– Пане ректоре, оскільки наше видання вперше знайомить читачів з керованим Вами навчальним закладом, прошу – бодай тезами – розповісти про його історію та сьогоднішні параметри, плани на найближчу перспективу.

– Нашому навчальному закладу вже понад 60 років. За цей час він пройшов чотири етапи становлення. Університет розпочав свою історію із Київських курсів удосконалення офіцерського складу пожежної охорони МВС СРСР. На базі курсів створено Київське пожежно-технічне училище, яке згодом передислоковано до Львова і перейменовано у Львівське пожежно-технічне училище.

21 червня 2001 року училище реорганізовано у Львівський інститут пожежної безпеки МВС України. За Указом Президента України від 27 січня 2003 року наш інститут перейшов у підпорядкування МНС, а 29 березня 2006 року розпорядженням Кабінету Міністрів України Львівський інститут пожежної безпеки МНС України реорганізовано у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності.

За останні десять років завдяки наполегливій праці науково-педагогічного персоналу вдалося досягнути значних результатів, а головне – здобути європейське визнання. В минулому році нас прийняли до Асоціації вищих навчальних закладів Європейського союзу, які працюють в галузі безпеки. Ми стали єдиним вищим навчальним закладом, який представляє Україну у цій авторитетній європейській організації. На сьогодні навчально-наукова база університету є однією з кращих в державі. Функціонують електронна бібліотека та медіа-центр. Курсант, студент чи викладач можуть черпати будь-яку інформацію з бази даних чи знаходити її в мережі інтернет. Це також лабораторія заочного та дистанційного навчання, інженерної та комп’ютерної графіки, хімії та процесів горіння з полігоном для випробування одягу та спорядження рятувальників, мультимедійні леційні зали та комп’ютерні класи, спортивний комплекс тощо. Створено максимально сприятливе середовище для навчання, а сам процес забезпечують сто двадцять досвідчених докторів та кандидатів наук, викладачів, які мають великий науковий потенціал та практичний досвід.

Діє єдиний в Україні психолого-тренувальний центр підготовки пожежних та рятувальних команд. Тут є можливість змоделювати надзвичайну ситуацію, а рятувальникові необхідно знайти вихід з неї. Крім наших курсантів та студентів, професіоналів МНС, тренінги у цьому центрі проходять також школярі. Основною метою цих тренувань є максимальна адаптація до дії в екстремальних умовах, що в майбутньому зменшить кількість загиблих та травмованих під час реальної надзвичайної ситуації. Ми також пропонуємо Міністерству освіти дозволити під час вступної кампанії проводити психолого-професійне тестування майбутніх абітурієнтів з метою визначення їхньої спроможності діяти в стресовому середовищі. Адже завдання, які розв’язуватиме наш випускник на практичній роботі вимагатимуть від нього фізичної та психологічної стійкості.

Навчання проходить на шести факультетах: пожежної та техногенної безпеки, пожежно-рятувальної справи, цивільного захисту, інформаційної та транспортної безпеки, заочного та дистанційного навчання, післядипломної освіти. Ми готуємо фахівців за такими напрямами: «Пожежна безпека», «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування», «Практична психологія», «Управління інформаційною безпекою», «Транспортні технології», «Охорона праці» та «Цивільний захист».

Для підготовки науково-педагогічних кадрів і наукового забезпечення цивільного захисту нашої держави в університеті діє ад’юнктура та спеціалізована Вчена рада. Наші науковці – активні учасники міжнародних науково-практичних конференцій, а їхні поради та консультації не раз ставали у пригоді під час ліквідації масштабних надзвичайних ситуацій на території України та інших держав. Маємо напрацювання, які дозволяють виявляти та прогнозувати розвиток надзвичайних ситуацій за допомогою лабораторії геопросторових технологій. Є певні домовленості з європейськими організаціями, зацікавленими цим проектом. Шкода, що в Україні не знаходять коштів, аби лабораторія запрацювала. За її допомогою можна виявляти надзвичайні ситуації на початковій стадії, прогнозувати їх розвиток, таким чином зменшуючи їх наслідки та збитки від них.

