Що таке влада? Влада у Єван­гелії – це привілей, дарований дияволом за поклоніння йому. Sic! «Донбас – ставка диявола, а отже все його оточення перебуває при ньому». Ця емоційна сентенція для характеристики українського «фронтиру» належить, до речі, не галичанину, не полтавчанину, не волинякові, а вихідцеві з донецького краю Александру Аксьонову, народному цілителю.

Та не в цьому, зрештою, суть. На Донбасі проживває дуже багато справжніх українських патріотів, фахівців своєї справи. Але похмура оцінка цього своєрідного «Дикого Сходу» таки має в собі певне підґрунтя. Образ, сотворений Александром Аксьоновим, мимоволі постає/вигулькує/зринає, коли починаєш аналізувати причини обвальних процесів ресовєтизації, що почалися в Україні два роки тому.

На запитання, до якої групи можна віднести українську владу, Лесь Подерев’янський не без сарказму відповів: «Усе це якраз совки. Жлоби, які насправді нічого не вміють, і завдання яких – не допустити до влади тих, хто вміє. Тому що головний ворог нинішньої влади – професіонал».

Справді. Коли при ухваленні епо­хальних рішень домінують «бичачі» емоції, коли за доленосні кроки відповідає не ліва півкуля головного мозку, а права, то сумні наслідки для долі народу та держави невідворотні.

Показовою стала історія невдалої спроби української влади закрити інтернетівський файлообмінник EX.UA. Наочно була продемонстрована волаюча нефаховість «проФФесіоналів», які виявились безпорадними у незграбних спробах втрутитися в український сегмент віртуального простору. У відповідь наразились на тотальний спротив жителів всесвітньої «павутини», які в лічені години зламали кіберзахист знакових держструктур. Електронна владна вертикаль «впала» під дружнім натиском обурених «юзерів» – громадян, які вже відчули смак Свободи. Наразі не йдеться про юридичні тонкощі проблеми. Маємо сигнал. Попередження тим, хто «абсолютно не відповідають часу ані за коефіцієнтом інтелекту, ані за чимось іншим» (Лесь Подерв’янський).

Команда «проФФесіоналів» ніяк не може усвідомити, що демократія – це насамперед свобода. «Свобода людської особи – це найвище суспільне добро <....>. Без свободи неможлива цивілізація і культура; людність, позбавлена волі, втрачає усі свої вартости» (Михайло Туган-Барановський).

Для розв’язання будь-якої проблеми передусім потрібні воля й розум – те, що в народі називають здоровим глуздом. Власне брак здорового глузду в багатьох представників так званої української політичної еліти та деградація їхньої особистості стали головною причиною затяжної соціально-політичної кризи.

Спробуємо з’ясувати, чому сама собою державна незалежність/суверенність у жодному разі не є запорукою соціального благополуччя. Здобути/вибороти незалежність, як і скористатись нею можуть лише ті, хто знає, для чого вона потрібна. Для тих, кому свобода дісталась волею випадку, хто не усвідомлює конечної необхідності творення державної ідеології, не шукає шляхів і методів для її втілення, саме поняття Української держави залишається пустим звуком. Чи не тому значна частина українського суспільства досі не самоорганізувалася у суспільство громадянське? Чи не тому в Україні досі не сформувався в тотальних масштабах по-справжньому вільний і розкутий громадянин?

Держава має виховувати не просто законослухняних індивідів, а громадян, які усвідомлюють особисту відповідальність за все, що відбувається в країні та особисту причетність до всього, що в ній коїться. Натомість значній частині українського суспільства все ще притаманний брак вольової енергії для будівництва самодостатньої державної структури, що відчутно позначається на моральному самопочутті громадян, на їхній здатності об’єктивно оцінювати історичні обставини, усвідомлювати своє місце в світовому співтоваристві.

«З нас лише частково облупився і осипався грим образу «совєтського чєловєка». А ментальність? Цей найглибший ірраціональний закуток підсвідомості людини, в якому дуже міцно, іноді на все життя, застрягають та закарбовуються образи, ідеологеми, кшталти поведінки, зрештою способи світосприйняття і світобачення картини світу, власної долі, іншого (чужого, незнайомого) майбутнього. <…> Коли я думаю про феномен совєтського раба, то передовсім маю на увазі не «широкі маси громадян», а нинішніх політиків, управлінців та іншу номенклатуру, свідомість яких, хватка і культура сформовані в системі радянського рабства» (Юрій Саєнко).

