13 квітня 2013 року голова української Республіканської партії Сергій Джердж у відкритому листі до Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна чітко зазначив, що «в Україні цілеспрямовано здійснюється політика національної дискримінації українців як етносу».

І далі: «В Україні, згідно з ос­тан­нім переписом населення 2001 року, проживає 78% українців за національністю. Однак серед вищого керівництва держави (президент, керівник АП, прем’єр та віце-прем’єри, секретар РНБО, міністр оборони, голова СБУ) немає жодного українця. У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%.

…Ухвалення минулого року парламентом України закону «Про засади державної мовної політики», що запроваджує російську мову як другу державну, не залишає сумніву в тому, що правляча верхівка в Ук­ра­ї­ні, яка складається з національних меншин, здійснює щодо корінної нації українців політику апартеїду. Апартеїд, як відомо, є злочином про­ти людства».

Тут нічого не перебільшено і не перекручено. Такою є українська дійсність. Хоча ще 1994 року видатний український історик Ярослав Дашкевич застерігав: «Ніде у світі – крім України – немає влади, нелояльної до своєї ж нації.

В Україні нелояльна, ворожа ук­раїнській нації влада панує на значній території держави. Це не парадокс, це злочин перед українською нацією і заперечення будь-якого процесу державотворення».

Наочний приклад. Каха Бендукідзе, колишній член грузинського уряду згадує, що колись був на прийомі в українського міністра промисловості, який в його присутності сказав комусь, хто звернувся до нього українською, «не нада гаваріть са мной на етой собачьєй мове» .

«Україну мордують неетнічні українці: Янукович, Азаров, Богатирьова, Клюєв, Тигіпко, Могильов, Калінін (Служба безпеки України!), Саламатін, Колесников, Єфремов, Чечетов, Арбузов (голова Національного банку). Щоправда, не кращі й «свої», – писав Володимир Базилевський на сторінках «Літератур­ної України».

Сьогодні можемо говорити про реальні ознаки апартеїду в Українській державі , які були притаманні Південно-Африканській Республіці в 60–70-х роках минулого століття.

Цю ситуацію передбачив італійський консул Серджіо Ґраденіґо ще 1933 року, ставши свідком комуністичного етноциду: «Теперішнє нещастя призведе до колонізації Ук­раїни, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер, і, можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде говорити про Україну, про українську проблему, оскільки Україна насправді стане російською країною».

Печерні українофобні настрої зашкалюють: «Убей в себе украинца», «Хватит мычать на мове»… Це лише окремі приклади не просто «злоякісної реклами», на що звернула увагу газета «День», а розтиражований фрагмент антиукраїнської політики, яка не припиняється в Українській державі всупереч існуванню статті 161 ККУ – «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті…», що карається позбавленням волі терміном до 5 років.

Натомість українців підступно звинувачують у потуранні шовінізму, фашизму і нацизму.

Насправді це патологічні ідеології, які є хворобами націоналізму націй-поневолювачів, а не поневолених націй.

«Ви з величезним успіхом сієте по світу не революцію, а фашизм. До вашої революції фашизму в світі не було» – з листа всесвітньо відомого фізіолога, Нобелівського лауреата Івана Павлова до Раднаркому СССР .

Незадовго до вибуху Другої світової війни президент США Франклін Делано Рузвельт у зверненні до Конгресу застеріг: «Перша істина в тому, що свобода демократії є в небезпеці, якщо люди толерують зростання особистої влади до межі, коли вона стає сильнішою, ніж демократична держава. Це по суті є фашизм – контроль уряду однією людиною, групою осіб».

Узагальнення, зроблене знаменитим американським президентом 29 квітня 1938 року, ніхто з науковців та політиків досі не спростував. Хіба що Партія регіонів.

Через 75 років, 2 квітня 2013-го, прес-служба цієї партії заявила, що «фашизм – на пороге украинского Дома», що «от фашиствующих лозунгов оппозиция перешла к зверству и терору».

Маємо класичну підміну понять, банальне політичне шулерство. Звинувачуючи політичних опонентів у тому, що вони сіють ворожненчу і ненависть серед українських громадян, Партія регіонів свідомо не бажає згадувати, що « фашизм – контроль уряду однією людиною, групою осіб» .

