Бакай Ігор Михайлович, 1963 року народження. Має вищу освіту (закінчив Академію праці і соціальних відносин). За фахом — юрист. Народний депутат України. І. Бакай — член Ради партії “Демократичний Союз”.

Наприкінці 80-х років вирішив розпочати власну справу. Необхідні кошти заробив на лісозаготівлі в Якутії, де від 1989 року працював бригадиром, майстром дільниці. 1991 року повернувся до Львова, створив кооператив “Козацькі страви”, компанію “Велес”. 1993 року І. Бакай гуртує команду фахівців, які розробляють програму постачання туркменського газу в Україну в обмін на продукцію вітчизняних підприємств. Програму схвалив уряд, а для її виконання було утворено корпорацію “Республіка”. І. Бакай став її президентом. Проблеми законності діяльності корпорації “Республіка” були предметом багатьох депутатських запитів. Зокрема, колишній народний депутат України С.Хмара звертався до правоохоронних органів з проханням перевірити правомірність здійснення операцій з постачання туркменського газу в Україну. У 1995 році І. Бакай очолив координаційну раду АТ “Інтергаз”.

1996 року за ініціативою та під керівництвом І. Бакая група науковців і підприємців розробила концепцію організаційного об’єднання і прискорення розвитку українського нафтогазового комплексу. Восени 1997 року І. Бакай призначається першим заступником Держкомнафтогазпрому, а згодом, у 1998 році — головою правління НАК “Нафтогаз України”. Економічні можливості “Нафтогазу” активно використовувалися в період президентських виборів. Після обрання В.Ющенка прем’єр-міністром змінено правила гри на енергетичному ринку. В численних інтерв’ю ЗМІ Ю.Тимошенко вказувала на багатомільйонні збитки, яких завдав І.Бакай державі, займаючи посаду голови правління НАК “Нафтогаз України”. Крім того, вона стверджувала, що до призначення В.Ющенка главою українського уряду, “ділки”, причетні до розподілу блакитного палива, щомісячно клали у власну кишеню від 150 до 300мільйонів гривень.

На знак протесту щодо цих звинувачень І. Бакай публічно оголосив про свою відставку з посади глави цієї компанії. Деякі експерти припускають, що до його відставки, окрім “групи Ю.Тимошенко”, була причетна закордонна нафтова компанія “Шелл”. Вони також припускають, що І. Бакай може очолити СП, яке буде створене за участю НАК “Нафтогаз” і російської компанії “Ітера”.

“Усі багаті люди в Україні заробили свої капітали завдяки російському газу”, “35—40 народних депутатів прийшли в парламент лише завдяки цьому”.

З інтерв’ю І. Бакая “Независимой газете”

1996 року виборці Бориспільщини, а у 1998 році — жителі Бориспільського та ще трьох районів Київської області з містами Бориспіль і Переяслав-Хмельницький обрали І. Бакая народним депутатом України. За результатами проведення парламентських довиборів 25 червня 2000 року у в/о №64 (Житомирська обл.) знову обраний народним депутатом України. Член депутатської групи “Відродження регіонів”.

Після повернення І.Бакая до Верховної Ради України багато хто з експертів сьогодні говорить про практичну втрату ним статусу олігарха з огляду на серйозні фінансові проблеми. Серед аргументів на користь цієї версії і закриття його інформаційного проекту — газети “Регіон”, і відмова від фінансування ним газети “Сегодня”.

Волков Олександр Михайлович, 1948 року народження. Народний депутат України. Позаштатний радник Президента України. Закінчив Київський технологічний інститут, торгово-економічний факультет. Тривалий час працював у системі агропромислового комплексу. У 1989 році заснував і очолив виробничий кооператив “Декор”, у 1991 році — виробничо-комерційне підприємство “ВГВ” і ВО “ВАМ”. У 1992–1994 роках — президент телекомпанії “Гравіс” (м.Київ). Від липня 1994 року до вересня 1998 року працює на посаді помічника Президента України. Від вересня 1993 року до 1994 року — член Ради промисловців і підприємців при прем’єр-міністрові України. Від 1993 року — член правління УСПП. Від вересня 1998 року — заступник голови Координаційної ради з питань внутрішньої політики при Президентові України. Від лютого 1999 року — голова депутатської групи “Відродження регіонів”.

