Позицію (громадянську пасивність) пана Палівця, на жаль, нині поділяє більшість наших співвітчизників. Пояснення просте. Українці виснажені невизначеністю, втомлені психологічно від неможливості побачити якусь привабливу перспективу для себе, своєї сім’ї, держави. За свідченням відомого соціолога, доктора економічних наук Юрія Саєнка, для близько 3/4 громадян України не існує майбутнього. Перед майбутнім залишається тільки страх — страх перед проблемою працевлаштування, заробітку, пенсійного забезпечення, лікування, житла тощо. Цей страх міцно осідає у підсвідомості, створює психологічну ситуацію безглуздості планування майбутнього, що й призводить до соціальної апатії з усіма наслідками.

Юрій Саєнко з жалем констатує: «Управлінська система не очистилася від совєцької номенклатури. Ба більше. Вона разом із криміналом, олігархами швидко звила корупційне кубло, в якому зухвало нехтують національними інтересами України. Та щo страшніше. Це кубло перемелює свіжі молоді сили, які там швидко перероджуються. Навіть Майдан не змінив ситуацію. Країна від однієї невизначеності переходить в іншу. Не розв’язавши проблем минулого, попадаємо в ситуації, які ще більше переобтяжують нас минулим. А часу для розв’язання проблем стратегічного майбутнього залишається все менше і менше. Живемо в стані архаїчного часу. Перехід у стан перспективного часу, коли сучасне спрямоване в майбутнє, відсувається від нас. Як горизонт, віддаляється».

Серед українських громадян оптимістичні настрої домінували впродовж 2005 року й у перші місяці 2006-го. Але лютому-березні 2006 року почали з’являтися симптоми песимізму щодо перспектив розвитку економіки країни. Насамперед на сході України. Принаймні так засвідчили результати досліджень компанії GFK Ukraine.

Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі. Таке враження, що живемо в квазідержаві. Суспільство почувається в пастці. Панує стан невизначеності. Інерція патерналізму, совєтськості — колосальна. Ресурсів і бажань Заходу замало, аби штучно підтягнути наших громадян до розуміння цінностей західних демократій. Стосунки між громадянами значною мірою ґрунтуються на підлості, аморальності й корупції, про засилля котрої не писав хіба що лінивий. Народ став заручником амбіцій політиків, які породили невизначеність у роботі українського парламенту, ГПУ, МВС, прокурорів і прокуратур, судів і суддів, ЦВК…

Опитування громадян, які проводила в червні 2007 року маркетингова компанія TNS-Україна, показало, що українці не довіряють прокуратурі (59% опитаних), понад 53% не довіряє судам, 51% не має довіри до Верховної Ради. Чи не тому серед громадян переважає депресивний стан?

На думку директора Інституту серцево-судинної хірургії АМН України, академіка Геннадія Книшова, нестабільність політико-економічної ситуації породжує в людей невпевненість у своєму майбутньому, тривогу за долю дітей і близьких. «Ще ніколи черга на операції на серці не сягала таких розмірів — до 2009 року. І це при тому, що кількість операцій останнім часом зросла майже вдвічі — до 5000 на рік», — говорить учений, який вважає за необхідне «шукати причини не в медичній, а в соціальній сфері».

У серпні 2006 року спеціалісти Департаменту стресових ситуацій Всесвітнього центру охорони здоров’я зафіксували різке зростання психічних розладів, різноманітних виявів психозу, післястресових ускладнень. Одна з причин депресивного стану хворих — хвилювання за долю України. Так засвідчують лікарі-психіатри.

Політики полюбляють наголошувати, що Україна перебуває в перехідному періоді. Мовляв, стан переадаптації від одного суспільно-економічного устрою до іншого породжує низку загроз. Але, мовляв, коли наша партія прийде до влади, то з усіма негараздами буде покінчено, як і зі станом невизначеності.

Про нього — стан невизначеності, в якому перманентно перебуває наше суспільство, — з дня проголошення незалежності України написано чимало. Але який потаємний зміст приховано в самому понятті «невизначеність»?

Найважчим станом для будь-якої інтелектуальної системи — людини, тварини чи комп’ютера — є стан невизначеності, спричинений поєднанням двох чинників: необхідністю ухвалювати рішення та дефіцитом інформації, потрібної для виконання цієї операції.

Виникнення невизначеності в ухваленні рішення супроводжує поява страху. Страх — це насамперед відсутність можливості ухвалення рішення в ситуаціях тієї чи іншої важливості, в доленосних ситуаціях.

Звернімося до класики. Пригадуєте, як перелякався Робінзон Крузо, коли, йдучи берегом моря, несподівано зауважив на піску відбиток босої людської ноги? Розгублений і перестрашений, славетний самітник втратив сон — він наполегливо аналізував факт появи загадкового сліду на безлюдному острові й ніяк не знаходив прийнятного пояснення. Неспроможність збудувати більш-менш імовірну гіпотезу вкрай налякала Робінзона, і він мусив констатувати: «Страх небезпеки жахає нас у десять тисяч разів більше, ніж сама небезпека, коли вона стоїть перед очима. І тягар страху для нас значно важчий, аніж зло, якого ми боїмося».

«Гадаю, читачеві не здасться дивним, коли я зізнаюся, що усвідомлення небезпеки, яка завжди загрожувала мені, усвідомлення, під гнітом якого я жив останні роки, і страх та тривога, що ніколи не покидали мене, знищили в мені всяку винахідливість і припинили всі мої плани щодо поліпшення свого добробуту та своїх хатніх вигод» (Даніель Дефо. «Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо»).

