Сім’ю виселяють із помешкання

Професор Ганс Петер Шпенґлер, син відомого хірурга, який спеціалізувався на операціях після тяжких не­щасних випадків і працював у санаторії «Гера» у Відні, упродовж двох років вивчав ефект флуоресцентності «Україну». Коли я з ним сконтактувалася для написання своєї першої статті у 1984 році, він підтвердив результати пошуків Новицького:

«Я помітив як ефективність, так і неефективність препарату. Гадаю, що він діє лише за певних змін. Його слід випробувати. Дослідження повинні проводитися за нормами, правилами, репродуктивно. Бажано було б протестувати цей препарат належним чи­ном. Не просто десь тут і десь там, а так, щоб була повна картина». А про Новицького він сказав таке: «Він справді дуже хороший дослідник».

Проте, оскільки онкологи відомих і поважаних клінік не хотіли брати до уваги повідомлення про винахід Но­виць­кого, йому не залишалося нічого іншого, як збирати дані «тут і там».

Іскра надії коротко зажевріла у державній лікарні Клаґенфурта, коли в хірургічному відділенні під наглядом професора Фрітца Юдмаєра «Ук­раїном» лікували кількох пацієнток, хворих на рак грудей. Спочатку, щоправда, не можна було сказати напевне, як реагує рак на «Україн». Проте зрештою прийшло повідомлення, у якому було написано:

«Попередні результати показують, що варто і надалі робити спроби лікування «Україном», щоправда, ми схи­льні до думки, що вилікуємо молодших пацієнток, а також тих, які до цього не піддавались комплексній хіміотерапії».

До такого ще ніколи не доходило. Але невдовзі Юдмаєр покинув свою посаду і пішов на пенсію.

Коли в медицині появляється щось нове на зразок «Україну», то часто кажуть, що видужання пацієнта залежить від його віри у препарат. Такі судження помилкові. Про сенсаційний випадок повідомив віденський ветеринар Гельмут Форхер. Серед його чотириногих пацієнтів був великий пудель Джейсон, якого привезли до його ординаторської з діагнозом «саркома кістки» і який був прооперований. Оскільки пухлина виникла знову, а повторна операція була неможливою, пса почали лікувати «Україном».

«Це був дуже вагомий результат», – прокоментував дослідник даний випадок. Ракова пухлина закапсулювалася, і операцію можна було провести вдруге. Окрім того, ветеринарові вдалося поспостерігати за тим, як відбувається «відмирання пухлини зсередини. У препаратові щось є». Дослідження слід проводити далі».

Оскільки надходили все нові й нові повідомлення про позитивну дію препарату, Новицький продовжував дослідження з іще більшою завзятістю.

І тут, як грім з ясного неба, – в Новицького відбирають помешкання. Він поселився у цій квартирі лише два роки тому, після того, як вони з Анною зрозуміли, що через денну й нічну роботу Новицького про нормальне сімейне життя і мови бути не може. Тож вони розійшлися, хоча й до сьогодні залишаються хорошими друзями.

Новицький виселився з цієї маленької квартири і в 1978 році винайняв іншу, нижчого стандарту. Дім був на Ляймбурґенштрассе, в шостому районі общин Відня. Це помешкання він разом із друзями відремонтував, провів центральне опалення, поклав плитку, вбудував невеличку кухню.

То був рік нових починань, сповнений надії. За сприяння професора Куффнера йому знову надали 300000 шилінгів для подальших досліджень. Власне, тепер «Україн» розглядався вже не просто як цитолітик для злоякісних новотворів (для гальмування росту клітин), який впливає лише на ракові клітини, не завдаючи шкоди здоровим, але й як стимулятор імунної системи організму – а таких результатів ще ніколи не вдавалося досягнути з допомогою відомих антиракових препаратів.

На тлі цих гарних новин тим більшим був шок, коли через два роки після заселення в нову квартиру, надійшло повідомлення про виселення. Підставою послужили скарги мешканців будинку на постійний шум у квартирі Новицького, спричинюваний кип’ятильником, якого він, власне, ніколи й не мав. Новицький виселився з помешкання.

Те, що сталося згодом, до нового виселення Новицького, аж ніяк не прославляє цю країну.

У 1986 році Новицький знову одружився. Його дружиною стала співробітниця польського походження на ім’я Міра. Вона внесла порядок у геніальний науковий хаос Новицького і мужньо витримувала й переборювала з ним усі проблеми, які поставали на їхньому шляху. 10 лютого 1988 року відбувається ще одне виселення з помешкання.

