— Що ви думаєте про реформи в Україні?

— Реформи, про які говорять в Україні — то балачки. Реформ жодних не проводять. А розробляють різну стратегію, психологію — як обікрасти Україну, і це йде від дев’яностого року. Жодних реформ. Що нам приніс рік Росії в Україні? Договір про єдиний економічний простір, проблему Тузли. Приїхавши на закриття року Росії в Україну, Путін дав зрозуміти, що він опосередковано підтримує третій термін президентства Кучми, так звану конституційну реформу. Які реформи, коли заяву або якийсь інший документ маєте писати у Києві російською мовою! Українську мову в СРСР вважали мовою національної меншини, і мало що змінилося нині. Нема нормальних українських програм на телебаченні. Натомість українців висміюють, де лише можуть. Ті, хто терпить, — це темна, запродана маса, якій все байдуже. Бідні люди. А над ними — ті, які знають, чого хочуть. Багато хто вже забув, а дехто і досі не знає про царські та радянські укази, що були спрямовані на заборону української мови. “Емський” та інші. Перед ООН, ЮНЕСКО треба домагатися оборонити мови. До речі, Україна цього року так і не домоглася в ООН визнання голодомору в Україні голокостом. Не скасували Пулітцерівської премії журналісту Дюранті, який замовчав факт голодомору, будучи тогочасним кореспондентом “Нью Йорк Таймс” в СРСР. Далі: методи прийняття конституційної реформи, зміна влади по-мукачівськи — таких прикладів сотні. Від загальнодержавного до локального рівня.

— То Ви не бачите нічого доброго в Україні?

— Позитивом є хоча б те, що Україна існує, що світ міняє про неї опінію. Були деякі успішні речі, коли до влади приходили розумні українці. Наприклад, у час, коли Тарасюк був міністром закордонних справ. Україна інакше виглядала тоді, мала інші можливості. Добрим був час, коли Ющенко очолював уряд. Самостійність — дуже серйозна справа. Коли її здобували, кровопролиття не було. Але велика терпеливість народу може знову загнати його у поневолення. Він живе за принципом: “Аби не було гірше”. Якщо ставатиме гірше потрохи, поступово, то він це витримає. Шалено рабська ментальність. Сам народ такий. Був у рабстві століттями. Втратив до себе довіру. Задовольняється побутовими речами, йому досить картоплі. Мій добрий приятель Павло Чучка з Ужгорода, характеризуючи ментальність окремих людей, жартома написав таку річ: “Я люблю гній, коли він пахне”. Так ось для багатьох світогляд відкритий лише обріями, які можна побачити, стоячи на купі гною. Прикладів багато. Протягом року чоловік — професор, а восени йде картоплю збирати. І по параді. Йому треба бараболі. Де ви ще таке у світі бачили? Чи бачили ви японського професора, який вибирає бараболю? Отже, є багато доброго, але і те добре народ природно гамує. Він не має політичної культури. Усі всього бояться. Верховна Рада — це єдиний орган, де ще голосно говорять. У кабміні, мабуть, вже пошепки перемовляються.

— Як ви ставитеся до продажу землі в Україні?

— Я противник продажу землі. Цілу Україну можуть скупити глобальні фірми. Наприклад, американська компанія “Еxxon mobil” має більший капітал, ніж 180 держав разом. Такі надкорпорації можуть скупити все. Росія також має шалені апетити. Їй вже належить багато стратегічних об’єктів в Україні. Чубайс приїжджав купити решту обленерго. Поки що невдало. Але нафта і газ, транзитні потужності вже під контролем чужинців.

Такі процеси відбуваються в усьому світі. На заході Америки японці масово купують землю. Рокфеллерівський центр також вони викупили. Переважно це робиться для забезпечення людей старшого віку, яких завдяки високому рівню охорони здоров’я в Японії все більшає, натомість не вистачає земель, життєвого простору. Тому і на Філіппінах вони будуватимуть готелі, бунгало для своїх перестарілих громадян. Взагалі у японців варто вчитися, вони дуже активні. Вивчають мови, у різні гуртки ходять. Для японця навіть землетрус все одно, що для українця повів вітру степового.

— Що ви думаєте про українську зовнішню політику?

