Натомість, в Україні ідейний вакуум досягнув небаченого рівня. І така беззмістовність триває десятиліттями. Усі основні «меседжі» ос­танніх виборчих кампаній незмінно зводяться до натравлювання різних груп населення одне на одного, взаємних звинувачень, з‘ясувань, хто гірший і хто найгірший, і хто, де і коли вкрав. Дзвону на порядки більше, ніж сенсу. При цьому існує безпомилкова ознака наближення виборів – це коли в телевізорі одні янголи обливаються лайном.

Не диво, що виборці зневірюються і такими політиками, і політикою.

Увесь цей желеподібний стан суспільної дискусії різко дисонує зі словами поета: по-справжньому нація велика не тоді, коли вона складається з великого числа думаючих, вільних та енергійних людей, а коли думка, воля й енергія підпорядковані більш високому, ніж у голові середнього члена суспільства.

А поки в Україні ідеї і програми, з якими політики йдуть до людей – це переважно шматки паперу, придатні для загортання оселедців.

Хоча могли б, як у державах розвиненої демократії, показувати, на що здатні ті чи інші політичні сили. Чи можуть вони говорити, і найголовніше, слухати народ, бути камертоном для вловлювання змінних життєвих потреб країни і пропонувати шляхи їхньої реалізації?

У чому причини такої ідейної бідності? Очевидно, в крайній нещирості політиків. Якби вони чесно в очі зізналися людям, навіщо ідуть у політику, за них, може, і в родині б не проголосували.

Як відомо, одна з партій – Українська платформа «Собор» – вчинила досить оригінально: вперше віддала формування виборчого списку в руки представників громадськості – письменників, митців, професорів тощо. Оригінальність форми мала доповнитися оригінальністю змісту.

Було три шляхи. Перший – у виборчій програмі піти у звичний для української політики популізм. Хоча, змагатися в цьому з правлячою партією було б дуже важко, та й не реалістично.

Приміром, Партія регіонів щойно у своїй програмі пообіцяла середню зарплату у 2017 році на рівні 8000 грн. Проте забула повідомити, скільки і чого до того часу на ці гроші можна буде купити, і яка буде інфляція. Хай не до 2017 року, то хоча б цієї осені. Також ПР гарантує «середню зарплату в системі охорони здоров’я не менше 8000 грн. для лікарів та 5500 грн. для медперсоналу». Проте не зізнається, чому б ці гроші не заплатити, замість того, аби «гарантувати». Бо хто багато обіцяє, той мало дає? Також «регіонали» обіцяють «зниження цін на ліки першої необхідності на 30%; 100% забезпечення ліками хворих на онкологічні, серцево-судинні захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД». І все це після низки скандалів з тендерами на ліках, бунтів хворих, залишених без лікування у самому Донецьку та низці інших міст України.

Обіцянка «забезпечити зростання ВВП щонайменше 5% на рік» взагалі звучить як жарт в умовах, коли за прогнозами самого Уряду Україна буде дуже втішена, якщо матиме цього року зростання на рівні 2%.

А зобов‘язання ПР забезпечити «доступні авіаперельоти для кожного українця» (при тому, що за рік літаками в Україні не від хорошого життя літає менше 7 мільйонів пасажирів з 46 мільйонів населення) мимоволі змушує замислитися про те, що ми всі знаємо цього «кожного українця».

З іншого боку, є програми опозиційних партій. Там менше популізму, але вони надзвичайно декларативні. Для прикладу: «позбавимо бізнес тиску з боку правоохоронних та адміністративних органів, зупинимо потік контрабанди, оголосимо війну монополіям у всіх галузях, створимо умови для чесної конкуренції, захистимо споживачів від монопольно високих цін на товари та послуги» (http://byut.com.ua/news/11910.html) – усе це правильно, але дуже вже неконкретно. Може, вже досить говорити гаслами з недурними, на загал, виборцями, якщо вже вони взялися читати програми?

Третій шлях полягав в окресленні конкретних кроків і механізмів, які мають бути вжиті уже ось, негайно. Серед цих цих кроків – наступні:

«Запровадити чіткі соціально-економічні критерії, за якими керівники центральних органів виконавчої влади й місцевих адміністрацій автоматично звільнятимуться з посад у разі, якщо протягом року не буде досягнуто прогрес у сфері їхньої відповідальності, або якщо відповідні територіальні одиниці потраплять на останні місця за показниками соціально-економічного розвитку.

Встановити пряму залежність між доходами державних службовців та зміною середніх доходів на душу населення по країні.

Запровадити механізм, за яким керівники центральних органів виконавчої влади й місцевих адміністрацій автоматично відправлятиму­ть­ся у відставку у випадку недовіри їм кваліфікованої більшості (понад двох третин) мешканців.

Заборонити до закінчення фінансово-економічної кризи збільшення адміністративних витрат усіх органів влади.