Щодо найближчих перспектив: ведеться будівництво їдальні та гуртожитку, на території навчально-тренувального центру облаштовується полігон для відпрацювання різноманітних рятувальних операцій. В рамках створення системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером «112» в навчальній пожежно-рятувальній частині університету удосконалюємо диспетчерський пункт, а пожежно-рятувальні автомобілі плануємо обладнати бортовими комп’ютерами з інформацією про потенційно небезпечні об’єкти, житлові будинки тощо. Це допоможе рятувальникам приймати швидкі та правильні рішення та обирати ефективну тактику рятувальних робіт. Також планується створення профільного ліцею при нашому університеті. Я вважаю, що традиційний тип школи має поступитися місцем навчально-виховному комплексу. Адже ця освітня інституція забезпечує безперервність освіти і створює адаптивні умови для переходу учня від одного ступеня освіти до іншого, і головне – професійно орієнтує та передпрофесійно готує випускників.

Постійний рух вперед та вдосконалення притаманні всім тим, хто працює та навчається в цих стінах. Наша мета – працювати заради безпеки людей, здобути статус Національного університету з питань безпеки.

– Як вплинуло на життєдіяльність університету подвійне підпорядкування – Міністерству з надзвичайних ситуацій та Міністерству освіти і науки України?

Абсолютно ніякого дискомфорту стосовно підпорядкування не відчуваємо. Наше основне завдання – це підготовка кваліфікованих фахівців, здатних забезпечити одну з найвищих соціальних цінностей, гарантованих Конституцією України – безпеку наших громадян.

Що стосується Міністерства освіти і науки, то, звісна річ, ми підпорядковані йому в питаннях забезпечення навчально-методичної роботи, ліцензування та акредитації, умов вступу тощо. Свого часу керівництво МОН висловлювало думки щодо доцільності підпорядкування вищих навчальних закладів МНС двом відомствам. Згодом казали, що навчальні заклади МНС мають підпорядковуватися Міністерству освіти і науки. Але, на мою думку, це не зовсім правильно.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про правові засади цивільного захисту» галузеві вищі навчальні заклади є структурними підрозділами МНС та входять до Єдиної державної системи реагування на надзвичайні ситуації. Особовий склад навчальних закладів є оперативним резервом міністерства щодо своєчасного реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру в регіонах.

Підпорядкування відомчих вищих навчальних закладів МОН призведе до розриву прямого зв’язку між «Замовником» (МНС) та «Виконавцем» (вищим навчальним закладом) та розпорошення державного замовлення на підготовку фахівців.

Окрім цього, у галузевій системі освіти ряду міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, у тому числі й МНС, існують системи відповідних галузевих вимог щодо відбору кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів, організації навчально-виховного процесу, матеріально-технічної бази, освітньої діяльності тощо, які значною мірою відрізняються від загальнодержавних вимог, що зумовлено специфікою майбутньої професійної діяльності працівників міністерства чи відомства.

Особливості умов вступу до галузевих вищих навчальних закладів випливають з характеру майбутньої службової діяльності випускників та потребують спеціального відбору кандидатів на навчання (медичного, психологічного та фізичного обстеження, перевірки здатності до дій в екстремальних ситуаціях тощо).

Одночасно за умови підпорядкування навчальних закладів МНС України Міністерству освіти і науки курсанти втрачають статус та соціальну захищеність співробітника МНС та переходять до категорії студентів, що не дозволяє залучати їх до виконання навчальних дій за призначенням у екстремальних умовах професійної діяльності під час проходження практичної підготовки у підрозділах Міністерства, яка є невід’ємною складовою навчального процесу.

Цілеспрямованої освітньої діяльності для забезпечення сфери цивільного захисту фахівцями з вищою освітою не здійснює жоден вищий навчальний заклад МОН, інших центральних органів виконавчої влади, а також комунальної і приватної форм власності, що, зокрема, підкреслено у протокольному рішенні Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення від 30 березня 2004 року.

– Хто є нинішніми вашими студентами та курсантами і як побудована система підготовки кадрів-надзвичайників у нашій державі? Розкажіть коротко про ваших випускників.