— Україна не має справді самостійної дипломатії. Вона є лише теоретично такою, як би мала бути. А практично усім керує Росія. Вона твердить, що ми є одним з нею народом, і робить все, щоб не випустити “молодшу сестру” зі своїх імперських обіймів. Маємо одну релігію московського патріархату. Нас постійно переконують, що разом буде ліпше, так, як білорусам. Після тріумфальних повідомлень про створення ЄЕП Черномирдіна питали, скільки буде коштувати бензин. Він відповів, що існують світові ціни. А навіщо ж нам тоді ЄЕП? Всі запевнення щодо ЄЕП — балаканина для замилення очей. Неспроста ж колишнього прем’єр-міністра Росії призначили послом не у Вашингтон, а у Київ. Президент Кучма зняв з посади міністра закордонних справ Бориса Тарасюка також на вимогу Москви. Звичайно, досконалої, моральної політики нема ніде в світі. Скрізь переважає сила. Україна є буфером між Росією й Європою. Боротьба ведеться не за картоплю і вугілля, а за розподіл впливу у світових масштабах. Річ у тому, що тільки національний провід держави може і зобов’язаний боронити її інтереси. А якщо керівництво держави походить не з чільної нації, а з національних меншин, то вони і будуть мати користь. Українці вважають, що всяка влада дана Богом. Є багато способів притиснути простий люд. Бюджет України зменшився у вісім разів порівняно з 1990 роком. Тоді йшла мова про 90 мільярдів радянських рублів державного бюджету, а рублі в той час були дорожчі за долар. А тепер щось близько 10 мільярдів гривень. Такий страшний регрес, занепад — з року на рік. Влада не зробила того, що мала зробити. Тобто інвентаризації — визначення, що є державним майном, а що ні. Спритні людці скористалися з такої ситуації. Поки пересічний українець ходив з прапорцем, мітингував і співав, інші загарбували майно і набивали кишені. Віками ніхто його не кликав до керма, і нині він сам не зголосився. Але знайшлися ті, хто охоче перебрав владу.

— Що, на Вашу думку, буде з виборами президента в Україні? Чи відбудуться вони взагалі?

— Важко сказати, що буде з виборами. Влада запевняє, що вони будуть. Зволікання з виборами не принесе користі. Поза сумнівом, це буде складний процес, на який впливатиме, з одного боку, Росія, з другого — світові демократичні інституції. А на цьому тлі відбуватиметься метушня тих, хто будь-яким методом хоче зберегти владу і капітали, та їхніх опонентів, які хочуть змінити нинішній стан справ, припинити економічну, правову та моральну стагнацію.

— Пане Мороз, Ви маєте особливе ставлення до релігії. Чи можете пояснити, у чому воно полягає, чим зумовлене?

— Є проблеми священиків, ідеології та впливу релігії на людину. Вважається, що священики є посередниками між Богом і людьми. Тими, хто продовжує справи дванадцяти Христових апостолів. Чи такі вони, якими мали б бути? Часто священики є дуже консервативними, окремі з них мають низький освітній рівень. Щодо церковних таїнств, то маємо багато надмірно театральних ритуалів. Хоча є і дуже гарні традиції, які йдуть ще з поганських часів. Наприклад, 12 страв на Святий вечір. Різдвяні, Великодні свята є дуже гарними. Релігійних традицій не можна пересаджувати. Ми не могли б прийняти таку релігію, яку мають японці. У них інші цінності. Українець за своєю природою трохи анархіст. Тому, можливо, він більший демократ, ніж росіянин.

Сама релігія майже завжди засуджує нас. Від дитинства людина думає, що вона грішна. Це підтримує в народі теорію рабства. При кожній нагоді це робить і священник. Каже :”Господи Боже, помилуй, мати Божа, спаси нас”. Народ опускає руки, стає нездатним до власних дій. Єдине, що йому лишається, — сподіватися на поміч Господню. Дуже багато відсталого. До того ж за обряди треба платити. Євреї відійшли від Старого Заповіту. Єврей говорить про продовження роду, традицій, має дуже практичний підхід до життя. І цьому сприяє його релігія.

— У чому ж вихід? Відмовитися від релігії?

— Вихід не у відмові від релігії, бо ніхто не має права ламати іншій людині хребет і казати: все, у що ти віриш, — нонсенс. Але не можна все лишати на самоплив. Треба вимагати, щоби священики мали освіту найвищого ступеня, щоб вони знали теологію, філософію, інші релігії. Не можна вважати, що якась релігія вибрана Богом, а інша — чортом. До нас у США приїжджають деякі священики — страшні матеріалісти. Не можуть “наїстися грошей”. Він отримує 1600 американських доларів за одну службу Божу. За рік —$85000. Це чимало коштує громаді. А єпископи вважають, що все нормально. Священик не хоче викладати катехізис у суботній школі, каже, що зайнятий. А у всіх літніх єврейських таборах є рабин. Він завжди має час, а цей зайнятий. У січні у Кергонксоні (місто у США, де я живу) 16 разів ми здавали гроші для церкви. На дах, на прибирання снігу, на паливо тощо. Німець не так робить. Він випише чек і знає, що гроші підуть на добро. Українська церква в Америці не переймається доброчинністю. Я сам відвожу старим немічним людям харчі від благодійницьких організацій. Наша церква не має інших функцій, крім збирання грошей. Власником церкви не є громада. До речі, целібат для того задуманий, щоб священик був воїном церкви і не думав ні про що інше, не спокушався на матеріальне і тілесне задоволення.

