Високоповажний пане Бундесканцлере!

Звертаюся до Вас у справі архіву Берлінської Співочої Академії, який зберігається у Центральному архіві-музеї літератури та мистецтва України в м. Києві.

У 1945 р., повертаючись з війни додому, українські вояки врятували унікальне зібрання, витягнувши його з палаючого потяга в Силезії, привезли до Києва і подарували його Київській філармонії. У Києві було вперше складено каталог колекції. До каталогу увійшло 5170 справ. більшість з яких — манускрипти та старовинні видання європейських композиторів, листи Й.-В. Гете та інші архівні матеріали.

Усі ці роки колекція зберігалася в ідеальному стані, це визнають усі. хто цікавився її долею. Це свідчить про особливе ставлення українського народу до високого музичного мистецтва світу. Колекцію донині використовують науковці та музиканти світу: це концерти, наукові доповіді, дисертації — на відміну від Німеччини, яка сотні років не вживала і не поширювала інформацію про ці музичні зібрання. В Україні за 55 років відбулися перші виконання багатьох творів і було відкрито багато невідомих сторінок з історії родин Бахів, Граунів та інших. Деякі приклади:

16 травня 1969 року Київський камерний оркестр уперше виконав та записав до фондів Українського радіо концерт для флейти Вільгельма Фрідемана Баха, у 1999 році був створений музичний фестиваль Київ Музик Фест “Врятовані шедеври”, на якому постійно звучать твори з колекції, у тому числі за участю музикантів з Австрії, Німеччини, Італії.

Під час офіційного візиту до Німеччини 20 січня 2001 року Президент України Леонід Кучма зробив жест “доброї волі” у стилі совєтських керівників, подарувавши Вам збірник творів Й. С. Баха з колекції.

Такі численні приклади маємо в совєтські часи. Так, дочка Леоніда Брежнєва Галина дозволила собі скористатися як подарунком одним з експонатів Музею “Ермітаж”. Прошу Вас відмежуватися від ганебної совєтської традиції і повернути цей збірник, оскільки ця акція була незаконна, а пан Кучма не мав права розпоряджатися державною власністю України як своєю особистою. Очевидно, Президент України забув, що він представляє країну, яка поступово будує демократію і де не народ є слугою Президента, а навпаки! Дивує і позиція українського уряду в цьому питанні, який за 10 років Незалежності України випродав величезні матеріальні цінності, призвівши до великого зубожіння, завдяки чому за останні роки населення України зменшилося на 4 мільйони, а тепер почав розтринькувати і духовні цінності, такі як Національний Архівний Фонд України.

Коли мені стало відомо, що Архів планують продати до США, я звернувся до Президента України Леоніда Кучми та інших керівників уряду з відкритим листом (від 13.07.2000) з проханням припинити цю акцію. У відповіді голови Державного комітету архівів України Руслана Пирога, яку отримав 03.08.2000, про фонд № 441 (“Архів Баха”) говориться таке: “Ці документи є складовою частиною Національного Архівного Фонду і за українським законодавством не можуть бути об’єктом купівлі-продажу, роздержавлення, приватизації тощо”.

Проте вже 17 січня та 18 вересня 2001 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанови про вилучення з Національного фонду документів Центрального державного архіву-музею літератури й мистецтва (фонд № 441 “Матеріали діячів західноєвропейського мистецтва і літератури XVI —XIX століть”). Наведені факти підтверджують те беззаконня та безладдя, які панують в Україні, і дуже прикро, що Німеччина, якій заборонено повертати будь-яку власність (стаття 107 Статуту ООН) бере участь у цьому спланованому шоу.

За останні 50 років Україна неодноразово повертала Німеччині культурні цінності (гравюри, твори живопису, естампи і т. п.), не отримавши жодного із сотень тисяч експонатів, вивезених з України в роки війни. За три роки окупації України звідси були вивезені незліченні національні скарби. І робилося це професіонально — до Києва були послані найкращі німецькі мистецтвознавці, учені, які вивчали і відбирали до вивезення найкоштовніше. У цьому списку — ікони понад 100 церков України, частина фресок Михайлівського собору, унікальні рукописи бібліотеки імені Вернадського, частина фонду бібліотеки Національного університету і багато іншого. Можливо, саме таким чином була зібрана нотна бібліотека Берлінської Академії Співу, де зберігаються твори композиторів з Австрії, Італії, Франції, Бельгії, Росії, Чехії, Польщі та інших. До речі, такі країни, як Польща та Бельгія, у фондах котрих є музейні експонати, що належали Німеччині до Другої світової війни, навіть не розглядають питання про їх повернення.

Нас, інтелігенцію світу, не дивує, що Президент Кучма, який уже пережив багато скандалів, додав до них ще один, розтринькуючи цей архів. Нас дивує те, що німецька сторона під впливом емоцій не звернула увагу на порушення не тільки українського закону, а й міжнародних домовленостей з цих питань і фактично скористалася ситуацією.

Високоповажний пане Бундесканцлере!

Сподіваюся, що Ви знайдете можливість глибше проаналізувати описану ситуацію і як керівник демократичної держави не братимете участі в беззаконному акті. Як сказав представник Австрії на репрезентації експонатів з цієї колекції у Києві 24 вересня 2001 року, “Україна є частиною європейського дому, і ми можемо бути спокійні за долю колекції”.

Українські вояки врятували цей архів і подарували його Україні, тому вона має і юридичне, і моральне право зберігати його для можливості користування науковцями всього світу.

З повагою
д-р Ярослав-Василь НОВИЦЬКИЙ,
директор Українського інституту
подолання пістряка.
Австрія, Відень, 22 листопада 2001 р.

Від редакції.

29 листопада, без зайвого галасу Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через Держкордон України передала “Архів Баха” представникам Німеччини — п. Отто Гаману з Берлінської Національної бібліотеки, де відтепер зберігатиметься архів, та п. Міхаелю Раутенбергу, директорові напівприватної Співочої академії в Берліні.

У Києві залишився мікрофільм згаданого архіву (страхова копія) на правах частини Національного архівного фонду України…

Чи має Німеччина моральне право приймати в дарунок врятовану українськими солдатами колекцію, яка на цілком законних підставах належить Національному архівному фонду України? Питання аж ніяк не риторичне.

На превеликий жаль, так звані цивілізовані держави світу дуже часто безпардонно використовують у власних егоїстичних цілях інші країни, де при владі перебувають випадкові люди. Чи ж випадково, приміром, вся енергетика Грузії була продана за 12 мільйонів доларів США так званим американським бізнесменам?

В Україні подібних прикладів — безліч. Одним з них є “щедрий” дарунок Леоніда Кучми частини збірки творів Й.С.Баха з колекції Центрального архіву-музея літератури та мистецтва в Києві Німеччині під час офіційного візиту до цієї держави 20 січня 2001 року.

Чи мав право це робити український президент? Питання також далеко не риторичне. З іншого боку, чи мав, скажімо, моральне право Герхард Шрьодер приймати такий “дарунок”?

Інтелігенція світу, українці в Україні та за її межами повинні, на нашу думку, вимагати повернення колекції в Україну (до речі, 25 листопада австрійське телебачення цій проблемі присвятило спеціальну передачу), бо за всіма юридичними і моральними кодексами світу винен не тільки той, хто віддає чи продає те, що йому особисто не належить, але й той, хто приймає чи купує.