– В основному це молоді юнаки та дівчата, які закінчили загальноосвітні навчальні заклади, більшість з них є продовжувачами сімейних династій. Щодо системи підготовки кадрів, то наше Міністерство формує державне замовлення на підготовку фахівців, враховуючи потребу територіальних підрозділів МНС. Також готуємо фахівців для інших міністерств, відомств та приватних організацій. Юнаки та дівчата проходять теоретичний курс навчання відповідно до обраної спеціальності та навчальну практику в підрозділах МНС, установах та організаціях. Протягом навчання в них формуються професійні якості, потрібні у подальшій трудовій діяльності.

Особи, які виявили бажання навчатись у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності за державним замовленням, особисто звертаються з письмовою заявою до керівників органів управління та підрозділів МНС України за місцем постійного проживання та подають документи, визначені Умовами прийому та порядку відбору на навчання до вищих навчальних закладів МНС України. Ті ж, хто вступає на навчання за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, особисто звертаються з письмовою заявою, у якій вказують напрям підготовки (спеціальність) та форму навчання в приймальну комісію університету.

Університет здійснює освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти за 11 освітньо-професійними програмами підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра на денній та заочній формах навчання.

Всі випускники, які навчались за державним замовленням, стовідсотково працевлаштовуються. Щодо студентів, то за останні роки проблем із їхнім працевлаштуванням також не було.

За свою історію навчальний заклад підготував понад 25 тисяч висококваліфікованих фахівців. Це відомі вчені, державні діячі, творчі особистості. Серед випускників 33 генерали, зокрема, випускник 1985 року Енвер Барієв сьогодні очолює МНС Республіки Білорусь. Наші випускники сумлінною службою та наполегливою працею гідно примножують славні традиції рідної альма-матер. Сьогодні чимало з них перебувають на керівних посадах в МНС, інших міністерствах та відомствах. За самовіддану працю, мужність та відвагу багато наших вихованців відзначені державними нагородами. Назавжди в нашій пам’яті залишаться славні імена наших випускників, котрі поклали своє життя на вівтар перемоги над стихійним лихом. Зокрема, це Герой Росії, генерал-майор Володимир Максимчук, саме про нього можна сказати «Той, хто врятував світ», людина, котра дуже багато зробила для приборкання атомного монстра в Чорнобилі.

В роки становлення та розбудови нашого навчального закладу ці люди творили його багатогранну історію, своїм серцем, розумом і сумлінням вони примножують його славні традиції й сьогодні. Ми щиро пишаємося вагомими здобутками наших вихованців й упевнені, що їх багатий життєвий і професійний досвід стане гідним прикладом служіння Батьківщині для молоді, яка щороку поповнює лави професійних рятувальників.

– Михайле Миколайовичу, що Ви могли б порадити абітурієнтові, який замислився над вибором життєвої стежини, аби він звернув увагу на Львівський державний університет безпеки життєдіяльності?

– Можу констатувати, що з кожним роком все більше молодих людей цікавляться професією рятувальника та вступають на навчання до вищих навчальних закладів МНС, а це означає, що престиж та популярність професії зростає. Про це свідчить також високий конкурс, який в нашому університеті минулого року становив чотири чоловіка на місце.

Є також ряд переваг. Наші курсанти перебувають на повному державному забезпеченні, їм створено сприятливі умови для оволодівання знаннями, після випуску вони отримують офіцерське звання та гарантовану державою роботу.

– Мені здається, що коротка оповідь про Ваш власний життєвий і трудовий шлях могла б також зацікавити багатьох майбутніх вступників. Отож, маєте нагоду…

– Я народився в селі Затока Яворівського району Львівської області. Змалку серйозно займався фізичною підготовкою, багато читав, цікавився політикою і навіть встрявав у політичні дебати з дорослими. Після «восьмирічки» батько перевів мене до Львівської середньої школи-інтернату з посиленою фізичною підготовкою. Закінчивши школу, з 1973 по 1975 рік проходив службу в Збройних силах, курсантом 83-ї військової пожежно-технічної школи молодших спеціалістів, а згодом командиром відділення №777 Львівської військової гарнізонної пожежної команди. Ще зі шкільних років хотів вступати на навчання до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, але пожежна справа таки взяла гору. Військова «учебка» давалась досить безболісно, допомагало велике прагнення продовжити вогнеборну справу батька. Правда, моє захоплення україномовними підручниками, пропагування української мови в частині не дуже подобалось офіцерам політвідділу, які влаштовували стеження за мною…

