Гітлер, Путін і… запорізький алюміній

Проведення паралелей та аналогій між сьогоднішньою аґресією Росії проти України з нацистськими експансіями та аншлюсами вже перетворилося на широко вживаний методолоґічний інструмент аналізу сучасних глобальних суспільно-політичних та економічних проблем. І в цьому є глибокий, на жаль, резон.

«Яким є сьогоднішній приріст виплавки алюмінію в нацистській Німеччині?» Таке питання у довоєнній Франції регулярно потрапляло на перші сторінки ґазет з огляду на важливість цього металу для розбудови військово-повітряних сил Німеччини, потенційного супротивника Третьої французької республіки.

У квітні 1941 року в статті «Промислова потуга нацистів» Луї Домерацький, дописувач американського журналу «Foreign Affairs» (http://www.foreignaffairs. com/articles/70083/louis-domeratzky/the-industrial-power-of-the-nazis), згадував про алюмінієву промисловість Франції як про «приємний для німців, але відносно незначний за обсягом здобуток» . Бо вже 1939 року Німеччина стала лідером з виробництва первинного (чорнового) алюмінію (https://uk.wikipedia.org/wiki/Алюміній), досягнувши 30 % світового виробництва цього стратегічного матеріалу.

На відміну від Гітлера та його прагматичних господарників-нацистів у Франції, Путін націлився знищити алюмінієву промисловість України. І досяг у цьому значних успіхів: єдине в Україні підприємство з випуску первинного алюмінію – Запорізький алюмінієвий комбінат (Відкрите акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» – ВАТ «ЗАлК»), котре з 2001 року є власністю російської об’єднаної компанії Російський алюміній (РУСАЛ), впродовж кількох останніх років працювало суто символічно, як просте ливарне виробництво – впереваж перероблявся імпортований з Росії алюміній. За повідомленням «Корреспондент.biz» від 18 серпня 2014 року ( http://ua.korrespondent.net/ business/economics/3407352-rosiiany-zupynyly-zaporizkyi-aluiminiievyi-kombinat-zmi), РУСАЛ припинила випуск алюмінієвої катанки на «ЗАлК». У той же час потужне виробництво сировини для випуску первинного алюмінію – Миколаївський глиноземний завод, що також є власністю РУСТАЛ, донині працює вельми успішно і на повну потужність (http://rusal-ngz.all.biz/uk/).

Упродовж 90-х років минулого століття здійснювалася модернізація Запорізького алюмінієвого комбінату. Відомо, що для досягнення цієї мети у 1997 році держава виділила ВАТ «ЗАлК» кредит у сумі $60,92 млн. (http://nashigroshi.org/2014/11/12/vyschyj-hospsud-vidibrav-u-rosijskoho-oliharha-zaporizkyj-alyuminijevyj-kombinat/print/). Наскільки ця модернізація була ефективною – невідомо, але з огляду на те, що 2001 року контрольний пакет акцій за суму 380,6 млн грн. перейшов у власність росіян, підприємство мало бути пристойно оснащеним і ліквідним.

Після приходу Владіміра Путіна до влади, подальший хід подій навколо української алюмінієвої галузі (як і все, що робилося зі стратегічно важливими об’єктами в Україні) вельми нагадує етапи ФСБ-шної спецоперації. Якщо це дійсно так, то оборудка була запланована з особливою майстерністю/ретельністю – реалізовувалась самими ж українцями ( http://nashigroshi.org/2014/ 11/12/vyschyj-hospsud-vidibrav-u-rosijskoho-oliharha-zaporizkyj-alyuminijevyj-kombinat/print/). За аналогічним сценарієм в Україні знищувалося все – починаючи від автобусобудування і закінчуючи Збройними Силами.

За повідомленням «Економічної правди» (http://www.epravda.com.ua/news/2014/11/12/505366/), суд повернув державі пакет акцій ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (ЗАлК) у розмірі 68,01%, що перебував у власності кіпрської компанії «Velbay Holdings Limited», яку пов’язують з російською компанією РУСАЛ Олега Дерипаски. Про це свідчить постанова Вищого господарського суду від 29 жовтня 2014 року ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 41173000).

Найдивовижніше, що навіть після винесення згаданої постанови Верховним судом України знищення галузі триває.

