«Кращою зброєю для вашої безпеки є не гармата, хоча я нічого не маю проти гармат, а ваш мозок, який примушує вас належним чином займатися питаннями ситуаційної обізнаності і вибору оптимальних дій».

Scott Stewart. Stratfor Global Intelligence

Ці роздуми підготовлені переважно для добровольців, людей, які по суті голіруч кинулись захищати Україну від лютого ворога; для волонтерів, які почали їм допомагати, поки Турчинов, Яценюк, Парубій, Пашинський думали-гадали, як не дратувати Путіна, аби не спровокувати його на ще більшу агресію. Матеріали підготовлені як узагальнення знань тих, кому добре відомі методи роботи спецслужб Росії.

Інформація оприлюднюється після тривалого очікування, оскільки ті, хто зумів отримати владу завдяки Революції Гідності, не захотіли скористатись порадами фахівців, аби зміцнити оборонний потенціал захисників України. Але далі чекати не можна – Кремль почав нову фазу антиукраїнської кампанії, прикриваючись фальшивими миротворчими гаслами з уст Путіна, Лаврова та їхніх поплічників.

Судячи з масштабів підступної доброзичливості, приховане протиборство буде вкрай жорстким, цинічним, на знищення. Тож ми, ветерани українських спецслужб (проукраїнські ветерани), просто зобов’язані звільнити Вас, захисники-патріоти України, від ілюзій.

Коли Кремль почав руйнацію сучасної Української держави воєнними методами? Донині тривають суперечки щодо того, коли саме Москва почала цілеспрямовано атакувати Україну, після проголошення нею незалежності. Хтось посилається на 1994 рік, інші ведуть мову про 1996-й, дехто ніяковіючи пояснює, що «до 2005 року Росія не вважалась за ворога»…оли Кремль почав руйнацію сучасної Української держави воєнними методами?

Насправді у новітній історії стосунків Московії з тоді ще радянськими республіками новий, особливий етап почався у 1985 році, коли верхівка КПРС-КДБ-ГРУ відчула у «братських республіках» потяг до самостійності. Тоді вузьке коло керівників цих відомств ухвалило рішення у додаток до традиційних механізмів утримання колоній в орбіті Кремля розробити заходи з комплексної руйнації самостійницьких настроїв у «республіках-сестрах», задля недопущення навіть думок про можливість існування у відриві від Москви.

Так, 5-м Управлінням ГРУ ГШ був підготовлений секретний підручник (цитую з пам’яті) «Дестабілізація режимів іноземних країн за досвідом війни в Афганістані», а також спецкурс для офіцерів оперативної агентурної розвідки з питань дестабілізації ситуації в регіонах їхнього перебування на території СРСР (увага: у 1985 році дано старт поширенню на процеси дестабілізації радянських республіки досвіду війни, бойових дій).

Перепідготовка офіцерів у складі невеличких груп за згаданим курсом почалась у 1986 році в учбовому центрі, розташованому в населеному пункті Балашиха під Москвою й на інших таємних базах ГРУ-КДБ, які були в усіх радянських республіках.

Ставка на офіцерів-оперативників розвідувальних центрів і розвідувальних пунктів ГРУ і Особливих відділів КДБ СРСР, які дислокувалися в усіх республіках та Групах військ за кордоном, була зроблена свідомо, оскільки кадровий склад, а також спецрезервісти місцевих структур КДБ в ті роки поступово переходили під контроль республіканських органів влади, і тільки розвідцентри і розвідпункти, а також розвідувальні управління та особливі відділи штабів воєнних округів залишалися екстериторіальними і повністю замикались на Москву.

До цього ж у своєму резерві агентурної розвідки вони мали агентуру з місцевих громадян з усіх верств. Щоправда, цей резерв раніше готувався для роботи проти іноземних країн, прилеглих до кордонів СРСР, тому треба було навчити оперативників перенацілювати і мотивувати місцевих агентурних резервістів на непритаманні їм внутрішні завдання проти співвітчизників. Таємні документи на цих людей, в першу чергу, агентурні справи і справи оперативної розробки почали знищуватися. Наприклад, із західних областей і республік вони вивозилися починаючи з 1988 року. Скільки їх знищено в кислотних чанах Обухівського паперового комбінату Київської області, знає тільки колишнє керівництво КДБ УРСР.

Окремо, аналогічна підготовка проводилась серед відібраних офіцерів місцевих КДБ, а також серед офіцерів Служби зовнішньої розвідки, яких почали відкликати з-за кордону. Також на Україну було переорієнтовано Московський і Ростовський розвідувальні центри, Новоросійський морський розвідувальний пункт і т. д.

З фахівців різних відомств почали формуватися міжвідомчі й міжвидові групи спеціальних операцій для розгортання композиційних війн (їх через чверть століття, з подачі Начальника Генштабу РФ В. Герасимова і на західний кшталт, почнуть називати гібридними).

Спеціально наголошую для тих, хто повторює вигадки московських пропагандистів, що події в Криму і на Донбасі були спонтанним поривом тамтешніх російськомовних громадян задля захисту від утисків «оскаженілих націоналістів»: Кремлем планово, системно і безперервно здійснюється робота з руйнації усіх сфер життєдіяльності України з середини 80-х років минулого століття.