З 1975 по 1998 роки працював пожежником СВПЧ-3 (Самостійна військова пожежна частина) м. Львова, потім писарем-каптенармусом Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР, командиром взводу, заступником начальника курсу по політчастині, начальником курсу, проректором училища по стройовій частині, а з 1998 року проректором по стройовій частині та режиму – начальником циклу спеціальної та фізичної підготовки. В 1999 році наказом МВС України призначений ректором Львівського пожежно-технічного училища. Після реорганізації училища в інститут, а згодом в університет був обраний трудовим колективом на посаду ректора. За десять років керівництва навчальним закладом разом з командою однодумців вдалося зробити дуже багато. Глибоко усвідомлюючи свою відповідальність перед попередниками, випускниками усіх поколінь, які кожного року традиційно зустрічаються у стінах альма-матер, та враховуючи вимоги сучасних освітніх тенденцій, розумію, що зупинятися на досягнутому не можна, потрібно рухатися вперед, впроваджуючи нові методи та технології у навчально-виховному процесі.

– Як Ви, будучи доктором педагогічних наук, трактуєте «правильне співвідношення» навчання і виховання в сучасному вищому навчальному закладі, коли йдеться про молодих, зазвичай після середньої школи, людей? Чи взагалі залишається місце для виховного процесу в напруженій програмі професійної підготовки висококласного фахівця?

– Науково-педагогічний персонал університету будує навчально-виховний процес у контексті вимог демократизації та оновлення суспільства, виховує в курсантів та студентів почуття честі, співчуття до чужого горя, вчить бути об’єктивними і правдивими та повсякчас стояти на сторожі нашої державності та її безпеки.

Ми намагаємося створити для молодих людей таке середовище, в якому вони зможуть повністю розкрити себе як особистості. Для них працюють різноманітні гуртки самодіяльності, спортивні секції, проводяться зустрічі з цікавими та непересічними особистостями, курсанти та студенти відвідують культурні заходи тощо.

Неабиякого значення в навчально-виховному процесі ми надаємо психологічній підготовці курсантів, формуванню в них морально-вольових якостей, проводимо тематичні заняття, які стосуються соціальної психології, основ управління, конфліктології, а також практичні заняття з оволодіння навичками ефективної взаємодії з оточенням. Адже з досвіду зарубіжних колег та й нашого ми знаємо, що під час проведення аварійно-рятувальних робіт у надзвичайних ситуаціях нерідко доводиться виступати не тільки в ролі рятівника, а й парламентера, психолога і т. д., що вимагає відповідних фахових знань. В університеті функціонує кафедра педагогіки та практичної психології, а курсанти-психологи вже не раз подавали психологічну допомогу потерпілим від надзвичайних ситуацій людям. Поряд з психологічним забезпеченням навчально-виховного процесу застосовуємо комплекс заходів виховного впливу, які формують кожного вихованця не тільки як фахівця, а й гармонійно розвинену особистість.

В основі сучасної державної ідеології має бути національна ідея. Усім нам потрібно повернути, а в молоді виховати національну свідомість як найвищу духовну та етичну цінність, що стане основою формування громадянина, патріота і гуманіста. Таким принципом керуємося ми у навчально-виховній роботі.

– Що Ви думаєте про потребу гуманізації вищої школи і освіти загалом, зважаючи на щораз жорсткіші виклики глобалізованого світу?

– Питання гуманізації вищої школи стає головним в умовах формування нової освітньої парадигми, пов’язаної з переходом до суспільства, побудованого на знаннях, глобалізацією й інтеграцією освітянських систем у європейський науково-освітній простір.

Сучасна модель освіченої людини починається з відповіді на питання про те, що ми вбачаємо в освіті – інструментальний, прагматичний підхід до використання знань чи формування особистості, її унікальності, здатність адекватно реагувати на виклики сучасної цивілізації. Без такого сприйняття освіти складність сучасного ринку праці, швидка зміна технологій і попиту на вузьких спеціалістів може обернутись особистісною кризою навіть для випускника найпрестижнішого університету, якщо він не матиме адаптаційного ресурсу у вигляді цілісних системних знань.