Не треба всього профанувати: стверджувати, що наш Бог у вишиванці, а польський танцює краков’як. Українська, слов’янська філософія має горизонтальний погляд у ширину. Це призводить до спрощення філософської думки. Тому Сковороду так прийняли. А на Заході — вертикальне, складніше мислення. Там інша культура. Ви не можете вимагати, щоб українська церква була схожа на німецьку. Я є прихильником модернізації церкви, щоб священики були високоосвіченими людьми. А що діється? Один мій знайомий з Яремчі розповідав: “Поруч зі мною живе священик, який раніше був сантехніком...”

Український розум має зіграти роль у справі. Мої сини ніколи не погодяться з тим, що запалити свічку Шевченкові можна тільки в якійсь одній церкві. Я маю на увазі збір коштів на будівництво храму на честь Кобзаря. Мотивація ініціаторів цього проекту така: тільки там можна віддавати шану Шевченкові. Не можна спрощувати все так. Ви з Шевченка зробили такого собі звичайного спітнілого хлопа у шапці. Що ж ви робите?

— Як Ви оцінюєте як футуролог ресурсний та екологічний стан України зокрема та світу у цілому на сучасному етапі?

— Я думаю, що йде колосальне знищення самої природи. Існують екологічні проблеми, які ще можна розв’язати, і такі, яким вже дати ради не можна. Вчені підрахували, що тільки країна, де валовий національний продукт на людину становить 14 тисяч доларів, може належно подбати про екологію.

Але це проблеми не лише України. Мені в Америці, щоб упіймати рибу, треба їхати за 300—400 кілометрів, у нашій річці тепер нема риби. Діяльність промисловості винищила рибу, рослинність. Тепер відновлюють потоки. Це пересічно коштує 17 мільйонів доларів. Але не все піддається віталізації, оживленню. Першочерговою проблемою світу є вода. Вона стане другою нафтою. Її чимраз меншає. Таке саме з повітрям. Життя у містах є дуже важким. Маса машин — справжнє лихо. У світових масштабах постала проблема генетично модифікованої їжі, м’яса хімічно годованих тварин тощо. Це все нездорові речі. В Америці надто багато товстих людей. Їх організми вже не працюють нормально. Америка має 14 мільйонів діабетиків, які приймають інсулін. І це також від неякісної їжі. Так само з вживанням вичерпних продуктів, нафти, газу, вугілля тощо. В екологію навіть Америка вкладає недостатньо грошей. Радники, які допомагають конгресменам, сенаторам писати закони, винні у такій бездіяльності. Відповідальність на них. У комісії Конгресу США з екології є представники компаній, які не допустять втрат для своєї кишені. Президентові великої компанії виділити на лобіювання якогось законопроекту 100—200 мільйонів доларів не важко. І ті гроші йдуть на ухвалення потрібних йому законів. Великий бізнес поки що не здатен думати про завтрашній день. Куди ти подінеш свої мільярди, коли не матимеш чим дихати?

— Як розвиватиметься проблема гармонійного співіснування західного і східного світів, релігій. Чи можливо подолати проблему тероризму?

— Справа дуже важлива. Цивілізація, релігія — складні речі. Америка не трактує усіх однаково. Одним дає допомогу, а інших б’є. Не почався діалог між Америкою і так званими терористами. Влада каже: ми їх знищимо. Як ви їх знищите, якщо вони свідомо йдуть на смерть? Це для вас вони терористи, а для своїх — герої. Як Джордж Вашингтон. Для британців він був зрадником, а для американців героєм. Це виклик у справі справедливості Америки до інших народів. Сучасні керівники держав недостатньо дбають про розумне розв’язання проблеми. Сама війна не є розв’язкою. Вона не має кінця. Глупота більш зорганізована, ніж мудрість. Проектів вдосконалення суспільства багато. Технології випереджають гуманність на кілька століть. До того, що ми вже маємо у галузі техніки, лише через триста років доросте наша свідомість. Але за той час техніка знову піде далі.

Народи країн третього світу консервативні. Вони повільніше еволюціонують. Демократія потребує зміни кількох поколінь. Не можна людину ламати через коліно. Сьогодні ви одної думки, а через ніч — вже демократ. Це — зміна думання, культури, освіти. Це — спосіб життя, навіть справа харчування. Все це має змінитися. Освіта, релігія. Американці мали намір поширювати свою культуру серед мусульман. Але нова культура не підійде пересічному афганцю, іракцю і т. д. У кожного народу своє. Ми є частиною природи. Китайцям, французам, німцям, американцям не слід вважати, що природу Бог створив виключно для них. Треба мати надію на людський розум. Небезпек багато. Влада дуже бажана, найдорожча річ для людини. Але це і колосальна відповідальність. Саме тому люди високих інтелектуальних позицій часто від влади відмовляються. Вони не прагнуть її, бо морально і розумово є вищими.

Розмову вів Віталій ЖУГАЙ