Великий будівничий фінської держави мав рацію. Що коїться нині в Україні? Хоча офіційний старт президентських перегонів ще не почався, проте на білбордах і сітілайтах виборча кампанія у розпалі. Майбутні учасники політичних змагань ентузіастично вдарилися у популізм. Численні, вельми сумнівного змісту гасла й заклики на білбордах вносять розбрід у суспільстві, породжують хаос у головах майбутніх виборців. Українцям пропонують новий економічний курс, руух в НАТО, закон і порядок, мир та безпеку, компроміс (з ворогом?), нову конституцію. Закликають забратися «Геть від Москви!» (гасло, запозичене від Миколи Хвильового?), запевняють, що «Ми йдемо своїм шляхом»... На одному із сайтів вигулькує загадковий слоган: «Українська мова, кіно, пісня». На іншому бовваніє фраза про енергетичну незалежність України. Ще один політик комусь «гарантує повагу». Для кого призначене вельми суперечливе для України гасло «Чесних більше»? Під прізвищем одного з кандидатів на високу посаду написано: «Наступний». А це явне введення виборців в оману, оскільки рейтинг цього претендента на президентську булаву навіть трьох відсотків голосів потенційних виборців наразі не назбирує. Аще довідудуємось, що Помісна Церква – запорука незалежності, державна мова – запорука єдності, а сильна армія – запорука миру. Правда тоне в хаосі брехень і напівправди…

З великою часткою ймовірності можна припустити, що в президентських перегонах в Україні братимуть участь зо п’ять десятків кандидатів на найвищий державний пост. Тобто маємо справу не просто з політичним хаосом, а хаосом керованим. Наслідки його можуть бути непередбачувані.

«Соціологічні рейтинги» – один із інструментів керованого хаосу. Вони призначені для досягнення потрібного результату голосування, запланованого замовником опитування. Свого часу в Польщі на посаду президента балотувався рок-співак, який своїм вчинком сотворив політичний хаос на електоральному полі, сплутавши карти багатьом політикам. Нині в Україні псує соціологію політичним зубрам відомий шоумен, який не так давно в латвійській Юрмалі називав Україну «волоцюжкою» і порівнював з «актрисою німецького фільму для дорослих», яка «готова прийняти будь-яку кількість з будь-якого боку». Але про цей недолугий жарт електорат уже забув, йому до вподоби образ вигаданого вчителя, який в комедійному телесеріалі став президентом.

«Досить цього цирку і шоу ми поспішаємо на роботу», «Ви отримуєте величезні гроші і не можете заплатити», «Хто вас туди посилав – у того і вимагайте, а не чіпайте маршрутчика», «Ідіть всі на Київ і війну з олігархами, а не з шахтарями», «Ідіть на електричку там безкоштовно, а в маршрутках треба всім платити», «Чому ми повинні платити податки і військовий збір і вас утримувати». Ці репліки пасажирів однієї з маршруток Біла Церква – Київ на адресу офіцера ЗСУ, якому водій автобуса відмовив у пільговій поїздці, засвідчують, що в головах значної частини громадян України панує хаос.

Обиватель не розуміє за що гинуть наші бійці на фронті, за кого воюють. Обиватель не усвідомлює, що Росія проти України веде війну (наразі так звану гібридну), обиватель не відає, що 2020 рік буде піком боєздатності російського війська і цей мілітарний фактор Москва може використати проти України. Обиватель не сприймає світ цілісно і не бачить в ньому місця для самодостатньої України.

Багатьом громадянам України байдуже, що йде війна. Обиватель може плюнути в спину чоловікові в однострої чи навіть скаліченому воякові й просичати навздогін: «Ми вас туди не посилали».

Частина суспільства вже не сприймає війну як національно-визвольну. А це породжує апатію, нігілізм і хаос у політичному й громадському житті. Хаос, який в Українській державі щодень зростає, ефективно підживлює й ворог. Відкритий і прихований.

Хто в державі має/може протистояти хаосу, хто повинен опікуватися порядком? Обиватель із зацофаної маршрутки, якому «в масть» російський блатний шансон, але якого дратує поява українського військового, котрий має право безкоштовного проїзду, щиро переконаний, що тільки влада відповідальна за все. Але ж зрозуміло, що крім уповноважнених представників держави за порядок в Україні має відповідати і кожний свідомий громадянин. Але для цього у головах людей має панувати не хаос, а лад – запорука зменшення ентропії.

П’ята колона діє. Вандали паплюжать могили бійців АТО. Вибух патріотизму, характерний для 2014-2016 років, поступово гасне. Як наслідок – зрив осіннього призову до лав ЗСУ в Києві, на Закарпатті…

Це також результати керованого хаосу – призивники з інтернету довідуються, що їх начебто скеровуватимуть в зону проведення операції Об’єднаних сил, хоча насправді законом це заборонено.

Маємо свідчення того, що й мас-медіа непереконливі, не поширюють об’єктивної інформації щодо захисту національних інтересів. Чи може у нас бути «сильна армія», якщо мало хто хоче в ній служити – міські й сільські парубки не розуміють навіщо повинні гинути на фронті. Молодь не має перед собою чіткої перспективи майбутнього. Чиї/які цінності змушена відстоювати/боронити юнаки? Мальдіво-сейшельських відпочивальників? Забезпечувати привільне життя цинічним олігархам-космополітам на курортах Швейцарії, Іспанії, Франції?..

