«ВОРОГИ СКОРИСТАЛИСЯ СИТУАЦІЄЮ»

– Олександре Олександровичу, якщо б спробувати узагальнити два десятиліття новітньої української історії, коли, на Вашу думку, загроза для нашої державності була найбільшою – в 1991, 1994, 2004 чи 2011 роках?

– Дуже серйозною, безумовно, була загроза в 1991 році. Особливо – під час ГКЧП. Треба подякувати долі, що серед самих гекачепістів не було єдності. Язов категорично відмовився дати команду на використання Збройних сил. Він сказав своїй дружині (є матеріали радіо перехвату): я пройшов війну, я знаю, що таке кров, я ніколи не дам команду йти проти власного народу. За інших умов, не відомо, як би «повернулася» подія.

Сьогодні ж загроза для державності України загострилася в результаті того, що наші керманичі не спромоглися показати позитив від Незалежності, а продемонстрували свою обмеженість і багато в чому скомпрометували це святе поняття. Тому й людей – певний відчай. А вороги скористалися ситуацією і постійно продовжують компрометувати устої, на яких базується Незалежність. Вони оголосили війну українській мові, «вибивають» суверенітет, економіку. Все це продумано, цілеспрямовано. Росія не відмовилася від того, щоб Україну перетворити, як мінімум, у свій протекторат а то й зробити з неї територію російської імперії.

– Які здобутки в системі забезпечення безпеки найвагоміші, які втрати й тенденції найфатальніші?

– Найдорожчий здобуток – це той, що впродовж тих двох десятиліть Україна стала відомою світові. Нашу державу визнають у світі... Уявно перенесімося в 1917 – 1920 роки. Тоді Україну багато країн не визнавали, не сприймали. Сьогодні Україна є. І буде. Мусимо виконати завдання – справитися з внутрішніми проблемами. А з приводу втрат – то вони відомі. У тому числі й те, що маємо дуже багато «патріотів», які декларують свою любов до України, а не можуть ціну собі визначити. Це фальш. Справжні патріоти кажуть (і діють інакше), за принципом: думай не про те, що тобі дала ця держава, а про те, що ти зробив для неї. Разом зі своїм народом!

– А тим часом нинішня ситуація в Україні дає все менше підстав для оптимізму.

– Я б не сказав. Але відомий політолог Збігнєв Бжезінський недавно висловився, що наступні п’ять років стануть визначальними для України: чи вона залишаться як держава, чи зникне – особливо внаслідок процесів глобалізації. Тому й ми, українці, які хочуть мати Україну самостійною, міцною державою, мусимо бути дуже пильними. А водночас – солідарними з тими, хто цілеспрямовано і послідовно підтримує нашу державу. Тільки єдність! Чому нас росіяни б’ють за українську мову? Не тільки тому, що її зневажають, що не терплять українців. Вони розуміють, що мови будуть зникати. Англійська для себе дорогу «пробила». А росіяни переконують себе, ніби в процесі глобалізації їхня мова ввійде в п’ятірку тих мов, якими будуть спілкуватися. Тому й Україна зі своїм 45 мільйонами жителів – їхня потенційна база. Українці будуть говорити російською, а татари, кавказькі народи – ні. Тому й лізуть в Україну, як мухи на мед. За рахунок нашої країни, нашого народу вони хочуть вижити.

«АЛЕ Ж НЕ ЯНУКОВИЧ ЙОГО ПРИВІВ, А ЮЩЕНКО»

– Час від часу звучать думки про те, що цілий ряд нинішніх високопосадовців – безпосередня креатура Кремля. Такі думки підтверджуються і специфікою їхніх діянь, і, як дехто вважає, неможливістю та нездатністю Президента їх змістити (візьмімо хоча б ситуацію з Дмитром Табачником). Однак нинішній голова СБУ отримав «зелену вулицю» не тільки в бізнес, а в силові структури ще при Вікторові Ющенку, охорону якого Ви забезпечували під час Помаранчевої революції. За які професійні заслуги медіа-магнат Валерій Хорошковський, екс-лідер «Озимого покоління», став при екс-Президентові першим заступником секретаря Раднацбезу, першим заступником голови СБУ, а зараз керує Службою безпеки?