Ще раніше, 24 травня 2012 року, на засіданні Верховної Ради Вадим Колесніченко уже страхав присутніх: «Вы слышите шабаш, который устраивают национал-фашисты, которые кроме своей точки зрения не признают другой точки зрения. Это национал-фашисты, которые могут расстрелять человека за то, что он говорит на другом языке, а не на том, который им хочется.

Это национал-фашисты, которые готовы расстрелять человека за то, что у него другая национальность».

Спекуляції українофобів на тему «фашистів і фашизму» насправді є політичною грою, яку веде влада, аби відволікти увагу народу від проблем у державі.

Заступник глави МЗС Ізраїлю Зеєв Елькін переконаний, що будь-які розмови про український фашизм – не що інше, як спроби певних політиків відвернути увагу громадян від економічних проблем.

Але. Прес-служба Партії регіонів розпачливо волає, що «сегодня все громче раздаются нацистские призывы к физическому насилию и террору по отношению к инакомыслящим, людям другой веры, национальности, языковых традицій».

Тим часом одкровення донеччанина Євгенія Чернишова, розмішені на сайті «Русские в Украине» 27 лютого 2013 року, наштовхують на певні роздуми: « Те же, кто любит Отечество, кто живет одною только мыслию о его воссоединении, никогда не примут раскольнической идеологии украинства, во грехе гордыни замышленного.

Мы навсегда, что бы ни случилось, сохраним верность Русскому государству и Русской Православной Церкви! И обязательно воссоединим Святую Русь!».

А це фрагмент із «Заявления Всеукраинского Координационного Совета организаций российских соотечественников» від 2 грудня 2012 року: «Сегодня украинские националисты, значительная часть которых культивирует откровенно неонацистские взгляды, заявляют о своём намерении захватить власть на Украине, пытаясь таким образом взять реванш за поражение своих идейных предшественников во Второй мировой войне на стороне гитлеровской Германии, за состоявшийся провал украинского националистического режима, окрашенного в «оранжеве» и «бело-сердечные» цвета.

…Мы обращаемся к руководству Российской Федерацией с призывом не допустить ситуации, когда представители левопатриотического движения, русских и пророссийских организаций Украины будут вынуждены в одиночестве противостоять узурпировавшему власть на Украине альянсу украинских националистов, подстрекаемых и поддерживаемых западными державами. (Це ж у який спосіб керівництво РФ «не допускатиме ситуації»? – прим. автора).

…Национализм не пройдет! Будущее Украины – в Союзе с Российской Федерацией!».

Такі заклики-одкровення мимоволі наштовхують на певні роздуми щодо незрозумілої бездіяльності українських правоохоронних органів. Але ми навіть не про це.

Наразі ми про те, що видатний англійський політик, прем’єр-міністр Великобританії Бенджамін Дізраелі, етнічний єврей, мав рацію, наголошуючи, що «національне питання – ключ до всіх загадок світової історії. Національна належність – єдина істина».

І ще. У ток-шоу після прем’єри фільму «ДНК-портрет нації» в листопаді 2012 року взяв участь помічник головного рабина України Давід Мільман. Він акцентував, що «є націоналістом, а націоналізм – це основа національної ідеї. Без поваги до себе жодна країна не може існувати. <…> Бо тільки поважаючи себе, можна поважати інші народи. <…> І коли люди України перестануть вважати себе малоросами і почнуть себе поважати – хай вони називають себе арійцями, хай вони називають себе націоналістами».

Логічно. Націоналізм – це своєрідна імунна система, яка різко підвищує опірність будь-якої нації в її боротьбі проти поневолювачів. Націоналізм є ефективним засобом захисту нації від етноциду, тобто від духовного нищення.

Нині для українців найбільшою загрозою є етноцид, який фізично зберігає націю, але нищить її духовно: нація втрачає національну свідомість і своє духовне обличчя, втрачає національну ідентичність – мову, культуру, історію і, на кінець, втрачає бажання мати свою окрему державу і творити в ній своє майбутнє, – наголошує Осип Зінкевич у статті в «Літературній Україні».

Висновок один: треба повернути історичну справедливість. Українці мають знати, що після мілітарної поразки, попри відчайдушний партизанський, повстанський спротив Українська Народна Республіка була колонізована.