Здійснюється у вигляді спеціальних операцій, про деякі з яких мова піде далі. Наразі нагадаю про три періоди загарбницької діяльності Москви після 1917 року: період насильницького втягування під своє панування інших народів; період жорсткого утримання національних республік в своїй орбіті і період тотальної дестабілізації обстановки в «братніх» країнах, що прагнули до самостійності, період, який почався задовго до сумного для апологетів СРСР 1991 року.

Акцентую: розробка і втілення задумів композиційної руйнації радянських республік спеціальними методами почалася у 1985 році.

Виникають закономірні питання: в якому році вибухнув Чорнобиль? В якому році пішов під землю вірменський Спітак? Коли почалась нова фаза міжнаціонального конфлікту у Нагірному Карабасі? Коли і в якій тоді ще радянській республіці були вперше застосовані міжвідомчі сили спеціальних операцій для атаки на будівлю Верховної Ради, телевізійну вежу начебто на прохання російськомовного населення про захист? Коли і ким був організований перший в історії СРСР плебісцит щодо перетворення Кримської області в автономну республіку, як самостійного суб’єкта у складі СРСР (не УРСР, а саме СРСР) і чому це було зроблено саме тоді?

Коли вже радянська імперія почала агонізувати, 20 січня 1990 року під особистим керівництвом міністра оборони СРСР Язова 40 тисяч солдатів захопили столицю Азербайджану і вчинили криваву бійню над мирними жителями. А за рік до того, 9 квітня 1989, відбулось криваве побиття демонстрантів в Тбілісі внутрішніми військами СРСР… Питання потребують спеціальних досліджень і розслідувань.

То це українці, чи грузини та азербайджанці націоналісти?

Ні. Вірусом імперського шовінізму вражена Москва. І ставляться московіти з позицій цієї хвороби до всіх, майже до всіх, хто живе за межами кільцевої дороги.

Знаючи таємниці усього цього і не сприймаючи цинічних методів нищення України Кремлем, вже на початку 90-х років етнічні українці – офіцери розвідувальних і контррозвідувальних органів (серед них підполковники Ярослав Горошко і Анатолій Єрмак, які, на жаль, відійшли у Вічність) – почали надавати тодішньому керівництву молодої незалежної країни виняткової важливості інформацію, що головною загрозою українській державності є Росія. Офіцери-патріоти прагнули створити незалежні від впливу російських спецслужб українські розвідку і службу безпеки.

Романтизм стосовно довіри новим високопосадовцям, безумовно, був присутній. Але ми намагались бодай щось зробити (конкретне і реальне) для захисту української державності, аби в майбутньому не докоряти собі. Не все задумане вдалося втілити, бо сили були надто нерівні. Червоні директори-магнати і комсомольсько-партійні бонзи з недавньої радянської номенклатури, враз перетворившись на скоробагатьків, панували повсюдно, а їхня особиста зацікавленість у підтриманні приязних стосунків з «пєрвопрестольной» активно заохочувалась Москвою. Ми ж стали своєрідними дисидентами в новій країні, яких вичавлювали з усіх державних структур, замінюючи на кар’єристів і користолюбців.

Почалося за часів Кучми. Чимало фактів про чорні справи тих часів, при розбудові олігархічно-кланової системи нищення України, вже відомо. Озвучу ще один, який стосується порушеної теми. Перша служба української воєнної розвідки (незалежна від ГРУ ГШ Росії) була створена поборниками української державності у 1992 році, делегацію РУМО США ми вперше запросили в Україну 1993 року, а перше в Україні Управління спеціальних операцій у складі Головного управління воєнної стратегічної розвідки було створене у 1994 році. Конкуренти з СБУ, через Банкову, ліквідували це управління на другий день після того, як Президентом став Л. Кучма. Згодом перетворено на «Торгсін» і весь апарат розвідки. На догоду кому? Сьогодні це більш ніж очевидно. Тепер, перед зустріччю з Вічністю, вони намагаються бодай трішки почиститись. Бог їм суддя… Про спротив і протидію тодішньої СБУ в становленні української військової розвідки, розгром і руйнацію національно-демократичних структур ще буде написано в майбутньому.

Ті, хто мав гідність, написали рапорти і пішли геть, інші із категорії більш впертих, зціпивши зуби, вступили в нерівну і виснажливу, довготривалу боротьбу з ворогами України в керівних структурах держави, але їх буквально видавили з спецслужб.

Коли припиниться втручання Москви у внутрішні справи України?

Доводиться чути і читати, що Москва припинить агресію проти Україну, коли Росія розвалиться, або коли вчергове будуть підсилені санкції.

Це не так. Навіть коли від нинішньої Росії залишиться клаптик, Кремль, Московія не припинить своїх імперських зазіхань на Україну.

Москва заявила про себе лише діставши від хана ярлик на збирання данини. Відтоді нічого іншого корисного вона не здатна робити, незалежно від внутрішнього соціально-економічного і політичного устрою.

Тим, хто ведеться на облудні слова-запевнення Путіна, що Україна і Росія єдині і відновлять конструктивні міждержавні відносини, нагадаю одну з його геополітичних сентенцій: «Существенным для будущего развития является выстраивание отношений в так называемой геополитической борьбе. Борьба неизбежна, и это нормально».