Що ще має зробити Владімір Путін, аби українська влада й суспільство усвідомили, що між Україною та Росією точиться війна, попри те, що де-юре вона не оголошена?

«Війна, яку зараз веде Росія, яку часто також називають гібридною війною, насправді має два складники: 1) збройна агресія; 2) гуманітарна агресія... Гуманітарна агресія має чотири складники: 1) мовно-культурна війна, яку Росія веде весь час проти України; 2) інформаційно-пропагандистська – зараз лише лінивий про це не каже, однак це лише один аспект; 3) війна проти Української історичної пам’яті; 4) конфесійна війна. Якщо гуманітарна агресія закінчується успішно проти якоїсь держави, то держава просто зникає» (Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор).

Головна проблема сучасної України – це катастрофічно мала кількість громадян-патріотів, відповідальних не лише персонально за себе, а й за свою державу. Маємо чимало хороших людей, притомних політиків, чудових фахівців, але немає політично структурованої нації. Інакше кажучи, в державі відсутнє громадянське суспільство, спроможне створити для себе ефективну владу, щоб жити заможніше, достойніше. Мимоволі спадають на гадку «терпкі думки» Романа Купчинського: «Я ніяк не можу вирішити: чи наш народ розумний, а люди дурні, чи навпаки. Але напевно знаю, що одне з двох – свята правда… Українці – здібний народ і дуже швидко стали б нацією, тільки не знають як… Ми здібний народ і тому в більшості випадків імпровізуємо: промови, імпрези і… державу». Той же Роман Купчинський на питання, коли буде Україна, дав оригінальну відповідь: «Розрахунок такий: кожний чоловік має груди півметра завширшки, себто, кожний свідомий українець носить у собі півметра України. Границя України виносить 4000 кілометрів. Коли буде 8 мільйонів свідомих державників, тоді обставлять границю і оборонять державність».

Але як віднайти/мобілізувати для України 8 мільйонів свідомих громадян-патріотів?

Сучасна Українська держава, по суті, є комітетом із захисту інтересів олігархів, не здатних запропонувати суспільству довготривалі та надійні правила гри. В Україні не працює закон і право. Домінує хаос. Величезною проблемою є нереформована (інше питання чому саме – можливо, існують політичні мотиви не притягувати злочинців до відповідальності) правоохоронна система, яка не працює належним чином. У державі відсутній порядо, панує атмосфера безкарності. Прикладів грубого фізичного насилля аж до замахів на вбивство громадських діячів хоч греблю гати. Винних не знаходять, не карають. Це сприяє хаосу, дестабілізації в державі. Жодна людина у країні не почувається у безпеці. Такий стан невизначеності у перспективі може спровокувати появу самосудів, котрі призведуть до цілковитого безбашу, а то й колапсу влади в передвиборний період.

«Головна перепона у реформації – соціально-психологічний фактор, Не змінимо систему цінностей та орієнтацій, не матимемо доброї України» (Юрій Саєнко, доктор економічних наук, соціолог).

У нинішніх реаліях твердження Верховного Головнокомандувача «Сильна армія – запорука миру» звучить красиво, але в умовах російсько-української війни правильніше було використати перевірений століттями вислів: «Si vis pacem, para bellum» – «Якщо хочеш миру, готуйся до війни». Або ж наголосити: «Сильне військо – запорука територіальної цілісності держави та її суверенітету». А ще варто в якості слогана запозичити й американське: «Добрим словом і пістолетом можна досягти більшого, ніж просто добрим словом». Інакше кажучи, йдеться про методи дотримання порядку, зменшення ентропії, хаосу.

24 березня на урочистостях з нагоди 26-ї річниці діяльності СБУ глава держави заявив, що фінансовані Росією сили готували в Україні державний переворот в інтересах РФ, використовуючи «так звану теорію керованого хаосу». Про державний переворот нічого не знаю, але, як бачимо, «керований хаос» в Україні і справді набуває обертів. Це передусім інформаційно-психологічна війна, полювання за людськими душами, вплив на духовність людини. І вона, на жаль, за попустительства керівництва Української держави приносить плоди. На це звертає увагу і відомий журналіст Аркадій Бабченко: «З’явилася нова національна ідея – якомога швидше рознести вщент державність. Морок напав на людей. Щось луснуло, і в головах все різко обвалилося. Хаос в думках. Роз’єднання суспільства. Злоба і нетерпимість до опонента ...Кремль сидить і аплодує. Українці самі готові знищувати Україну. Чого йому тепер напружуватися. Нехай воюють один з одним. А росіяни потім увійдуть на руїни. Досвід є. 100 років тому все це вже було».

За справжню незалежність, за стійку, без хаосу Українську державу треба боротися. Тим паче, що хаотичнішою стає світова геополітична ситуація.

Владика Любомир Гузар казав: «Влада є від Бога. В Україні, згідно з нашою Конституцією, владу має народ. То він вибирає конкретних осіб, котрим доручає дбати про загальне благо. І ті, кого обрано, мають пам’ятати, що вони є відповідальними перед народом і перед Богом. Вони не мають влади без відповідальності, як і не мають влади необмеженої. Влада є від Бога, а її носієм є народ. Я боюсь впливу тих політиків, які не додають від себе нічого позитивного, а лише хочуть користатися тим, що люди зробили до них. Розвиненої політичної культури вони ще не мають, тому можуть швидше зашкодити, аніж допомогти».

Робімо висновки.