Дехто має ілюзії, що світогляд «ватніків» сформувався, коли російське телебачення відкрило інформаційний фронт проти Євромайдану, взимку 2014-го. Але насправді ситуація водночас і краща, і гірша. Хороша новина в тому, що сила впливу російського телебачення велика, але переоцінена. Кісєльов – не маг, і кількома фразами людину не «зазомбувати». Але погана новина в тому, що успіху кремлівської пропаганди передувала масштабна підготовча робота, що велася в Україні фактично від початку незалежності.

У світогляді «ватніка» неважко виявити кілька фундаментальних рис. Передусім це ворожість – «ватнік» живе ніби в оточеній фортеці. Виглянеш у бійницю, а там страшне: піндоси, гєйропа, сіонські мудреці, ляхи, фашисти, негри, ліберасти, католики, жидомасони і жидобандери... Тут змішалася ментальна спадщина Великої Вітчизняної і Холодної війни, російський великодержавний шовінізм, побутова ксенофобія та сучасні забобони. Віра в те, що навколо вороги, робить «ватніків» схильними до теорії змов і конспірології. Люди, які вірять в існування плану Даллеса, повірять і в те, що трупи у малайзійський «Боїнг» заздалегідь підкинули західні спецслужби.

Сміх сміхом, але захоплені батальйоном «Айдар» терористи боялися, що їх продадуть на органи, і не хотіли купатися, бо в душі їх буцімто заллють сірчаною кислотою. Переконати «ватніка» в тому, що Нацгвардія не розпинає дітей і не продає полонених в секс-рабство, неможливо: якщо вже вірить, то вірить. Його ментальність загерметизована переконанням, що навколо вороги, а вороги, звісно ж, правди не скажуть. А отже, довкола брехня, брехня, брехня. «Население в Славянске заменили актерами хунты, специально чтобы скрыть факт его истребления», – викриває злочини «укропів» Олександр Дугін.

«Ватнікі» вважають себе вибраною спільнотою, що має особливий шлях. Тут тобі і Третій Рим, і Червона Імперія, і путінська «суверенна демократія», і Свята євразійська Русь. Зрештою, ідея про те, що Донбас годує всю Україну, – з тієї ж опери. «Ватникі» приміряють на себе будь-який концепт, аби відчувати себе тими, кого «аршином общим не измерить». А коли вже вони вибрані, то і вороги у них неабиякі. Якщо хтось вважає себе святим Георгієм, то боротися він буде щонайменш з драконом. Приміром, зараз сепаратистські інформаційні ресурси сповіщають, що загін Безлєра знищив... роту єзуїтів, за якими, звісно, стоїть сам Папа Римський.

Водночас дається взнаки еклектичність «ватної» ідентичності. У лавах «новоросів» спокійно співіснують комуністи й монархісти, російські нацисти та безідейна босота. Відсутність ідейної спільності компенсується гіпертрофованим відчуттям зовнішньої загрози. Та й нижчі прошарки населення, на які спирається сепаратизм, ідеями не надто переймаються. Їм байдуже, якою саме буде ідеологічна формула Новоросії – аби туди вписувалася змінна їхнього незадоволення життям. Тож «ватніку» все одно, за що клясти Україну: за фашизм, космополітизм, євроінтеграцію, неправославність, мову, Бандеру, розвал СРСР чи зраду слов’янського братерства.

Босяцький чинник також не варто недооцінювати. Для суспільних низів кримінал – чи не єдиний дієвий соціальний ліфт. Тому у «ватніків» повсюдно проглядає бажання «класового» реваншу через антисоціальні і протизаконні дії. А «развєсті лоха» можна по-різному: і з ножем у темному провулку, і з автоматом на блокпості. Тільки в мирні часи можна хіба що мобілку «віджати», а тепер – і авто, і бізнес, і нерухомість. Порушення закону як таке для «ватніка» – штука цілком нормальна, бо жити треба не за законами, а « по правді». Згадайте блатні пісні, де злі прокурори ламають життя хорошим хлопцям, які винуваті лише в тому, що йшли за покликом душі (крали, вбивали etc). Так само сепаратисти захопили збройним шляхом владу і незаконно проголосили республіки, а потім скаржаться на уряд, який розпочинає АТО.