Не бачить себе Москва без боротьби і край. Бо добре розуміє, що без боротьби – агресії проти створеного нею ж самою зовнішнього ворога (спершу як пропагандистського образу), вона не здатна існувати в принципі. Бо Росія не Швейцарія і не Австрія… Тож втручання в життя України не припиниться ніколи. Форми й методи боротьби та їхнє співвідношення змінюватимуться, але боротьба для підкорення або знищення України як держави ніколи не припиниться.

В цій боротьбі (вже на доктринальному рівні) наша держава переведена Кремлем у категорію «джерела воєнної загрози для РФ», оскільки, на думку російських військових і геополітичних експертів, Україна підпадає під категорію країн, в яких встановлені націоналістичні, радикальні фундаменталістські і екстремістські правлячі режими, орієнтовані на розповсюдження свого впливу на територію суміжних держав; а також належить до політично нестабільних країн, які сприяють експорту нестабільності на територію РФ (так звані країни-провокатори, котрі можуть бути використані США і НАТО проти Росії).

За цих обставин думати, що Москва зупиниться у своїх атаках на Україну, все одно, що вірити в те, що ракова пухлина сама припинить поширювати свої метастази.

Підступні заклики чекати на спонтанний розвал Росії робляться для того, аби охолодити патріотичний запал захисників української державності. Натомість українцям треба щодня займатися підготовкою до стану, який у Трактаті про мистецтво війни сформульований так: «У давнину ті, хто досяг успіху у війні, насамперед робили непереможними себе, щоб чекати моменту, коли можна підкорити ворога. Непереможність укладена в самому собі; можливість перемоги залежить від противника» (Сунь Цзи. VI – V століття до н.е.).

«Єдині чотири козирі, які у нас можуть бути, – це економіка, армія, якісна дипломатія та інформація». Такі заяви нині в Україні звучать повсюдно. Однак постає цілком логічне запитання: яким чином після жовтневого заколоту 1917 року більшовики в умовах зруйнованої економіки, маючи погано озброєну армію, зуміли успішно протистояти білим арміям, які підтримували найрозвиненіші держави світу, а ядерний СРСР на чолі з «наймудрішим» Політбюро і достатньо потужною економікою розвалився у 1991 році? Чому Фідель Кастро і народ Куби стільки років зуміли утримувати свою незалежність у протистоянні з найпотужнішою державою світу? Це відбулося тому, що влада користувалася довірою народу, спиралась на народ і проявляла зусилля зі встановлення рівноправності, справедливості і законності. Чи бачимо ми це в Україні?

Бійці, воїни, цивільні і військові, оперативники і спецпризначенці, волонтери і партизани! Я стверджую: для України, ослабленої олігархічними гнидами, існують закони перемоги над сильнішою Росією і полягають вони у першу чергу у єдності доброчинних лідерів із усім народом і всенародному спротиві. Завдяки цьому Росія програла першу чеченську війну.

Існує і достатньо проста і дешева зброя й техніка, але значно ефективніша за ту, яку випускають заводи Пашинського і Свинарчука. Однак баронам від оборонки не вигідно виробляти цю зброю, бо вона недорога, а мета власників підприємств одна і єдина: отримувати якомога дорожчі замовлення, щоб більше хапнути коштів з бюджету.

То, чи можуть ці королі розпилу оборонного бюджету бути у єдності з народом?

А ще не організовуються вкрай потрібне народне ополчення, військово-цивільні поселення, не запроваджується воєнний стан в прилеглих районах, не засновуються приватні воєнні компанії, не здійснюються таємні операції за ізраїльськими методами. Це й не дивно – втілення у життя цих заходів бумерангом вдарить по статках горе-керманичів, які не від народу і не з народом.

Таким чином, головна проблема не у відсутності технік перемоги, а в тому, що усунули тих, хто цими техніками володіє, бо колаборантам при владі існуюча ситуація вигідна. Наведу жахливий приклад вигоди на смертях: Наталка Ворожбит із друзями створили чудовий фільм «Кіборги». Глядачі побачили дивовижний, винятковий героїзм українських вояків. Вічна слава загиблим і шана живим! Але за лаштунками цієї трагедії схований кримінал. Заявляю: не було потреби руйнувати донецький аеропорт відморозкам з Росії, не було потреби й Києву. Вигідно було перетворити модерний аеропорт на уламки бетону, скла і залізяччя тим, хто хотів поховати в руїнах інформацію про те, скільки коштів було вкрадено під час реконструкції аеропорту під «Євро-2012». А витрачено було сім мільярдів гривень – у декілька разів більше, ніж прогнозував уряд! Тож потрібно було посилати героїчних кіборгів на вірну погибель доти, доки найсучасніший термінал не було зруйновано вщент. Тепер стерв’ятникам-колаборантам необхідно, щоб ви їздили на сумнівної якості «Дозорах», використовували скандальні «рюкзаки Авакова» і якомога довше мерзли у шанцях…

Не можу я зі своїми професіоналами-патріотами (їх, на жаль, не надто багато) розповідати про деякі речі публічно. Не знаю, кому з нинішніх спецслужбістів можна і чи потрібно їм передати отримані знання, досвід, приховані форми і методи й навички, бо зв’язок між поколіннями був штучно розірваний під час реалізації в Україні підступної стратегії «обрубати коріння, щоб засохло дерево». Тому боюся нарватись на популістів, які тут же оприлюднять почуте, або на ворожу агентуру чи на тих, хто не захоче вникати у суть проблеми, відмахнеться.

