Одне існує запитання: що таке Білорусь? Це країна, яка належить до Європи, чи країна, яка належить до Євразії? Я, мабуть, буду все обґрунтовувати емоційно, адже я не історик і взагалі не гуманітарій, а за освітою фізик і понад двадцять років присвятив цій галузі як професор Білоруського університету.

Сьогодні Росія вустами свого керівництва та проросійськи налаштовані архітектори Білорусі схильні твердити, що Білорусь – це частина Росії. Я категорично з цим не згоден, оскільки цього практично ніколи не було.

Європейська білоруська держава Велике Князівство Литовське жила за своїми законами. Ці писані закони різко відрізнялися від законів Росії. Велике Князівство Литовське, підкреслюю ще раз, було білоруською державою, бо її основний закон достатньо тривалий час був білоруським і ніколи не був литовським. На початку ХVІ століття була написана перша білоруська конституція «Статут Великого Князівства Литовського», яка перевершувала російський «Домострой» тим, що проповідувала демократичні принципи. Мені особливо приємно сказати це тут, у Франції, що в «Статуті Великого Князівства Литовського», на відміну від «Домострою», було закріплено гідне ставлення до жінки. Білоруські міста значно раніше стали європейськими, оскільки одержали Магдебурзьке право. І першу книгу надрукували в Білорусі на 50 років раніше, ніж у Росії.

У 1794–95 роках, після поділів Польщі, Білорусь стала частиною Російської імперії. Я не буду довго смакувати ці позиції, хоча міг би дуже докладно на них спинитися. Але починаючи з 1802 року методично знищувалося все білоруське і фізично знищувалася білоруська інтелігенція. Тільки фрагменти. Заборонялося називати себе білорусом. Заборонялося сповідувати християнство будь-яке, крім московського православ’я. Заборонялося здобувати освіту за кордоном. Хто не був згодний – примушували. Хто протестував зі зброєю в руках – убивали.

На початку минулого століття цей «пресинг» послабився, і білоруська культура, білоруська література набули помітного розвитку. Столицею білоруської культури стало місто Вільно, або Вільнюс – нинішня столиця Литви. Заради Бога, не подумайте, що я маю претензії до Литви, це абсолютно не так. Але там видавалися білоруські газети, білоруські книжки, і, власне, завдяки цьому етапу ми маємо сучасну європейську літературу, відомих прозаїків та поетів.

Гадаю, всі розуміють, що це сталося тоді, коли Російська імперія почала здригатися від революційного руху, тобто коли він почав становити загрозу Російській імперії, російській монархії. Тоді їй стало не до білоруської мови.

1918 року постала Білоруська Народна Республіка. Вперше було заявлено про білоруську державність. Вона проіснувала дуже мало, була визнана шістьома іншими країнами. Більшовики замість неї створили Білорусько-Литовску Республіку, а в 1920 році виникла БССР, яка в 1922 році стала одним із засновників Радянського Союзу.

Тепер я вам скажу про найстрашніше і найгірше, як мені здається. Спочатку в БССР взагалі-то почали розвиватися білоруська культура, білоруська мова. І російські науковці, які приїжджали, щоб налагодити вищу освіту в Білорусі, а в 1921 році створили університет, читали лекції білоруською мовою. Академік Покровський, відомий хімік, просто зрозумів, що білорусів треба навчати їхньою рідною мовою, він вивчив білоруську мову і читав нею лекції. Ми з гордістю це згадуємо і вдячні йому донині.

Та далі настали чорні часи. Як ви знаєте, інтелігенція, справжня інтелігенція, – а це поняття поширилося, мабуть, 150 років тому в Росії (на означення людей, які керуються певними принципами) – так от, інтелігенція радянській владі, більшовикам ніколи не подобалася. Інтелігенцію знищували і в Росії, і в Україні, і в Білорусі. Але Білорусь зазнала найстрахітливіших втрат. У 1936–1937 роках без суду й слідства в Росії, Україні та Білорусі розстріляли приблизно по 400 чоловік – це документально підтверджено, – по 400 тих, що писали відповідно російською в Росії, українською в Україні та білоруською в Білорусі мовами. Але Білорусь тоді була в 15 разів меншою за Україну. Тому цей рахунок, фактично генетичний рахунок, був просто неймовірним.