Те, що влада офіційно викинула на вулицю взимку жінку на одному з останніх місяців вагітності, а другій дитині не було ще й року, є ще однією некрасивою деталлю в цій картині. При подачі апеляції не було показань свідків, та ще й документи виявилися підробленими. До обґрунтування вироку раптом додалися «поліційні інтервенції», яких насправді ніколи не було. До всього після подання апеляції земельний суд передав справу до першої інстанції (причому суддю цієї інстанції заарештували й усунули від справи). Таким чином, виселення із помешкання набрало достатньо протиправного та протизаконного обороту. Хоча приводом і надалі залишався шум, викликаний Новицьким та його гостями. Те, що показання свідків фактично не бралися до уваги, доводив і той факт, що водій з ринку, який жив поверхом вище у тому ж будинку і прихистив у себе сім’ю Новицьких, сам отримав повідомлення про виселення. Жоден із жильців будинку, які затіяли всю цю справу нібито через шум, котрий їм дуже заважав, не вчинив ані найменшого спротиву виселенню сім’ї Новицького, яка ще довгі роки потому змушена була жити у великій скруті.

Само собою, Новицького все це неймовірно обурювало. Йому забороняли ознайомитися зі справою, що було цілком протизаконним (лише після того, як сім’ю врешті-решт виселили з помешкання, він зміг побачити документи, що стосувалися справи). І він подав скаргу на касаційний сенат земельного суду у справах цивільного права.

Реакція влади була просто-таки вражаючою і до того ж абсолютно суперечила будь-яким законам. Доктор Петер Кріґер, фаховий експерт-невролог та психіатр, який працював на Флоріанґассе і склав присягу в судовому порядку, написав 30 травня 1990 року:

«Вельмишановний пане Но­ви­цький!

Земельний суд Відня у справах штрафів зобов’язав нас написати рекомендаційний лист.

Вас просять з’явитися в понеділок, 18 червня 1990 року, о 14.00 год. для проведення обстеження».

З’явитися він повинен був без будь-якого супроводу.

Як і будь-яка нормальна людина, Новицький вкрай обурився. Навчений протиправними діями державних установ, він насамперед попросив перенести дату «медогляду», аби розібратися у всьому і проконсультуватися. Він довідався, що жодна владна інстанція не може його змусити пройти будь-який лікарський огляд, тим паче про психіатричний.

Тому його шок був уже трохи меншим, коли 12 вересня 1990 року він отримав «запрошення для участі в попередньому слуханні». Тобто, він раптом перетворився із позивача в обвинувачуваного. Крім того, його змушували з’явитися 25 вересня до земельного суду у справах штрафів, аби пройти «психіатричне обстеження». Уточнювалось: «В цьому суді Вас допитуватимуть як обвину- ваченого».

Новицький з’явився вчасно і зрозумів, що влада просто покладається на те, що громадяни не знають чинних законів, бо коли він пред’явив копію відповідної статті, в якій зазначалося, що «за чинним правом свідок або обвинувачений не зобов’язаний піддавати себе медичному обстеженню», йому відразу ж дозволили безперешкодно залишити приміщення суду.

У час, коли Новицький боровся за свої права і марно намагався уникнути виселення із квартири, він знову втратив роботу – уже втретє його звільняли з лабораторії. Цього разу із Технічного університету, де він працював у професора Банхера. Знову ж таки без пояснень. Пізніше Новиць­кий сказав, що його постійно супроводжували двоє ангелів-охоронців – білий і чорний, бо коли чорний бив його у хвіст і в гриву, з’являвся білий і рятував.

Так було і цього разу. Пацієнтка, яка дозволила лікувати себе «Украї­ном» і одужала, скерувала безробітного науковця до професора Віктора Ґутманна, який завідував кафедрою неорганічної хімії в тому ж університеті.

Цей зв’язок був щасливим випадком. Бо саме в день виселення, яке відбулося о десятій годині ранку, на 13 годину Новицький мав призначену зустріч із професором Ґутманном. Мабуть, у той день працювали обидва ангели.

Виселення уникнути не вдалося, проте «білий ангел» чекав на нього в університеті. Завідувач кафедри не лише запропонував Новицькому місце в лабораторії, але й погодився бути науковим керівником його дисертації. А коли влада офіційно змусила Новицького з’явитися у відділення психіатрії, Ґутманн несподівано погодився супроводжувати його як свідок.

Продовження в журналі