За даними аналітиків ЄФЖ у Центральній Європі виходить 195 найменувань видань завдяки іноземному капіталу. В тому числі 54 щоденні газети та 116 часописів. Так, у Чехії німецькі медіаконцерни видають 66 найменувань газет і часописів, що становить 82 відсотки ринку чеських видань. В Угорщині вони видають 34 найменування, що охоплює 85 відсотків медіаринку. Цифри вражають, але найважливішим є те, що власністю німецьких концернів стали найпопулярніші видання, які виходять упродовж десятиліть і мають постійних читачів.

У Чехії німецький капітал володіє найбільшими газетами — “Mlada Fronta dnes”, “Lidove Noviny”, “Hospodarske Noviny”, “Tyden”. В Угорщині це відомі “Nepszabadsag”, “Vilaggazdasag” та “Magyar Hirlap”. У Сербії і Чорногорії — найважливішою і найвпливовішою газетою “Politika”, 30 найменувань словацьких газет, що є у власності німецьких компаній, включають практично всі популярні виданя.

Трохи меншою є експансія німецького капіталу у Румунії, де йому належить 17 найменувань видань, у Болгарії — 15, у Хорватії — 11, у Югославії — 10. Однак це не означає, що ситуація на ринку цих країн є менш загрозливою. Сьогодні Центральна Європа починає нагадувати німецьку медіаколонію.

Характерною особливістю є захоплення іноземним капіталом не тільки видання центральних газет, але і місцевих та спеціальних видань — для молоді, автолюбителів, жіночих журналів тощо. Зокрема, у Польші тільки один німецький концерн Axel Springer Verlag видає 8 спеціальних видань з проблем комп’ютерів, 6 жіночих журналів, 2 молодіжних видання, в тому числі такі популярні у Польщі видання, як “Komputer Swiat”, “Pani Domu”, “Na Zywo”, “Dziewczyna”, “Popcorn”, “Auto Sukces”, “Auto Swiat”. Відомий німецький концерн Bauer видає 30 найменувань (газети, часописи, телегазети, комп’ютерні, молодіжні, жіночі, розважальні часописи) спільним тиражем 8 млн. примірників.

Відомий німецький концерн Gruner und Jahr видає такі популярні часписи, як “Claudia”, “Naj”, “Moje gotowanie”, “Gala”, “Fokus”, “Moje mieszkanie”, “Ladnie mieszkac”. Багато з них, як от “Claudia”, “Moje mieszkanie” давно продаються також в Україні. Багато жіночих часописів видає німецький концерн “Burda”. Українські відповідники таких часописів як “Burda”, “Moj piekny Ogrod”, “Anna” упродовж тривалого часу виходять в Україні російською мовою і є дуже популярними.

Практично одночасно з публікацією у “Wprost” найпопулярніший польський тижневик “Polityka” опублікував інформацію про початок видання у Польщі німецьким концерном Axel Springer щоденної газети “Fakt”. Це має бути т.зв. таблоїд — видання, що поєднує у собі елементи бульварного видання, спорту, сенсації і т.п. Проте плани редакції у Польщі більш амбітні. Вони планують подавати блок політичних новин (4—5 сторінок у пробних числах), суспільні проблеми, сторінки здоров’я, різні цікавинки, характерні для жіночої преси, та окремо виділені сторінки для проблем економіки. Подібний тижневик під назвою “Bild” у Німеччині видається тиражем 4 млн. примірників і є обов’язковою щоденною газетою у німців. Але у Німеччині він не містить ні політичної, ні економічної інформації. Виглядає на те, що маркетингова концепція А. Шпрінґера спрямована на заповнення ніші такого типу видання у Польщі.

Польські аналітики зазначають, що всі німецькі видання були дуже обережними щодо публікацій на теми політики і економіки, не висловлювали і не нав’язували власного погляду щодо тих чи інших політичних ситуацій і проблем. Чи так буде завжди?

Виглядає, що маркетингові дослідження на польському медіаринку змусили німецьких видавців змінити польське видання таблоїду “Fakt” відповідно до більш пуританських смаків польських читачів. Німецький таблоїд “Bild” або англійський “The Sun” заспокоюють смаки тих читачів, які люблять кримінально-сенсаційне читання, криваво-бульварну інформацію та трохи вульгарну мову. Польський “Fakt” буде більш сімейним, скромнішим, писатиметься літературною мовою. Відповідаючи потребам польських читачів, він друкуватиме політичну та економічну інформацію. Зрештою, і політика, і економіка є величезним полем для сенсаційної тематики, так само добрим, як і інші. Захоплення польського медіаринку продовжується.

Процес опанування медіаринку у Центральній Європі та зокрема у Польщі відбувався поступово. Всі основні популярні видання були скуплені ще до 1994 року. У 1995 році німецькі концерни публічно оголосили про припинення скуповування польської преси і до 2000-го року цього не робили. Можна припустити, що це був тактичний хід — як етап довготривалої системної стратегії економічної медіаекспансії на Схід. Західні компанії, мабуть, боялися активної протидії з боку Польщі та центрально-європейських країн на відверто монопольну діяльність на своєму медіаринку. Не відчувши жодного спротиву, вони, по суті, скупили майже всю польську пресу. Важко повірити, що це зробили країни, які невтомно прокламують демократичні засади в економічній діяльності та свободу слова як основу демократії.