Через організований штучний голод російська метрополія дістала можливість беззастережно порядкувати на загарбаній території. Нащадки колонізаторів не бажають цього визнати, бояться про це згадувати, що у 1918–1920 роках в Україні була війна міжнаціональна – українці боронили рідну землю від московської навали.

Підтверджень цьому безліч. Приміром, Християн Раковський в «Известиях» від 3 січня 1919 року визнав, що «боротьбу за Україну веде виключно російський пролетаріат в Україні та російська радянська влада» …

На відміну від країн Балтії, в Україні не була проведена десовєтизація. Естонія, Литва і Латвія відновили державність своїх країн, яка існувала до совєтської окупації. Ці країни відмовились від совєтських правових норм, провівши референдум про Конституцію, яка діяла до совєтської окупації.

«З нуля» створено і систему безпеки, військо. Був ухвалений закон про громадянство, за яким воно надавалось тільки тим, хто склав іспит на знання державної мови та історії.

Натомість в Україні громадянство дістали представники п’ятої колони, які ненавиділи і ненавидять Українську державу.

Національно-визвольна революція кінця 1980-х в Україні не була завершена. Не відбулося перезаснування держави. Лише «перезавантаження».

Совєтська «операційна система», її «програмне забезпечення» залишилися старими. Править бал політична шизофренія. Незбагненним чином уживаються українська, українсько-совєтська та російсько-совєтська нації.

«Сьогодні ми переживаємо страшну трагедію, тому що свого часу так і не заборонили Комуністичну партію» – писав Ігор Юхновський, академік НАН України,

Квасні російсько-совєтські патріоти, а з ними п’ята колона в Україні, нині мріють про реставрацію імперських порядків. Про них згадує один із справжніх фронтовиків, доктор мистецтвознавства, росіянин Ніколай Нікулін:

«На войне особенно отчетливо проявилась подлость большевистского строя. Как в мирное время казнили самых честных, интеллигентных и разумных людей, так и на фронте происходило то же самое, но в еще более открытой и омерзительной форме. Гибли самые честные, чувствовавшие свою ответственность перед обществом люди.

Надо думать, это селекция русского народа – бомба замедленного действия. Она взорвется через несколько поколений в 21 или в 22 веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков родит новое поколение себе подобных ».

На жаль, і в сучасній Росії, і в сучасній Україні при владі саме таке «нове покоління», якому притаманне дологічне мислення, над яким тяжіють совєтські стереотипи світосприйняття.

Абеткова істина: якщо пацієнт не хоче лікуватися, то його жоден лікар не вилікує. Українське суспільство важко хворе. Добре помітні рецидиви совєтськості, патерналізму, соціоапатії, історичної амнезії.

Як врятувати українське суспільство? Найперше треба здійснити десовєтизацію, декомунізацію, припинити політику апартеїду щодо корінної нації українців.

Це як провести дезінфекцію в лікарні. А далі вже можна приписувати ліки – виробляти чітку стратегію й тактику руху в модерне Майбуття. Наразі в європейське.

Олег К. РОМАНЧУК
http://www.pravda.com.ua/
28.05.2013

Коментарі

tototik12: Побільше б таких статей!

Timyr: «У 1995 році український поет писав: «Жили в Україні як дачники, українську зневаживши суть. Нині там правлять табачники, де тютюнники мали б буть». Як не парадоксально, але й через 18 років від появи тих слів вони не тільки не втратили актуальності, а набрали усе більшої гостроти. Бо є усе більше доказів, що оті табачники, або як їх влучно назвав один мій приятель – кагановичі 21 сторіччя, намагаються українську націю знищити духовно, відтак перетворити її у наймитів та сторожів у своїх зонах для висмоктування грошей на нашій не своїй землі...» («Одкровення» кагановича наших днів». Галина Левицька, Київ).

Ореста Мостовенко: Автору – респект! Нема чого додати...

Deimos: Стаття актуальна, чітка зрозуміла та послідовна. Усім зрозуміло, що окупаційний режим необхідно усунути від влади, провести люстрацію та суд над комуністичною ідеологією. Але сьогодні вже постає головне питання хто і в який спосіб це зможе здійснити. Відповідь на нього нелегка, але брехати собі вже немає сенсу. У мирний спосіб окупанти владу не віддадуть... Тому або ми, українці, як наші великі предки, дамо рішучу відсіч цій варварській навалі, або нам кінець як народу і як державі.

