Та ми про інше. Кому насамперед вигідний судовий процес над Юлією Тимошенко, який, погодь­мося, в ряді епізодів нагадував фраг­менти телешоу?

Хто ж підставив Президента?

Cui bono? Cui prodest? (Кому це добре? Кому вигідно?) – ще з римського права відомі ці ключові запитання для слідчих і суду. Древні латиняни таки добре розумілись на юриспруденції. І знали з чого починати розслідування. Тож і ми задамося питанням: кому насамперед вигідна кримінальна справа екс-прем’єр-міністра України?

Ну не віриться, що колишні «конкретні донецькі пацани», які стали власниками заводів і фабрик, не розуміють, що російський капітал становить найбільшу загрозу/небезпеку їхньому бізнесові. Захистити від колишніх «російських братків» сучасних українських буржуїнів можуть лише Європа і НАТО. Крапка.

Хто ж підставив президента? Свої? Чужі? Слідчі, прокуратура?

Ну не можу повірити, щоб українське МЗС не передбачило можливого вибуху міжнародного скандалу, що суд над опальним екс-прем’єр-міністром створить непереборні/нездоланні перешкоди на шляху до євроінтеграції, до зриву підписання угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС. Врешті-решт йдеться про загрозу втрати Україною незалежності.

Нагадаймо два більш ніж промовисті міркування українського президента. Після того, як суддя Кірєєв оголосив вирок Ю. Тимошенко – сім років ув’язнення – В. Янукович вирік: «Це, безумовно, прикрий випадок, який перешкоджає європейській інтеграції України». Далі. Президент вважає, що рішення суду стосовно екс-прем’єра Юлії Тимошенко не є остаточним: «Але це не остаточне рішення – попереду ще Апеляційний суд, і, безумовно, яке він прийме рішення і в рамках якого законодавства він буде приймати це рішення, це буде мати велике значення».

Інакше кажучи, був надісланий месидж, що для Юлії Володимирівни «ще не вечір». Як тоді розуміти, що вже після скандального вироку, виголошеного суддею Кірєєвим, СБУ порушує нову справу проти екс-прем’єр-міністра за борги корпорації ЄЕСУ перед Росією. Таке враження, що діє ЯКАСЬ НЕЗДОЛАННА СИЛА, котра, незалежно від прогнозів та амбіцій Віктора Федоровича, не лише підвела його до дипломатичної катастрофи, а й далі продовжує керувати дезорганізаційним процесом у державі.

Повторюємо: передбачити реакцію країн ЄС, США стосовно судового процесу над Ю. Тимошенко не було надскладною проблемою. І це при тому, що для української політичної та економічної еліти підписання угоди про асоціацію між Ук­раїною та ЄС вкрай необхідне.

І на Михайлівській площі, і на Банковій, і на Грушевського, попри політичні ротації, все ще є професіонали, які готують відповідальні рішення. Питання в тому, на кого ці професіонали працюють.

Ще 20 вересня, коментуючи арешт екс-прем’єр-міністра, Ганна Герман в ефірі телеканалу ICTV висловила припущення, що Віктора Януковича підставили арештом Ю. Тимошенко: «Якби я знала, хто приймав таке рішення, я задушила б його власними руками». Такі емоції радника президента не можуть не дивувати. Та Бог з ними, з емоціями.

Третя сторона?

Про інше йдеться. Про найближче оточення президента йдеться. До речі, на цю тему мені вже доводилось писати. Так ось, Віктору Федоровичу вже давно треба було пильніше придивитися до найближчого свого оточення (в ньому не бракує і «варягів» із сусідньої держави, і прихованих/неприхованих українофобів), яке цілком спроможне вести власну гру в інтересах тре­тьої сторони. Здогадуєтесь якої?

Хто може поручитися, що в українських держструктурах немає агентів впливу недружніх держав? Принаймні розвиток останніх подій щодо зриву угоди про асоціацію з ЄС промовляє на користь такої гіпотези.

Можна припустити, що в оточенні Януковича є люди, яким байдужа позиція президента, його міжнародний імідж, перспективи України. Не можна відкидати й такого: чи не є український президент, сам того не усвідомлюючи, є лише знаряддям у руках чужинецьких, антиукраїнських політиків? Невже це «американські спецслужби» так професійно підривають імідж Януковича й України? Гадаємо, що Віктору Федоровичу саме час пильніше вивчити своє оточення й вдатися до раціональних дій.

Україна – зовнішньополітичний пріоритет Москви, адже існує величезна проблема самоідентифікації росіян як буцімто слов’янської/європейської (?) нації. Тож Луб’янка і Ясеново не можуть стояти осторонь розв’язання згаданої проблеми. Либонь не випадково заповзятий кремлівський політолог Сергій Марков вважає за потрібне заявити: «Всім політикам і дячам, які виступають проти В. Путіна, загрожує небезпека». Помовчимо.

Екс-прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов в ефірі телеканалу ТВі висловив думку, що Володимир Путін не зацікавлений, щоб Україна була успішною країною. Цілком правильна думка. Разом з тим Касьянов чомусь переконаний, що збіг у негативних оцінках з приводу вироку екс-прем’єру Юлії Тимошенко «від демократичних сил, європейської спільноти та Володимира Путіна має випадковий характер». Мислити так щонайменше наївно. Російський прем’єр-міністр не в тім’я битий. І коли він каже, що не розуміє, за що Юлії Тимошенко дали сім років, то так і кортить запитати у колишнього (?) чекіста: за кого він нас, українців, тримає. Не треба лукавити. Спершу арешт, а затим ув’язнення Тимошенко вигідні Кремлю. Україна опиняється в міжнародній ізоляції, відтак змушена шукати прихистку в Росії.