Я можу довго про це розповідати. Але в підсумку велика працелюбність білоруського народу і безмірна терплячість, з якою люди звиклися за ті 200 років панування Росії, привели до того, що білоруси почали сприймати історію Радянського Союзу і Росії за власну історію. І багато в чому вони стали більше радянськими, ніж росіяни.

Щоб було зрозуміліше, я скажу ось що: це сталося не лише з людьми малоосвіченими, темними. Це вплинуло дуже й дуже на людей різного рівня. Коли в 1974 році я був у Кракові візит-професором Ягеллонського університету, то здивувався, що Каролю Войтилі, який потім став Папою Римським Іваном Павлом Другим, дозволяли говорити такі речі на вулиці. А говорив він зовсім звичайні речі, які в цивілізованому суспільстві можна відкрито говорити скрізь. І як людина, що мала доступ не лише до радянської інформації, я швидко зрозумів, у чому річ. Проте більшість людей у Білорусі була і залишається людьми радянського виховання. Власне, значною мірою «гомо совєтікус».

Якщо в Польщі християнські цінності закріплювалися завжди католицьким костелом, то в Білорусі загалом панував атеїзм. А відроджена сьогодні православна церква підтримує проросійську владу найнегіднішими методами. Не лише Путін, а й інші високі ієрархи Росії, такі як голова верхньої палати парламенту Строєв, голова нижньої палати парламенту Селезньов, прем’єр Черномирдін, приїхали 1997 року в Білорусь і фактично наділили Лукашенка, нинішнього президента, всією повнотою влади. Тобто – роби, що хочеш.

Таким чином, якщо 1990 року в нас був дуже сильний порив демократії, а 1991 року ми підтвердили свою незалежність, зокрема я підписав Біловезьку угоду, і парламенти всіх колишніх республік Радянського Союзу затвердили, – якщо у нас був великий ентузіазм до 1994 року, то сьогодні в нас інша картина. Здавалось би, що в ситуації після 1994 року, коли законно був обраний Лукашенко, і після 1997 року, коли він незаконно присвоїв собі якнайширші диктаторські повноваження, в народу залишається щось святе, наприклад, християнство, церква. Але патріарший екзарх Білорусі Філарет майже завжди супроводжує Лукашенка і повторює слова Святого Письма «Всяка влада від Бога».

Усе, про що я вам говорив, – це спосіб віддалити Білорусь від Європи і нав’язати нам євразійський російський напрям думок, російське імперське мислення. Європа могла би нам допомогти в цій ситуації. А допомога нам потрібна лише одна-єдина. Але, на жаль, цієї допомоги ми практично не відчуваємо. Білоруська демократична опозиція не може донести до населення Білорусі свою позицію, свої підходи, своє розуміння світу. Не може розповісти про те, як живуть люди в Європі. Тому що всі мас-медіа в Білорусі монополізувала держава.

А нашим методом роботи у виборчі кампанії було інформування від дверей до дверей, і це багато дало. Ми розворушили громадську думку на останніх виборах. Проте її досить-таки легко нейтралізувати й змінити, маючи доступ до кожної людини через державне радіо і телебачення. Білоруська опозиція не має жодного доступу ні до радіо, ні до телебачення.

Я знаю, що французи наділені тонким почуттям гумору. Та погляньте, який жарт. Є білоруське радіо «Свобода», редакція базується у Празі. Хороша редакція і готує гарні передачі. Але передавач, який транслює їх на Білорусь, міститься в Португалії, тобто на захід від Франції. І транслює в Білорусь на атмосферних відбиттях – це надто нестабільна передача і дуже погано приймається в Білорусі. Я вже п’ятнадцять років говорю про це як фізик з тими керівниками, американськими і європейськими, які до цього причетні, але змінити ситуацію не можу. Все замерзло на тому самому місці.

Проте і за цих умов білоруська демократична опозиція – об’єднана опозиція – досягла чимало. 1 жовтня 2005 року рейтинг нашого єдиного кандидата в Білорусі становив 1,5 відсотка. А 15 січня 2006 року він досяг 17 відсотків. Влада теж проводила соціологічні дослідження і знала про це. Тому й оголосила дострокові вибори. Адже якби тенденція збереглася, то перемога єдиного кандидата Меленкевича на виборах була б неминучою.