“Я не визначаю себе ні під яким номером. Мене повністю влаштовує прізвище Волков. Не відмічаю за собою ніякого зльоту, оскільки відомо, що за зльотом завжди настає падіння. Мені не потрібен був зліт, так що падіння — також не моє. У публічній же політиці я давно. У 93-му я працював з прем’єром Кучмою, з 94-го — з кандидатом в президенти і президентом Леонідом Кучмою...”.

О. Волков, народний депутат України

У червні 1999 року Верховна Рада України утворила Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин відкриття за кордоном валютних рахунків, використання та приховування на них валюти вищими посадовими особами — громадянами України. У депутатському запиті народних депутатів А. Єрмака і Г. Омельченка до Генпрокурора України М. Потебенька міститься, зокрема, прохання: “…порушити кримінальну справу щодо радника Президента України, народного депутата України Волкова Олександра Михайловича”, інкримінуючи йому “…незаконне відкриття за межами України валютних рахунків, незаконне використання та приховування на них валютної виручки”.

“Може, комусь не подобається моя парламентська активність? Я — не топ-модель, щоб всім подобатись. Я — народний депутат України Волков, з власними політичними переконаннями, які реалізовую, помітьте, тільки в рамках закону. Комусь це не подобається? Це їх проблема. Однак, я не заздрю тим, для кого Волков — це проблема. У житті таких людей, звичайно, “завжди є місце для подвигу”. Ось тільки порекомендую всім іншим бути як можна далі від цього “місця подвигу”.

О. Волков, народний депутат України

Як підстава для здійснення такого заходу щодо О. Волкова у депутатському поданні було вказано, що, використовуючи своє посадове становище, О. Волков без відповідної ліценції Нацбанку України протягом 1994–1997 рр. або особисто, або разом зі своєю дружиною А. Волковою та іншими громадянами України (з Ю. Назаренко, В. Ластовицьким) займався за межами України незаконною фінансово-комерційною діяльністю, засновував і реєстрував різноманітні комерційні структури, використовував особисті валютні рахунки, а також рахунки комерційних структур, у яких він був засновником. У зазначеному депутатському запиті наводяться, зокрема, такі факти: 24 січня 1995 року О. Волков зареєстрував на Британських островах Віржинія офшорну фірму “VOYAGER MARKETING ASSOCIATES LIMITED”, 14 квітня цього ж року відкрив для неї валютний рахунок у “GENERALE BANC” (Бельгія); 21 лютого 1996 року О. Волков відкрив для цієї фірми згрупований валютним рахунок у “KREDIETBANК” (м.Брюссель, Бельгія) у бельгійських франках і в американських доларах; 31 жовтня 1995 року О. Волков зареєстрував в Насау (Багамські острови) офшорну фірму “GROSVENOR CONSULTANCY SERVICES LIMITED” і у лютому 1996 року відкрив для неї згрупований валютний рахунок у “KREDIETBANK”. 3 листопада 1995 року О. Волков зареєстрував на Сейшельських островах офшорну фірму “GARRINGTON INVESTMENT COMPANY LIMITED” і у лютому 1996 року відкрив для цієї фірми згрупований валютний рахунок у тому ж брюссельському банку. 4 листопада 1996 року він зареєстрував на Сейшельських островах офшорну фірму “GLOBAL MARKETING CORPORATION”. У депутатському запиті наведені й інші факти аналогічної бізнесової активності О. Волкова за кордоном. Автори депутатського запиту твердять про існування ділових зв’язків О. Волкова з фірмою “PAREX BANK” (м. Рига, Латвія) та “BANK OF NEW YORK”, у якому був зареєстрований валютний рахунок фірми “SAVECO TRUST”, з кримінальною групою “Сейлем”, яка активно лобіювала інтереси російської нафтової компанії “ЛУКойл” на українському ринку .

