Сьогодні жодна політична сила не виражає волі простого люду, не обстоює і не відстоює загальнонаціональних інтересів. Цілком очевидно, що подальше збереження такого становища веде до найтрагічніших наслідків. У цей загрозливий і доленосний час ми – всі свідомі українці – заявляємо вам, чинним політикам про наш рішучий протест проти курсу на встановлення антидемократичного, антинаціонального, антинародного олігархічно-кланового режиму, власне – на руйнування завоювань, за які боролися й поклали голови мільйони українських патріотів. Зауважмо: не ви боролися й не ви вибороли вільну Україну; ви тільки скористалися народним довір’ям і жируєте на ньому.

За яким людським чи Божим законом ви узурпували право говорити від імені всього народу, називатися елітою нації? Де ваша мораль, совість, де бодай натяк на високу духовність, інтелігентність, високоосвіченість -ці обов’язкові чесноти справжньої народної аристократії? Де реальні наслідки вашого показушного вболівання за поступ в економіці, культурі, освіті, охороні здоров’я, зміцненні безпеки та оборони країни? Де ваш професіоналізм державотворців? Де ваші конкретні заходи задля виходу з фінансової кризи? Де ваші кроки на захист конституційних прав простої людини, позбавленої вами будь-яких можливостей насправді бути носієм влади, як те гарантує Основний Закон? 1 його ви підім’яли під себе!

Це вашими недолугими стараннями мільйони українців опинилися на межі виживання. Ганебно упав престиж Української держави в очах світової спільноти. Ви досі не виробили національної державотворчої ідеї, змістовний стрижень якої об’єднав би всіх наших громадян, запалив би їх духом побудови єдиної, сильної, заможної європейської країни. Натомість ви досі по-шулерському розігруєте карту федералізації та другої державної мови, гендлюєте на темі вступу до НАТО, меркантильно ламаєте списи над історичними подіями та персоналіями. Два десятиліття Україна існує без чіткого бачення державною владою шляхів розвитку, історичної перспективи. Суспільство вражене зневірою, розгубленістю, соціальною апатією, бездуховністю, моральним виродженням. Особливо гнітючий, майже безпросвітний стан переживає українське село.

На жаль, в Україні немає жодної політичної сили, яка, маючи беззастережну підтримку народу, взяла б на себе місію виведення народу із прірви. Тому ви, чинні політики, мусите нарешті усвідомити всю повноту своєї відповідальності.

Ми розуміємо, що сучасна національна еліта виросла з комсомольських штанців тоталітарної системи, ми розуміємо, що потрібен час для формування справжнього українського національного менталітету, але це покоління дуже повільно формується під впливом домашнього антиукраїнського середовища. А вам слід зрозуміти, що цю прогалину повинні заповнити ви, але набравшись зусиль, щоб зробити себе іншими – стати патріотами України не поодинці, а масово.

Якщо ви нездатні на це – наберіться мужності і вже нині уступіть дорогу молодому поколінню, незаангажованому на класовій і кастовій боротьбі. Настають часи, коли дріб’язковість і чвари поступатимуться конструктивній роботі на благо суспільства. Слід усвідомити, що з 90-х років XX ст. Україна, як і інші країни, що полишили колючу загорожу радянської імперії, перманентно переживає системну кризу – ідеологічну, економічну, структурну, соціальну, організаційну, енергетичну, аграрну, промислову, моральну, психологічну і наукову, що породжує демографічний спад. За час проходження кризових колапсів ми могли б сподіватись на підйом, якби не спіткала цивілізаційна криза, що супроводжується якісно новими збуреннями світової спільноти і кризою біосфери. Ми пройшли свій кризовий відтинок шляху, тоді як інші у нього тільки входять. Наша спільнота вже підготовлена до прийняття кардинальних рішень щодо викликів історії, якщо його еліта здатна буде реалізуватись як рятівник нації і зможе реформувати себе і суспільство, яким вона управляє. Нині всі гілки влади України нагадують годинниковий механізм в якому коліщата крутяться в увсебіч, а час позитивних змін застряв на нульовій відмітці. Для відліку цього часу Верховній Раді необхідно почати з себе: 1) прийміть закони про заборону самим собі балотуватись до складу майбутнього парламенту; 2) розробіть законодавство про змішану мажоритарно-пропорційну виборчу систему; 3)прийміть закон про обов’язкове знання і спілкування державних службовців, виключаючи й депутатів, українською мовою; 4) внесіть зміни у Конституцію про створення сильної президентської влади, толерантної до української ідеї, адже будь-яку іншу форму правління (парламентську, парламентсько-президентську) буде узурповано антиукраїнськими силами за принципом «чим гірше Україні – тим краще», хоч вони й самі будуть програвати від життя за цим принципом. У процесі досягнення сталого розвитку ефективною буде будь-яка система. Україні потрібен сильний Президент з потужною командою однодумців-патріотів своєї, а не чужої держави. Україні потрібен такий прагматичний президент як А. Яценюк, національно свідомий як В. Ющенко, рішучий у відстоюванні національних інтересів як Огризко. Україні не потрібен Адольф Віссаріонович Піночетенко – ми таких вже проходили у себе і в чужих краях. Україні потрібен український Гетьман – вірний, справедливий, самовідданий і турботливий її син. Загальнонароднообраний Президент з його командою здійснюють основну національну ідею – забезпечують відродження української титульної нації у мовному, духовному, матеріальному, культурному, історичному та інших проявах, як спадкоємиці устоїв минулих цивілізацій, що започатковувались з часів палеоліту на нашій землі. В реалізації національної ідеї беруть участь всі етноси держави для досягнення основної мети – здійснення Української Мрії, як моделі розвитку світової спільноти, побудованої на засадах гармонії душі, людини і природи. Тільки так ми створимо консолідовану державу, яку невдовзі чекатиме «Українське диво«, що зачарує світ.