Про зондаж перед виборами. Я привіз газети, які подають зовсім різні цифри. На більшості з них відчутний вплив влади: вони показували найпереконливішу перемогу Лукашенка. Але зондаж, проведений службою, яка здобула мою і моїх колег довіру, – це Республіканський інститут США, який фінансував опитування, – показав ось що: найбільше голосів набере Лукашенко, але він не набере 50 відсотків за жодних умов. Думаю, що так воно й сталося, проте можливості для тотальної фальсифікації виборів були фантастичними. Тобто, якби підрахунок голосів вівся правильно, було б оголошено другий тур, і демократичний кандидат безумовно переміг би. Але я певен, що в цьому залі всі знають: диктатура виборами не змінюється.

Скажу одне: оптимізм об’єднаної демократичної опозиції непохитний. Ми робитимемо все, щоб демократія в Білорусі перемогла. Проте, чесно кажучи, дуже складно протистояти настільки добре озброєному противникові, якого підтримує всіма доступними способами велика Росія. Я можу пояснити, як ця підтримка здійснюється. Тому вважаю, що в нас не може повторитися кольорова революція на взір української, навіть грузинської, навіть киргизької. Однак демократія переможе. Доведеться багато попрацювати для цього.

Запитання і відповіді

– Нещодавно кандидат від опозиції пан Меленкевич заявив на мітингу перед маніфестантами, що нинішній президент Білорусі зовсім не знає історії своєї країни. Чи дотримуєтеся і Ви такого погляду?

– Я відповім лише прикладами. В одній з недавніх промов Лукашенко сказав: «Коли Франциск Скорина жив у Санкт-Петербурзі, він пройнявся там російським впливом»… Річ у тому, що Скорина помер більш ніж за півтора століття до того, як було засновано Санкт-Петербург. Ще приклад – із сучасної літератури. Президент каже: «Я виріс на віршах Василя Бикова». Биков ніколи не писав віршів. До слова, кореспондента, який зняв усе це на камеру, вигнали з Білорусі…

На мій погляд, викладання білоруської історії – це неабияка проблема. Сам я читав книги білоруських істориків, які мені подобаються. Наприклад, Єрмоловича, В. Арлова. Цієї історії в наших вищих навчальних закладах не вивчають, як не вивчають і в школі. Вивчають історію радянського часу. Коротко вона звучить так: все добре у нас від Росії, а від Заходу завжди було все погане. І залишається.

Я не можу екзаменувати Лукашенка, не допитуюся, де і що він говорить. Тому що коли чоловік виступає перед групою росіян десь у глибині Росії і заявляє: «Я вас добре розумію, ветерани, мій батько теж загинув на Великій Вітчизняній війні» (а Лукашенко народився 1954 року), – я не знаю, що це – фарс, гра чи незнання історії…

– Які зараз конкретні кроки може зробити опозиція?

– Я не знаю сьогодні, як треба діяти в Білорусі. Бо та зухвалість влади, якої досягнуто завдяки всебічній російській підтримці, просто фантастична. Я можу навести десяток прикладів такої підтримки за останні дні на рівні найвищих ієрархів Росії, таких як Гризлов, Рушайло, не кажучи вже про Жириновського й інших.

Далі. Захід не визнає результатів виборів. Ні тих, ні інших. Росія зразу ж їх визнає. Всі країни, які є сателітами Росії, також відразу визнають. Вірменія, наприклад, – для неї іншого виходу просто нема. Деякі країни іноді можуть утриматися, але згодом також визнають під тиском Росії. У нас дуже делікатна ситуація і 1560 кілометрів відкритого кордону з Росією. Коли в Лукашенка виникають якісь складності – його відразу підтримує Росія. Тому, вибачте, доведеться довго відповідати на поставлене запитання.

1999 року Росія сформулювала свою зовнішньополітичну доктрину стисло так. У колишніх радянських соціалістичних республіках розвиваються процеси самоідентифікації та національної самосвідомості. Чим раніше ми це припинимо, тим дешевше нам це коштуватиме. Тобто Росія хоче твердо стояти тут своїми ногами. Російська допомога вся націлена на політичну підтримку Лукашенка.