Ситуація, що сьогодні склалася на медіаринку Центральної Європи і зокрема у Польщі, може служити корисним досвідом для України. По-перше, динаміка ринкових перетворень у польській економіці відбувається з випередженням щодо України приблизно на десятиліття. Тому подібна ситуація може скластися в Україні. По-друге, із вступом Польщі до Євросоюзу у травні 2004 року, Україна географічно зайняла на місце сьогоднішньої Польщі щодо країн Євросоюзу, але на відміну від Польщі, ми повинні враховувати тиск агресивного сусіда зі Сходу з монопольною економікою й імперською ментальністю. Тому, аналізуючи причини подібного стану у медіапросторі Польщі, можемо екстраполювати їх на умови України. Вони подібні у всіх посткомуністичних країнах Східної та Центральної Європи. Проаналізуємо основні з них.

Створити газету у Польщі німецькому концернові обходиться у десять разів дешевше, ніж у будь-якій іншій країні Західної Європи, наприклад, у Франції; відповідно в Україні це ще дешевше. Володіючи потужною матеріальною базою та використовуючи дешеву працю східних журналістів, німецькі концерни можуть збільшувати тиражі практично на декілька порядків, різко знижуючи собівартість одного примірника. Тому вони залили польський медіаринок газетами та журналами за демпінговими цінами. Такого не могло статися, наприклад, у Франції, бо там існує дієве антимонопольне законодавство та різного роду важелі, що не допускають або обмежують прихід на національний ринок чужого капіталу. Щодо Німеччини, то хоч формально німецьке право не забороняє діяльності зарубіжних медіаконцернів, на практиці існує маса обмежень, встановлених спілками журналістів, друкарів і видавців, які блокують захоплення торгової медіамарки іноземним капіталом. Навіть США, які, здавалось би, не повинні боятися вторгнення на їх потужний медіаринок чужого капіталу, не дозволяють громадянам інших країн купувати газети, журнали чи телевізійні мережі. Подібне законодавство діє у Великобританії.

Польща і Україна також мають законодавство, яке обмежує діяльність монополій, але і в польському, і в українському законодавстві багато слабких місць, що допускає домінування у декяких сферах іноземного капіталу. Приєднавшись у 2004 р. до Євросоюзу, Польща має можливість стати під парасольку Європейського антимонопольного законодавства. Україна ж у цьому сенсі має багато зробити самостійно. Зокрема найбільше білих плям є у законодавстві щодо зовнішньоекономічної та антимонопольної діяльності на українському ринку. Перша редакція закону про зовнішньоекономічну діяльність надавала численні пільги іноземним інвесторам і не була антимонопольною за суттю. Щодо власне антимонопольних заходів, то навіть після чисельних переробок закони України, направлені на боротьбу з монополізмом все ще недосконалі. Можливо тут причиною є пострадянська ментальність, сформована у Радянському Союзі, де панував монополізм в”, “Правда”, “Известия” з їх багатомільйонними накладами навіть ввійшли до книги рекордів Гіннеса як найтиражніші. Це сформувало певний монопольний тип сприйняття інформації ЗМІ у суспільстві і в органах влади, і тому монопольна діяльність в Україні не сприймається так негативно як на Заході.

Голова Антимонопольного комітету України упродовж 2005 року відкрито і публічно займався політичною і релігійною пропагандою, закликаючи до об’єднання з Росією, демонструючи, що виконання посадових обов’язків залишає йому багато часу для такої діяльності. Протягом цього часу ніхто не припинив його екзальтованих вояжів по Україні. ЗМІ активно презентували цю політично-релігійну активність, однак без належної оцінки. З боку уряду України та її правоохоронних органів теж не спостерігалось жодних дій і висновків. Про яку цілеспрямовану антимонопольну діяльність може йти мова?

Знаковим є те, що спочатку про монополізацію медіа ринку західними концернами повідомила у своєму звіті Європейська федерація журналістів.

В Україні така ситуація не викликала би значного резонансу. Діюча Спілка журналістів України скоріше нагадує більш-менш престижний клуб за професійною ознакою, ніж дієву громадську професійну організацію, яку мусять визнавати урядові і політичні інститути. “Мовчання ягнят” від журналістики сприяє не тільки монополізації українського медіа ринку, запровадженню темників за часів кумівського режиму, але й тотальній русифікації медіа простору України. Навіть вбивство близько 20 колег у часи попередніх режимів не змусило українських журналістів об’єднатися і сказати тверде “ні”. Свобода слова, що склалася після Помаранчевої революції, здавалось би повинна активізувати створення в Україні потужної журналістської організації, яка би з часом могла стати дієвою силою у захисті медіапростору України. Але цього не сталося. І це є однією з причин тотальної окупації медіаринку України з боку Росії.