Такий устрій не твориться сам по собі. Такий устрій будує елітарна держава, де переважна частина громадян здатна бути національною елітою і консолідовано працювати на себе і на своє майбутнє. Були часи розкидання каміння і руйнації. Настав час його збирання і творення. І на все це повинні бути спрямовані зусилля суспільства, що працюватиме заради цього на межі можливого. Натомість сучасна еліта байдужіє і не вступає до боротьби за місце під сонцем своєї держави, демонструючи світові апатію і небажання до рішучих дій, незважаючи на внутрішні і зовнішні загрози і повсякчасні виклики природи, яка немов би попереджаює – схаменіться добрі люди.

Україні, внаслідок розвалу СРСР, дісталася воля без боротьби і без єдиної краплі крові, пролитої за власну свободу, в зв’язку з чим залишилося вороже оточення до української національної ідеї як всередині країни, так і всередині нас. Не відбулось очищення від скверни колоніалізму і цинічного насадження чужого серед нас. Навпаки, знято будь-які обмеження для духовного, інформаційного і ментального наступу на все українське з боку колишньої метрополії. Скніння на рівні глухого опору і протистояння у суспільстві вимагає очищення шляху для консолідації за двома можливими сценаріями: 1) шляхом природного відходу антиукраїнського істеблішменту і заміни його незаангажованим на протистояння молодим поколінням; 2) шляхом люстрації керівних кадрів і приведення їх до конституційних вимог, ліквідації антиукраїнських партій, союзів, засобів масової інформації за прикладом того, як оберігає себе Росія або Прибалтика. Перший (еволюційний шлях) приречений на повзучий емпіризм, що загрожує розмиванням національної ідеї під агресивним впливом п’ятої колони і її активного агента на сході. Другий шлях дискомфортний для недружнього до України власного політикуму, але не дискримінаційний: залиште, панове, державні і службові пости і йдіть у бізнес і виробництво, як це відбулось в колишніх державах Варшавського договору. Це приведе до дешустерізації і дешуфренізації суспільства, перенасиченого протистоянням і зведенням амбітних власних рахунків з опонентами. Замість державотворення. Це забезпечить фронтальний наступ за побудову консолідованої держави, що дбає як про український народ, так і інші народи України, про національну і екологічну безпеку, не озираючись на владні окрики сусідньої Росії, в якої немає іншого виходу як змиритись з розбудовою нашої держави без її втручання. Це наше міжнародне і власне право – наводити лад у власній хаті.