Отже, мислення «ватніка» маніхейське і конспірологічне. Хисткі і не надто зв’язні ідеологічні конструкції тримаються вкупі почуттям образи і ворожістю до довколишнього світу. Додайте до цього правовий нігілізм – і отримаєте «ватніка». Ці риси мислення культивував у наших співвітчизників не лише Кісєльов, а й масова культура – принаймні у межах її зросійщеного сегменту.

Так, порівняно нещодавно російський гуморист Задорнов закликав накрити Україну артилерійським вогнем. Але ретранслювати кремлівські меседжі Задорнов почав не вчора, а ще з початку 1990-х. У більшості його сатиричних монологів раз по раз повторюються ключові ідеї про слов’янське братерство, про виключність росіян і їхню вищість над Заходом, про неспроможність пострадянських незалежних республік – України, Грузії і т.д. Пропагандистська робота велася над багатомільйонною аудиторією – зокрема й у нас. І Задорнов – лише поодинокий солдат інформаційної війни проти України.

А кіно? А література? Антиукраїнське кіно російського виробництва не сходило з наших екранів з перших днів незалежності. Лише недавно ми наважилися заборонити кілька таких стрічок. Українські книгарні (особливо на Сході) і досі завалені тоннами пропагандистської макулатури. Так, творів Бузини у пристойних книгарнях не знайдеш. Але опуси російського фашиста Калашнікова продають навіть на вокзалах: «Независимая Украина: крах проекта», «Сверхчеловек говорит по-русски», «Вперед, в СССР-2!» Схожа політична порнографія займає величезний сегмент книжкового ринку.

До честі нашої шановної інтелігенції, вона час до часу ремствує з приводу засилля кримінального контенту в медіа. Але це не більше, ніж волання у пустелі. Радіо «Шансон» можна почути навіть у галицьких таксі, виконавці блатних пісень безперешкодно гастролюють по Україні, а в книгарнях повно книжок про «воровскую жизнь». Про ТБ стидно і згадувати – російська кіноіндустрія постійно постачає нам «шедеври» кримінальної агітації («Бумєр», «Брігада», etc). Цей непотріб також зіграв свою роль у підготовці «ватного» заколоту.

Також наші спецслужби прохлопали діяльність підривних організацій, які цілеспрямовано культивують і організують «вату», чекаючи потрібної миті. Так, догналіти перебувають у фокусі суспільної уваги. Але про ЄСМ ми заговорили лише після того, як вони спиляли тризуба на Говерлі. Не дивно, що коли почалася війна, виявилося, що Схід давно і ґрунтовно інфільтрований мережею відповідних організацій, рухів і гуртків. Наприклад, більшість із нас і гадки не мала про секту КОБівців («Концепция общественной безопасности»), що діє на пострадянському просторі. А коли терористи захопили телевежу у Слов’янську, то першим ділом запустили в ефір КОБівську пропаганду. Прохлопали, що ще скажеш...

Не особливо переймаючись обороною суверенітету, Україна дозволила зовнішнім силам систематично «обробляти» наше суспільство. Передусім впливу піддалися найбільш соціально та інформаційно незахищені верстви населення – низи східних регіонів. Їм прищепили віру в могутність Росії і неприязнь до України, почуття інакшості й упослідженості. У кризові моменти в Кремлі просто піддавали газу, і пропаганда набирала обертів, дестабілізуючи українське суспільство. Так було у 2004-му, так є у 2014-му – відмінність лише в тому, що зараз «вату» мобілізували по-максимуму. Не варто обманюватися тим, що мова йде не про імпортовані з РФ «Гради», а про книжки, пісні, кінофільми та інші «невинні» речі. Ментальні диверсії бувають страшніші за військові, а тероризм завжди починається у головах.

Зрозуміло, що «ватний» заколот зазнає поразки. Але якщо не перекрити потік російської пропаганди, «вата» буде і надалі відтворюватися. Аби цього не сталося, президентові й уряду доведеться вжити радикальних і непопулярних заходів. Заборони та цензура не дуже добре узгоджуються з ідеалами демократії і відкритого суспільства. Однак суть історичного моменту в тому, що лише так ми можемо захистити зародки нашої демократії і плюралізму. Допоки наш інформаційний простір буде інфікований «ватою», проти Євромайдану завжди вставатиме Антимайдан – хоч в особі «тітушок», хоч в особі «ополчєнців».