Бо не захотів, приміром, дослухатись слушних порад і перший постмайданний секретар РНБОУ, і один з попередніх керівників розвідки, якому ветерани намагались втовкмачити: не займайся популізмом, спершу досягни жорсткого дотримання законів розвідки – це ж наука, а не клоунада; тільки з вигадкою застосовуючи на практиці закони розвідки, можна будь-які завдання виконати і людей неушкодженими залишити.

У відповідь: «Ви нас зі своїми законами тягнете назад, зараз війна, а ви про мирний час розповідаєте». А йшлося ж про закони, яким тисячі років і які перевірені сотнями війн. І радили не теоретики, а люди, які самі неодноразово брали участь у спеціальних операціях.

Скільки ще треба смертей, яких можна було б уникнути, дотримуючись принципів розвідки, щоб не відмахувались? Не називатиму прізвищ, щоб не турбувати душі убієнних. Але для молодих та недосвідчених керівників, призначених прикривати неблаговидні діяння босів, і насамперед для вас, живих розвідників і контррозвідників, бійців на передовій, скажу таке: коли диверсанти підривають цивільного, а слідчі починають шукати відповідь на питання, хто і як саме організував й виконав диверсійний акт, то це зрозуміло. Проте коли бойових офіцерів, які самі не одну диверсійну операцію провели, підривають однаковісінько як і цивільних, то окрім питання для слідчих: «хто і як організував і виконав підрив автомобіля», самі розвідники обов’язково мають себе запитувати і шукати відповідь на питання: «чому бойові офіцери ДОЗВОЛИЛИ себе вбити?» Тож головна проблема не у відсутності технік…

Повернімося до згаданої стратегії «обрубати коріння, щоб засохло дерево». Як один із напрямків композиційної боротьби на знищення України, ця стратегія реалізовувалась упродовж усіх років нашої незалежності під виглядом адміністративних реформ, котрі проводили всі президенти і прем’єри, знищуючи таким чином професіоналів. А нещодавно проведена горе-люстрація довела процес ліквідації інституціональної пам’яті держави до логічного завершення. Така селекція – не дурість влади, а свідоме нищення політичного, оборонного і загалом державного потенціалу нації.

І я не думаю, що табачники, литвини, медведчуки, балоги, ульянченки, льовочкіни, ложкіни, косяки, януковичі, пашинські чи їхні підспівувачі, які використовувались ворожою державою як «корисні ідіоти», не розуміли, що добивають Україну.

Після жовтневого перевороту в 1917 році більшовики залучали до праці на благо комунізму царських спеціалістів – юристів, військових, лікарів, інженерів. А що зробили сучасні керманичі? Замінили таких як В. Вовк, В. Тимошенко, В. Хімей, М. Корнієнко, М. Клюєв на шкіряків і йому подібних, аби легше було ворогові (чи то в Маріуполі, чи то в Києві) людину в автомобілі підірвати, чи арсенал у повітря висадити…

То на кого спрацював, парубче, зі своєю командою? А тепер ходиш й посміхаєшся своєю блаженною посмішкою…

Яка війна насправді ведеться проти України і яким чином

Принциповим є завжди пам’ятати, що війна проти України ведеться не тільки вздовж лінії роз’єднання з окупованими територіями. Лінія фронту одночасно проходить через Національний банк України, через «Укроборонпром», «Укрзалізницю», НАК «Нафтогаз» і облгази, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки і Міністерство оборони Україні, через антикорупційні органи і Генпрокуратуру, через МЗС та інші міністерства й відомства. Коли заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця під час допиту у справі про держзраду Януковича заявляє, що росіяни почали розробку планів з контролю над Україною у 2005 році, а за активну реалізацію таких планів взялися в 2014-му, то зрозуміло, що цей високопосадовець воює на історико-ідеологічному, дипломатичному фронті. Не зрозуміло тільки, на чиєму боці. Найприкріше, що він не один. Як можуть професіонали, які очолювали СБУ, ГУР, СЗР, заявляти: «Ми до 2005 року не вважали Росію за ворога». Та треба ж було читати документи і слухати розумних людей!

Тим часом Кремль (ще з часів СРСР) безперервно, за таємними планами робив і робить свою чорну справу з перетворення України на failed state. На сьогодні йому це не вдалось, бо з’ясувалась, що в Україні, окрім завербованих ФСБ-ГРУ чинуш і олігархів, живе народ, міцніє і зростає, викристалізовується єдина українська нація.

До цього народу, до вас, воїни, звертаюсь. Винятково розуміння потреби організувати кругову боротьбу збереже вас і Україну. Притуліться спинами один до одного і пильно дивіться довкруж, в усі сторони, а не тільки на Донецьк чи Луганськ. Одночасно дивіться та дійте!