У процесі пізнання дійсності в умовах дефіциту інформації людина закономірно переходить від однієї гіпотези до іншої: відмова від гіпотези, яка віджила своє, відтак перехідний період, що характеризується посиленням невизначеності. Та чи легко відмовитися від того, у що свято вірили упродовж довгих десятиліть? Тому цілком природним є намір реанімувати стару гіпотезу, модернізувати її якось стосовно нових умов, стати на шлях напівреформації. З одного боку, реальність чітко показує: далі просуватися цим шляхом не можна. Проте з іншого боку, зробити крок назад і навіть убік якось боязко.

Звідси й випливає основна властивість невротичного стану, яка при масовому неврозі набуває соціального значення — намагання втекти від дійсності, від світу реального у світ уявний. Усе, що відключає свідомість від сприйняття реальності, люди починають широко використовувати, щоб зняти перенапруження мозку, який не знаходить правильного рішення (останніми роками різко зросла крива самогубств, серцево-судинних захворювань). Добре, якщо таке відключення обмежується читанням детективів і наукової фантастики. До речі, саме тому нині спостерігаємо небачене досі зростання популярності цих літературних жанрів. Однак прагнення втекти від дійсності виражається також і в ескалації алкоголізму та наркоманії, проявів агресивності й жорстокості, виникненні загостреного відчуття страху, підвищеної образливості та схильності до неадекватної поведінки.

Характерним прикладом стану невизначеності є вкрай напружена ситуація з подальшою долею Чорнобильської АЕС. Донині нічого певного не можна сказати про безпеку на цій атомній електростанції, аварія на якій стала найбільшою з техногенних катастроф, котрі переживало людство. Триває цілковита невизначеність із функціонуванням укриття-«саркофагу», тривожною є статистика онкологічних захворювань тощо. Сьогодні ми вже говоримо, що причиною цих потворних, а тепер уже й грізних соціальних виразок суспільства є саме суспільство. Своєрідним дзеркальним його відображенням є поведінка «опозиції» та «коаліції», поведінка існуючої/неіснуючої Верховної Ради та її спікера, суперечлива поведінка Президента…

У нейрофізіологічному аспекті невдоволення завжди приводить мозок у стан збудження. Мозок шукає виходу. Це спричиняє збудження роботи нейронних сіток і збільшення електромагнітної активності мозку. В стані невизначеності, яка виникає завжди, коли умови життя не задовольняють людину, її мозок перебуватиме в такому збудженому стані. Інтелект людини в цьому випадку шукає шляхів до ліквідації дефіциту інформації методом побудови гіпотез, припущень. При цьому мозок надзвичайно чутливий до вхідної інформації, яка так чи інакше усуває невизначеність і пропонує вирішення. Воно може бути помилковим. Але тут вступає в дію новий механізм. Що більше збуджена система, що більша швидкість імпульсивних потоків, то більша ймовірність помилки в обробці інформації й ухваленні рішення.

Тепер уже відомо, що мозок людини є генератором слабкого електромагнітного випромінювання. Для будь-яких коливальних процесів характерні явища резонансу. Коли ритми роботи нейронних сіток починають синхронізуватись і збігатися за частотою, в людей, які становлять натовп, відбувається резонансне підсилення цих ритмів, і натовп починає приходити у стан збудження. Досвідчені лідери натовпу інтуїтивно відчувають це та свідомо нагнітають збудження. В такому стані натовп не чутливий до логічних аргументів, однак бурхливо реагує на заклики емоційного характеру. І якщо згадати історію, то виявиться, що вожді натовпу завжди брали на озброєння нагнітання емоцій і були вельми слабкими в логіці.

У людини в гіпоталомічній ділянці головного мозку знаходиться центр (дуже давній за своїм походженням), життєво необхідний у боротьбі за існування, без якого особа не здатна до вчинку. Це центр агресивної поведінки. Його активація в емоційно збудженому натовпі — неминучий наслідок. Коли це відбувається, натовп переходить до дій, як правило, необдуманих і жорстоких. Якщо в цей момент вилучити людину з натовпу й дати їй заспокоїтися, надати можливість вільного пересування, то вона сама дивуватиметься своїй попередній поведінці й уже не приєднається до натовпу, який поводиться, як єдиний організм (іноді вистачає одного необдумано кинутого слова, щоб відбувся вибух).

Під час будь-якої перерегуляції системи, в тому числі й соціальної, неминуче відбуваються так звані перехідні процеси, яким притаманний негативний, дезорганізуючий характер. Уникнути їх неможливо, тому що не можна перейти від однієї форми організації до іншої без попередньої часткової дезорганізації. Всі революції та дезорганізаційні процеси, які супроводжували їх, — свідки правильності такого твердження. Навіть мозок людини працює за таким правилом: під час переходу від розв’язання однієї задачі до розв’язання іншої відбувається збільшення невизначеності ритмів роботи нейронних сіток. Це загальне без винятку правило для всіх систем.

У такому стані, в якому нині перебуває наше суспільство, посилити ці перехідні процеси й тим самим викликати дезорганізацію (хаос) значно легше, ніж придушити їх. Це слід добре розуміти. І тому їм (цим процесам) потрібно щось протиставити. Такий засіб відомий — це гласність, доступність інформації. Інакше Україні загрожує або хаос, або диктатура. ЯКЩО НЕ ПОКІНЧИМО З НЕВИЗНАЧЕНІСТЮ ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ і не вилікуємось від церебропатії.