Одіозного політика неодноразово ловили на брехні та маніпуляціях. Бекґраунд лідерки партії – це передусім неперевершений в своїй безпринципності стиль спілкування з посполитими, дивовижна система відвертих маніпуляцій цифрами і фактами, брутальне поєднання правди, неправди й вигадки.

«За останні чотири роки в чотирнадцять з половиною разів у гривнях збільшився державний і гарантований державою борг» , – щиро обурилася Юлія Тимошенко в ефірі NewsOne, озвучивши цифри з аркуша паперу, який тримала руках. Але коли оператор показав крупним планом написане й намальоване на ньому, то уважний телеглядач міг розгледіти, що зафіксована статистика насправді стосується не останніх чотирьох років, а 2008–2018 рр. Офіційний держборг у 2013 році становив 585 млрд грн і зріс до 2,1 трлн грн у 2018-му (за відповідним курсом гривні). Тобто зростання менше, ніж у 4 рази. Аж ніяк не в 14,5. Навіщо брехати? Пояснення дуже просте. Юлія Тимошенко упродовж 2007–2010 рр. обіймала пост прем’єр-міністра, відтак мала беспосередній стосунок до згаданого нею нею державного боргу, що зріс начебто в 14,5 разів.

Аби підняти свій рейтинг лідерка ВО «Батьківщина» поширила прес-реліз, в якому йшлося про те, що Юлія Тимошенко «взяла участь у ювілейному засіданні Римського клубу». Насправді вона брала участь лише в науковій конференції цієї організації, до якої могли долучитися всі охочі.

Ініціаторці «Нової Конституції» Роман Купчинський, український поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик і громадський діяч міг би порадити: «Автор української Конституції має перестудіювати дві речі: організацію Запорізької Січі й армії батька Махна. Без того не дасть ради».

Так отож. Багато чого можна порадити й згадати...

«Одного разу мені довелося обідати в її присутності, і я дозволив собі зауважити в досить загальних рисах, що всі ми – брехуни. Вона була вражена й лише перепитала: «Може, таки не всі?»… Я відверто продовжив: «Ми всі – брехуни. Без жодних винятків». Вона поглянула на мене майже ображено та спитала: «Навіть для мене?» – «Безперечно, – сказав я. – Навіть більше: ви у цих справах – досвідчений фахівець!». Таке враження, що Марк Твен заглянув на українську політичну кухню.

Чимало українських політиків є невиправними грішниками: не дружать з мораллю, нечесні й незаконослухняні, безпринципні, відверто обманюють виборців і державу.

Недарма Бенджамін Дізраелі, прем‘єр-міністр Великобританії, який жив у XIX столітті, застерігав: «Існує три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика».

Отто фон Бісмарку приписують непроминальну фразу: «Найбільше люди брешуть перед одруженням, після полювання і під час виборів». Одначе для оцінки та характеристити діянь і вчинків багатьох українських політиків і політичних сил варто скористатись класичними спостереженнями української народної соціології: «Бреше й не оглядається; Бреше, а за ним аж куриться; Бреше й оком не моргне; Бреше, як рудий собака; Бреше, аж вуха в’януть; Пішла голота на вигадки».

Багатьом українським політикам варто взяти до уваги такі поради: «Не роби з губи халяви; Коцюба кудкудахала, помеле яйця знесло; Перестань смаленого дуба плести».

Конкретний приклад. Новий член команди «Батьківщини» співачка Анастасія Приходько взялася пояснювати Яніні Соколовій, ведучій програми «Рандеву», на які кошти лідерка партії знімає «хатинку» у Кончі-Заспі, як їй на зарплату народного депутата вдається купувати коштовні речі…

Уривок з цього «зворушливого» діалогу:

Приходько: У Юлії Володимирівни немає бізнесу, а у Порошенка є бізнес.

Ведуча: Чому ви вирішили, що у неї немає бізнесу?

П: Тому що я знаю, що у неї немає бізнесу.

В: А за що вона живе?

П: Вона дуже розумна як політик, вона одна з найпотужніших. Її знає весь світ.

В: Так звідки вона живе, тут тільки взуття коштує 500 баксів. Де взяти гроші?

П: Це ви запитайте у неї.

В: Ви говорите у неї немає бізнесу.

П: А ви повірте, у неї просто немає бізнесу…

Ну не віриться, і край. Як не сприймається і сказане Юлією Тимошенко: «Ми йдемо до того, щоб об’єднати в роботі на Україну всіх демократів. Ми намагаємося створити сильну команду націоналістів (?! – О. Р.), у яких буде правильна стратегія…».

