4 січня на сайті російської редакції Радіо Свобода вигулькнули ностальгійні спомини журналіста Матвія Ганапольського, викликані кончиною Владіміра Корєнєва – головного героя совєтського фантастичного фільму «Человек-амфібія».

Усе б майже нічого, але привернув увагу вкрай неоднозначний, навіть з публіцистичного погляду, пасаж: «Когда я был ребенком, мы жили во Львове. Это был Львов, да не тот – в смысле не тот, что сейчас. Это сейчас во Львов валит народ, чтобы попить «того самого» кофе, послушать уличных музыкантов и удивиться, кто же такой город красивый построил? А построили его поляки и евреи. Первые убежали от советов после оккупации в 1939-м, вторые были уничтожены во время Второй мировой, так что сейчас, как в современной Греции и современном Риме, во Львове живут совсем не те, кто строил эту красоту».

Тобто за незбагненною логікою правдолюба, який прописався в Києві на телеканалі Прямий у ток-шоу «Ехо України», місто Львів «построили поляки и евреи», а «сейчас... во Львове живут совсем не те, кто строил эту красоту».

До цього сумнівного своєю документальною філігранністю спостереження Матвєя Ганапольського можна було б долучити й епохальне відкриття, зроблене і ненароком мною зафіксоване у Львові в далекому 1970-му під час розмови двох підтоптаних «визволитильок»: «Етат ґорад пастроілі русскіє, а сейчас сюда панаєхалі еті местниє... ».

Щось подібне я чув п’ять років тому в Кафедральному соборі св. Віта – молоденький турист з Москви запально пояснював своїй супутниці, що один із найкрасивіших готичних храмів Европи чехам подарував російський цар...

Але ми про інше. Ми про пошуки відповіді на запитання: «Кто же такой город красивый построил?»

Про Короля Данила Галицького і його нащадків помовчимо. Якщо не полінуватись і завітати на сайт Львівської міської ради, то можна довідатись багато цікавого з історії древнього міста. Зокрема: «Львів у XIV і XV століттях став фактично німецьким, навіть акти тогочасного львівського магістрату велися на саксонському діалекті німецької мови. Книги міських видатків і збору податків XV століття свідчать, що німці у Львові складали більшість населення. У місті того часу панувала класична готична архітектура.... Новий Львів другої половини XVI століття вже був зовсім іншим Львовом, ренесансним, а будували його італійці... »

А ще нагадаймо, що наприкінці XVIІІ століття місто переходить під владу Австрії і стає столицею провінції. Тож навіщо, м’яко кажучи, фантазувати, що Львів збудували лише поляки та євреї? Це щонайменше некоректно.

Чи чув Матвєй Ганапольський, приміром, про Івана Левинського – українського архітектора, який подарував Львову чимало унікальних пам’яток у стилі українського модерну. Творча спадщина Левинського налічує близько сотні різноманітних споруд. Його архітектурне бюро, зокрема, спеціалізувалося на «українській сецесії».

До речі, саме фірма Левинського 1910 року спорудила будинок Торгово-промислової Палати на нинішньому проспекті Тараса Шевченка (зараз тут розташований Будинок прокуратури Львівської області). Останній варіант готелю «Жорж» на площі Міцкевича також збудований фірмою Левинського за проєктом Фельнера та Гельмера. Фірма Івана Левинського брала участь в будівництві Головного залізничного двірця у Львові, першою в Галичині використавши залізобетонні конструкції.

А ще був чудовий український архітектор, живописець і педагог Іван Долинський (1852 –1916)...

І, звісна річ, Захаревич Юліан Октавіан – найвідоміший львівський архітектор вірменського походження, лютеранин, один із засновників Львівської архітектурної школи, якому цісар Франц Йосиф І за талановиту працю будівничого 1877 року надав шляхетський титул Лицаря з Львигороду (Ritter von Lwigród)...

Втім будівництво та архітектура Львова наразі не є темою наших зацікавлень.

P. S.

У день кончини Владіміра Корєнєва, згаданого на початку нашої замітки, російський канал «Культура» показав «Линию жизни» за участю цього пропутінського культуртрегера, який однозначно зрезюмував: «Русские и украинцы – один народ. И обречены все попытки нас разделить».

Цю позицію поділяє Матвєй Ганапольський?

Якщо ні, то йому доречніше було б зініціювати найближчим часом на ток-шоу «Ехо України», що на Прямому, дискусію, присвячену дипломатичному скандалові між Польщею та Україною з приводу жовтневої (2020 року) ухвали депутатами Бундестагу рішення про зведення в Берліні меморіалу, присвяченого польським жертвам Третього райху. «Якщо й виокремлювати окремі нації, тоді потрібно вшановувати й українців», – прокоментував драстичну ситуацію посол України у ФРН Андрій Мельник.

Главком