1. Стався прецедент. Із запізненням на 25 років, але стався. Цей прецедент розпечатав ворота, які ретельно трималися запечатаними всі ці 25 років, – ворота в обговорення катастрофічного і суперзагроженого стану державної мови, єдиної, до речі. Я хочу, аби мій прецедент спонукав усю країну ще раз жахнутися від масштабів навіть не русифікації, а шовіністичної дискримінації української мови та українськомовних. Також – відкритої зневаги, зневаги напоказ. Дискусія почалася. Ми відкладали цю непросту розмову 25 років. Тепер її вже не згорнути.

2. Я чудово розумію кіпіш російськомовних. Уперше за 25 років вони відчули колючий дискомфорт. Як це так? Хто посмів? Я звертаюся до російськомовних українців із благання почути мене. Всі ці 25 років ви жили в шикарному, ідеальному мовному комфорті. Ви мали море своєї преси недержавною мовою, свого ТБ, свого шоу-бізнесу, свого книгодрукування і невичерпний простір застосування своєї мови від самого низу до самого верху. Всі ці 25 років у вас все було «очень даже хорошо». Але ваш мовний комфорт базувався на моєму дискомфорті, на дискомфорті мільйонів українськомовних українців, які у своїй власній країні є мовно дискримінованими і мусять терпіти засилля вашої мови, недержавної. Звісно, ви нічого міняти не хочете. Я б теж не хотів, мабуть. Але мій прецедент поставив перед вами дзеркало. Ну що, приємно? Приємно відчувати дискомфорт? Ось такий дискомфорт відчувають українськомовні українці вже чверть століття. Через вас. Через вашу пиху. Так далі бути не може. І вже не буде.

3. Ці слова будуть використані проти мене, але я це скажу. Запорукою війни в Україні є російськомовні люди, які вперто ігнорують концепт єдиної державної мови. Прошу спокійно мене вислухати. Ви, принципово одномовні російськомовні люди, можете бути чудовими людьми, здавати гроші на армію, ваші сини можуть служити в лавах ЗСУ – але ви, самі того не розуміючи, є запорукою війни. Тому що ви, носії російської мови, що ігнорують українську, маркуєте мою країну як країну «руского міра». Ваша мова є мовою не лише Пушкіна, а й Путіна. Ваша мова є мовою не лише Достоєвського, а й лугандонського найманця. Ваша мова є мовою не лише Цвєтаєвої, а й патріарха Кирила. Ваша мова робить мою країну країною «руского міра». Свист куль і канонада «Градів» звучить вашою мовою. Це ваша і наша трагедія. Ви ніколи цього не визнаєте. Але хтось мусить вам це сказати. Благаю вас, подумайте над цим.

4. Переходьте на українську. Через 25 років, може, настав час не спроквола, а в повен голос сказати: кожен громадянин повинен знати державну мову і нею послуговуватися. Якщо ні – ти неповносправний громадянин. Так є в усьому світі. Принципове ігнорування державної мови повинно піти в минуле. Досить уже. Мова йде про публічне (не побутове) застосування мови. Дорогі мої, ви мусите знати державну. Це не є питанням «хочу чи не хочу» – це питання обов’язку.

5. Звісно, завтра цього не станеться, бо 25 років ми симулювали державотворчість. Я з розумінням ставлюся до людей, яким важко говорити українською публічно в повному обсязі. У моєму ефірі російською спілкувалися Семен Глузман, Мустафа Джемілєв, Сергій Лойко, Юрій Касьянов тощо. Моя повага до них аніскільки не меншає, і моя програма відкрита для них. Але звертаюся до всіх моральних авторитетів із середовища російськомовних: якщо вам важко освоїти державну мову, то на правах морального авторитета заохочуйте робити це молодше покоління, заохочуйте ваше коло знайомих та прихильників. Вони вас послухають. Будь ласка.

6. Вперше в історії українського ТБ гостро постало питання: що робити з людиною, яка вільно володіє державною мовою, але демонстративно відмовляється нею говорити. Це не питання «не можу» – це свідома позиція «не хочу». Я зробив те, що відчув у той момент. Вам залишаю простір для ваших фантазій, що зробили б ви.

7. Я був готовий, що мене засудять більшість моїх колег із центральних телеканалів. Вони вже давно погодилися на цілеспрямовану русифікацію і не здатні чинити контрсистемно. А уявіть собі, якби на кожному каналі знайшлося бодай про одному сміливцеві, який попросить гостя, що володіє українською, перейти на неї? Побачите – за короткий час мовна реальність одразу зміниться. Потрібен лише вчинок, всього-навсього вчинок. Колеги, це не я вас прошу – вас просить мова, яку 300 років забороняли, викорінювали і знищували. Потрібен всього лише вчинок. Прецедент потребує продовження.

8. Я дуже хотів би, аби мій прецедент пробудив українськомовну спільноту. Ми – апріорі маємо рацію. За нами – постулат про єдину державну мову. Я прошу вас – не мовчіть. Дійте. Обурюйтеся. Вимагайте. Просувайте українську мову кожен на своєму місці. Інакшого шляху немає. Трошки самоповаги – і повірте, створимо країну, де кожен громадянин буде змушений перейти на державну мову за першого ж контакту з її носієм. Нехай це прозвучить як прямий заклик.

9. На цілій планеті Землі в нас немає іншого клаптика, де наша мова може жити повнокровно. Російська мова має свою державу, яка береже мову й захищає, – називається вона Росія. В української мови теж є така держава – називається Україна. Іншої в нас немає й не буде. Так, ми мусимо зараз надолужувати згаяне. Так, ми мусимо конкурувати, починаючи навіть не з нуля, а з мінуса. Але в нас немає іншого виходу – крім як утверджувати свою мову в своїй державі. Заради тих 25 згаяних років.

10. Я приголомшений такою кількістю людей, які висловлюють мені слова підтримки та вдячності. Фізично всім відповісти не можу, тому дякую тут. Усі ці тонни бруду й обзивань нічого не важать супроти головного результату – прецедент відбувся. Хай навіть із запізненням на 25 років. Дамбу прорвало.

https://uainfo.org/
25.07.2017