– Я весь час підкреслюю: Україна перетворилася на полігон, де вільготно почувають себе спецслужби багатьох країн. Дуже активно працює Росія. І через церкву, і через посольство. Якщо Чорномирдін був досить відкритим (та й дружина була українкою), то Зурабов – інакше. Завжди, можна прорахувати, якщо тільки відбувається щось антиураїнське, він обов’язково там.

– Можливо, спрацьовує синдром, коли «інородцеві» треба постійно доводити, що він більший патріот, ніж найшовіністичніший росіянин.

– Напевно. Навіть так звані вожді революцій попереджали, що «нацмени» більш небезпечні. А щодо просування Ющенком Хорошковського, то можна ще раз сказати, яким недалекоглядним, амбіційним був екс-Президент. В оточенні Ющенка я нарахував принаймні декілька іноземних агентів. Його дезінформували, «підставляли». Більше того, до Президента навіть доводили матеріали, підготовлені в іноземних спецслужбах.

– Назвете прізвища?

– Поки що – ні. Не вистачить у нас коштів, щоб «відбиватися» від судів.

– Але ж Ви ще раніше акцентували увагу, попереджали…

– Дійсно, сьогодні критикують позицію Хорошковського. Але ж не Янукович його привів, а Ющенко. І сьогодні, коли Наливайченко «рве сорочку», то я чекаю моменту зустрічі, коли він відповість на запитання, як підбирав Хорошковського, пропонуючи тоді посаду першого заступника. А тепер критикує його в таких серйозних питаннях.

– При цьому неодмінно з’являються і нові запитання. Як СБУ могла допустити такий «ляп», що трапився під час затримання працівниками ізраїльських спецслужб, кіль­каденного утримання в готелі й вивезення з України чартерним рейсом палестинця Дірара Абу Сісі? Це відображення рівня «професійності», продажності?

– Я утримуюся від коментарів.

– Пане генерале, Ви прекрасно знаєте і про ситуацію в Збройних Силах. Якщо лаконічно, ця структура на сьогодні боєздатна чи це просто баласт? В якій мірі адмірала Єжеля, міністра оборони, теж можна назвати промосковським політиком?

– Мені здається, міністр оборони надто толерантний. Можливо, тому, що це такий курс: іде на поступки, підіграє російській військовій політиці більше, ніж забезпечує, ніж забезпечує інтереси власної оборонної політики. Я особисто знайомий з Михайлом Броніславовичем. Як колега, не можу в чомусь його звинувачувати, ніби Єжель промосковський. Хіба скажу: мені прикро, коли він допускає такі дії, які не йдуть на користь Україні.

– Однак для Кремля, схоже, потрібен ще більш промосковський реалізатор політики в структурі ЗС України. Порівняно недавно «Обозреватель» висловив версію, що наступним міністром оборони може стати людина з оточення Віктора Медведчука. Звичайно, після того, коли Президентом РФ наступного року знову стане Володимир Путін.

– Це вже рівень безпеки нашої держави… Якщо Медведчук, громадянин України, має можливість напряму спілкуватися з Путіним і Медведєвим, – це не так просто. Можливо, виникає питання, що цей телефон він носить, щоб при потребі, за певних умов, які можуть скластися в Україні, негайно отримати російське громадянство.

«ТАКИМ БУДУ ДО КІНЦЯ СВОГО ЖИТТЯ»

– Мешкаючи в столиці, Ви, безумовно, залишаєтеся в курсі подій у рідному краї. В якій мірі, на Вашою думку, нинішня обласна влада відповідає своєму покликанню, працює на інтереси Волині та України. Тим паче, що багато персоналій Ви давно добре знаєте.

– Друже Вікторе, Ви добре знаєте мою позицію вже протягом тривалого часу. До підтримки Незалежності я прийшов не юнаком, а займаючи високу посаду в КДБ, будучи полковником. Я ніколи не грався зі святими поняттями. Знаю, що зраджувати свою Батьківщину (і Волинський край, і Україну), це ганебно. Де б я не був, завжди залишався і залишаюся українцем. Таким буду до кінця свого життя – мені батьки дали таку школу. Маніпулювати, пристосовуватися, використовувати ширму, підставляючи інтереси свого народу і держави, – це ганьба.