Тобто має бути пріоритет методологічно важливих знань над ситуативними, прагматичними, які можуть набуватися у процесі практичної діяльності в залежності від їх сфери. Навчально-виховний процес потрібно будувати на умовах рівноправності та партнерства між студентом та викладачем. Основним завданням є забезпечення особистісно зорієнтованої освіти, яка стимулює інтелектуальний розвиток студентів через засвоєння методів наукового пізнання, навчає жити в умовах активного інформаційного простору з умінням аналізувати й відбирати необхідну інформацію, привчає до культури мислення і навчання.

Для виконання цих завдань кожний ВНЗ має визначився у тому, наскільки актуальними, якісними є їхні програми освітньо-професійної підготовки, щоб випускник зміг знайти собі роботу й адаптуватися до соціальних стандартів, яку додаткову освіту може здобути студент, навчаючись в університеті, як це сприятиме його подальшій кар’єрі і можливостям знайти роботу на ринку праці, якою є культура, етика ділових стосунків, соціально-психологічний клімат в університетському середовищі, що далі буде впроваджувати молода людина на власному місці роботи, яким є соціальний та діловий імідж ВНЗ, імідж його персоналу тощо.

Готуючи студентів до трудової діяльності, спостерігаємо серед них наміри спиратися виключно на державну опіку свого майбутнього, невміння грамотно визначити власну освітню траєкторію, мету та цілі власного життєвого успіху. Є потреба зосередити зусилля та навчити студента орієнтуватися в соціально-економічному просторі, сформувати психологічну готовність до матеріального самозабезпечення законними шляхами і з повним використанням власних ресурсів, навчити оптимально організовувати своє приватне і ділове життя, взаємодію з іншими, бути активним у громадському житті. А одним з головних завдань є самоосвіта, тобто вміння людини удосконалювати вже набуті знання та навчатися нового в процесі своєї життєдіяльності.

Найактульнішим в наших умовах, в умовах закритого навчального закладу, де правлять військові стосунки, є створення безстресового, комфортного середовища, де будь-який курсант чи студент міг би демонструвати свій талант, висловлювати думки, які б не гасилися авторитетом погонів полковника, майора чи будь-якого професора, викладача. Де панують партнерські відносини між викладачем та учнем, де активна як одна, так і інша сторона. Зараз, на жаль, зазвичай викладач більш активний за студента, а студент часто і зовсім пасивний. Слід визнати, що є й приклади, коли викладач не зовсім чесно і справедливо виконує свої обов’язки.

– Отець-капелан у вашому університеті – це данина традиції чи потреба часу?

– Церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка розміщена на території університету є осередком духовного життя. Кожної неділі та у святкові дні тут проводяться Богослужіння, в яких беруть участь не тільки курсанти та студенти, а й усі охочі.

Настоятель нашого храму Святої Покрови активно включається в навчально-виховний процес та превентивне виховання зокрема. Його душпастирська опіка, духовно-просвітницькі години з умілим поєднанням інформаційно-пропагандистського забезпечення є ефективною протидією культові насильства, жорстокості та асоціальній поведінці, прищеплюють відчуття причетності до славетних культурних традицій українського народу.

В церкві постійно проводяться різноманітні релігійні обряди: таїнства вінчання, сповіді, хрещення, а також недільні катехитичні зустрічі з курсантами та працівниками університету, до яких отець Роман Великий звертається зі словом Божим.

Каплиця була збудувана в 1855–1863 роках у комплексі з головним корпусом навчального закладу. До наших днів, на жаль, не збереглись скульптурні елементи оздоби. З 1939 року будівля каплиці зазнала руйнувань, використовувалась не за призначенням. Тривалий час в ній містився речовий склад. Художній розпис на стінах був брутально забілений, ліпнина та барельєфи понівечені, демонтовано хрест на куполі.

З метою духовного відродження та виховання курсантів на істинно християнських засадах у квітні 1993 року каплицю реставрували, а речовий склад перенесли в інше місце. Силами працівників навчального закладу було проведено реставраційні роботи. До благородної справи долучились також батьки курсантів та випускники.