Igor Maksimenko: Все дуже вірно, абсолютно правильні висновки. Але як розбудити цей народ? Ніхто не знає відповіді – як? Мабуть, це проблема десятиліть.

maria7777777: Надзвичайно актуально!

dig: Автор все правильно написав, але ситуація набагато гірша. У 1478 році Московія завоювала Новгород, вирізала або переселила до себе новгородців (де вони згинули або асимілювались), а на їхнє місце привезли з московії своїх московинів. те саме було з Казанню і з багатьма іншими містами. Нічого не нагадує? Після голоду 33-го масово ешелонами, як худобу, Московія завозила на схід України своїх людей, тому маємо сьогодні так зване донецьке бидло яке породило Ахатя Брагіна, з якого і почалась партія регіонів. Зараз московини мають університетську освіту, але з 1478 року НІЧОГО НЕ ЗМІНИЛОСЬ ті самі методи, тільки більш вишукані й вдосконалені. Наших дітей табачніки вчать історії, що написана Московією, іде наступ на українську діаспору, мову, культуру. На телебаченні, в інтернеті йде суне навала Московії...

Орест Сідлярчук: Все вірно!

Prescience: До Європи без фашизму і без апартеїду. І БЕЗ «РУСКАВА МІРА», який є злом №1 в Україні.

ARTEMIV: ЦЕ ПРАВДА.

oleksiy222: Оггі: Браво! Підписуюсь під кожним словом п. Олега!

Maugli: Добра стаття.

godo: Дуже добра стаття. В мене самого були такі думки, але не так чітко сформульовані. Подяка автору.

trakt: Тут нічого не перебільшено і не перекручено.

LYCIV_OLGA: Дякую Вам щиро за висловлені на весь інтернет думки. Може, до когось щось і дійде й наші сили збільшаться. А ще хочу додати, що єдиною помилкою всіх демократичних сил минулих і теперішніх є їх багатопартійність, невміння консолідуватись на основі створення єдиної демократичної проукраїнської та проєвропейської партії для побудови нашої Держави Україна.

LYCIV_OLGA: Чи є в нас такі лідери/громадські рухи/партії? Уважно дивимось, думаємо, знаходимо або створюємо! Своєю чергою від усіх нас потрібне усвідомлення того, що наша власна доля і доля наших дітей залежить виключно/персонально від кожного з нас. Тож шукаймо/створюймо/приводімо до влади українських патріотів і державників, разом з ними починаймо реформувати країну та підіймати її з колін. Або ми перестаємо «спати», ховаючись від реальності та власного сумління за одвічним «моя хата з краю», перестаємо бути політичними імпотентами, чекаючими, що хтось «все» зробить за нас, або в найближчому майбутньому зникаємо назавжди як нація, народ і держава. І нічого третього для нас не іс-ну-є!

LYCIV_OLGA: Зомбувати самих себе та оточуючих заклинаннями на кшталт «за відсутністю кращого, задовольняємось гіршим» – безглуздо, бо в реальному житті це нічого не змінює і нічого не дає Україні. В сучасних умовах ОПОЗИЦІЇ ТРЕБА вже не грати роль «Моськи», котора тільки «лает на слона», не бути «горою», яка народжує чергову «мишу», а робити щось значно дієвіше. Нічого нового винаходити не треба. Всі можливі методи, прийоми і засоби зміни влади загальновідомі, випробувані й перевірені на практиці. Треба тільки мати сміливість наважитися на рутинні, щоденні, важкі, дуже нудні й зовсім непоказові, але конкретні та результативні дії, а не на їх імітацію. Українському народові потрібні такі опозиційні сили, які нарешті насміляться не гратися в опозиційність до нинішньої влади, а знайдуть в собі мужність реально очолити народні маси та вести їх за собою БУДЬ-ЯКИМ можливим шляхом до остаточної перемоги. Як мовиться, «поставити «на кон» все і отримати все, або загинути.

