Поясню одразу: я не про міфічну сталінську дату. Адже відомо, Акт про капітуляцію німецьких збройних сил начальник оперативного командування вермахту Альфред Йодль підписав о 03.41 7 травня 1945 року. А ще Акт підписали представники командування збройних сил країн-переможниць, серед них і радянський генерал-майор Іван Суслопаров. Церемонія відбулася в Головному штабі союзницьких експедиційних військ у французькому Реймсі.

Це роздратувало Сталіна. Він не визнав підписаний документ, і на його вимогу Акт підписали ще раз, пізно ввечері 8 травня в передмісті Берліна. Акт набував чинності негайно після підписання, але через різницю в часі в СРСР було вже 9 травня. Звідси й не така, як у людей, дата.

Але я про інше 9 травня. На початку травня 1920 року спільними зусиллями сьомої кавалерійської бригади й першої піхотної дивізії Війська польського та шостої січової стрілецької дивізії полковника УНР Марка Безручка столицю України було звільнено від російських більшовицьких загарбників. А 9 травня на Хрещатику відбувся парад переможців.

Київ. 9 травня 1920 року. Спільний польсько-український військовий парад. Його прийняли генерал Едвард Шмігли-Ридз, командувач 3-ї армії, та полковник Марко Безручко, командир 6-ї української дивізії.

Цього року ми спільно з польськими партнерами могли б відзначити 105-у річницю тієї події. Не обов’язково парадом, можливо, в інший спосіб – конференцією, публікаціями в ЗМІ, випуском пам’ятної марки чи монети – але відзначити.

І тут пригадую один давній епізод. 1 квітня 2007 року я звільнився з дипломатичної служби, але якийсь час мене ще запрошували на різні засідання. І десь у вересні потрапив на міжвідомчу нараду з приводу наступного відзначення 300-річчя Полтавської битви. В залі представники різних міністерств і відомств, київської та полтавської обласної адміністрацій. Пам’ятаю, представник Полтавщини довго дякував росіянам за якісь прокладені комунікації. Моя ж думка була гранично простою: ніяких святкувань, оголосити в день 300-річчя битви жалобу і, можливо, провести спільно зі шведами наукову конференцію. А ще через якийсь час написав і надрукував вірш, ось його початок: «Гріх бути полем для чужої гри,//Іти чужим царям у постаменти://Оголосіть жалобу, Президенте,//Й скажіть, щоб приспустили прапори...»

Не оголосили, не приспустили... Натомість з’явився президентський указ № 955/2007, який, зокрема, передбачав:

• організацію та проведення заходів до 300-х роковин Батуринської трагедії;
• організацію та проведення заходів до 300-х роковин зруйнування у 1709 році Запорозької Січі;
• організацію та проведення заходів до 300-річчя Полтавської битви.

В одному указі йшлося про три трагічні події української історії. Згубна тенденція, тому що покоління звитяжців виховують на перемогах. На таких подіях, як Конотопська битва, річниці якої повинні відзначатися в Україні як державне свято. І, мабуть, як 9 травня 1920 року. Адже ворог той самий, і тоді він був переможений.

Сергій Борщевський,
дипломат, письменник,
експерт Центру дослідження росії