– Усі розуміють, що специфіка професії вимагає, окрім іншого, доброї фізичної підготовки Ваших підопічних. Якої саме і як вдається підтримувати спортивну форму серед курсантів, студентів і викладачів?

– Беззаперечно, наші вихованці мають набути не лише тверді знання, але й витривалість та психологічну стійкість, бути сміливими і рішучими, організованими і дисциплінованими, гуманними, доброзичливими у поєднанні з високим рівнем фізичної підготовленості. Це буде допомагати їм у майбутній трудовій діяльності.

Сучасний спосіб життя, його шалений ритм наповнені високим потенціалом соціальної активності, духовним багатством, фізичною та творчою віддачею особистості. Одним з джерел відновлення фізичних ресурсів людини є фізичне виховання, системні заняття спортом, що є помічниками у бурхливій щоденній трудовій діяльності.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності нашого навчального закладу є популяризація серед особового складу різних видів спорту, а особливо службово-прикладних, що сприяють підвищенню професійної майстерності, фізичної та психологічної підготовки фахівців у сфері цивільного захисту. Провідну роль у цій роботі відіграє кафедра спеціально-рятувальної підготовки та фізичного виховання.

У нашому навчальному закладі підготовлено 13 майстрів спорту міжнародного класу, 142 майстра спорту, 544 кандидата в майстри спорту і понад 8350 спортсменів-розрядників.

В університеті діють секції з таких видів спорту: пожежно-прикладного, офіцерського триборства, боротьби самбо, боксу, стрільби з бойової зброї, легкоатлетичного кросу, футболу, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, бойового гопака, пауерліфтингу та гирьового спорту. Збірні команди нашого університету успішно виступають та є переможцями і призерами різноманітних міжнародних та всеукраїнських змагань.

Спорт є невід’ємною складовою в системі підготовки фахівців в нашому університеті.

– Чи не могли б Ви розповісти про міжнародні контакти університету? Який вигляд мають наші надзвичайники на тлі досягнень своїх закордонних колег? Хто з народів-сусідів має найбільші наукові чи техніко-технологічні надбання на випадок надзвичайних ситуацій?

– Упродовж останніх років нам вдалося налагодити співпрацю з навчальними закладами та пожежно-рятувальними підрозділами більшості країн Західної та Східної Європи. Маємо хороші партнерські стосунки з Польщею, Австрією, Німеччиною, Францією, Угорщи-ною, Росією, Білорусією та іншими країнами. Курсанти та студенти проходять навчальну практику в підрозділах пожежно-рятувальних служб Франції та Польщі, а їхні кадети приїздять на практику до нас. Досить дружні стосунки зі спорідненими навчальними закладами Росії та Білорусії.

Науково-педагогічний персонал, курсанти та студенти є активними учасниками Міжнародних науково-практичних конференцій, спільних навчань з реагування на надзвичайні ситуації. Така співпраця дає нам можливість переймати досвід європейських країн у реагуванні на надзвичайні ситуації та запобіганні їм, здійснювати обмін сучасними науково-технічними досягненнями.

Як я вже розповідав, нас прийняли до Асоціації вищих навчальних закладів країн-членів Європейського союзу, це стало своєрідним визнанням університету європейською спільнотою та значно поглибило вектор співпраці між Україною та ЄС у сфері безпеки.

Щодо системи підготовки рятувальників, то в Україні вона нічим не гірша за європейську, навіть краща. Нашим рятувальникам притаманні такі риси, як честь, доблесть, відвага та самопожертва заради спасіння життя іншої людини. Єдине, чого нам бракує, – це сучасна пожежно-рятувальна техніка та обладнання. Оснащення, яке перебуває на балансі міністерства використало свій ресурс на 90 відсотків. Хоча останнім часом ситуація поліпшується і ми отримуємо на баланс нову техніку. Наших курсантів повністю забезпечуємо новим захисним одягом та пожежно-рятувальним обладнанням і намагаємося вчити їх на новітніх її взірцях.

В основі навчання і виховання як двох нероздільних понять, як двох основних категорій педагогіки має бути формування громадянина, гуманіста та патріота. Адже врятувати людину може особа емоційно-почуттєва, здатна до співпереживання. Тим, хто не має таких рис, не місце в нашій системі.

«УНІВЕРСУМ»