Совєтському/постсовєтському рабові («прастому савєтскаму чєлавєку») не притаманне відчуття реального часу й простору. У нього спотворене уявлення про поняття рівності. Її він розумів/розуміє як рівність у злиднях, як рівність пайка, за яким треба вистояти у черзі, аби отримати з рук партфеодала/партфункціонера. Рабові не відома справжня формула рівності – рівність у можливостях самому зробити самого себе. І коли у раба щезає страх усвідомлення підконтроль­ності вчинків господареві, він вдається до руйнування і нищення. Совєтський феодал-партноменклатурник також мав рабську свідомість – атрофоване почуття до рідної землі, до свого народу, своєї держави, своєї мови. І коли раптом «усвідомив свободу» (для злочинця, що опинився в буцегарні, заповітною мрією є «свобода, влада і баба»), відчув її «смак», тут же взявся нищити паростки Української державності, її економіку, культуру, інформаційний простір, почав затягати в тінь власну корупційну діяльність, взявся інтенсивно вивозити награбоване за кордон, ховати в офшорах неправедно нажитий капітал.

Криза сучасної Української держави – це насамперед криза соціально-психологічна. Ще двадцять років тому треба було починати з лікування совісті, душі й свідомості мас, окремих груп і кожного громадянина зокрема, всіляко плекати інтелект нації, інтенсивніше й ефективніше прищеплювати народові притлумлене прагнення до волі. Цього, на жаль, зроблено не було. Саме тому всі рецепти/засоби політичного та економічного характеру, які виписують/надають українцям усілякі щирі та не зовсім щирі радники й доброзичливці, ніяк не можуть вилікувати задавнені соціально-психологічні хвороби.

Загальновідомо, що демократія – це децентралізація влади. Але навіть за чіткого розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову без одночасного розвитку місцевого самоврядування й повноцінної передачі влади громадам держава зберігає за собою весь апарат насильства. А зберігаючи його, доволі легко може трансформуватися в державу авторитарну, затим у тоталітарну з усіма згубними для громадян (держави також) політичними та економічними наслідками.

У квітні 2011 року щойно створений Європейський єврейський парламент відзначив Віктора Януковича нагородою «за послідовну боротьбу проти героїзації фашизму». No comment.

Через чотири місяці, 24 серпня, Віктор Янукович звернувся до українців з привітанням з нагоди 20-річчя незалежності Української держави, в якому наголосив, що «нині всі гілки влади об’єдналися» . От­же, про жодну децентралізацію влади не йдеться. Отже, про жодну демократію в Україні вести мову не можна. Закони логіки непорушні.

Таке враження, що нагородою «за послідовну боротьбу проти героїзації фашизму» Ігор Коломойський, президент Європейського єврейського парламенту, «закаламутив усе це для хохми», як кажуть в Одесі. Бо за повідомленням УНІАН, згідно доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні 2011», в укладанні якої взяли участь понад 30 правозахисних організацій з усіх регіонів нашої держави, майже 1 мільйон осіб постраждали від насилля в українській міліції 2011 року. А ще існує промовиста хроніка судових процесів за участю Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, а ще викликає запитання і здивування болісна реакція влади на вчинок «афганців», які під час торжеств з нагоди річниці виведення військ з Афганістану повернулися спиною до президента, а ще непокоять скандальні подробиці перетворення Верховної Ради на клуб із «затверд­ження» рішень Банкової тощо.

Зосередивши у неконституційний спосіб всю повноту влади у своїх руках, президент здобув тотальний вплив на всі, без винятку, гілки влади в Україні. Анонсоване 24 серпня 2011 року «об’єднання всіх гілок влади» лише сприяє холоднокровному нищенню паростків незалежного судочинства, опозиції та подальшому використанню «грошових мішків» для поглиблення процесу реалізації « об’єднання всіх гілок влади ».

Абсурдність преміювання двох європейських лідерів (Ангели Меркель і Хосе-Марії Аснара) в компанії з Віктором Януковичем більш ніж очевидна.

Показовою в цьому плані є історія торішнього гучного скандалу довкруж німецької премії «Квадриґа» (Quadriga-Affäre um Putin // www.spiegel.de/politik/ausland/ 0,1518,775172,00.html), яку намірились вручити Владіміру Путіну «за активну позицію у відстоюванні суспільного добробуту». Як відомо, «Квадриґою» були відзначені екс-канцлери Німеччини Гельмут Коль і Герхард Шредер, екс-президент СССР Михаїл Горбачов, екс-президент Чехословаччини Вацлав Гавел, президент Афганістану Хамід Карзай та інші політики. Коли премію було вирішено присудити прем’єр-міністру Росії, то співголова партії «зелених» Джен Оздемир на знак протесту покинув журі, а один із колишніх лауреатів Олафур Еліассон повернув нагороду. Те ж саме пообіцяв зробити і Вацлав Гавел. «Frankfurter Allgemeine» написала, що вручення «Квадриґи» Владіміру Путіну суперечило б принципу демократичних засад колишніх лауреатів. Бо з тексту-обґрунтування премії випливає, що всім її лауреатам «притаманний дух першопрохідця і прагнення до суспільного блага». У результаті демаршу Вацлава Гавела преміювання скасовали – європейська демократична спільнота у такий спосіб відреаґувала на відверте неподобство і знущання над загальнолюдськими моральними цінностями.