З повагою ставлюсь до провідників збройної боротьби, але теза, що спочатку переможемо тут, на фронті, а потім повернемось і наведемо лад в тилу, – це наївні та романтичні сподівання загалом прагматичних у бойових зіткненнях воїнів.

Велика подяка і низький уклін бійцям, які щодня ризикують життям і здоров’ям, знищуючи ворога на лінії зіткнення. Дай, Боже, їм стійкості й непереможності. Кажу щиро. Одночасно наголошую: бойові дії на фронті – це гаряча, видима фаза війни. Там гинуть і отримують поранення бійці, справжні козаки, там нищиться техніка і зброя, руйнуються будинки і цілі райони. Але не там руйнується вся Україна. Вона загрозливо знищується іншими війнами, які проти нас веде і Росія і внутрішній ворог.

Одну з таких війн російські стратеги називають «елітні війни».

Вважається, що країною реально керують приблизно 80 людей. Знищивши, нейтралізувавши або підмінивши їх, можна переформатувати всю країну під виглядом прогресивних реформ, федерально-автономних утворень (до речі, чи всі знають, що в Росії, яка наполегливо нав’язує нам федералізацію, федеральний устрій де-факто знищено?).

Такі елітні заміщення були зроблені в Криму, так майже вдалось зробити в усій Україні. Стратегія втілювалась поступово, приховано і тому без жодних санкцій проти Росії. Але на певному етапі силовий, воєнний блок всередині російського колективного Путіна захотів своєї частки слави і статків, забажав отримати прибутки і нагороди від дій майстрів таємних операцій. Ефект вийшов не той, що очікувався, а наслідки для Кремля виявилися невтішними. Ці яструби забули, що всі країни, куди Росія вторгалася своїми танками, з часом назавжди відвертались від неї, а вирвавшись з тенет Кремля, досягали стрімкого злету в усіх сферах життя. Натомість Москва отримувала нову темну пляму на реноме своєї імперської ідеології.

Чергова воєнна авантура в Україні призвела до пробудження цивілізованого світу, дала привід для нарощування потенціалу НАТО, підсилення китайських позицій і дала імпульс новітній гонитві озброєнь, в якій Росія за визначенням не здатна перемогти.

Тому Кремль повертається до тіньових війн, зокрема до «елітної війни».

За цих обставин хочу, щоб ви, воїни передової, знали: всі, хто в Україні не гребує збагаченням на війні й зубожінням нації (махінатори у владі, НБУ, Прокуратурі, в інших державних структурах), сприяючи ворогові, переконані, що їм дадуть втекти.

Таку ж впевненість, що йому дадуть вийти з оточення, мав Гіркін, шаленіючи від своєї кривавої бійні у Слов’янську. Так само шаленіють від фінансово-економічного нищення українців відомі всім нам олігархи і олігархочки. І доки дозволятимете їм це робити, Україна не буде відстояна, а загибель Небесної Сотні і тисяч фронтовиків залишиться, даруйте мені хлопці й дівчата, лише їхньою особистою трагедією.

Проти нас ведеться війна одночасно в усіх сферах і не можна перемогти, здійснюючи воєнну боротьбу тільки на лінії зіткнення, а потім повернутись і навести лад в тилу. Нема окремого фронту і тилу! Тому закликаю згортати діалог з усіма цими лесиками, несторами, євгенами. Для них плямкання – це інструмент збагачення і гра на боці ворога. Не треба умовляти, просто заберіть їх до себе на фронт у шанці, хай звідтіля голосують через інтернет. Побачите: за чотири місяці в економіці держави відбудеться прорив на краще, він буде значно більший, ніж за чотири роки висиджування у Верховній Раді.

Одночасно хочу звернутися до тих, хто вважає себе українською патріотичною елітою і, займаючи ключові, впливові посади в сучасній Україні, витратив дорогий час на бездіяльність чи демагогію…

Розповідаючи з екранів телевізорів і газетних шпальт про помилки нинішньої влади, про провал деолігархізації, про слабку фінансову, монетарну, банківську політику, вони чомусь не розповідають, що саме вони і допомогли становленню цієї зграї.

Нагадаю вам цитату з книги Мак’явеллі «Державець», яку, безумовно, читали: «Про розум правителя насамперед судять по тому, яких людей він до себе наближає; якщо це люди віддані і здібні, то можна завжди бути впевненим в його мудрості, бо він зумів розпізнати їх здібності і утримати їх відданість. Якщо ж вони не такі, то і про государя судитимуть відповідно, бо першу помилку він вже зробив, вибравши поганих помічників».

Ви, панове, уже увійшли в історію як нікчемні державники, оскільки на догоду обставинам, а не Україні, оточили себе негідниками, тому самі програли і українців підставили, які Вам повірили. Тож тепер не треба повчати народ, який починає розуміти і свої виборчі прорахунки.

