Та нічого особливого. Радикальних змін в житті українця не буде, як не сталося їх після «помаранчевої» революції. Навіть уявивши, що існує ідеальний Президент України, який прийшов до влади і почав діяти максимально ефективно в нинішніх умовах, впевнюєшся у думці: радикальних змін не буде. Більше того, якщо припустити, що міжнародна спільнота з тих чи інших мотивів вирішить зробити з України сильну, успішну, процвітаючу країну і для цього відрядить до Києва команду найуспішніших найефективніших політичних і економічних менеджерів на чолі з харизматичним лідером, і українці погодяться передати владу цій команді на деякий час, переконаний: і в цьому разі радикальних змін не буде.

Чому? Та тому, що український народ звик віддавати владу то одним, то іншим політикам, а сам пасивно спостерігає, що буде далі, чи поліпшить його життя наступна політкоманда. І доки спостерігатимемо, замість того, щоб ефективно діяти, жодних змін у державі на краще не буде.

І навпаки. Тільки-но справді захочемо змін і почнемо діяти згуртовано, жоден політик і жоден зовнішній вплив не зможе загальмувати розвиток країни.

Зазирнімо в історію. Радикальні зміни і швидкий розвиток можемо спостерігати в Сполучених Штатах, у Німеччині, в Ізраїлі, в Японії, в Китаї… Комусь ці країни подобаються, комусь не дуже. У кожної з них були особливі історичні й природні умови, своя ментальність народу, свій шлях розвитку. Але при цьому їх щось об’єднує. Спільним є те, що в кожної з цих країн є своя національна ідея, зрозуміла і прийнятна для КОЖНОГО громадянина.

Тож, якщо хочемо змін на краще, нам обов’язково потрібна спільна національна ідея, яку в Україні досі не знайшли і не визначили. Певні ідеї проголошуємо національними, але мусимо визнати, що жодна з них так і не змогла об’єднати ВСІХ громадян. З чого почати? На наш погляд, ідеї, котрі викликають суперечки, треба наразі відкласти. Потрібна ідея, яка буде зрозуміла і прийнятна для Заходу і для Сходу України, для заможних і для тих, хто прагне стати представником середнього класу, для жителів міст і сіл, для представників різних національностей.

Запитання перше: навіщо нам потрібна національна ідея?

Відповідь: щоб об’єднати народ і всім разом домогтися кращих умов життя.

Що є для пересічного українця кращі умови життя?

Відповідь: сума грошей, які отримує українець за свою працю.

Скільки грошей потрібно мати в гаманці, щоб умови життя нас влаштовували?

Відповідь: щоб мати людські умови життя і праці, як у розвинених країнах Західної Європи та Америки (мільйони українців уже встигли побачити й відчути на собі принади й недоліки життя в цивілізованих державах західних демократій).

Як порівняти їхні й наші умови життя і праці з їхніми?

Відповідь: по-перше, вони працюють напруженіше, ефективніше, продуктивніше, ніж українці; по-друге, їхня заробітна плата становить приблизно 60% у собівартості виробленої продукції, у нас — приблизно 15%. Простіше: їм більше платять, і вони краще працюють.

Підсумок. Національна ідея потрібна для того, щоб українці могли ефективніше працювати і отримувати свої кровні 60% заробітної плати від собівартості продукції.

Тож поглянемо на наші економічні проблеми саме з такої позиції і проголосимо національною ідеєю ШВИДКЕ (упродовж п’яти або десяти років, точніше підрахують економісти) ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ І ДОВЕДЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ДО РІВНЯ 60% ВІД СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ В УСІЙ КРАЇНІ.

Звичайно, підвищення ефективності праці й рівня зарплати не може бути кінцевою метою і сенсом існування, але саме ці показники змушують нас із заздрістю поглядати на більш заможних європейських сусідів.

На наш погляд, така ідея може бути зрозумілою і прийнятною для мешканця Сходу і Заходу, Півдня і Півночі Української держави, для кожного селянина і жителя міста, для робітника і підприємця. Для цієї ідеї немає значення, якої ти національності та якою мовою розмовляєш. Ця тактична національна ідея спроможна об’єднати українців, а потім (через п’ять або десять років) можна буде продовжити дискусію на тему «Куди рухатись: на схід чи захід?»

Якщо ідею швидкого підвищення ефективності праці й рівня зарплати українці сприймуть як національну, то що треба робити кожному для її реалізації?

По-перше, критично поглянути на результати СВОЄЇ праці й почати працювати так, як би кожен з нас працював в ідеальному суспільстві: з любов’ю до праці, з відповідальністю за результат, з максимальною ефективністю, з добрим настроєм і з натхненням. На це піти складно, але можливо, якщо є мета, якщо ти впевнений, що твої дії мають сенс.

По-друге, за ефективну напружену працю ВИМАГАТИ відповідну заробітну плату. Відповідну до результату, який вона приносить і відповідну до життєвих потреб, на які кожен з нас претендує. А це — набагато складніше.

Щоб задовольнити ці вимоги чи навіть правильно їх висунути, треба поцікавитися найпростішою бухгалтерією, хоч приблизно знати, як ваш роботодавець вираховує собівартість, або хоч інтуїтивно уявляти, скільки може коштувати твоя ефективна праця. Треба мати сміливість заявляти, що моя ефективна праця коштує дорожче. Треба перестати погоджуватись на мізерну оплату праці, думаючи, що якийсь міфічний «ринок» не дає вам заробляти більше. Ринок — це всього-на-всього конкретні люди, які без вашої участі вирішують, скільки коштує ваша ефективна праця (мова йде виключно про ефективну працю).