Основне, панове, виграти в Україні інформаційний простір, який нині виглядає безнадійно програним перед безпрецедентною експансією Росії: «Там, где господствует русский язык – там Россия». Отже боротьба за утвердження в Україні рідної мови є боротьбою за Україну. Жорстока і безкомпромісна з боку сусіда, м’яка, поступлива і сором’язлива з боку України – не доведи, Господи, ущемити національні і духовні інтереси сусідньої держави на нашій землі. Ми можемо виграти у цій боротьбі, поставивши нашу незламну волю до утвердження в державі свого українського духу. І в цілому, як не парадоксально для Росії, нам повинна у цьому сприяти, власне, Росія, виходячи з трьох міркувань: 1) асиміляція українського етносу потягне за собою послаблення стійкості національних мов до глобалізації, що проковтне і російську мову. Багатство мов – перепона для інтернетизації планети; 2) безпрецендентний наступ Росії на інформаційний простір України і пропаганда українофобії може викликати протестні акції і боротьбу за свої національні права 20-мільйонного населення Росії, які вважають себе українцями. Якщо п’ята колона заповзято веде боротьбу за Росію в Україні, то чому б не виникнути нашій колоні на теренах Росії з метою захисту України? Цілком логічно; 3) зосередження російського впливу на Україні відволікає її увагу від експансії жовтої раси на східних теренах від Уралу, що дійсно загрожує національній безпеці Росії. У цій справі можна розраховувати на ідеальний варіант, пов’язаний з розумінням і підтримкою сусідом нашого розвитку за зазначеним сценарієм, і реальний – на шалений спротив, який нам доведеться толерантно, але рішуче долати. Буде опір не тільки зовнішнього чинника, а й всередині країни з боку окремих шовіністичних «союзів» і партій та індивідумів. Пересічні російськомовні українці толерантно відносяться до національного відродження України, адже більшість із них – це зросійщені українці тоталітарною системою. Етнічні росіяни, що знайшли нову батьківщину на нашій землі з розумінням віднесуться до історичної необхідності відновлення нації, а для нетерпимих будь-ласка, вас прийме ваша велика батьківщина, а в нас Україна одна.

Найперш, наша мета досягається шляхом українізації загальної і вищої освіти, армії та інших силових структур (І це можливо. Навіть фальшива українізація російськомовних районів дає свої разючі плоди: учні севастопольських шкіл завойовують перші призи на всеукраїнських олімпіадах з української мови). На часі створення всеукраїнського лікнепу з вивчення державної мови шляхом створення вечірніх шкіл, курсів, гуртків з обов’язковою державною підтримкою щодо масового забезпечення підручниками, наочними матеріалами, фільмами, самонавчальними посібниками. Нині держава стоїть осторонь цих процесів, а тим часом багато її громадян з радістю сприйняли б цей рух за рідну мову. Заслуговує на повну українізацію періодична преса, комерційне радіомовлення, державне, громадське і приватне телебачення. Українські титри під чужою мовою в телефільмах виглядають як засіб для глухонімих. За наявності протестів з боку Москви можливий еквівалентний обмін на кількість українських шкіл і кількість українських засобів масової інформації в Росії із рівноправним збереженням власного інформаційного простору відповідних об’єктів, згідно існуючого законодавства. На взаємовигідних засадах, панове.

Побудова моделі майбутнього державного устрою, що буде творити українська еліта, відбуватиметься паралельно з відродженням української культури. Мова і культура – єдине ціле, адже культура розвивається через мову і боротьба за них є, власне боротьба за Україну. Найважливішим атрибутом культури є книговидавнича справа. Жалюгідність животіння української книги в Україні гідне прикрого непорозуміння в державі: відсутнє будь-яке заохочення до вітчизняного книговидання рідною мовою, відсутній механізм розповсюдження вітчизняної книги, натомість цілком організовано і монопольно поширюється друкована продукція з Росії. Зважаючи на глобальне зросійщення українського культурного простору, нам необхідні не тільки створення потужних засобів масової інформації, а й розвиток своєї естради, гумористичного цеху, творення сучасної української пісні і музики та масове їх поширення. Нині існує розкручений естрадний бренд «95 кварталу», де українську мову застосовують для підсилення гуморності російської. Його охоче відвідує вищий бомонд держави, не підозрюючи, що там не сміятись, а плакати треба над нашою культурною убогістю.

