької авіації забрав життя принаймні 1500 мирних жителів, на яких впали 700 тонн вибухівки. Та попри 43 тисяч загиблих британців, на початок літа 1941 року стало зрозуміло, що нацистам не вдалося зламати волю до боротьби громадян туманного Альбіону.

Як відомо, у травні 1941 року Рудольф Гесс, третя людина в нацистській ієрархії, здійснив переліт до Великобританії. 18 тисяч сторінок з Національного архіву Великої Британії засвідчують, що це була приватна авантюра поплічника Гітлера – спроба домовитися з Британією про спільний похід проти СССР. За офіційною версією, 93-річний Гесс начебто наклав на себе руки в тюрмі Шпандау, розташованої на території британського сектору Берліна, за неофіційною – був убитий.

Не зайве прочитати і емоційні афоризми Вінстона Черчилля: «Коли ви нарешті зрозумієте, що неможливо домовитися з тигром, якщо ваша голова в його пащі!»; «Ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся!»; «Миротворець – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той з’їсть його останнім»; «Евакуаціями війну не виграти»; «Мене часто запитують: за що ми б’ємося? Можу відповісти: «Перестанемо боротися – тоді дізнаєтесь»; «Нації, що програли битву, відновлюються. Ті, що здалися – зникають»…

Членам американської делегації також варто нагадати висловлювання республіканця Гаррі Трумена, зроблені ним у різний час своєї політичної діяльності.

Так, 23 червня 1941 року сенатор Трумен на шпальтах «Нью-Йорк Таймс» заявив: «Якщо ми побачимо, що перемагає Німеччина – нам треба допомагати Росії; якщо ж ми побачимо, що перемагає Росія – нам треба допомагати Німеччині. І таким чином нехай вони вбивають один одного якомога більше; хоча я не хочу перемоги Гітлера ні за яких обставин».
У президента Гаррі Трумена ставлення до сталінського ССР було безальтернативне: «Росію може зупинити тільки залізний кулак. Вони розуміють тільки силу».

1948 року саме Трумен зупинив намагання Сталіна упокорити Західний Берлін. В умовах повної совєтської блокади був налагоджений «повітряний міст». Без оголошення війни жителі міста були врятовані.

Але це було колись. 77 років тому.

Чи може Україна нині, в час жорстокої війни з Росією, сподіватися на мілітарну й гуманітарну допомогу від Сполучних Штатів?

Олег К . РОМАНЧУК
-