LYCIV_OLGA: Стаття надзвичайно актуальна/вірна/чітка/послідовна. Браво! Побільше б таких статей!.. Автору – респект та щира подяка! До статті майже нема чого додати... Хто саме здійснюватиме «десовєтизацію, декомунізацію» та «припиняти політику апартеїду щодо корінної нації українців»? Зрозуміло, що ніхто окрім нас цього не зробить. Для початку треба усвідомити, що опозиція без активного народу і народ без діяльної опозиції нічогісінько не варті, їхні окремі дії приречені на поразку. Тільки спільними зусиллями ми зможемо вибратися з тої руїни, куди вляпались. Але за перемогу/поразку на полі бою солдати та генерали відповідають зовсім не однаково.

LYCIV_OLGA: Генерали відповідають не тільки за себе, а й за солдатів. Події «Майдану-2004» вже довели, що український народ здатний багато на що. А от «командирської відповідальності» за народ, як і здатності «очолювати та вести народ» у зрозумілому напрямку в діях нинішньої опозиції як не було, так і немає. І не проглядається. Всі дії опозиції нічим, ніяк, ні на хвилину, ні на крок не наближають день та годину повалення нинішньої антиукраїнської влади. Усі теперішні дії нинішньої опозиції є досить типовим/показовим/наочним прикладом того, «ЯК НЕ ТРЕБА ПОБОРЮВАТИ ВЛАДУ». Ці дії дедалі більше нагадують фарс/tv-шоу/серіал, справжньою метою яких (дій) є відволікання народу від реальних проблем та конкретних шляхів їх розв’язання, від створення справді ефективної опозиції.

Базь: Як врятувати українське суспільство? Найперше треба здійснити десовєтизацію, декомунізацію, припинити політику апартеїду щодо корінної нації українців. Перші кроки правильні та зрозумілі. Але для того щоб їх здійснити треба справжнім патріотам Держави Україна взяти владу в свої руки, а це найскладніше питання сьогодні. У всі часи нашої історії побудова української державності впиралася в єдине – брак керівництва. Вороги не сплять – інстинкт самозбереження штовхає їх на те, щоб знищувати фізично всіх, у кому помічають лідерські якості, залишаючи процес державотворення обезголовленим. Прикладів цьому є чимало. Тому моя пропозиція полягає в наступному: вибудувати потужну державницьку силу, яка б змогла на виборах президента, до Верховної Ради, до всіх інші органів влади, захистити своїх кандидатів, і потім постійно допомагати їм в управлінні та побудові Української держави.

бун: Російські колонізатори до 1917 року та радянські тоталітаристи в Україні після 1917-го виробили певні стандарти для виокремлення себе від простого народу, віднесення себе до вищої касти. Російська мова – одна з таких надуманих ознак, але не єдина. В Україні навіть червоний комісар, першою мовою якого була ідиш, порубавши селян, як Іван Ургант капусту, вцілілих українців змушував звертатися до себе російською. Традиції колонізаторів та комісарів не міняються, вони живучі. Мені прикро, що наші друзі-інтелектуали з Півдня та Сходу не розуміють, що без внутрішнього розкріпачення людини, без відходу від режиму апартеїду, коли 600 тисяч етнічних українців в Одесі змушені спілкуватися російською, в Україні жодного поступу не буде.

Maugli: Мій земляк Станіслав Овчаренко (нині киянин) якось написав на своєму сайті, що російська мова – це пароль: свій-чужий для всіх антиукраїнських сил. Державна мова – це робоча мова всіх держустанов. Опоненти зразу ж підіймають ґвалт: «нас змушують думати українською!» По­яс­неня вкрай просте: вони думають за власними мірками. Так само колишні упирі-енкаведешники сприймають ОУН-УПА виключно як загал маніяків-вбивць: хіба може мій ворог бути моральніший за мене?

Maugli: Северянин: Может Тягнибок заговорит на русском?

По-перше, а навіщо вам це? Ви ж, нібито, українську розумієте, чи не так? Може, принциповий момент? Так і в мене є принципи. Президент, який публічно зневажає українську, мені не потрібен. Нас, українців, 78%. Вас, росіян, лише 18%. Тож демонструвати зневагу до української майбутньому президентові просто невигідно. По-друге: таке «щастя» Ви вже маєте. На поточний момент серед вищого керівництва держави (президент, керівник АП, прем’єр та віце-прем’єри, секретар РНБО, міністр оборони, голова СБУ) немає жодного українця. То якого ж рожна вам, шовіністам, ще потрібно? І, до речі, зазирніть якось у тлумачний словник, ознайомтесь зі значенням слова «титульний». Ваша фраза «я готов в наших краях померяться титульностью» викликає сумніви, що вам відомо значення цього терміна...

