Червоний голод
Сталінська війна в Україні
Біографія пані Епплбаум та її попередня поважна наукова і публіцистична праця свідчать про її обизнанисть у справах та історії Східної Європи. У «Червоному голоді» вона робить висновок, «що не має жодного сумніву» в тому, що цей Голод створений людьми сильно відрізняється від голоду викликаного природними обставинами. За допомогою усних історій, радянських документів та листування між радянськими речниками вона подає більше ніж достатньо свідчень про жорстоку конфіскацію зерна, надмірне оподаткування, що призводило до вилучення продуктів харчування та худоби, жорстоке покарання через чорні списки та примусові методи, включаючи закриття кордону, що унеможливило виїзд постраждалім за межі України. У той час Сталін і режим експортували зерно на міжнародному рівні, відмовлялися від зовнішньої допомоги та примушували приховувати журналістів, підробляти записи бюрократів та експлуатувати «корисних ідіотів».
У 1932 році внаслідок політики примусової колективізації відчутно постраждав СРСР, а надто УРСР, де населення не пидтрімувало процес колективізації. На думку Сталіна, навіть українські комуністи були причетні до опозиції. До серпня 1932 року Сталін вирішив скористатися цією ситауцією, щоб порушити націоналістичний опір і знищити непримиренного українського селянина.
«Сталінська політика цієї осені неминуче велася по всьому зерновому регіону СРСР. Але в листопаді та грудні 1932 року Сталін ще глібше «встромив ніж» в Україну, навмисно створивши глибоку кризу. Крок за кроком, використовуючи бюрократичну мову та тупу юридичну термінологію, радянське керівництво, за допомогою заляканих українських колег, спровокувало голод, що призвело в наслідку до катастрофи, спеціально орієнтованої на Україну та українців».
Незважаючи на те, що дослідження Епплбаум є ретельними та вражаючими, існують певні недоліки в праці автора, зокрема, тангенціальні проблеми, та принаймні два істотних висновки зроблені надто легко.
Йдеться зокрема про такі твердження, як помилкова характеристика українських земель, які «лежать в самому серці Київської Русі, середньовічної держави в дев’ятому столітті ... майже міфічне королівство, на яке росіяни, білоруси та українці претендують як на своїх предків». Київська Русь випередила Московію на більш ніж триста років, і навіть у тринадцятому столітті Московія була не державою, а провінційним улусом Золотої Орди. Позиція спільного походження почалася з російських колоніальних спроб підірвати ідею окремої української нації, спотворюючи історію. Це спотворення історії проявляється і в запереченні Росією Голодомору.
Розповідаючи про напад на український інтелектуальний світ у 1930 році, пані Епплбаум подає судовий процес у Харківському оперному театрі як поставлений владою спектакль щодо українських інтелектуалів, а Спілку Визволення України як вигадку радянського режиму, тим часом є достатньо історичних доказів, особливо спогадів, про існування Спілки як речника боротьби за незалежність України.
Що більш важливо, кількість жертв Голодомору в Україні врахована недостатньо. Пані Епплбаум приймає цифру, яку нещодавно подали кілька демографів з України та один із США. Більше уваги слід було приділяти джерелам та методології, оскільки їхня науковість викликала суперечку серед багатьох учених до і після зроблених дослідниками висновків. Відомі експерти дійшли висновку про значно більшу кількість жертв, і сьогодні консенсус залишається на рівні 7 мільйонів.
«Червоний голод» – це значною мірою емоційне читання через подану усну історію. Тим не менше автор вдало переплітає спомини свідків Голодомору з автентичними документами, що створює цілісну картину трагедії. Хоча ніколи не було питання про те, чи був голод в СРСР у 1932-33 роках, пані Епплбаум дає спокій щодо того, чи застосував цей голод Сталін та його режим до знищення українського селянства. З огляду на всепоглинаючу діяльність Сталіна проти українських церков та інтелектуалів, душу й інтелект українського народу, акція проти селянства (серця нації) стала беззаперечною третьою частиною атаки на українську націю. Четвертою стало переселення росіян на територію України. Таким чином, підтвердиилась теза Рафаеля Лемкіна про геноцид проти українців, яку він представив у 1953 році на 20-ту річницю Голодомору 1932-1933 років. Дух, інтелект і серце – метафори Лемкіна.
Лемкін, польський єврей, який вивчав право у Львівському університеті, вважається засновником терміну «геноцид». Важливо відзначити, що він також був одним із розробників Конвенції ООН про попередження та покарання геноциду. Лемкін вважав Український Голодомор 1932-33 роками частиною геноциду проти українців у XX столітті.
Конвенція ООН, ухвалена в грудні 1948 року, визначила геноцид як: «У цій Конвенції геноцид означає будь-яке з наступних дій, вчинених з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку». Це визначення залишилося незмінним.
Пані Епплбаум пише, що Голодомор 1932-33 років не відповідає такому визначенню, оскільки не було наміру зруйнувати всю українську націю. Але, звичайно, що спроба знищити українську націю частково, як це конкретно зазначено в Конвенції, знищуючи її селянство, що є невід’ємною частиною, її серцем, як зазначав Лемкін, відповідає визначенню Конвенції! Існував намір повністю знищити українську націю. Треба прийняти і зрозуміти всі чотири напрями, представлені Лемкіном.
Пані Епплбаум наводить думку (це, мабуть, ще один дипломатичний підхід), що провина за Голодомор лежить на Сталінському радянському режимові, а не Росії чи росіянах. Саме президент України Ющенко в 2008 році закликав російського президента Медведєва визнати Голод 1932-33 років! Однак навіть для тих, хто вважає, що СРСР не був просто іншою формою Російської імперії, РФ як спадкоємець СРСР взяла на себе відповідальність через розробку кампанії в рамках міжнародного співтовариства для заперечення Голодомору, виключаючи будь-яке згадування про це в ООН. Російська Федерація розпустила всі українські структури в Росії, спираючись на відзначення цими громадами Голодомору 1932-33 років. РФ нині є більш ніж спадкоємцем цього злочину.
Незважаючи на окремі недоліки, «Червоний голод» пані Епплбаум є емоційною, майже виснажливою, але дуже потрібною книгою для всіх, хто цікавиться Україною, геноцидом, злочинами Сталіна та інших радянських ватажків або просто турбується про людство та справедливість. Навіть для людей, включаючи більшість англомовних народів, як правило, не знайомих з історією Росії, але нині зацікавлених у кращому розумінні психології росіян та їхньої спроможності творити лихо на основі своєї історії.
26 жовтня 2017 р.