Українське суспільство втомилося від брехні та невизначеності. Та попри Революцію Гідності й гібридну війну, частина спільноти здатна проголосувати (виключно з відчуття протесту) за «голубих», за промосковські сили, за «вічну дружбу» з «братскім народом», знову необачно пробачивши йому всі злочини. Давні й нинішні.

Столітні спостереження українців за московитами напрочуд точно віддзеркалюють негативний досвід взаємних стосунків. Нинішня війна зайвий раз підтверджує слушність своєрідних соціологічних висновків і порад наших предків: «Як ви нам, так і ми вам». Українцям давно час було сказати Московії: «З Богом, Парасю».

Матвій Номис, український етнограф, свого часу зібрав низку непроминальних народних означень московитів: «А йому тільки віри, як у москалеві правди, Москаль як ворона, та хитріший чорта; Не великий москаль, та страшний; Москаль з бісом порадились, та й на лихо понадились; Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молицця Богу стане; Москаля бійтесь, бо він заріже».

Поради щодо стосунків з москалями: «Від москаля поли вріж та тікай; 3 москалем дружи, а камінь за пазухою держи; Москаль не свій брат, не помилує; Од чорта одхристисся, а від москаля не одмолисся; Москалеві годи як трясці, а все бісом дивицця; Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями».

Фразеологічні звороти «підпускати москаля», «підвозити москаля», «москалити» означає брехати, обманювати, а «пеня московська» – безпричинно чіплятися.

Дали українці й історико-політичну оцінку московитам: «Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована».

Серед ментальних особливостей москалів українці помітили їхню настирливість, намагання нав’язати свій спосіб мислення й поведінки, брехливість: «Москаль ликом чваницця й кожному під ніс з ним пхаєцця; Хоч убий москаля, то він зуби вискаля; Казав москаль право, та й збрехав браво; Собака брехне – москаль віри пойме; Москаль тоді правду скаже, як чорт молицця стане; Бов, бов по московські брехні; У йому стільки віри, як у москалеві правди».

«Московська правда» – класичний оксюморон, який поєднує несумісні поняття.

Велика кількість негативних рис московитів-москалів зближує їх з легендарною нечистою силою: «Тату, тату, лізе чорт у хату» – «Дарма, аби не москаль»; Вижу, що чорт москаля несе у хижу; Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай, як звали; Ти йому пучку, а він хап за ручку».

Згадаймо агресивну поведінку Владіміра Соловйова, головного кремлівського пропагандиста, який не на жарт розлютися, довідавшись, що в Україні Івана Мазепу вважають національним героєм, а Константинополь заявив про незаконність анафеми, накладеної свого часу на гетьмана церковними служками Петра I...

Згадалось народне: «Гадина в його словах дихає; Вода все сполоче, тільки злого слова ніколи; Словами і туди, і сюди, а ділами нікуди; На словах милості просить, а за халявою ніж носить; Яке питання, така й відповідь; Який «добридень», таке й «доброго здоровля»...

Народна соціологія актуальна й нині. Напрочуд точно характеризують «унилую лошадь» – Сєрґєя Лаврова та його «говорящую голову» Машу Захарову, путінських анальфабетів в ООН, примітивно-агресивних штатних пропагандистів Дмітрія Кісельова, Владіміра Соловйова і Ко ось такі вивірені часом стандартні кліше: «Взялися за діло, як воші за тіло; Із шкури аж пнеться; Аж очі йому рогом лізуть; Яке тіпало, таке й здибало».

Чим не фрагменти бекґраунду Владіміра Путіна: «Ні пава, ні гава; Видно, що жак – такий на нім знак; У вічі як лис, а за очі як біс; Який змалку, такий і до останку; погань сивіє, та не старіє».

Остання характеристика напрочуд універсальна – дуже точно змальовує українських комуняк і колаборантів. А ось означення так званих «ЛНР» і «ДНР» вкупі з Росією: «Обоє рябоє, одного тіста книші». Ця ж «вата» любить згадувати: «От за Польщі глина була – жовта!»

Народні заповіти-поради урядовцям і депутатам: «Якщо не хочеш годувати свою армію, годуватимеш чужу; Добро має бути з зубами; Національні інтереси над усе; Головою мур не проб’єш; Ліпше живий хорунжий, ніж мертвий сотник; Як війна шаліє, то закон німіє; Порох завжди треба тримати сухим!»

