Виступаючи перед російськими військовослужбовцями на авіабазі Хмеймим у Сирії в грудні 2017 року, Путін агресивно-самовпевнено заявив: «Тут створені на постійній основі й діятимуть два пункти базування: в Тартусі та Хмеймимі. І якщо терористи знову піднімуть голову, то ми завдамо їм такі удари, яких вони й не бачили».

У грудні 2024 року щось пішло не так. Підтвердженням цьому є більш ніж промовиста еволюція заголовків у російських масмедіях.

29 листопада. «ВКС Росії знищили в Алеппо й Ідлібі не менше 400 бойовиків».

2 грудня. «Терористи захопили Алеппо за підтримки США і України».

«Терористи захопили Алеппо, використовуючи технології США і допомогу України».

4 грудня. «Небензя: українські спецслужби озброюють і готують терористів у Сирії. Постред Росії при ООН Васілій Небензя на засіданні Радбезу ООН засудив дії терористів в Сирійській Арабській Республіці (САР), а також їх підтримку з боку України та США».

7 грудня. «Лавров назвав неприпустимим дозволяти терористам захоплювати території Сирії».

8 грудня. «Російські офіційні представники перебувають в контакті з представниками озброєної сирійської опозиції, лідери якої гарантували безпеку російських військових баз і дипломатичних установ на території Сирії».

9 грудня. «ТАСС: сирійська опозиція контролює Тартус, де розташована військова РФ»; «Сирійці розповіли про обстановку в Дамаску і Алеппо після перемоги опозиції»; «Росія обговорить долю своїх військових баз з новим керівництвом Сирії»; «Над посольством Сирії в Москві підняли прапор опозиції»: «Песков про період трансформації в Сириї, про період нестабільності».

В історії щось схоже вже було. Так, з наближенням Наполеона до Парижа заголовки французьких газет про його похід змінювалися:

9 березня 1815 р. Тигр прибув у Кап;

12 березня 1815 р. Страховище ночувало в Греноблі;

13 березня 1815 р. Тиран пройшов через Ліон;

14 березня 1815 р. Узурпатор просувається до Діжона;

21 березня 1815 р. Імператор перебуває у Фонтнбло;

22 березня 1815 р. Його імператорська і королівська величність прибув вчора ввечері в Тюїльрі і був зустрінутий радісними вигуками вірних підданих.

Але ми не про Наполеона Бонапарта. Ми про відсутність об’єктивності російських масмедій щодо висвітлення подій в Сирії. І не тільки. На шпальтах паперових і електронних видань московії, під недремним оком кремля домінує тенденційність, алогічність, брехливість.

Підтвердженням такого висновку є «наукова» стаття доктора політичних наук, професора кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії факультету міжнародних відносин Московського державного інституту міжнародних відносин (Університету) МЗС РФ Андрія Манойла «Інформаційні операції до і після збройного конфлікту в Україні».

Ось лише кілька тенденційних пропагандистських пасажів з цього опусу:
«Перші шість місяців Спеціальної воєнної операції (СВО) в Україні дали унікальний досвід використання різних форм і методів інформаційної та психологічної боротьби в реальних бойових умовах. При цьому не можна стверджувати, що з початком СВО в Україні у технологіях інформаційних воєн з’явилося щось нове; навпаки, ми бачимо повернення до старих, давно відомих методів спеціальної пропаганди <…> Російська сторона, починаючи СВО, розраховувала провести її швидко, тільки силами військових, підписавши мирний договір. У цьому плані ставка робилася на раптовість, на ефект несподіванки (світова спільнота, шокована початком СВО, мала «впасти в ступор» і на деякий час обмежитися лише емоційною рефлексією) і на те, що коли світова спільнота нарешті схаменеться, війна вже закінчиться а переможців, як відомо, не судять (Крим це показав). В умовах швидкого та переможного просування союзних сил углиб території України від сил інформаційних операцій вимагалося лише елементарне – постійно підтримувати бойовий дух наступаючих збройних сил закидами гасел та патріотичної риторики , найпростішого та найпримітивнішого, достатнього для емоційного накачування та підзарядки бійців <…> Щодо української сторони, то вона, загалом, виявилася готовою до інформаційних заходів союзних сил, <…> коли почалася СВО, російська сторона зіткнулася не з «колоніальними військами», навченими американськими інструкторами «європейської тактики» ведення інформаційної війни, а з самими розвідками США, Великобританії та ін., що діють «під чужим прапором» і роблять свою роботу руками українських націоналістів. У цих умовах західні розвідки зберегли здатність організовувати масштабні провокації та проводити на їх основі оперативні комбінації (такі, як інцидент у Бучі ). <…> В результаті у протистоянні Росії та США в інформаційній сфері (в якій українська сторона використовується американською розвідкою в ролі плацдарму та контрагента) з початком СВО відбулася наступна перебудова всієї структури спеціальних заходів, що проводяться нашими країнами – вони вишикувалися в чотири яруси: стратегічні інформаційні операції (Буча, з прицілом на міжнародний суд ); спецпропаганда (розкладання противника, дискредитація його лідерів, підрив політичної стабільності); фейки (створення ажіотажу та паніки з метою відволікання сил та засобів противника на непридатний об’єкт); оперативні ігри (з олігархами, готовими заради особистого порятунку на все; т.зв. «переговори про мир»).

Брехня, облуда, вигадка, алогічність – традиційні, споконвічні аксесуари російської політики, дипломатії. Біля їхній витоків стоять упереваж непересічні персонажі з високим рівнем IQ та інтригуючим послужним списком.

І справді. Андрій Манойло – кандидат фізико-математичних наук, доктор політичних наук, член наукової ради при Раді безпеки Російської Федерації. 1998 року був призваний на військову службу до ФСБ Росії. У січні 1999 року закінчив Факультет підготовки керівних кадрів Академії ФСБ за фахом «оперативна діяльність в органах ФСБ Росії». Упродовж 1999–2002 рр. – закордонні відрядження в Норвегію, Данію. Учасник воєнної операції в Сирії 2021 року. Нагороджений медаллю МО РФ «За отлічія, проявлєнниє в провєдєнії воєнной операції в САР». Автор і творець першої в Росії магістерської програми «Інформаційні та гібридні війни».

Недооцінювати противника не слід. У жодному разі. Він розумний і водночас підступний. Вірити йому не можна. За будь-яких обставин.

Олег К. РОМАНЧУК, PhD,
шеф-редактор журналу «Універсум»