Можливо, не дає більше заробляти чинна тарифна сітка? То її ж створили люди. Отже, її теж можна змінити.

Треба об’єднуватися з тими, хто ефективно працює, щоб разом вимагати більш високої зарплати. Коли є ідея, можна і профспілки сильними зробити, і місцеву владу взяти в руки громади. Діяльність президента та уряду треба оцінювати не за показниками зростання чи спаду валового виробничого продукту, обсягів експорту або імпорту, стабільності національної валюти, зростання чи зниження цін, а за тим, чи зросла у державі заробітна плата як частина собівартості продукції. Власна зарплата — це найвідчутніше і найпереконливіше.

Можливо, наша продукція і наша праця зовсім неконкурентноспроможні ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках? А звідкіля взялося стільки мільйонерів і мільярдерів? Навіть зараз, у час глибокої економічної та політичної кризи, їхня кількість, виявляється, в Україні зросла!!!

Чи протидіятимуть втіленню в життя такої національної ідеї (якщо вимагатимемо збільшення зарплати у собівартості продукції) владоможці і люди з великими грошима? Безумовно. До того ж протидіятимуть дуже активно.

ВОНИ скажуть: «Шановні громадяни, ви зачіпаєте наші бізнес-інтереси. Відійдіть подалі й будьте обережні».

МИ заперечимо: «Навпаки, піклуємось про ваші бізнес-інтереси. Ви ж працюєте в країні, яка за більшістю показників у світових рейтингах, м’яко кажучи, «пасе задніх», їй загрожує системна криза.».

ВОНИ: «То й що?»

МИ: «По-перше, якщо зараз не об’єднатись ВСІМ українцям, системна криза буде поглиблюватись і може призвести не тільки до різкого погіршення нашого життя, а й до різкого зниження надходжень від вашого бізнесу. По-друге, в більш ефективній країні ви зможете більше заробити. Якщо населення заробляє мізерну зарплату, то й купівельна спроможність його мізерна. Хочете, щоб населення купляло більше, вихід один – населення має заробляти більше. По-третє, коли стане зрозуміло, що кожен українець твердо вирішив працювати напружено й ефективно, Україна стане цікавішою для інвесторів».

ВОНИ: «Чому ми повинні вірити, що ви почнете працювати ефективніше?»

МИ: «Вам не потрібно вірити. Ми просимо вас як фахівців визначати, чия праця є справді ефективною за допомогою частини ваших грошей, і платити ДОСТОЙНУ заробітну плату тільки тим, хто виходить за звичні рамки і вже за цих умов починає заробляти. Об’єднуємося»

Комусь цей діалог може здатися фантазією. А якщо уявити, що 90 відсотків українців вирішать, що це — шанс для кожного і шанс для України?..

КОЖЕН, хто почне активно діяти, нічого не втрачає, а ми можемо всі разом здобути не тільки матеріальне благополуччя, а й духовне ЄДНАННЯ.

Відбулися вибори президента. Трохи більше ніж половина українців думають: нарешті ми перемогли, а трохи менше ніж половина українців думають інакше: нічого у вас не вийде, і наступного разу переможемо ми. Так триває вже два десятиліття і може тривати ще довго. Щоб припинити протистояння, об’єднаймось навколо високої оплати ефективної праці.

Цікаво, як відреагує суспільство, якщо новообраний президент заявить: «ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ, ПОЧНІМО ПРАЦЮВАТИ ЕФЕКТИВНІШЕ, НІЖ МИ РОБИМО ЦЕ ЗАРАЗ, ПОЧНІМО ВИМАГАТИ ДОСТОЙНОЇ ОПЛАТИ СВОЄЇ ПРАЦІ, ЯК ЦЕ ЗУМІЛИ ЗРОБИТИ НАШІ НАЙБІЛЬШ УСПІШНІ БІЗНЕСМЕНИ І ПОЛІТИКИ. ДОВЕДІМО РІВЕНЬ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ З 15% ДО 60% ВІД СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У ВСІЙ КРАЇНІ УПРОДОВЖ П’ЯТИ – ДЕСЯТИ РОКІВ. Я ВАС ПІДТРИМАЮ І ОЧОЛЮ ВАШ РУХ».

Навколо такого президента треба об’єднуватись. Тільки об’єднана країна може рухатись вперед в своєму розвитку.

Зробити це нелегко. Не тільки працювати, а ще й вимагати оплату. Але так було упродовж століть. Просто комуністичні ідеологи нас переконали: ви працюйте, а про оплату праці не хвилюйтесь. Ми їм повірили, а тепер ніяк оговтатись не можемо.

Українці не тільки мають нижчий від своїх можливостей рівень життя. Вони знервовані, оскільки відчувають цю невідповідність. Знервовані тому, що досі рух держави не відбувається у потрібному напрямі. Переконаний, якщо всіх українців об’єднає запропонована національна ідея, то душевний спокій настане не тоді, коли буде досягнуто мети, а відразу, тільки-но всі почнуть рух в одному напрямі. Позитивний результат неодмінно буде.

Національна ідея має бути яскравою. Можливо, гасло підвищення частки зарплати в собівартості продукції звучить дещо звужено. Але, якщо поставити за мету конкретну цифру на конкретний строк (наприклад, 25% – за два роки, 40% – за чотири роки, 60% – за п’ять років), і якщо цю мету проголосить політичний лідер, то українська нація нарешті об’єднається, почнуться перші успіхи, відтак українці знову (як 2004 року Майданом) здивують світ уже економічними досягненнями.

Цікаво, які партії візьмуться реалізувати таку ідею? Може, серед них варто оголосити тендер на найкращу реалізацію цього проекту?