Бібліотека Конгресу США, першою в країні, влаштувала цікаву виставку, присвячену саме ковбою та його міфу. Побачена у Вашингтоні, Техасі, Колорадо, вона збентежила багатьох, хто відкрив для себе механізми маніпулювання, що їх наввипередки використовували політики, люди реклами, бізнесмени, сценаристи.

Філіп Моріс у 1956 році шукав художній образ, здатний переконати потенційного покупця, що сигарети «Мальборо» з фільтром – не лише жіночі. Зображення ковбоя виявилось найефективнішим. За якихось 30 років ковбой Марльборо став частиною нашого повсякденного оточення.

На початку п’ятдесятих років ХХ століття американські діти благоговіли перед Опалонгом Кассіді чи Роєм Роджерсом, і не переставали надокучати своїм батькам, щоб ті одягали їх у речі, схожі на вбрання цих ковбоїв у кіно.

Сьогодні у Сполучених Штатах можна досить дешево поїсти під вивіскою Роя Роджерса, а коли розпочинаються телепередачі, нерідко можна побачити симпатичного ковбоя, який звертається до глядачів удавано батьківським тоном: «Ви знаєте, що я завжди був правдивим і чесним, отож можете мені повірити, що мої товари свіжі й прекрасної якості».

Рой Роджерс, між іншим, чимало зробив для облагородження образу ковбоя. Леонард Слей, досить популярний співак групи «Сини піонерів», появився поруч із зіркою жанру Жаном Аутрі у 1935 році. Він ставить свій підпис у «Ріпаблік Пікчерс», стає Реєем Роджерсом і коли Аутрі довелося йти в армію, займає його місце. Він змінює образ співаючого ковбоя, прагнучи подати його як втілення моралі. У 1943 році його портрет вміщено на обкладинці популярного ілюстрованого журналу «Лайф», який про нього напише: «Його герой бездоганний: він ніколи не п’є, не палить, ніколи не плює, не знає лайки, брутальнішої від «чорт забирай!». Він завжди охайно виголений і ніколи не б’ється з одним противником. Він віддає своє серце прекрасній дівчині, хоча ніхто не бачив, щоб він коли-небудь її обіймав; вся ніжність залишена для його коня. Але численна публіка не сприйняла б його інакше».

Ця майже невірогідна постать є продуктом більш ніж піввікових перетворень. У 1870 році герой наганяв жах: це був невіглас і грубіян. Та починаючи з 1886 року, він реабілітовується в оповіданнях Гарперса Уїклі, який змальовує його стійким до випробувань, романтичним індивідуалістом, самітником, охоронцем старих цінностей Америки. Він виходить на сторінки народних романів і завойовує красне письменство публікацією у 1902 році «Вірджинії» Оуена Уайстера, який наділяє його рисами доброчесності, йому притаманниі вірність, молодість, фізична краса, гнучкістьь розуму, стійкість і ніжність, хоробрість… Вірджинець прагне до свободи і порядку, моралі – він об’єднує схід і захід Сполучених Штатів, суспільний примус та анархію. Поставлений у 1904 році в театрі, тричі знятий на екрані, «вірджинець» цілком закономірно надасть одну з перших ролей молодому акторові Гаррі Куперу (1929).

Вірджинець – романтичний ковбой. Рой Роджерс – співаючий ковбой, який замінив батька, що пішов на війну. Марльборо – це комерційний ковбой. Всі вони взяли свій початок від Уїльяма Ф. Коді, колишнього дозорця федеральної армії, убивці бізонів та індіянців, який, запозичивши циркові засоби, зображав ковбоїв у надзвичайно популярних спектаклях. На Дикому Заході Буффало Білл (сценічне ім’я Уїльяма Коді), починаючи з 1882 року, знаходить контраст між ковбоями та індіянцями. Це стосується характеристики персонажів, їх ходи, хорошого чи поганого одягу, здатності вершника до акробатичних трюків, а особливо зображення ковбоя-супермена, поборника справедливості. Буффало Білл блукатиме своїм Диким Заходом через увесь світ і прибуде в Париж 1889 року. Столиця Франції зустріне його.

Однак, ні у «Вірджинії», ні у Буффало Білла, а ще менше у Роя Роджерса, не появляється невіддільний партнер у житті справжнього ковбоя: тварина. Хоч ковбой був не ким іншим, як пастухом, кваліфікованим сільськогосподарським робітником, пролетарем рівнин і прерій, скромною ланкою у ланцюгу індустрії, покликаної забезпечувати великі американські міста м’ясом. Міф часто бачить його білим і англосаксом, але ж часто він був чорним, мексиканцем чи індіянцем. Він не був елегантно одягнутим, зате, як правило, носив зброю. Індивідуалізм не мав особливого сенсу для цього трудівника, який працював здебільшого в колективі.

І лише наприкінці 1896 року ковбой появляється на рівнинах Південного Заходу. Його вік триватиме не більше трьох десятиліть. Нова рефрижераторна техніка полегшить доставку і торгівлю м’ясом. Залізниця поширює свій вплив на північ Сполучених Штатів. Населення міст зростає, йому потрібна яловичина. Таким чином, екстенсивне тваринництво розвинеться на неосяжних просторах (найчастіше відібраних у індіянців). Спочатку в Техасі і Нью-Мехіко – потім на північному заході: Колорадо, Небраска, Вайоммінг, Дакота, Монтана.

Ковбой займається тваринами. Його діяльність розподіляється на дві частини: round up (звідси «родео»), зборисько двічі на рік, щоб поставити тавро і покаструвати молодих бичків, яких відбиратимуть для продажу; перегін тварин до кінцевого пункту залізниці, який постачатиме потім різниці Чикаго. Дороги досить довгі, близько 1200 кілометрів. І щоб їх подолати, треба було витратити 2–3 місяці. У 1867–1886 рр. 6–9 млн. голів супроводжували 50000 ковбоїв.

Колишній ковбой розповідає: «Частину свого життя я провів у голоді, мене роз’їдали сирість і холод. Піднімав поранених у спину коней, засинав на роботі, втрачав тварин, зносив грубу лайку господаря, намагався позбутися вошей, прикидався хворим, щоб хоча б час від часу мати ніч сну… Але все це забувалось, коли худобу доставляли, спускаючись вниз, до старого доброго Техасу».

1884–1887 рр. виявились катастрофічними: засухи змінювались суворими зимами. Тварини гинули сотнями тисяч – ціни на м’ясо впали. Вдаються до інтенсивніших форм скотарства: прерії обгороджують завдяки винаходу колючого дроту; взимку тварин годують фуражем. Збільшення мережі залізниць сприяло змінам. Це був кінець традиційного ковбоя. І початок міфу.

У кінці ХIX століття ковбой постає підмальованим персонажем, який виконує дві основні функції: людей, яких чимало зібралося в містах і які тяжко працюють на заводах, він запалює мірією про свободу, природу, про величезні простори й одночасно пропагує ура-патріотичну ідеологію «добрих» американців.

За матеріалами іноземної преси