У березні 1999 року судові органи Бельгії заарештували усі особисті рахунки О. Волкова, а також рахунки очолюваних ним фірм, які розміщені у бельгійських банках. 20 січня 2000 року впливова британська газета “Financial Times” з посиланням на дипломатичні джерела повідомила, що США запропонували Президентові України Л. Кучмі унеможливити вплив на процес прийняття політичних рішень трьох чоловік, котрі брали участь у фінансуванні його передвиборної кампанії, зокрема, О. Волкова.

У серпні 2000 року О. Волкова обрано віце-президентом Федерації футболу України. Серед інформаційних ресурсів: телекомпанія “Гравіс”, інформагентство “Медіа-простір”. Вважається, що О.Волков також впливає на телекомпанії “УТ-1” та “1+1”.

Деркач Андрій Леонідович, 1967 року народження. Закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ, Академію Міністерства безпеки РФ. За фахом — юрист-правознавець. Народний депутат України. Член Комітету Верховної Ради з питань бюджету, один з керівників парламентської фракції “Трудова Україна” У 1993–1994 рр. — співробітник управління СБУ у Дніпропетровській області, заступник директора асоціації “Придніпров’я”. Від 1994 до 1997 року — заступник керівника контрольної служби Президента України, консультант Президента України з зовнішньоекономічних питань. У 1997–1998 роках — перший помічник прем’єр-міністра України. Керівник громадської ради Всеукраїнського об’єднання “Центр”.

Фракція “Трудова Україна”, до якої входить А. Деркач, вважається однією з найвпливовіших в українському парламенті. До фракції входить чимало “бізнесових депутатів”. Аналітики вважають, що політико-бізнесова група А. Деркача — І. Шарова– С.Тигипка відіграватиме не останню роль на наступних президентських виборах. Зокрема, від її позиції значною мірою залежатиме доля нинішнього уряду В. Ющенка. Впливає на телерадіокомпанію “Ера”, тижневик “Кіевский телеграфъ”, низку інших видань.

Пінчук Віктор Михайлович, 1960 року народження. За фахом — інженер-металург. Народний депутат України. Екс-президент науково-інвестиційної групи “Інтерпайп”, колишній глава фірми “Труботрейд”. Один з ініціаторів створення депутатської групи “Трудова Україна”.

Контролює телеканал ICTV. Має безпосередній стосунок до функціонування газети “Факты и комментарии”.

Вважається, що під час першої хвилі приватизації команда В. Пінчука скупила акції Новомосковського, Нижньодніпровського, Дніпропетровського та інших трубних заводів. За висловленням ряду оглядачів українських ЗМІ, “радник Президента України, газотрейдер В. Пінчук розбагатів саме на завищеній ціні газу, який надходить з Росії до України”. Вони ж стверджують, що він контролює державне підприємство “Укрспецфін”, яке є монополістом у сфері роботи з державними цінними паперами і бюджетними заліковими схемами .

В офіційному запиті народних депутатів О. Жира і А. Єрмака на ім’я Генпрокурора України щодо “перевірки інформації про відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валютної виручки народним депутатом, радником Президента України Віктором Пінчуком”, зокрема, зазначається, що протягом останніх двох років група “Інтерпайп”, президентом якої до обрання народним депутатом був В. Пінчук (він і надалі залишається власником 65% акцій цієї компанії), приховувала валютну виручку на закордонних рахунках. У запиті цих депутатів подається перелік структур, що входять до групи “Інтерпайп” — це ТОВ “Байп К Лтд”, фірма “Труботрейд”, банк “Кредит Дніпро”, ТОВ із залученням іноземних інвестицій “Екіна”, “Белінтерпайп”, “Траншмассервіс” — дочірня фірма компаній “Бінако”, “Логоімпекс” (зареєстрована на Кіпрі), фірма “Ліндсель Інтерпрайсес Лтд”. Як зазначається у запиті, ці фірми здійснювали операції за розрахунками за постачання електроенергії і природного газу для окремих підприємств Дніпропетровської, Сумської, Луганської і Донецької областей. У запиті подаються й закордонні рахунки В. Пінчука, відкриті ним у “Bank of Boston”, “Bank of New York” і “Турбо Траст”, на яких “були акумульовані величезні валютні кошти, отримані за продаж стальних труб в країни Європейського співтовариства.