m_zinko: Китайцями в Китаї 260 років правили маньжурці. Вони не допускали до державного управління дурнів (могли наробити шкоди) і розумних (могли посіяти сумніви у народу, що «цар не справжній»), а допускали слухняних (могли виконати будь-яку вказівку). У 1912 році в Китаї під лозунгом «китайцями в Китаї повинні керувати китайці!» відбулася національна революція, що стала базою для сьогоднішнього потужного розвитку країни. Українці, якщо хочуть бачити свою країну розвиненою і багатою, повинні, як і китайці, зробити свою національну революцію. Автору респект!

Maugli: Северянин: А учили украинский практически все.

Ще раз кажу: брехня. Не вчили усі, хто не хотів вчити. Заява від батьків – і учень звільнявся від вивчення ненависної мови. По-друге. Вища освіта була майже виключно (не беремо інститути культури) російською. Я навчався в КПІ у 80-х. Жодного предмета українською. Жодного. Про полиці, завалені українськими перекладами світових класиків співайте, таварісч, комусь-іншому. Я був постійним відвідувачем книгарень та «чорних» книжкових базарів – порожньо. Припиніть вже брехати про савєцкій рай. Зрозумійте: я тоді жив. І добре цей «рай» пам’ятаю. Українська мова в УРСР спрямовано знищувалася. Не бачити цього, стверджувати протилежне може або дурень, або троль. Це зараз вигадали байку про дбайливу до українців країну Рад. То була могутня машин, яка розмелювала народи, мов жорна пшеницю.

Maugli: Северянин: А Яворивский хвалил Ленина на каком языке за номенклатурную пайку? А «Трио Маренич»?

Тріо Маренич хвалило Леніна? З цього місця більш докладно, будь-ласка.

Северянин: Украинский учили во всех школах и нужно было сдавать выпускные по литературе и мове.

Ще раз кажу: не треба брехати. Я тоді жив. Пам’ять маю добру, тож локшину вішайте на вуха комусь іншому. Українську не вчила купа людей – вистачало просто заяви батьків і дитину звільняли від вивчення української.

Северянин: Вопрос в другом – слишком много было Яворивских, которые тогда писали Ленинианы...

Я розумію, у Вас пунктик стосовно Яворівського. Щось глибоко особисте і вкрай болюче. Але спробуйте на хвилину відволіктися від улюбленої теми і сконцентруватися на темі обговорення: дискримінації українців в Україні.

Maugli: prosto_sergii: Глубокомысленные рассуждения автора от том, что только такие как он – это украинцы, а остальные – это колонизаторы, имеют один гарантированный результат, они пугают Восточную Украину призраком украинизации, заставляя голосовать за ВФЯ.

Ой, нещасні. То вас, виявляється, «змушують» голосувати за донецьких бандюків. Налякали бідненьких «українізацією» та страшними западенцями-бандерівцями. А тут такий кидок від «своїх», що навіть найобдарованішим «жітєлям Донбаса» стає потихеньку зрозуміло, що справа зовсім не в мові. І вам тепер треба знайти винних у тому, що повелися на тупу совково-антиукраїнську пропаганду, проголосувавши за ВФЯ. І винні, звичайно, західні українці. Чи просто українці. От якби ми перестали розмовляти українською, перестали шанувати своїх батьків та дідів, що стояли насмерть проти червоної навали, перетворилися на таких самих совків, як ви, тоді все було б добре. Правильно?

nikolya: Хай Господь благословить вас, пане Олеже, за Правду, яка вам дорога і яку відстоюєте, на яку відкриваєте очі політично незрячим людям і якою протистоїте ворогам Української держави. Ваша громадянська позиція викликає повагу і вдячність людини, що задихається в атмосфері тотальної омани й глуму над мирним українцем. Підступність і підлість, якими послуговуються недруги українців і всього українського, справді зашкалюють. Обзиваючи прихильників Правди і Справедливості «фашистами», політичні й бізнесові диверсанти в Україні реально посилили війну проти українців... Чи допустимо цю сатанинську навалу собі на загибель? Відповідь кожного свідомого українця має бути – НІ!

monia_b: valerymoyseenko: «У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%». Дочитал до этого места и дальше не стал. Национальность определяется гражданством.

