За дивним (?) збігом обставин рішення Верховного Суду РФ прийняте напередодні вшанування Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні (цим вчинком вище керівництво Росії вкотре яскраво продемонструвало своє справжнє ставлення до питання визнання Голодомору, як геноциду українців), а також напередодні робочого візиту в російську столицю Президента України Віктора Януковича.

Про те, який відголос у майбутньому матиме мовчання України на цей безпрецедентний крок, далеко не веселкові перспективи існування української діаспори та функціонування громадських організацій на території нашого північного сусіда, антиукраїнське лобі при Кремлі у нашій розмові з Віктором Тимошенко, кандидатом філософських наук, власкором газети «Голос України» в Москві.

– Як відомо, ліквідація ФКНА УР збіглася у часі із знаковою сторінкою в історії України – Днем пам’яті жертв Голодомору в Україні в 30-х роках. Чи варто малювати тут певні паралелі?

– Думаю, всередині російського істеблішменту, адміністрації президента є дуже потужне антиукраїнське лобі і ця акція-заборона саме до засідання українсько-російських комісій щодо співробітництву в галузі економіки, культури та гуманітарній сфері зовсім невипадкова.

Як відомо, «кримінальний злочин» скоїв співголова культурно-національної автономії, Валерій Симоненко, який свої політичні уподобання висловив в прямому ефірі «Радіо Свобода». Ба більше, Симоненко з групою товаришів, мав нахабство організувати «світську тризну» в Москві на згадку про Голодомор в Україні. Однак найстрашніше для росіян – «Українці Росії» посміли провести в столиці конференцію під назвою: «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку».

– Пане Вікторе, які сьогодні реалії функціонування українських організацій та діаспори в Росії?

– Досі в Росії існувало тільки дві, юридично зафіксовані Мінюстом, українські організації, які намагалися і намагаються хоч щось робити для популяризації і просування «серед своїх» українських духовних і політичних цінностей. Це «Об’єднання українці Росії» і «Федеральна куль­турно-національна автономія українців Росії». Останню, як відомо, днями ліквідовано. Однак і доля «Об’єднання українців Росії» теж непроста. Ці організації завжди працювали паралельно, пліч-о-пліч, маючи лише різне керівництво, і я вам скажу, що на місцях вони були дуже дієвими.

Щодо становища української діаспори в Москві – федеральна влада абсолютно недоброзичливо ставиться до теми та проблем українців в Росії. У будь-якому випадку, в Росії я не знаю жодного видання, радіостанції чи телеканалу, які би хоча б на території компактного проживання українців, мовили українською. Ба більше – ось це, абсолютно жорстке ставлення до українських організацій, прослідковується уже давно. Так, наприклад, ситуація з «Українською бібліотекою» у Москві. В принципі, на перший погляд, усе дуже добре – московська влада дала їм дуже хороше нове приміщення в Москві, однак усі люди, які були біля витоків цього фонду, з тріском були звільненні. Крім того, багато з них навіть оголошені персоною нон-грата у Росії. Через «Українську бібліотеку», по суті, виник міждержавний конфлікт, в який були втягнуті президенти обох країн, честь та відповідальність офіційного Києва. Якби бібліотека фінансувалась на паритетній основі, були б зобов’язання і права сторін. А так, на мій погляд, сьогодні «Української бібліотеки» в Москві немає. Її працівники – відомі в Росії та Україні українофоби, один з них (Сергій Сокуров) колись навіть мешкав у Львові.

– «Федеральна культурно-національна автономія українців Росії», очевидно, була скалкою в оці не тільки Верховному суду РФ.

– Маєте рацію. Організація муляла око не тільки суддям Росії. До цього було рішення Тверського суду міста Москви, а потім міністерства юстиції уряду Російської Федерації. Тобто і міністри, і чиновники, і судді одночасно заборонили діяльність ФКНА УР. Вся вертикаль російської влади на чолі з міністрами, суддями «закрила незаконну і дуже шкідливу» політичну діяльність наших земляків у Росії. Мовляв, за порушення «господарської діяльності». Можу з відповідальністю заявити, що керівництво ФКНА УР не торгувати в Москві салом.

– Виходить, одним розчерком пера російська Феміда ліквідувала організацію лише через висловлювання одного її члена. Це виглядає щонайменше безглуздо у столітті демократії та свободи слова.

– Якщо співголова цієї організації Симоненко щось там наговорив зайвого і недоречного, то покарайте його, усуньте з посади, вимагайте від керівництва організації, аби він, припустимо, не так відверто висловлював свої політичні погляди. Хоча у будь-якій цивілізованій країні це не є злочином. Так ні – російський суд одразу закриває організацію. Суд переконаний, що діє юридично правильно і вмотивовано, попри величезну кількість підписів Російської Федерації на різноманітних міжнародних документах, які дозволяють такі висловлювання.

Виникає закономірне запитання: чому ж тоді російська Феміда не «прикрила» російські організації, представники яких зовсім недавно, 4 листопада, під час проведення в Москві «Російського маршу» кричали: «Смерть жидам!» і вітали москвичів нацистськими жестами? У той же час на території України діє чимало російських організацій – абсолютно агресивних, нахабних, які відкрито пропагують шовіністичні імперські настрої.

Хочу також наголосити, що Посольство Російської Федерації в Києві нахабно втручається у діяльність російських організацій на Сході України, які складаються із громадян України і вказує їм, кого обирати у керівництво цих організацій, а кого – ні. При цьому це популяризують ЗМІ. Це безпрецедентне явище.

– Чому на такий ляпас російської Феміди мовчить українська сторона?

– Я дуже обурений цим фактом, і, думаю, на ці події у Москві, слід обов’язково відреагувати. Будь-яка держава має захищати свою діаспору, своїх співвітчизників. Це цілком нормальне явище, однак тільки не у нас. Вже минуло два дні після цього рішення суду, а з української сторони так і не послідувало жодної реакції – ні від президента, ні від міністра закордонних справ, ні від українського посла в Росії, громадських організацій... Свого часу наша держава не відреагувала належним чином, коли в Українському культурному центрі в Москві був здійснений терористичний акт – спрацював вибуховий пристрій у вестибюлі приміщення. Я не пригадую, щоб який-небудь український чиновник якимось чином на це відреагував. Це було років 4–5 тому. Не пам’ятаю також, чи була яка-небудь заява чи бодай інформація від Міністерства закордонних справ України, коли оголосили персоною нон-грата основоположника Української бібліотеки у Москві Юрія Кононенка – надзвичайно інтелігентну, чесну і порядну людину. Думаю, ось ця дружба з так званими «друзями України», які проводять підривну роботу всередині України, маю на увазі з боку партії влади, – нічим хорошим для України не закінчиться. На наших форумах сидять усілякі Затуліни, Мар­кови, яких запрошують на українські центральні телеканали, і вони там можуть пропагувати свої шовіністичні імперські погляди. Усе відбувається за старим принципом: «Як дозволяєш – так і ставляться».

Розмовляла Оксана ЖИЛА
Львів – Москва, 26.11.2010