Тому й достатньо критично спостерігаю за тим, що відбувається в рідному краї. Це ганьба, коли на Волині червоний нацист, одягнутий у форму з майкою Че Гевари, зі снайперської гвинтівки стріляє у портрети Бандери, Шухевича і радіє. І ця інформація – на одному з волинських сайтів. Всі на це дивляться – і ніхто не реагує. Він, говорячи російською мовою, стріляє в героїв України. А де влада? Представникам влади (в тому числі – на Волині) треба пам’ятати, що не можна зраджувати. Не продавайтеся, шановні друзі. Захищайте національні інтереси. Якщо навіть вас звільнять за захист національних інтересів, це буде честь для вас.

– Політики, експлуатуючи факти українсько-польських конфліктів у волинському контексті (пригадаймо хоча б провокативну виставку про «волинську різанину» в «Українському домі»), намагаються не тільки поглибити розкол в українському суспільстві, а й стимулювати протиукраїнські настрої в Польщі та на Заході загалом. Йдеться й про події 1943 року на Любомльщині – в неіснуючих села Острівки та Воля Острівецька. Чому саме зараз знову починають активно розігрувати «українсько-польську карту»?

– Для того, щоб посварити. Це справді трагічна сторінка історії. Я це знаю на прикладі своєї родини. Мою бабусю спалили під час рейду перевдягнутої у форму УПА боївки Армії крайової на Любомльщині. Застрелили мого дядька… Польська сторона звинувачує, що укранці-головорізи. Скажіть, якби моя бабуся і дядько були в УПА та вбивали невинних поляків, мене у 1964 році зарахували б до органів КДБ? Я можу бути свідком… Але моя позиція незворушна під час дискусій. Я, український генерал, родина якого постраждала від поляків, готовий простягнути руку польському генералу, чия родина постраждала від українців. Не можна переносити цей конфлікт, цю трагедію на майбутні покоління. Ми повинні переступити через це. Мусимо йти разом із поляками. Вони завжди будуть пам’ятати свій девіз, який актуальний і нині: за нашу і вашу свободу. Як і ми, українці: наша свобода – це і їхня свобода, їхня – наша. Росія буде все робити, використовуючи всі можливі засоби, щоб розсварити українців із поляками. А в Польщі російської агентури ще залишилося досить багато.

– Десять років тому, коли приїжджав в Україну Папа Римський Іван-Павло ІІ, воістину святий чоловік, який так багато зробив і для нашого народу та країни, мені здавалося, що вже ніхто і ніколи не зуміє «вбити клин» у стосунки між українцями та поляками. Я помилявся. Таких виявилося багатенько не тільки на берегах Москви-ріки, а й Вісли та Дніпра.

– Справу роблять гроші… Та мене все-таки втішає, що офіційно ні польська, ні українська влада, розуміючи суть справи, необдуманими заявами не вносять і поглиблюють напругу між країнами та народами.

«МИ ОПИНИЛИСЯ ПЕРЕД ОСТАННІМ РУБІКОНОМ»

– А тим часом у нас, хоч і розморює спекотне літо, хоч і засмагають по закордонах парламентарі та їхні господарі, попереду, схоже, непростий період. Ряд політологів висловлює думку про вірогідність дуже «гарячої» політичної осені-2011. Ви згідні з такою версією? Не думаєте, що вже липень може стати їхньою «преамбулою» (маю на увазі і приїзд російських держдумівців 27 липня до Львова, століття від народження Миколи Кузнєцова, і черговий вояж ідеолога «Русского мира»).

– Але це, з іншого боку, й добре. Оскільки десь у чомусь нас вже «заколихали», то спроба реанімувати та героїзувати образ Кузнецова може заставити нас проснутися. Пригадайте, навіть у книзі «Сильні духом» згадується, як Кузнецов зі своїми соратниками викидає портмоне із документами на українського емісара, а після цього німці розстрілюють сотні ні в чому не винних україців. Це герой? Це – провокатор. І якщо в Литвина, уродженця Житомирської області, вистачає глузду говорити про Кузнецова як героя, то хто насправді цей нинішній Голова ВР? Історик, академік, українець?