«Релігійні війни»

Одразу після заколоту більшовики спробували замінити християнську та інші релігії ідеологією марксизму-ленінізму. А коли зрозуміли під гуркіт гітлерівських гармат, що церкву, як інститут держави, знищити неможливо, припинили руйнувати храми, а з церковних служителів взялися творити служителів комуністичного культу. Цю стратегію довів до вершин цинізму Сталін, перетворивши церковних достойників на штатних офіцерів КДБ у званні підполковників і полковників, а то й генералів…

Нагадую про це, оскільки у будь-якій країні, коли настають скрутні часи, збільшується кількість прихожан. Тому звертаюсь до всіх мирян: Кремль не гребує використовувати храми Московського патріархату у релігійних війнах. Згадайте хоча б, як у Запоріжжі священик Московського патріархату відмовився відспівувати трагічно загиблу дворічну дитину, заявивши що оскільки її хрестили у церкві Київського патріархату, то вона залишається нехрещеною, а сама церква Київського патріархату, мовляв, неканонічна. Не творіть собі западню, підтримуючи ідеологію руського миру.

Як підсилити захист держави

Не думаю, що мені треба переказувати Вам тексти численних статей і книжок, написаних різними авторами, у тому числі й з ворожої країни. Ви самі можете їх знайти і прочитати. Спробую привернути увагу до того, про що із зрозумілих причин навряд чи скажуть вам командири та інструктори. Одна з переваг літніх людей в тому, що вони можуть ділитися своїми знаннями і досвідом цілком щиро, бо їх уже не цікавлять кар’єрні, політичні чи особисті інтереси. Саме тому американці доручають писати концепції і керівні настанови ветеранам-відставникам.

Перед тим, як навести конкретні приклади, які правляча «еліта» спробує заперечити (бо ніщо так не зачіпає ницу людину, як мовлена про неї правда), і щоб довести воїнам, що це не вигадки, зроблю своєрідний вступ.

Радянська шпигунська школа була надзвичайно потужною не тільки тому, що кандидати на службу в ній проходили через наджорстку і багаторічну систему відбору, а й тому, що вона увібрала в себе багатовіковий світовий досвід проведення таємних операцій, і російські розвідники дуже ретельно його дотримувалися і дотримуються.

Наприклад, у сімдесяті роки минулого століття, коли весь радянський народ вивчав, як життєвий дороговказ, праці КПРС і безцінний бестселер Леоніда Брежнєва «Малая земля», в глибинах розвідувальних служб майбутніх шпигунів, агентів, палких атеїстів вчили, що розвідка – це біблійна категорія і наводили базові принципи розвідки з Біблії. Ось один з них: Книга Числа, розділ 13: «І промовляв Господь до Мойсея, говорячи: Пошліть людей, і вони розвідають ханаанський Край, що Я даю Ізраїлевим синам; пошліть по одному чоловікові від племені своїх батьків, кожного начальника в них».

Ось цю установку «начальника в них» Путін довів до абсолюту. Сьогодні Росія – це шпигунська держава насамперед згори. І в Україні спецслужби Росії вербують передусім найголовніших, або просувають свою агентуру чи довірених осіб на самі верхи.

Усі головні інституції усіх сфер життєдіяльності Росії – РАН, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, МЗС, і т. д. займаються не просто інформаційною роботою, вони здійснюють підривну діяльність в ідеологічній, фізичній, усіх інших сферах – від Мінкультури до Газпрому. Спільно з ними діють українські олігархи та чимало високопосадовців (значну частину з них досі призначають олігархи).

Наведу приклад, який буде зрозумілий найширшому загалові. Йдеться про власників українських облгазів. А саме:

Александр Михайлович Бабаков – российский государственный и политический деятель, предприниматель. Член Совета Федерации, заместитель председателя Комитета Совета Федерации по международным делам. Спецпредставитель Президента РФ по взаимодействию с организациями соотечественников за рубежом.

Михаил Викторович Воеводин – российский предприниматель. Генеральный директор корпорации ВСМПО-АВИСМА – российская металлургическая компания, крупнейший в мире производитель титана. Глубоко интегрирована в мировую авиакосмическую индустрию.

Евгений Леннорович Гинер – российский предприниматель, президент московского футбольного клуба ЦСКА, глава финансового комитета РФС.

А їхні українські «приятелі по цеху»: Рінат Ахметов, Костянтин Григоришин, Юрій Бойко, Юлія Льовочкіна, Медведчук і К.

Ви розумієте, до чого веду.

Що треба зробити

А) Треба якомога швидше забрати у підпорядкування держави, аж до перемоги над ворогом, всі ключові об’єкти, які забезпечують живучість України. Інакше на час, коли повернетесь з передової, України як держави вже може і не бути. А на чиєму боці Верховна Рада, ви бачите на прикладі законодавчого оформлення цього процесу. Наразі ВР переважно зайнята напівзаходами та імітацією державотворення, а не вкрай потрібним законодавчим забезпеченням перемоги.

Б) Треба негайно мирним тиском народу на верхівку влади, відсторонити від ключових важелів управління державою ворогів і злочинців по всій вертикалі (згадайте про «елітні війни»). Змінити квотний принцип розподілу чи формування влади народним вибором міністрів, а що головне, суддів.

Вам скажуть, що цього не можна робити, це, мовляв, дестабілізує ситуацію в державі, до всього це протизаконно. Вигадки. Не можуть бути протизаконними дії, спрямовані на захист вашого життя і життя країни в умовах реальної війни. Це необхідна самооборона.