У 2005 році в Україні виходили 1038 найменувань газет і 1385 журналів. Протягом цього ж року Росія викинула на ринок України 506 найменувань газет і 2537 журналів. Російською мовою видаються в Україні більш як дві третини українських газет і журналів, в тому числі найпопулярніші і найтиражніші видаються двома мовами. Наприклад, в Україні продається величезна кількість німецьких журналів видавничого дому Burda і ще 28 найменувань цього концерну таких як “Анна”, “Лиза”, “Отдохни”, “Единственная”, “Даша” та ін. Всі вони виходять російською мовою тиражами не менше як 100 тисяч примірників одного найменування.

Третьою і основною причиною західної експансії на медіапростір Центральної і Східної Європи, на наш погляд, є те, що сьогодні ми є свідками реалізації довготермінової економічної експансії на Схід з боку країн Західної Європи, Японії, а передусім США. Вочевидь, така програма передбачала системний вплив на всі елементи соціалістичної системи: політичні, ідеологічні, економічні, моральні. Ця наступальна програма передбачала цілеспрямований наступ на всі ці елементи одночасно. Протягом десятиліть західні спецслужби та аналітики мали можливість досліджувати слабкі сторони соціалістичної системи. Передусім її закритість, тотальний дефіцит товарів та низькі доходи працюючих при зрівнялівці в оплаті праці. На наш погляд, передусім саме ці фактори сприяли такому стрімкому заповненню ринку посткомуністичних країн неякісними і застарілими товарами.

Просуваючись на Схід, західні концерни беруть участь у реалізації своєї програми, де першим пунктом було знищення комуністичної системи. Військова загроза зі Сходу була не найважливішою, принаймні не єдиною причиною повалення комунізму. Не менш важливим є практично безмежна ємність посткомуністичного ринку. Сьогодні ніхто до кінця не усвідомлює потенційну ємність товарних ринків посткомуністичних країн та українського ринку в тому числі, адже такі дослідження ніколи і ніхто не проводив. Проте можна сміливо стверджувати, що мільйони українських споживачів, які звикли жити в аскетичних умовах без інформації, свободи слова, різноманітних товарів і т.п. гарантують сталий попит на західні товари і інформацію. На відміну від західного обивателя, який звик до демократичного стилю життя, звички вибирати товари та обирати владу, маючи достатню інформацію про них, громадяни посткомуністичних країн є досить наївними споживачами, вони пластичні до сприйняття реклами, до раніше недоступної інформації. Вони ще довго будуть готові купувати все, в тому числі й інформацію, яку їм пропонують тільки тому, що раніше вони були цього позбавлені. За цих умов цілком логічною є експансія західних медіаконцернів у Центральну Європу. Адже медіа ринок можна розглядати як можливість розміщення реклами товарів. Більшість видань видавничого дому “Burda” подають дуже багато реклами. Так, журнал “Burda” на рекламу відводить 25—35 відсотків площі, “Красивая усадьба” — 15%, “Единственная” — 25%, “Лиза” — 25%, “Аuto Bild” — 4%.

Російськомовний “Cosmopolitan” вміщує 30%, “Корреспондент” — 20% реклами, “Власть денег” — 40%. Крім традиційної реклами багато з цих журналів пропонують безпосереднє розсилання товарів: насіння і розсаду, викройки, побутові товари та ін. Одночасно спеціальні комп’ютерні, молодіжні, автомобільні та інші журнали пропонують свої профільні товари.

Так можна просувати комп’ютери через рекламу у спеціальних виданнях, молодіжну рекламу у молодіжних часописах і все що завгодно через рекламу в популярних газетах і таблоїдах. Безкінечні західні серіали та розважальні програми на телебаченні формують смак та попит і цим довершують реалізацію системної маркетингової стратегії щодо східних країн.

Така ситуація дуже небезпечна. Через західні мас-медіа відбувається формування громадської думки у напрямі, вигідному західним медіамонополістам. Тоді не польські, чеські, словацькі чи українські, а чужі мас-медіа стають модератором у суспільних дискусіях і рішеннях. Це може назавжди відкинути назад східні країни, в тому числі і Україну, в їх економічному, політичному та демократичному поступі.

Щодо України, то тут ситуація значно ускладнюється ще й низкою специфічних факторів, передусім відсутністю хоч якої-небудь економічної програми на дальшу перспективу. На відміну від країн Центральної Європи, в Україні відсутня національно спрямована політична система, і тому економічна система зазнає постійних болючих ударів від т.зв. багатовекторності.

Панує думка, що Україні потрібні іноземні інвестиції, бо це означає модернізацію економіки. Але загальнонародний інтерес в широкому розумінні означає свободу політичного дискурсу та свободу вибору власного шляху економічного розвитку. Якщо західний чи східний капітал опанує медіаринок України, то ця свобода буде значно обмежена. Чужий капітал рекламних агенцій буде просувати свої товари і обмежувати конкуренцію, що в свою чергу призведе до формування потужного західного лобі у регіонах і у парламенті.

Коли Карл Маркс казав, що капітал не має вітчизни, він глибоко помилявся. Капітал має національність і реалізує інтереси свого власника.