– Герой України, як не парадоксально це звучить. Можливо, після подібних заяв і діянь благоволить нарешті Москва удостоїти й іншого звання. Хоча у Кремлі й так втішені. Навіть з проводу того, що в нас не карбуватимуть пам’ятного знака до двадцятиліття Незалежності, що не буде в Києві параду – вже 24 серпня не крокуватимуть Хрещатиком вірогідні захисники України. Хоча це по-своєму й чесно, адже попри назву, українське російськомовне військо фактично не є українським. Українська держава успадкувала не свої традиції, пошановуються не борці за її волю, а Кузнєцови. І все ж – два десятиліття не минула дарма. Що б Ви, Олександре Олександровичу, побажали собі, краянам, українцям у передденнь свята Незалежності?

– Рецепт дати неможливо. Ми опинилися перед останнім рубіконом. Те, що надбали наші батьки, діди, прадіди, віддали максимум п’ятдесяти сім’ям, які не є патріотами України. В основному це космополіти. Візьміть одного з них – живе на березі Женевського озера, а в Україну приїжджає за «врожаєм». Зустрічаючись між собою, вони зневажливо посміюються: українці – терпеливі, їх так легко можна «приспати», заспокоїти, відволікти від головного – підкинути сала, горілочки; вони будуть «вкалувати», а ми будемо «бабки клепати». Треба розуміти, хто вони такі. Перше, що ще зараз потрібно і можна зробити, – зберегти землю. Будь-якою ціною! Не допустімо, щоб на Волині землю скупили олігархи! Вже ж сьогодні цю нашу землю, перлину України, загаджують курячі ферми. Навіть у Володимир-Волинському районі. Як думаєте, кому вони належать? Добкіну. Я ще прошу: бережіть землю.

По-друге, не забуваймо, що мусимо вчитися мистецтву державотворення. 21 покоління українців мусило жити без своєї держави. Кращих убивали або забрали у Варшаву, Петербург, Відень, а залишали й готували прислужників. Мусимо шукати, бачити, підтримувати тих людей, які свідомо працюють на Україну. Звертаюся до представників влади: як би не складалося, які б табачиники, що ненавидять Україну, вами не керували, ви все одно залишайтесь українцями. Хоч ви сьогодні у владі, Табачник вас теж ненавидить. Вчімося захищатися в тих націй, які пройшли крізь сувору школу випробувань. Знаймо, де перед нами вороги. Не виконуймо їхніх злочинних наказів. Тільки-но виникне критична ситуація, вони (зі своїми двома чи трьома закордонними паспортами) – на літак і за кордон. Годі чварів з приводу того, хто був чи не був при владі. Найголовніше, друзі: НЕ ПРОДАВАЙТЕСЯ! Не можна скласти ціну на маму і на Батьківщину. Які б статки ви мали, скільки б грошей, не прислуговуйте ворогам України.

І ще одне: ми ж знаємо, що Бог – один. Тож і священники, які ще в московській церкві, повинні зрозуміти, що вони українці, що не можна прогинатися перед Кирилом, що потрібно працювати й чекати слушного часу. Пам’ятайте: московська церква – один із найважливіших інструментів утримання України в сфері російської політичної орбіти. Я особисто читав таємні документи (коли ще Примаков, будучи начальником розвідки, доповідав Єльцину в 1995 році), що один із найістотніших, ключових моментів для утримання України в орбіті Росії, є Московський Патріархат. Не просто ж спецслужби провели 1992 року архієрейський собор у Харкові. За нашою участю, з нашими «героями», які нахапали орденів у незалежній Україні… Працюймо зі священиками, що в підпорядкуванні Москви. Там немало таких же, як і ми, поліських хлопців. Допоможімо їм стати українцями. І так скрізь. Де є тільки найменша можливість. І ми переможемо. Будьмо разом. Повчімовся в євреїв – їхньої здатності захищати один одного. В яких умовах вони утримують свою державу, маючи і ядерну зброю, і високу мобілізаційну готовність!

Дай Боже нам, волинянам, не тільки самим залишатися україцями, але й зробити все, щоб навіть ті люди, які в чомусь помиляються, стали українцями. Особливо ж – самим не компроментувати України, власною поведінкою та повсякчасно доводити собі й світові, що українці – цивілізована європейська нація. Шануймося!

Спілкувався Віктор ВЕРБИЧ,
«Волинська правда»