Всіх, хто обіймає ключові посади, треба під контролем делегованих з поля бою бійців пропустити через детектори брехні з установкою перевірки на антидержавну та злочинну діяльність, а також через медичне освідчення на психічні розлади.

Мене часто запитають, чи знаю, хто саме на найвищих державних посадах є агентом КГБ-ФСБ-ГРУ? Моя відповідь: завантажте ці питання у поліграф, додайте до них питання щодо корупції, кримінальних злочинів, залежності від алкоголю й наркотиків, щодо подвійного громадянства, і почніть перевірку. Згори. Неодмінно знайдете відповідь.

Ви навіть не уявляєте, скільки чиновників найвищої ланки в РНБОУ, в комітетах ВР, в Уряді та Адміністрації Президента, лідерів різноманітних «патріотичних» політсил відмовляться пройти тестування! Не вступайте з ними у полеміку – відстороняйте автоматично. А нових кандидатів на високі посади призначайте тільки після успішного проходження цієї процедури. І не звертайте уваги на лемент, який почнеться.

Водій автобуса, перед тим як сісти за кермо, проходить медичне обстеження. Пілот, перед тим як взяти до рук штурвал літака, здає аналізи лікарям… Тим паче всебічне обстеження, включно з поліграфом, мають проходити ті, хто рветься до керма державою, особливо коли держава в небезпеці.

Воїни! Це не іграшки, це безпека Вашого життя і виживання України.

В) Вимагайте від депутатів ВР, які пройшли війну, добитися на найближчій сесії законодавчого оформлення поняття «ворог України і народу України» (йдеться, зокрема, про різної масті колаборантів), і норм покарання цих осіб, а також права спецслужб України розшукувати їх по всьому світу і забезпечувати повернення в Україну, або здійснювати нейтралізацію на місці. Ви робите стратегічну помилку, коли намагаєтесь втягуватись у полеміку і пробуєте переконати у своїй правоті усіляких колаборантів-плямкалів. Не можна переконати агента впливу Росії, який виконує її завдання, або махінатора-антидержавника, що вони чинять аморально. А ось коли законодавчо будуть визначені критерії «ворога України і народу України», все спроститься – заява до суду із чітким зазначенням ознак злочину, за якими той чи інший підозрюваний потрапляє в категорію ворога, відтак визначена законом його нейтралізація.

Г) Також треба вимагати пропорційного розподілу тягаря війни серед усіх верств населення. Приміром, Яценюк уп’ятеро зменшив і без того мізерні доходи простих людей, а сам за час свого правління став мультимільйонером. Ті, хто має по шістдесят квартир, так продовжують ними володіти. Треба надлишок віддати тим, хто був покалічений на фронті.

Скиглення щодо посягання на злочинно отриману приватну власність треба припинити законодавчо.

Я вже згадував про єдність як обов’язкову умову перемоги. Але, яка може бути єдність між тими, хто володіє зарплатнею у 300 тисяч гривень на місяць, навіть мільйонів, і які зростають попри фінансово-економічний обвал країни, і тими, у кого пенсія нижче прожиткового мінімуму?

Далі. Я вже казав, що існують бронетранспортери, які убезпечують життя бійців при підриві фугасів; є інші дуже прості, але надзвичайно ефективні засоби і технології захисту, від виробництва яких відмовився і Турчинов, і Порошенко. Коли визначите, кому з делегованих вами знизу побратимів можна розкрити ці технології – розповімо з вуст у вуха. А наразі приверну увагу до іншого способу захисту.

Ви ж розумієте, що для ворога БТР, БМП, інші бронеавтомобілі автоматично є мішенню. Їхні зовнішні ознаки навіть у пам’ять кілл-дронів закладені. При цьому жодна броня цих машин не витримує влучення, скажімо, снаряду Шипунова і не захищає від фугасу. Потрібна інша технологія.

А поки вам її не передали, то організуйте пересування по рокадних дорогах, максимально де можна, на цивільних автомобілях. Для цього вимагайте від Президента і Верховної Ради ухвалити рішення, щоб кожний, хто має парк машин, залишив собі не більше двох, а інші має передати на передову. Мало того, всі, хто затриманий вдруге за кермом у нетверезому стані (алкогольному чи наркотичному), також будуть зобов’язані передати автомобіль бійцям. Це ж стосується порушень, пов’язаних із травмуванням людей в містах і селах тощо. І вам захищеність через маскування буде краща, і нащадки фірташів-шуфричів менше мирних українців калічитимуть.

Цю ідею буде непросто реалізувати, але треба. Одначе цим прикладом я хотів привернути вашу увагу до фронтової аксіоми: не можна захистити країну, не навчившись самим захищати самих себе. Акцентую: самим захищати самих себе.

Заклики «умріть геройськи» та іншу маячною хай колективний Яценюк-Турчинов до своїх дітей застосовує. Умертвляти треба ворога, а самим навчитись виживати за будь-яких обставин. Для цього є технології. А Яценюк, коли згадав про «кулю в лоб», точно знав, що вона до нього не долетить. Коли-небудь і ви довідаєтесь, чому саме не долетить. Тож не ведіться на цей блеф.