На думку фахівців, В. Пінчук належить до тих представників української бізнес-еліти, які перебувають нині на вершині ділової активності, продовжує розбудовувати свою “інформаційну імперію”, поширювати вплив на економічні процеси в Україні. 5 членів із 8 в новій Національній Раді по телебаченню та радіомовленню є представниками його групи впливу.

Рабінович Вадим Зиновійович, 1953 року народження. За фахом — інженер-будівельник автомобільних доріг. Працював геодезистом, майстром будівельного управління. Голова Всеукраїнського єврейського конгресу (ВЄК) з моменту його створення — від квітня 1997 року. Президент Торгово-промислової палати “Україна–Ізраїль”. Президент компанії “Rico Capital Group”– багатогалузевого холдингу, до якого входить понад двадцять міжнародних компаній. Найпотужнішими учасниками холдингу є компанії “Ostex” (Швейцарія), “Magnum Investmen Consalting” (США), “Dorgap Finance”, “Xaltor Enterprise”, “Віра — Moda”, “First International Insurance Group”, “Prestіge Card” (США), “Dor Phoebus” (Ізраїль) та інші структури. За припущенням оглядачів ЗМІ, В. Рабінович протягом певного часу мав безпосередній стосунок до укладення практично усіх великих контрактів в Україні, у т.ч.– і до компанії “Бласко”, мав також активні ділові стосунки з фірмою “Нордекс”.

24 червня 1999 року СБУ на п’ять років заборонила В. Рабіновичу в’їзд на територію України у зв’язку з відомостями про його причетність “до діяльності, що завдає значних збитків українській економіці, та в інтересах безпеки України”.

Наприкінці 90-х років прізвище В. Рабіновича постійно перебувало у верхній частині будь-якого рейтингу впливовості українських політиків. На минулих парламентських виборах структури, які контролював Рабінович, фінансово та інформаційно підтримували Партію зелених України. Як охарактеризував свої стосунки з В. Рабіновичем голова ПЗУ В.Кононов, після проведення парламентських виборів “ми розійшлися як партнери, задоволені один одним”. Простежується й переплетення у недалекому минулому інтересів цього олігарха з деякими іншими політичними структурами України. Так, В.Чорновіл свого часу заявив, що В. Рабінович не є противником НРУ, що підконтрольна йому телестудія “1+1”, яка працювала на “зелених”, надала його партії істотні знижки для реклами роликів Руху в період виборчої кампанії 1998 року. За словами ж самого В.Рабіновича, під час передвиборної кампанії 1998року, ВЄК активно працював для підвищеня електоральної активності громадян, не підтримуючи жодного з кандидатів”.

У 1998 році В. Рабінович та його партнери впливали на низку українських ЗМІ: газети “Деловая неделя”, “Столичные новости”, “Аргументы и факты — Украина”, контролювали певний період роботу телерадіокомпанії “Студія 1+1”, придбали контрольний пакет акцій радіокомпанії United Group (радіо “Супер Нова”).

Нині політико-бізнесова група, очолювана В. Рабіновичем, дещо втратила вплив на політико-економічні процеси в Україні, а також на ринку mass-media. Можна припустити, що В. Рабінович сьогодні надає перевагу веденню свого бізнесу за межами України, зокрема в Ізраїлі, США.

Суркіс Григорій Михайлович, 1949 року народження. 1972 року закінчив Київський технологічний інститут. За фахом — інженер-механік. Один з лідерів Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Народний депутат України.