Зобов‘язати депутатів та керівників усіх рівнів витрачати щонайменше по пів робочого дня щотижня на прийом громадян.

Забезпечити позбавлення повноважень депутатів усіх рівнів за порушення принципу особистого голосування.

Передача та продаж з державної і комунальної власності державних, комунальних земель та інших об‘єктів стане можливим виключно на відкритих аукціонах, з надходжен­ням виручених коштів до бюджету.

У разі здійснення державних закупівель за цінами, вищими від ринкових, різниця між ринковою і закупівельною ціною покриватиметься за рахунок особистих коштів та реалізації майна винних осіб.

Запровадити формування витратної частини місцевих бюджетів, що виділяються на соціально-економічний розвиток, на основі волевиявлення (підписних кампаній) мешканців.

Встановити максимально прозорі податки, ліквідувати неефективні, що плодять корупцію. Запровадити податки на великі спадки, елітне спо­живання, житлову і нежитлову нерухомість, оподаткування операцій з акціями, цінними паперами тощо.

Скасувати міжнародні угоди, що дозволяють безподаткове виведення коштів в офшори.

Відео- та аудіо інформація, зібрана громадянами, стане аргументом для проведення службових розслідувань щодо посадових осіб та притягнення до кримінальної та іншої відповідальності.

Посилити кримінальну відповідальність для посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування за надання незаконних преференцій або перешкоджання законній економічній діяльності.

Повернути в державну власність розкрадені землі та резиденції, перетворити їх на лікарні й санаторії для дітей, пенсіонерів, військовослужбовців, шахтарів тощо.

Запровадити декларування витрат вищими посадовими особами, керівниками органів виконавчої влади, народними депутатами, суддями, керівниками органів місцевого самоврядування, а також членами їх­ніх родин, та перевірки контролю­ючими органами відповідності реальних витрат задекларованим.

Запровадити електронне урядування задля максимально спрощеного отримання громадянами, в тому числі бізнесменами, усіх необхідних документів.

Забезпечити незалежність органів прокуратури, через запровадження процедури призначення й звільнення Генерального прокурора за взаємної згоди Президента, Верховної Ради та парламентської опозиції.

Гуманізувати кримінальну юстицію. Скоротити терміни покарання за правопорушення невеликої тяжкості до тижнів і місяців. Посилимо відповідальність за злочини проти особи.

Забезпечити добір суддів за системою кількаступеневого відбору: від висування кандидатів громадськістю та професійними спілками до поетапного відсіювання кандидатур органами державної влади та опозицією. Посилити відповідальність суд­дів за завідомо незаконні рішення.

Земля сільськогосподарського призначення лише для:

громадян України,

які постійно мешкають безпосередньо біля своєї земельної ділянки.

Одна і та ж земельна ділянка чи її частина, з метою уникнення спекуляції, не зможе бути продана частіше, ніж 1 раз на 3 роки.

Спростити вихід власника землі з відносин довгострокової оренди. Заборонити одній фізичній чи юридичній особі орендувати більше ніж 10% земель сільськогосподарського призначення району та мати орендовані землі більш ніж у 10 районах.

Спрямувати щонайменше 2% державного бюджету на мікрокредити малому бізнесу за відсотковою ставкою на рівні інфляції.

Запровадити пряму залежність між ранжуванням вищих навчальних закладів за рівнем акредитації, фінансуванням з державного бюджету і результатами щорічного незалежного оцінювання знань випускників.

Забезпечити всіх школярів і студентів України безкоштовним доступом до Інтернету на основі новітніх технологій, виключно з доступом до визначеного переліку наукових та енциклопедичних Інтернет-ресурсів.

Забезпечити безумовну безкоштовність для громадян невідкладної медичної допомоги. Запровадити обов‘язкове загальнодержавне медичне страхування.

Запровадити обов’язкові нормативи забезпечення громадян об’єктами культурної інфраструктури та контроль за їхнім дотриманням.

Забезпечити фінансування Збройних Сил на рівні, не нижчому від 2,5% ВВП тощо».

На загал, досвід написання цих 7800 знаків переконує, що в них нереалістично вкласти всі, навіть найболючіші проблеми. Тим більше в країні, де практично кожна сфера – зяюча рана. Проте, порядок денний першочергових заходів вже може бути свідченням про напрям дій.

Безвідносно до того, ким є громадяни – лібералами, націоналістами чи консерваторами – їм усім час ламати ситуацію, коли політики за своїми приватними справами забувають, навіщо вони існують на світі. Може, для політиків це прозвучить свіжо, але їхня функція – зовсім не покривати казнокрадство. А, якщо самі не здатні народжувати, то хоча б впроваджувати смисли, народжені в суспільстві. Натомість, в Україні одні й ті ж політики досі могли вигравати по 5 кампаній, не несучи з собою жодної корисної для країни думочки. Коли настане час це зламати?