Ця підтримка іноді являє собою дуже складну композицію. Наприклад, оголошується, що Росія – друг Лукашенка і тому вона продає нам нафту майже в чотири рази дешевше, ніж Україні. Але це – фарс. Річ у тому, що бензин для автомобілістів у Білорусі коштує дорожче, ніж в Україні. Дешеву нафту дають Лукашенкові для того, щоб політично в Білорусі стояла Росія, щоб білоруська армія була фрагментом російської, адже в ній робочою мовою є російська. Перша лінія протиповітряної оборони Росії – це Білорусь, білоруські збройні сили. Розумієте, це дуже велика політична гра. Суб’єкт цієї гри – Росія, а Захід надає нам у цьому питанні тільки моральну підтримку. І то не повну, оскільки інформаційної блокади ми розірвати ніяк не можемо.

Крім того, найстрашніше – помаранчева революція в Україні могла би бути для нас неабияким прикладом, але ж вона не зробила для громадян України життя кращим. Поки що там лише погіршення. Я розумію, що це неминучий етап, але такий – факт. І це дуже добрий рекламний трюк для нашої влади. Схожа ситуація і в Грузії. Тому маємо стільки складностей. Звичайно, ми порадимося, що робити за таких обставин, але зрозумійте, що в них діяти нам доволі важко.

– Ви підписали документ, за яким Радянський Союз перестав існувати. Не могли б Ви поділитися спогадами про цю подію?

– Відчувається, що Ви живете у Франції. Я справді першим поставив підпис під Біловезькою угодою. За алфавітним порядком Білорусь стоїть перед Росією та Україною. І справді, СРСР як геополітична реальність і суб’єкт міжнародного права перестав існувати через п’ять днів, коли парламенти всіх наших країн ратифікували цю угоду.

Але гумор полягає в тому, що сьогодні я до вас приїхав з Радянського Союзу. З маленького Радянського Союзу, який Лукашенко, Путін, Жириновський, Зюганов та інші хочуть перетворити у великий Радянський Союз. Я пишаюся тим підписом передусім тому, що за двісті років панування Росії в Білорусі Росія підписала таку угоду, погодившись із тим, що Білорусь стала незалежною державою. І Російська Дума це ратифікувала, тобто ми здобули незалежність де-юре. Я цим більш за все пишаюсь (оплески в залі).

Тепер я вам найжахливіше скажу. Адже я залишився в гордій самотності. Сам-один із нашої трійки. 1996 року Єльцин офіційно заявив, що шкодує про те, що поставив свій підпис. Він так сказав, вважаючи, що російський вплив послабився, раніше він думав, що все буде інакше… Але це ще не найстрашніше. 2005 року на засіданні Верховної Ради України Л. М. Кравчук заявив, що якби він знав, що буде творитися в Україні, то радше дав би відрубати собі руку, аніж підписав Біловезьку угоду. Отож вірним цій угоді серед підписантів залишився, пробачте, тільки я. І якщо раніше, буваючи в Києві, я щоразу заходив до Кравчука, і ми говорили про те, що зробили добру справу, то тепер навіть не знаю, як до нього йти в його дім.

І буквально два слова про сам процес підписання. Весь документ був випрацюваний за одну ніч. Ніяких заготовок, ніяких попередніх узгоджень не було. За ніч з 7 на 8 грудня у Біловезькій Пущі. І ухвалений консенсусом за всіма 14 пунктами. Досі юристи найвищої кваліфікації не знаходять жодного дефекту в цій Біловезькій угоді. Я цим також дуже пишаюся.

– Як Ви оцінюєте майбутнє білоруської мови в Білорусі?

– Знаєте, дуже важко дивитися з оптимізмом на цю проблему. Річ у тому, що насильницька русифікація Білорусі триває. І охоронців культури, білоруської мови, розробників сучасної термінології білоруської мови фактично немає. Ситуація дуже небезпечна. І залишається сподіватися тільки на тих ентузіастів, які цій мові віддані. Я один з них. Сьогодні немає жодної білоруської школи в Мінську, і в більшості міст у Республіці неможливо послати дитину в білоруську школу. Білоруська мова у школах ще викладається, але це має такий собі ілюстративний характер. Білоруська мова як державна практично ніде не використовується. Закони, укази, все видається лише російською мовою. Лукашенко знищує білоруську мову всіма державними засобами.