Кілька думок щодо геройства. Геройствувати на передовій чи в тилу ворога ви змушені тому, що ті, хто нагорі, не захотіли чи не зуміли виконати свою частину покладених на них обов’язків і роботи. У цей час вони або крали, або пиячили, або по закордонах розтринькували нахапане, або ж виявились просто тупими виконавцями.

Правильно організована розвідувальна діяльність – це насамперед педантична, часто марудна і монотонна робота, зрештою, як інші складові війни. Чиєсь трагічне геройство на фронті – це переважно зворотна сторона чиєїсь тупості чи підлості. Тим часом захист від смертей існує, але не «Дозорами-позорами» забезпечується. Вас цьому захистові вчити не хочуть, а нас для надання порад-інструкцій на гарматний постріл, як мовиться, не підпускають, вважаючи радикалами і націоналістами.

А телевізійні «аси розвідки», які глибокодумно менторствують з екранів телевізорів, цими навиками перемоги не володіють і тієї зброї не знають, бо розвідники з них віртуальні – «пятьдесят лет в строю, ни дня в бою». Бути призначеним генералом розвідки ще не означає бути розвідником.

Я передбачаю замовні, або, через недолугість, коментарі типу «цей гебешний генерал пише щоб до годівнички наблизитись, де він раніше був»…

Тож аби ви не відволікались на такі нісенітниці, заздалегідь поясню: у свої майже 74 роки не шукав і не буду шукати владних посад, а партійний білет члена КПРС поклав на стіл у жовтні 1990 році і відтоді почав боротьбу за утвердження самостійної, суверенної української держави.

Наразі одного хочу: щоб нову генерацію захисників нашої Вітчизни не обманули ті, хто зумів перемогти нас. Бо зараз на коні їхні вихованці.

З переможних стратегій, про які можна говорити відкрито, і про які наші отаманчики знають, але не реалізовують, бо їм це як смерть, деякі назву. Але спершу наведу приклад, що ми спрямовуватимемо вертикаль цих стратегій донизу, на передову. Серед нас, уже немолодих, ще є практики, які можуть багато чого передати захисникам Вітчизни.

Якось звернувся до однієї вже літньої людини, яка за родом своєї діяльності займалась узагальненням досвіду партизанських бойових дій у різних країнах (Росія приділяє дуже велику увагу досвіду ведення партизанських війн). Запитую: «Як налагодити рух спротиву на окупованих українських територіях». Він мені зустрічне питання: «А які «стежки Хошиміна» вже прокладені нашими хлопцями на ті території?». «Про що це Ви?» – уточнюю. У відповідь чую: «В українському Криму функції «стежки Хошиміна» для Росії виконував Чорноморський флот. Спеціальними діями були створені численні анклави життєвого простору Росії в межах фізичних кордонів України».

На Донбасі функції «стежок Хошиміна» виконували контрабандні маршрути, зараз це 410 км неконтрольованого Україною кордону.

«А у нас як?» – цікавиться згаданий мною літній чоловік. Я відповідаю: «Не знаю, а у разі чого допоможете?» Він каже: «Допоможу, якщо живий буду, але шукай народних командирів, воїнів з народу, кому це можна передати усно. Не у відкритий же простір вкидати досвід».

Отож, усе зводитиметься до практики. Але почати все ж треба з теорії перемог:

1) Перемога здобувається в єдності армії, влади і народу. І українська нація знизу поступово добивається єдності з військом.

Через недовіру до української нації серед складових сектору національної безпеки і оборони відсутня справжня народна варта, народне ополчення, які зупинили навалу.

Виборчий бюлетень – це потужна сучасна граната у Вашій руці, а в кого Ви її кинете, у ворога, чи собі під ноги, залежить від Вас.

2) Перемога здобувається, коли весь потенціал країни залучений в інтересах оборони. Наразі весь потенціал націлений на перерозподіл активів в інтересах збагачення вузького кола гієн, які зуміли вмонтувати себе у нові реалії.

3) Перемога досягається асиметричними діями.

Хочете вижити і перемогти, знайдіть можливість, як від нас, досвідчених, і від своїх побратимів, що вже набралися бойового досвіду, перейняти технології перемоги і виживання для кожного конкретного випадку, безпосередньо довідатись, а не через фейкові штаби і центри. Бо чим більше проміжних ланок, тим більше вірогідність, що до вас ці техніки не дійдуть, а натомість дістануться ворогові.

Не теоретизую, бо маю з колегами особистий прикрий досвід, коли пропозиції щодо асиметричного підсилення ситуативної обізнаності на полі бою через впровадження простих і дешевих технологій, які були передані до Адміністрації Президента і до Турчинова в перші місяці війни, вже реалізовані в Криму російськими військовими. А у нас і кінь не валявся.

Передбачаю, що хтось заперечить: ми й так переймаємо досвід, навіть американці і канадці та інші беруть на озброєння наш досвід як треба воювати проти Росії. Все правильно, але я кажу не про досвід воювати, а про досвід перемагати, залишаючись неураженими.

4) Щодо духовної і психологічно безболісної адаптації до мирного життя та облаштування свого життєвого простору ще напишу. Тут теж свої закони, напрацьовані у десятках війн.

Далі буде. Практику для практиків треба передавати наочно: з ока в око.

Слава Героям!

Бережім Україну і українців.

Друкується зі скороченнями