Расскажі ето палєстінцам імєющім ізраільскоє гражданство. Вот рєбята удівлятся, шо ані єврєї...

Павло Пастушенко: valerymoyseenko: «У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%». Национальность определяется гражданством, поскольку в ВР могут быть избраны только украинцы, то есть граждане Украины. Украинцы могут говорить на любом языке по их желанию, запрет на выбор разговорного языка нарушает базовые права человека.

Ви знаєте, є поняття етнічної нації. Ви в будь-якому разі живете певною етнічною культурою. В Україні переважно українською, російською, татарською, румунською тощо. Головною ознакою, але не вирішальною, є мова, якою ви розмовляєте і мислите. А також традиції, звичаї, моральні норми і таке інше. Тому сказати, що «ми всі українці за паспортом» не можна, бо ми «громадяни України», а не етнічні українці. Я не закликаю міряти носи чи дискримінувати когось, але чи не видається вам дивним, що в країні, де 70% визнали себе «А» за опитуваннями, у владі цих «А» – меншість. Це факт. І це нонсенс.

Nian: valerymoyseenko: «У Верховній Раді України українці за національністю становлять лише 22%.» Дочитал до этого места и дальше не стал. Национальность определяется гражданством, в статье написана чепуха, поскольку в ВР могут быть избраны только украинцы, то есть граждане Украины. Украинцы могут говорить на любом языке по их желанию, запрет на выбор разговорного языка нарушает базовые права человека.

В статті йдеться про українців за духом, традиціями, культурою, мовою, а не за громадянством. Можна бути громадянином Америки чи Канади і залишатись українцем за нацією. А можна мати українське громадянство, жити в Україні, але нищити українську культуру і мову.

mumuti-san: Автору – респект! Статья принадлежит к редкой категории публикаций, в которых вещи внятно и в открытую называются своими именами.

Turyn: Pofigist: Опять автору москали мешают? Уже лет двадцать как... Жалко смотрятся попытки спихнуть вину за состояние страны на «москалей». Не действует это уже, автор. Наелись уже незалэжности...

То в чому проблема? «Родіна завйот дамой – чємадан, вакзал, Расія»!

radioamator: А чого ми взагалі кудись повинні йти? Росія нам не потрібна однозначно. Ми там вже були. А чи потрібна нам Європа, яка деградує? Чи нам потрібні на такі європейські «цінності» як сексуальна розпуста, гендер і ювенальна юстиція? Може, краще зайнятися собою, змінити цю корумповану і продажну владу і наводити порядок у власній державі?

Turyn: Гарна стаття, яка спонукає до боротьби за Україну.

Stefan Niewiadomski: Коли в українців терпець увірветься? Фа­шис­ти називають себе антифашистами. Пацифікація, тиранізація, русифікація та обдурювання українців...

kutokshow: «Не нада гаваріть са мной на етой собачьєй мове». А якби до цього «поліглота» по-українськи звернувся Віктор Федорович? Шо трапилося б, якби відповідь була б аналогічна попередній? Напевно відставка і довгий лікарняний.

Alex43: Українцю! Ти зрозумів, що твоя країна і ти окуповані?

Lexa6: «Править бал політична шизофренія». Я би сказав суспільна шизофренія. Бо від політиків недалеко відстає «пересічний українець».

бун: Пора нарешті визначитися. Ми будуємо Україну без врахування її автентичності до 1648 року, чи все-таки на основі її автентичності? Іншими словами, будуємо країну на підвалинах автентичних українських цінностей до 1648 року, чи на підвалинах московських цінностей після 1648 року? На європейських цінностях до 1648 року, чи євразійських після 1648-го? Якщо будуємо євразійське суспільство, що зараз і робимо, то не треба брехні про європейський напрямок.

Павло Пастушенко: Не можу не погодитися, що дискримінація українців в Україні існує. Насамперед самими українцями. Обирають різних добкіних і кернесів, януковичів і кличків, аби лиш не запідозрили у «фашизмі». Відмовляються від материнської мови в бізнесі й публічному житті. Чому? Невже генетика спра­цьовує? Бо предків сучасних «совків» упродовж поколінь переконували, що «українець – це село недорозвинене, ніякої культури і науки української не існує, а Росія – родіна слонов».