Про наших парламентаріїв, про багатьох наших політиків: «Панство в голові, а воші за коміром; Пані на всі сані, тільки хвіст волочиться; Видно пана по жупану; По вбранню зустрічають, а по розуму проводжають; Не буде з Івана пана; Погане товариство і доброго чоловіка зіпсує; За поганим прикладом і сам споганишся, Старі крутяться, а молоді учаться; У всякого Мусія своя затія; Щербата слава; Подивився, як шага дав; Нашим салом та по нашій шкурі».

Про українських політиків і політичні партії: «Хто в ліс, а хто по дрова; Де Рим, де Крим, а де попова груша; Хто до лісу, а хто до біса; Заблукав межи хатою й коморою – заблудитись в трьох; Маємо – не дбаємо, загубивши – скиглимо».

Кілька порад владі: «Будь пан, раз слово дав; Не касуй свого слова; Як уже слово, то слово; Поки скажеш – зваж, бо пожалієш не раз; Заки втнеш – змір, поки стрілиш – ціль; Не журись, а за діло берись; Де відвага, там і перемога; Язиком багато не збудуєш».

Поради політикам, партійним функціонерам, народним депутатам, членам парламентських фракцій: «Тяжко розгойдатися, а далі легше; Добрий початок – половина справи; Не вір вухам, а вір очам; Не виносити сварки з хати; Замотати, зав’язати, та й нікому не казати; На колір і смак товариш не всяк; Не тримай яєць в одному кошику; Шилом моря не нагрієш; Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся; Не кажи гоп, поки не перескочиш; Хоч раз, та гаразд; Сій за негоди, а збирай за погоди».

Поради виборцям: «Всяк сам собі долю кує; Своя хата – своя правда, своя хата – своя воля, своя стріха – своя втіха; Чия сила, того й воля; сила солому ломить».

Поетичні рядки Леся Українка – універсальна характеристика західних політиків: «Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці...». Чим не застереження тим, хто так необачно підписав злощасний Будапештський меморандум?

Українським дипломатам варто зважати й на таке: «Друзі пізнаються в біді; З дурнем подружитися – свій розум тратити; Не так тії сто братів, як сто друзів; Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Мав рацію знаменитий філософ-песиміст Еклезіаст: «Що було, воно й буде, і що робиться, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!.. Буває таке, що про нього говорять: «Дивись, – це нове!» Та воно вже було від віків, що були перед нами!»

Від чого найбільше страждало людство? Від невігластва, гордині та жадоби. Люди надто часто вклонялися різним богам, усіляким провідникам і тиранам, чужинецьким олігархам і сумнівним скоробагатькам з числа одноплеменців. А ще намагалися їх усіх за найменшої нагоди обдурити. Через хворобливі амбіції вождів проливалися моря крові, згодом у людей наставало прозріння й покаяння, виголошувались жалобні промови, укладались мирові угоди на віки-вічні, винуватців у трагедіях судили, накладали табу на певні діяння та вчинки, проголошували анафеми призвідникам зла і... все повторювалося знову.

Більш ніж слушний сарказм уже згадуваного Романа Купчинського: «Коли будеш ціле життя хрунем, а останній рік – патріотом, поховають тебе, як князя, коли навпаки – поховають тебе, як пса. Це дуже практично, але не педагогічно».

Українські політики це добре розуміють. На жаль, не громадяни-виборці. Їм напередодні виборів слід нагадати/згадати античного філософа Антісфен, який застерігав афінян: «Держави гинуть тоді, коли громадяни не вміють відрізнити добрих людей від поганих».

А ще можна нагадати/згадати і давню мудрість народну: «Отаманом громада кріпка; Добрий чоловік – надійніше кам’яного мосту; Добре ім’я – найкраще багатство; Хто красно говорить, громаду на гачок ловить; Слова ласкаві, та думки лукав; Громада – це рада, що рішила, так і буде; Яка громада, така її рада; Згода будує, а незгода руйнує; Без ради і військо гине; Біда, коли один в бороні, а десять в сторон; Семеро воює, а один горює; Прийде сто душ та візьме сто груш, то мало що останеться, а прийде сто душ, принесе сто груш, то буде мірка; Де дружніші, там і сильніші; Де дружно, там і хлібно; Гуртом і чорта поборем; Гуртом можна і море загатити. Добре тим живеться, де гуртом сіється і жнеться; Чоловік громади не споможе, а громада одного може; Краще солом’яна згода, як золота звада».

На жаль, у нас дуже часто робиться «так-сяк на косяк, не по-людськи» – катастрофічно бракує професіоналів в усіх сферах життя. Але ніхто крім нас самих не зробить Україну успішною. «Гіркий світ, а треба жить». Сподіватися треба насамперед на власні сили. Допомагають мужнім і сильним, цілеспрямованим. І тоді «в наше віконце та й загляне (засяє) сонце».