Настав час закінчення історичного безпам’ятства і здійснення блакитної мрії О. Довженка щодо створення родовідних серіалів від прадавніх часів до Київської Русі, козаччини, національно-визвольної боротьби і сьогодення. Слід усвідомлювати, що культурна експансія є одним з найвпливовіших засобів привертання масової свідомості на свій бік і годі сподіватися на те, що тиск з боку Росії ослабне, а ми еволюціонуємо до висот рідної культури пасивно. За культуру, як і за свою землю, треба вести рішучу боротьбу з переходом у наступ. Без відповідного державного законодавства, без морального і фінансового захисту з боку держави, українська культура залишатиметься як зойк волаючого у пустелі. Культура – це нація, а нація, яка живе за принципами чужої культури – безлике населення. Недарма називають цю галузь людської діяльності – «культурний фронт». Культурна капітуляція – шлях, який ми вже пройшли і проходимо. Попереду – боротьба за рідну культуру, включаючи і духовну.

Релігійна належність визначає глибинність національної свідомості людини, особливо, якщо слово Боже мовлене рідною мовою. Тим часом гегемонія Московського патріархату невтомно працює над ідеологією «Єдіной святой Русі» (сиріч Росії), де Україні немає місця. І церква із засобу спілкування з Богом перетворюється у політичний інструмент зросійщення. Єдина помісна українська православна церква, що підлягає Вселенському Патріарху – єдиний шлях служіння Богу, а не експансіоністській політиці іншої держави.

Немає сумніву, що становлення донедавна «неісторичних» націй супроводжується спротивом «історичних» і просто сусідніх держав щодо їх інформаційних і територіальних втрат. Охочих до повернення колишніх пресів вистачає як на сході, так і на заході України. Сильна економічно і військово Україна викличе повагу ближніх і далеких сусідів. Могутня українська армія покликана боронити свою вітчизну не тільки зброєю, а й рідною мовою. Чужомовна армія нагадує найманців, а не вірних синів своєї Батьківщини. Як у Росії армія була і є засобом зросійщення її етносів, так і українська – інструментом творення нації. Злочинно утримувати армію за залишковим принципом – вона основний оборонець нашого суверенітету і тому повинна бути повністю боєздатною, а інформаційний простір повинен бути насичений героїкою українського народу від прадавніх часів і до наших днів.

Забезпечивши культурний, духовний і оборонний розвиток держави майбутній нашій національно-свідомій еліті належить визначитись відносно соціальної ідеї, яка заплуталась на маргінесах долі, а ще більше в чужому болоті. Нам судилося застряти між збанкрутілим диким «соціалізмом» і породженим ним ще дикішим капіталізмом. За принципом – подібне породжує подібне. Нині немає консолідованої політичної сили для створення сучасного правового суспільства. А, можливо, настав час розроблення власної української моделі його трансформації у зручнішу форму, використовуючи кращий досвід інших держав? Наприклад, суспільна модель Швеції прозоро нагадує соціальну державу В.Винни­ченка, яка наближається до громадянського суспільства. З пройденого історичного шляху можна вилучити раціональне зерно, що дасть дружні сходи на українському ґрунті. Час справжніх реформаторів України попереду. Адже соціальна ідея диктує необхідність розроблення стратегії сталого розвитку, в якій наріжним каменем є створення правової держави, опорою якої будуть представники її середнього класу, а не скоробагатьки-олігархи. Потужний прошарок середнього класу буде могутнім джерелом поповнення національної еліти для управління державою. Талантів в Україні вистачає, але державників треба виховувати.

Вбачається перспективним напрям розвитку агропромислового комплексу щодо створення кооперативного руху не зверху вниз, а знизу вгору з охопленням сільського і міського населення в мережах виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тоді на місці сучасних космополітичних трейдерів, що спеціалізуються на грабунку і знищенні села, будуть зацікавлені у розвої власного виробництва наші люди. Процес кооперації не виключає, а сприяє розвитку інших форм господарювання на землі, зокрема, фермерства та дрібних, але конкурентноздатних господарств. Шлях розвитку за принципом латифундій перспективний для великих землевласників, але їм сільське населення не потрібне. А поки що село вимирає під акомпанемент галасливих міжусобиць сучасної правлячої еліти, а для наступних державотворців залишається вічно актуальне гасло: «Врятуємо село – збережемо Україну».