Що маємо у підсумку на сьогодні? В нещодавному інтерв’ю УНІАН лідер фракції Регіонів Олександр Єфремов декларує, що Верховною Радою був прийнятий Закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», де чорним по білому написано, що Україна обрала для себе євроінтеграційний шлях розвитку. Мовляв, «і Президент, і уряд, і ми як представники парламенту говоримо, що ми визначилися». Водночас його побратим по партії Владислав Лук’янов заявляє цілком протилежне: «питання, навіщо нам іти в євроспільноту». На його думку, «це питання для громадського обговорення». До речі, за результатами останнього соціологічного опитування Центру Разумкова кожен другий українець підтримує вступ України до Європейського Союзу. Але. 14 жовтня глави урядів Чехії, Польщі та Угорщини прийшли до спільної думки: шлях України до ЄС буде закритий доти, доки Юлія Тимошенко перебуватиме у в’язниці. У відповідь голова Верховної Ради України заявив, що якщо ЄС наполягатиме на припиненні діалогу про асоціацію з Україною, то Київ надасть перевагу Митному союзу. Все. Приїхали. З якого добра-дива Володимир Литвин вирішив вдатися до банального шантажу? Спікер парламенту нагадав, що Росія пообіцяла Україні дев’ять мільярдів доларів на рік за умови членства у Митному союзі. А це, мовляв, упродовж восьми років дозволить закрити всі проблеми з Пенсійним фондом. Як мовиться, NO COMMENT. «Картіна маслом», – як полюбляв примовляти Давид Маркович Гоцман, герой російського телесеріалу «Ліквідація». За все треба платити. У даному разі доведеться розплачуватись суверенітетом. Ук­раїнським. І не лише економічним. Невже наслідки Харківських домовленостей нічого так і не навчили український істеблішмент? Безкоштовний сир буває лише у пастці.

Представник соціалістів у Європарламенті Марек Сівець розкриває карти: «Якщо угода не буде підписана, то найбільший переможець в такій ситуації – привид Кремля, це будуть росіяни, які проти цього».

Такої ж думки і голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко: «Не думаю, що Росія відмовилася від своїх намірів затягнути Україну в Митний союз, бо вона, як сказав В. Путін, взяла курс на створення Євразійського союзу за участю колишніх республік СРСР».

Цілком можна погодитись і з твердженням Арсенія Яценюка, що якщо екс-прем’єра Юлію Тимошенко не звільнять з ув’язнення наступного тижня, то це означатиме, що влада виконує план по зриву вступу України до Європейського Союзу.

Є й інші аспекти цієї скандальної справи. Показовою стала дискусія з українського питання у Люк­сембурзі 10 жовтня. Речник міністра закордонних справ Люксембургу Роберт Штайнмец в інтерв’ю «Німецькій хвилі» розповів, що значну увагу на зустрічі було приділено ідеї прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна про створення Євразійського союзу з країнами сусідами.

Цікаво, чи не правда? Втім ця інформація цілком узгоджується з попередженням Марека Сівеца, раніше висловленого ним Віктору Януковичу: «Багато хто в Євросоюзі вважає, що Україна не може бути поєднана з ЄС, що ця країна має бути частиною Радянського Союзу, але політична коректність не дозволяє сказати це публічно». Інакше кажучи, чітко простежуються наслідки дій Кремля щодо припинення європейської інтеграції України на етапі ратифікації угоди. Це й не дивно. Москва має вплив і на Німеччину, і на Францію, і на Італію…

Та все-таки не може не дивувати короткозора політика країн ЄС. Чи виграє Європа від вступу України до Митного союзу, до Євразійського союзу, до Ташкентського договору про колективну безпеку країн СНД? Отож бо. Мимоволі пригадується Олесеве: «Коли Україна за право життя / З катими боролась, жила і вмирала, / І ждала, хотіла лише співчуття, / Європа мовчала…».

Спецоперація без жодного пострілу...

Спецоперацію зі зміни вектора руху Української держави (загроза зриву угоди про асоціацію з ЄС набуває дедалі чіткіших обрисів) ще довго вивчатимуть «лицарі плаща й кинджала» в багатьох країнах світу як зразково-показову. Бо зуміти повернути Україну в сферу впливу Росії без жодного пострілу – таки й справді не фунт ізюму з’їсти. Ще б пак – вбити двох зайців напередодні підписання важливих документів з ЄС: позбутися небезпечного політичного конкурента і посваритися з Європою! Є чого повчитися СБУ.

У Києві розіграна вистава за всіма законами жанру проведення спецоперацій. У перспективі українцям скажуть, що Європа їх не потребує, тож вибір залишається невеликий – стандартне геополітичне меню: Євроазійський та Митний союз.

Щоправда, цього разу російський президент навряд чи привселюдно висловлюватиме подяку працівникам ФСБ і СЗР, як це він зробив у своєму виступі 29 січня 2009 року на розширеному засіданні колегії Федеральної служби безпеки за успішно проведену операцію по зриву інтеграції України та Грузії до НАТО. Зрештою, Владімір Владімірович скорегує все належним чином. Досвіду йому не позичати.

Суд над екс-прем’єр-міністром вигідний СИСТЕМІ, яку впродовж двадцяти років українцям так і не вдалося здолати. А фарс у Печерському райсуді – лише один із варіантів сценарію, написаного в «пєрвопрєстольной».

Ситуація складна. Заплутана. Для нинішньої української влади виходом з неї могло б стати доведення до логічного кінця порушеної проти Леоніда Кучми кримінальної справи. Бо якщо Микола Обиход у статті «Чому втік майор Мельниченко?» (УП, 14 жовтня 2011) каже правду, то маємо ще одне серйозне підтвердження автентичності аудіозаписів, зроблених «під диваном» Леоніда Кучми. Але це вже тема іншої розмови.