– Чи можливий незалежний патріархат у Білорусі?

– Скажу про те, що маємо. У нас приблизно 60-70 відсотків вірян – православні, тобто схильні до православ’я і ті, що його сповідують. Близько 30 відсотків – католики. Представлено численні євангелічні конфесії. На 10 мільйонів населення – 10 тисяч мусульман. Є також іудаїсти. Ніколи у нас не було міжрелігійних конфліктів. 1992 року, коли я був головою парламенту, ухвалено закон, який дозволяв людям сповідувати будь-яку релігію і належати до будь-якої конфесії. За такими правилами живуть і у Франції. Три роки тому цей закон змінили, і тепер, грубо кажучи, головною релігією у нас є московське православ’я. Греко-католиків тепер мало, хоча колись це була основна релігія моєї країни.

– Чи може допомогти демократизувати Білорусь білоруська діаспора?

– Може, як, власне, будь-яка демократична спільнота за кордоном. Але скажемо прямо: якщо ми всередині Білорусі цього не зробимо, то жодна допомога ефективною не буде. Я ще раз підкреслюю: нам потрібна одна-єдина допомога, від усіх одна й та сама – спосіб довести до громадян Білорусі суть пропозицій демократичної опозиції, її погляди і правдиву інформацію про життя в Європі. Тому що, наприклад, та інформація про життя в Польщі, яку доводить до відома білоруських людей радіо і телебачення Білорусі, – це така Польща, в якій вижити неможливо. У таку жахливу країну, як та Польща, яку показує білоруське телебачення, просто заїжджати не можна. Для мене польська мова – робоча, я часто буваю в Польщі, знаю ситуацію. Там багато труднощів, але життя незрівнянно краще – в економічному сенсі. А в політичному і порівнювати годі.

– Яку модель економіки будує Білорусь?

– Білорусь будує сьогодні таку модель господарства, що не може нормально співпрацювати ні з Європою, ні з Росією. Білорусь економічно несумісна ні з Європою, тобто з ліберальною ринковою економікою, якщо визначати коротко, ні з Росією з її ліберальною привладною, я б так сказав, але ринковою економікою. Російська модель сумісна з Європою значно більше. Білорусь будує центрально плановану і центрально керовану економіку – адміністративно-командну. У ній допускається певна діяльність вільних підприємців, але тільки тих, які віддані владі і демонструють це своїми діями. За цим принципом, наприклад, працюють компанії мобільного зв’язку та інші подібні, які фактично належать Лукашенкові та наближеним до нього. Але я не бачу великої проблеми з нормалізацією цього становища, якщо в Білорусі буде демократична влада…

Офіційно зареєстрований у Польщі безробітний одержує допомогу значно більшу, ніж середня зарплата в Білорусі. А щоб цифра 1,5 відсотка або 1,6 відсотка безробітних не здалась вам переконливою, я наведу такий приклад. У Білорусі дуже часто примушують людей подавати заяву про те, що вони хочуть працювати на півставки, потім на чверть ставки і навіть на одну десяту ставки. Люди одержують у десять разів меншу зарплату, ніж та, що статистично значиться за ними. Це звичне явище. Якщо подивитися на сільський (сільський!) магазин у Польщі і в Білорусі, то це така різниця, яку просто неможливо уявити. Сільський магазин у Білорусі має сьогодні такий вигляд, який мали польські магазини в 1987–1989 роках.

– Як Ви оцінюєте стан офіційних і неофіційних стосунків між Україною та Білоруссю?

– Дуже складне запитання. Ми відчуваємо допомогу України – і офіційну, й неофіційну. Наприклад, наш конгрес демократичних сил проведено в Україні 1 жовтня 2005 року. Якби офіційна Україна не дозволила нам його провести в Україні, ми не змогли би провести його в Білорусі. Неофіційно реагує на події в Білорусі українська молодь, студенти – як і білоруські. Я думаю, що й у Франції вони солідаризуються з правдою, справедливістю, а ніяк не з брехнею і диктатом.

Переклала з російської
Галина МАРКУСИК