Промисловий і аграрний розвиток України забезпечить могутній економічний поштовх для вирішення складних і загрозливих екологічних проблем, що постали перед Україною зокрема і сучасною цивілізацією та біосферою Землі в цілому, об’єднавшись в єдиний український народ – ми маємо всі шанси не тільки подолати загрози і виклики природи, а й здійснити «екологічну революцію» в спаплюжених і сплюндрованих наземних екосистемах. Внаслідок недолугої аграрної і екологічної політики колоніального режиму із 63 тис. малих річок України 15 тис. втратили водотоки, а решта ще недолугішими меліораціями перетворено у стічні канави. Настав час переосмислення місця людини в наземних екосистемах не за територіальним розміщенням, а за принципом устрою суспільства, в якому басейн малої річки є основною таксономічною одиницею будь-якого ландшафту, в який людина гармонійно вписується місцем свого проживання і господарювання з усвідомленим регулюванням антропогенного навантаження на нього і підтриманням його функціонування у межах енергетичних потоків, характерних для природних ценозів. Для цього слід здійснити комплекс природовідновних заходів по відношенню до зраненої, а в багатьох місцях знищеної природи. Наші малі ріки замулені в середньому на 1,5 м від їх природного базису ерозії, близько 700 тис. га родючих земель поховано на дні каскаду Дніпровських водосховищ, більше ніж 1,5 млн га підтоплено і заболочено навколо них. Перманентні потопи у будь-яких краях України – прямий наслідок порушення екологічної рівноваги в басейнах річок. Українською науковою думкою розроблено концептуальну модель комплексного відновлення басейну малої річки, як цілісного природного організму, на засадах здійснення інженерно-відновних робіт, агротехнологій, контурно-меліоративного облаштування, хемо-, біо- і фітомеліорацій. Їх втілення в життя вписується у натурні енергопотоки з наданням імпульсу самовідновлення природі. Розроблена універсальна стратегія сприйнятна для будь-якого басейну. В залежності від природно-кліматичних умов технологія відпрацьовується на окремих моделях з подальшим її тиражуванням. Нову ідеологію можна порівняти з «екологічною революцією» в наземних екосистемах, адже вона передбачає підпорядкування державного, політичного, громадського і духовного устрою ідеї комплексного відтворення земле- і природокористування, що потягне за собою створення нового екологічного законодавства, нових організацій і технологій, Державного іпотечного Земельного банку з концентрацією в ньому платежів за землю і екофондів, викличе необхідність адміністративних реформ за басейновим принципом та забезпечить поліпшення демографічної ситуації і здоров’я населення країни.

Враховуючи екологічний стан і системність біосферних збурень в наземних екосистемах, визначено своєчасність і необхідність створення Української екологічної армії, яка здійснюватиме функції військового захисту держави і відтворення природи в басейнах малих річок. Військові підрозділи Міністерства надзвичайних ситуацій діють за алярмовим принципом, екологічної армії − на постійній основі, до лав якої залучатимуться як юнаки, так і дівчата. В процесі відновних робіт армія створює інфраструктуру і житло для тих демобілізованих, хто буде підтримувати фітоценози і здійснюватиме моніторинг. У свою чергу це дасть поштовх для відродження козацтва України, адже військова служба гармонійно переходить в козацький устрій, що відповідає історичним традиціям українського народу.

Екологічна армія – армія нового зразка, що виконуватиме оборонну і гуманітарну функції. Наша Екологічна армія стане моделлю для трансформації міліарних потуг світу на природоохоронні і оборонні засади. Для транснаціональних середніх і малих річок цілком можливе міжнародне співробітництво. Тут є територіально прямі дотичні з Російською федерацією та іншими суміжними державами, де ми спільно могли б вирішувати екологічні проблеми на засадах добросусідства і взаєморозуміння.

Час змін на краще у суспільстві в природі неодмінно настане, коли ми матимемо консолідовану українську державу навколо основної національної ідеї – духовного і матеріального відродження української України. Але за таку Україну треба боротися: біологічний закон взаємо- виключення універсальний для всієї живої природи – перемагає той, хто сильніший і прагне вижити, а гине або поступається (ми вже там побували), той хто слабкіший. Будьмо сильною нацією! І в нас є два шляхи: пасивний з очікуванням ентропії (розсіювання) у власній країні на втіху іншій цивілізації, і активний – шлях боротьби за місце під сонцем на своїй землі. І в цій ситуації українській сучасній еліті належить визначитись, яким шляхом вона нас поведе. За висловом М.Грушевського лихо України в тому, що нею керують ті люди, яким вона не потрібна. Українська еліто! Доведіть свою потрібність власному народу і виведіть Україну на магістралі національної єдності. Зробите – ваші імена будуть занесені в золоті сторінки історії України, не зможете – це зробить нова національна еліта. Але вже без вас. Україна приречена на процвітання.