Для когось поява майже 900-сторінкової праці Олега Романчука стала несподіванкою.

Але для тих, хто спостерігав за роботою одного з найкращих українських публіцистів, цілком зрозуміла поява книги «У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011)» саме зараз, коли безпрецедентний наступ на саму «українськість» став найсильнішим викликом нації за часів створення держави. Якщо енергетичну кризу витримати можна, оборонну слабкість можна пережити, то іспит мовою може розчинити зерна української ідеї зсередини. Саме культурному аспектові загартування нації переважно присвячена праця Романчука. Спеціалістами вона може класифікуватися і як відповідь на інформаційні війни проти України.

Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету у національній безпеці. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу в книжці О. Романчука. «Держдума дала старт психологічній війні, ескалації напруженості між Україною та Росією», – такою цитатою Костянтина Грищенка, на той момент заступника міністра закордонних справ, розпочинає автор книги главу «Україна – Росія: «холодна» війна чи закулісні ігрища?». Як ця глава, так і інші рясніє цитатами, з яких видно не тільки напруження у відносинах, а й системне протистояння. Наприклад, у главі про «стратегічне партнерство» слушно згадується генерал Олександр Скіпальський, один з фундаторів Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який ще в 1997 році зазначив: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна». Пізніше, у 2008 році пан Скіпальський зауважив: «...Є такий термін: «нелегальна розвідка». Нелегали, іноземці приїздять в Україну, легалізуються, видають себе за українців, з незрозумілою легкістю тут освоюються, користуючись тим, що їх ніхто тут не перевіряє».

Докладніше – на сайті «Буквоїд»