“Раніше українська влада не дозволяла російським компаніям купувати контрольні пакети стратегічно важливих підприємств. Тепер у Києві до російської присутності ставляться прихильніше — вважає “Компанія”. Причини цього — у практичній площині: українській промисловості необхідні інвестиції, а державному бюджету — прибутки. МВФ і Світовий банк з кінця минулого року призупинили кредитування України: держава ледь уникнула дефолту за зовнішніми боргами. Загроза бюджетної кризи змусила уряд активізувати приватизацію ліквідних підприємств, у тому числі так званої групи “Г” — монополістів і стратегічно важливих підприємств”. Першими ластівками приходу російських олігархів стало придбання контрольних пакетів Миколаївського глиноземного і Лисичанського нафтопереробного заводу структурами “Сибірського алюмінію” та “Альфа-груп”, за якими стоять відповідно Олег Дерипаска і Михайло Фрідман. Обидва були присутні на липневій зустрічі Путіна з підприємцями, за списком учасників котрої тепер і ведеться новий олігархічний реєстр у Росії.

“Основними сферами докладання сил російського капіталу є нафтопереробна, хімічна і алюмінієва промисловість, ЗМІ, Інтернет”, — зауважує “Компанія”. Цікаво, що в деяких сегментах ринку російські компанії конкурують не з українськими або західними, а одна з одною, практично дзеркально відтворюючи звичайні для Росії конфлікти. Наприклад, НТВ володіє акціями українського каналу “1+1”, який конкурує з каналом “Інтер”, створеним за участю ГРТ.

Сферою роботи тільки російських компаній поступово стає український ринок нафти і нафтопродуктів, пише видання. У число лідерів ринку гуртових продажів нафтопродуктів упевнено ввійшло дочірнє підприємство “Альфа-груп” — “Альфа-Нафта”, яке до того ж володіє невеликим пакетом акцій НПЗ “Нафтохімік Прикарпаття”. “Альфа-Нафта” також управляє контрольними пакетами акцій низки українських обласних підприємств-постачальників нафтопродуктів.

Паралельно українську нафтопереробку й гуртовий ринок активно атакує інший учасник консорціуму “Альфа-груп” — Тюменська нафтова компанія. Неприхований інтерес ТНК проявила до ЛІНОСу, хімічного концерну “Оріана” і ринку гуртових продажів нафтопродуктів. Причому, головним конкурентом ТНК у всіх цих проектах є аж ніяк не українські компанії, а російський “ЛУКойл”.

Коли в червні ТНК дуже легко виграла конкурс на придбання ЛІНОСу, який хронічно провалювався протягом попередніх двох років, у Києві з’явились чутки, що Семен Кукес, керівник ТНК, знайшов спільну мову з прем’єр-міністром Віктором Ющенком і Віктором Пінчуком — близьким другом сім'ї президента України.

Прихід ТНК змусив “ЛУКойл” пожвавитися. Тривалий час “ЛУКойл” почував себе на українському ринку, мабуть, навіть самовпевнено. Вагіт Алєкперов мав можливість вирішувати свої проблеми під час особистого спілкування з президентом Кучмою, а за допомогою власного, дещо опозиційного до влади дециметрового телеканалу СТБ — брати участь у місцевому політичному житті. Вже у квітні 1999 року дочірня компанія “ЛУКойлу” — “ЛУК-Синтез Ойл Лімітед” виграла конкурс з продажу 52% акцій Одеського НПЗ. “ЛУКойл” мав постачати на НПЗ для переробки 2,4 млн. тонн нафти щорічно. Але менеджмент “ЛУКойлу” був стурбований не так переробкою і продажем нафтопродуктів в Україні, як їхнім транзитом у Європу.

На думку тих же скептиків, справи “ЛУКойлу” у Криму просуваються також не блискуче. Десь три роки тому “ЛУКойл” постраждав від зміни влади на півострові: інтереси компанії лобіював прем’єр-міністр Криму Анатолій Франчук, але його відправили у відставку. Спільну мову з нинішнім главою уряду Сергієм Куніциним компанія змогла знайти тільки цього року і зараз відновлює позиції.

Схоже, що український ринок нафтопродуктів у найближчому майбутньому буде розподілений між росіянами. Аналогічна ситуація складається й у нафтохімії. Зокрема, на Калуський нафтохімічний концерн “Оріана” претендують ТНК, “ЛУКойл” і англійський консорціум Livsli. Суми, котрі компанії готові інвестувати в “Оріану” (без урахування плати за придбання пакету), становлять приблизно $100 млн. Боротьба йде із незначною перевагою “ЛУКойлу”.