Історія бізнесової діяльності Г.Суркіса починається наприкінці 80 — на початку 90 рр., коли були засновані такі фірми, як “Берлі менеджмент” і “Ньюпорт менеджмент” (зареєстрована на Британських Віргінських островах), багатопрофільний концерн АТ “Національний інвестиційний фонд “Омета ХХI століття” (“Омета-траст”, “Омета-інвест”, “Омета-прайват”). Серед засновників фігурує міжнародна адвокатська компанія “Бі-Ай-Ем”. Засновниками цієї адвокатської компанії стала адвокатська контора “Бен-Исраель и К0” і сім фізичних осіб — Г. Суркіс, В. Медведчук, І. Суркіс, В. Згурський, Ю. Карпенко, Б. Губський, Ю. Лях. 1994 року за участю цієї “сімки” засновників “Омета ХХI століття” і фірми “Ньюпорт менеджмент” створено ЗАТ “Промислово-фінансовий концерн “Славутич”, який був зареєстрований на Британських островах Віргінія (на той час Г. Суркіс займав посаду радника Президента України Л. Кравчука з економічних питань). Діяльність концерну була зосереджена на постачанні енергоресурсів, обробці нафтопродуктів, торгівлі зерном, цукром, металами тощо. З часом зареєстровано “Славутич-Нафта”, “Славутич-Агро”, ЗАТ “Український газовий комплекс”. Під впливом політико-бізнесової групи Г. Суркіса функціонувала Українська міжбанківська валютна біржа.

Г.Суркіс і його колеги по бізнесу контролюють ЗАТ ФК “Динамо”, ТОВ з іноземними інвестиціями “Динамо-Атлантик”, також він є президентом Федерації футболу України.

“Я ще раз підкреслюю, в команді нового президента (ФФУ) актуальне питання наступності. Наступності не за блатом чи такої, що пов’язана з підтримкою Суркіса тим чи іншим віце-президентом… Наголошую, людина не матиме місця під сонцем, якщо не хоче наполегливо працювати… Не хочу, щоб наша робота приховувалася за сімома замками. Вона мусить бути гласною”.

Г. Суркіс, народний депутат України

У 1996 році Г. М. Суркіс вступає до лав СДПУ(о). У цьому ж році Г. Суркіс стає “Людиною року в номінації “Бізнесмен”, а наступного року він удостоюється почесного титулу “Меценат року”.

На думку оглядачів ЗМІ, завдяки політичній діяльності Г.Суркісу вдалося налагодити діяльність концерну “Славутич”, яка вже було почала затухати після проведення президентських виборів 1994 року у зв’язку із здійсненням перевірок торгово-фінансових операцій концерну з боку податківців.

У другій половині 90-х політико-бізнесову групу, до якої входив Г.Суркіс, характеризує активізація діяльності на ринку електроенергетики. Восени 1998 року, згідно з розпорядженням на той час прем’єр-міністра України В. Пустовойтенка, ЗАТ “Український кредитний банк” (одним з акціонерів якого є Г. Суркіс) було передано держпакети акцій (25%) регіональних електророзподільчих компаній (обленерго) Кіровоградської, Тернопільської і Херсонської областей. На початку 1999 року група вже контролювала практично усі енергетичні підприємства Західної України, Чернігівської та Сумської областей. За оприлюдненими у ЗМІ даними, Г.Суркіс і його команда контролювала 58% акцій Сумиобленерго, 59% Прикарпатобленерго, 51% Чернігівобленерго, а також володіла контрольними пакетами акцій регіональних енергетичних компаній Херсонської, Полтавської, Львівської, Тернопільської та Кіровоградської областей; водночас спостерігається посилення бізнесового інтересу цієї групи до Київського, Запорізького та Дніпропетровського обленерго, а також до Запорізької АЕС. Ця група не залишає поза своєю увагою й інші стратегічні об’єкти: морські порти Миколаєва, Одеси, Херсона. За посередництвом Українського кредитного банку Г. Суркіс контролює Запорізький завод феросплавів (пакет державних акцій заводу передано в розпорядження керівництву банку), комбінат “Дніпроспецсталь”.

За повідомленням українських ЗМІ, під контролем структур “групи Г.Суркіса” перебуває більшість нафтопереробних заводів, значна частина підприємств харчової і целюлозно-паперової промисловості. “Сімка” (у складі зазначених осіб) практично цілком прибрала до рук випуск картонажної тари, а тому може ефективно впливати на виробників спиртних напоїв і харчових товарів. Деякі оглядачі ЗМІ пов’язують підвищення цін на хліб з масованим вивезенням зерна за межі України комерційними структурами цієї групи.

На думку оглядачів ЗМІ, політико-бізнесова група Г.Суркіса — В. Медведчука, яка входить до “трійки” основних груп впливу, сьогодні замовляє “політичну та економічну погоду” в Україні.