Для демократичного світу вкрай важлививим є обмеження прав держави над власним населенням. Дотримання прав людини вже не є вну­т­рішньою справою держави, а головним питанням міжнародної безпеки і виживання людства. Втрачають актуальність догми про непогрішність держави і влади, пріоритет державних інтересів над особистими, про допустимість насильства більшості над меншістю, про переважання політичних інтересів над інтересами загальнолюдськими.

Демократія – це незалежність засобів масової інформації. Найдієвішим засобом запобігання перетворенню демократії в охлократію та диктатуру є свобода мас-медій, які примушують обивателя замислитись. Саме цього чи не найбільше боїться номенклатурна бюрократія. Бо в обивателеві, який замислився, прокидається громадянин. Недарма перші кроки будь-якої диктатури спрямовані на придушення і підпорядкування мас-медій власним ці­лям і завданням.

Населення може тривалий час перебувати у стані інформаційного голоду, не беручи участі в ухваленні рішень влади. Але такий стан неминуче призводить до втрати ініціативи, до політичної апатії. «Пофігізм» набуває характеру пасивного опору владі. Апатія стає небезпечною для існування авторитарного режиму, для диктатури. Економічні програми не виконуються – чим вищий рівень розвитку науки і техніки, тим більшу роль відіграють індивідуальна активність й зацікавленість. А оскільки їх унаслідок апатії відчутно бракує, то все в державі робиться абияк. Система/держава поступово стає некерованою.

Як наслідок – влада/команда «проФФесіоналів» припускається традиційної/фатальної помилки – намагається боротися з некерованістю шляхом збільшення апарату управління й структур насильства, гадаючи, що коли буде «з кого спитати», то врешті-решт все налагодиться. Насправді влада досягає протилежного ефекту – починається дезорганізація господарства, дезорганізація управління. Узгодження дій різних відомств призводить до втрати часу. Апарат стає незграбним, задихається від інформаційних потоків, запізнюється з ухваленням рішень.

Природною реакцією влади/команди «проФФесіоналів» стає механічне збільшення власної фізичної (не інтелектуальної) моці. Підтверджень «фаховості» нинішніх «проФФесіоналів» у владних структурах предостатньо. Показовою є історія виклику 14 березня 2012 року всього складу Вченої ради Інституту соціології НАН України на допит в СБУ ( http://www.unian.net/ukr/print/ 491714). Навіть Віктор Янукович був змушений розцінити цей випадок як непрофесійний підхід. Услід і Служба безпеки визнала необдуманість рішення свого слідчого стосовно працівників знаної і поважаної в усьому світі наукової установи.

Бюрократично-репресивний апарат перетворюється на величезний паразитичний механізм, який пожирає весь приріст продукції, виробленої в країні. Зрештою настає момент, коли управлінський паразитизм і репресії силових креатур породжують у свідомості народу необоротні якісні зміни. В суспільстві зміцнюється непохитне переконання, що основним злом у державі є гіпертрофована, ненажерлива, безпринципна влада/команда «проФФесіоналів», яка керується не Законом, не принципами верховенства Права, а «бичачими» інстинктами, впадаючи у хворобливі емоції, породжені «понятіями» задзеркального аморального світу…

Політичні перспективи для Ук­ра­їнської держави загалом доволі похмурі. Результати виборів до Верховної Ради можуть посилити нинішню владу. Інакше кажучи, Реальність перед Українською державою висуває чітку альтернативу: або докорінна зміна принципів управ­ління, або загибель держави. Вона більше не може існувати без подолання корупції, без негайного запровадження демократичних прнципів справжнього народовладдя (не декларацій), без дотримання законів природного самоорганізовування людей в ефективне громадянське суспільство.

Олег К. РОМАНЧУК

P.S.

Прес-служба президента Вікто­ра Януковича замовчала інформацію про те, що президент США ви­словив стурбованість щодо переслідування опозиції в Україні. Такий висновок можна зробити з повідомлення про зустріч двох президентів у Сеулі, яке розміщено на сайті Білого дому ( http://whitehouse.gov/ the-press-office/2012/03/27/readout-president-s-discussion-president-yanukovych) 27 березня 2012 року. Так, крім інформації щодо питань урану та ядерної безпеки, про що повідомляла і українська сторона, на сайті Білого дому було написано таке: «Президент (США) підкреслив, що для України є важливим продемонструвати життєздатність української демократії шляхом проведенням вільних, чесних та прозорих парламентських виборів у жовтні».

«Президент Обама також висловив занепокоєння США вибірковим судовим переслідуванням політичної опозиції в Україні», – сказано у повідомленні.

Українська правда
27.03.2012

Міжнародна правозахисна організація Freedom House знизила рейтинг політичних прав в Україні – з трьох до чотирьох. Про це йдеться в доповіді щодо стану свободи в світі за 2012 рік, оприлюдненій на сайті Агентства ООН з питань біженців: «Український рейтинг політичних прав знизився з 3 до 4 через зусилля влади до придушення опозиції, включаючи політизоване використання судів, застосування жорстких заходів проти ЗМІ та використання сили для розгону демонстрацій».