Після переговорів із прем'єр-міністром Ющенком та обіцяної президентом України Леонідом Кучмою підтримки, “ЛУКойл” вже встиг оголосити себе переможцем. Однак пропозиції інвесторів поки що не збігаються з вимогами уряду погасити заборгованість хімічного концерну — DM 212 млн. перед Баварським об'єднаним банком і 540 млн. гривень перед внутрішніми кредиторами. Також уряд зацікавлений у продажу всього комплексу підприємств “Оріана”, а інвестори хочуть купити тільки деякі його виробництва. Через ці розбіжності переговірний процес періодично заходить у глухий кут, тому, можливо, “ЛУКойл” поспішив із переможними реляціями.

Консорціум “Альфа-груп” працює в Україні не менш активно. Ще від листопада 1995 року тут спочатку функціонувала дочірня компанія “Альфа-Капитал” з однойменною назвою. На українському ринку “Альфа-Капитал” працює як представник російського консорціуму “Альфа-груп”, а також як самостійна компанія, що пропонує послуги у сфері приватизації, акціонування і роботи на фондовому ринку.

Очевидно, для підтримки приватизаційних проектів “Альфа-груп” один з підрозділів консорціуму, російський “Альфа-банк”, купив 76% акцій досить незначного Київінвестбанку, про що оголошено на прес-конференції 27 березня 2000 року. Продавцями виступили АТ “Українська фінансова група” і страхова компанія АСК “Остра-Київ”. Передбачалося, що до вересня Київінвестбанк перейменують у “Альфа-банк Україна”. Якщо Національний банк України (НБУ) не скасує цієї угоди, “Альфа-банк Україна” стане єдиним українським банком, який офіційно належатиме росіянам.

Придбання українських банків або їхніх пакетів нерезидентами України дуже ускладнене. Відповідно до українського закону про банки і банківську діяльність сумарна участь іноземного капіталу в статутних фондах українських банків не може перевищувати 35% сукупного банківського капіталу всієї системи. Слід відзначити, що НБУ ці процеси контролює досить пильно, регулярно перевіряючи звіти банків про їхніх засновників. У разі перевищення встановленої межі НБУ може скасувати угоду купівлі-продажу пакетів акцій та відібрати ліцензії. Нині присутність іноземного капіталу в банківській системі оцінюється у 17% від сукупного капіталу — з перевагою європейських і американських банків. Тому цікаво, чи утримається “Альфа-банк” у встановлених рамках. У зв’язку з цим розпочалися розмови про можливість меншого фінансового впливу “Альфа-капітал” на канал “Новий”, який досі був їх TV-проектом.

Зрозуміло, чому росіянам охоче готові віддати НПЗ і навіть забезпечення внутрішнього ринку нафтопродуктами. Адже можливості української переробки значно перевищують потреби країни у бензині, дизпаливі та мазуті. Саме тому існує реальна потреба включити українські НПЗ у загальну систему російського експорту нафти. Українці зневірились у можливості завантажити НПЗ сировиною самотужки. Для того, щоб остаточно не втрачати підприємства, Україна готова продати їх російським нафтовидобувачам.

У цьому випадку інтереси нашої країни і російських компаній в цілому збігаються. Тому очікується, що деякі з НПЗ, що залишилися, також запропонують російським компаніям: Кременчуцький НПЗ працює на нафті Татарстану; Херсонський НПЗ уже потрапив у поле інтересів “Казахойлу”, від імені якого підприємством управляє “Група Альянс”. Хоча за “Нафтохімік Прикарпаття” і НПЗ “Галичина” поряд із російськими намагаються боротися українські і західні компанії. Ймовірно, ті українські підприємства, що здатні інтегруватися в російські експортні потоки, буде врешті-решт продано саме російським компаніям. Яскравий приклад — МГЗ: після довгих перипетій завод виявився частиною вертикально інтегрованої компанії.

“Щоб здійснити в Україні будь-яку значиму угоду, необхідно мати величезну кількість зв’язків у державному апараті, парламенті і банківській системі, — радить “Компанія”. Причому характер цих зв’язків, продовжує газета, настільки самобутній, що часом збиває з пантелику до всього звичних російських бізнесменів, не кажучи вже про іноземців”. Другою важливою особливістю є невелика роль прав власності. В Україні ефективний не той, хто володіє активами, а той, хто володіє економічними схемами. У принципі економічна схема і є головним активом будь-якого бізнесмена, щоправда — не позначеним у його бухгалтерських документах. Схеми, дозволені для реалізації, продаються, передаються в спадщину, відвойовуються і забороняються”.

За матеріалами
htpp://www.pravda.com.ua
6 вересня 2000 р.