Перед цим (у середині жовтня 2014 року) Президент України, відповідаючи на запитання репортера Запорізької газети «МИГ» ( http://old.mig.com.ua/news/ 36581.html) стосовно подальшої долі «Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату» заявив: « Я противник будь-яких насильницьких реприватизацій. Якщо підприємство не працює – є механізм банкрутства, через який відбувається зміна власника. Я знаю ситуацію із Запорізьким алюмінієвим комбінатом, і вона потребує комплексного вирішення – і з питань ціни на електроенергію, і з питань відкриття нових ринків, {пошуку} інвестицій та {вровадження} новітніх технологій ».

А ось цілком співзвучний до думки Президента коментар прес-служби ВАТ «ЗАлК» для газети «МИГ»: « Ситуація на ЗАлКу дійсно складна – відсутній стабільний попит на алюмінієву катанку на внутрішньому ринку України, особливо в зоні АТО. У зв’язку зі зростанням тарифів на газ, електроенергію, а також витрат на транспортні вантажоперевезення і митне оформлення сировини, виробнича вартість катанки на ЗАлКу зросла і в три рази перевищує показник аналогічної продукції російських підприємств. Ми також вважаємо, що процедура банкрутства в поточній ситуації – правильний вихід для підприємства. Виробничі потужності ЗАлКу знаходяться в режимі консервації, виробництво алюмінієвої катанки на комбінаті не має економічного сенс у».

Приблизно через три тижні після заяви Петра Порошенка, Дніпровське територіальне управління Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку України звернулося до Запорізького окружного адмінсуду (http://comments.ua/life/504928-v-zaporozhe-likvidirovali-alyuminieviy.html) з вимогою ліквідувати комбінат на підставі того, що активи підприємства менші, ніж встановлений законом мінімум можливого статутного фонду для акціонерних товариств. Суд не забарився і 8 грудня 2014 року виніс відповідну постанову про ліквідацію, що набрала чинності вже 29 грудня 2014 року (http://forbes.ua/news/1387859-ukraina-teryaet-alyuminievoe-proizvodstvo#print).

Щоб уточнити термін «ліквідувати», ми відкрили статтю 104 Цивільного Кодексу України і з подивом виявили, що « 1. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників ». А от при ліквідаціі, як стверджує експерт (http://www.zkg.ua/yuridichni-konsultatsiyi/protsedura-likvidatsiyi-pidpriemstva.html) « діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов’язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб », тобто – без « зміни власника», про що й говорив Президент.

Згідно Законодавства України, « Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України » (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/448/96-вр). У зв’язку з цим виникає питання: як сталося, і чим можна пояснити той факт, що орган, який підпорядковується Президенту, нехтує його – висловленою публічно – думкою щодо подальшої долі ВАТ «ЗАлК», котре має таке важливе, принципове і стратегічне значення для розбудови майбутнього оборонного потенціалу країни?

Повідомлення про те, що вказана вище «Постанова» була опротестована в січні цього року ( http://www.epravda.com.ua/news/2015/01/24/523491/v... ) Запорізькою прокуратурою, лише підсилило враження, що всі події довкруж вітчизняної алюмінієвої галузі cхожі на штовханину на Одеському привозі, яку провокують кишенькові злодії, щоб полегшити свою кримінальну працю. У цьому контексті, стає більш зрозумілою практично синхронна – з судовою тяганиною в Запоріжжі – «штовханина» довкруж машинобудівного підприємства «Сумське НПО ім. Фрунзе» – унікального вітчизняного виробника комплексного обладнання для випуску первинного алюмінію (http://www.frunze. com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=273&Itemid=223&lang=ru)

Наприкінці січня «Коментарі» повідомили: « Якщо узагальнити всі публічні події навколо цього підприємства за два останні роки, то стає очевидним, що його намагаються знищити на догоду російським конкурентам » (http://comments.ua/digest/505594-noviy-razvod-frunzentsev.html).

Таке враження, що довкруж алюмінієвої галузі та її інфраструктурно-технолоґічного забезпечення в Україні стискається порочне/фатальне коло. Чи не є це зловісною ознакою того, що такі антидержавні кола замкнуться і навколо виробництва титану, авіа- та ракетобудування?