Вони ще небезпечніші за корупціонерів. Колаборанти – це своєрідні «зелені чоловічки». Тільки без уніформи. Поки що

11 листопада 2016 року в програмі «Шустер live» Олександр Вілкул, колишній член Партії регіонів, а нині співголова фракції «Опозиційний блок» у Верховній Раді, дав нищівну характеристику Олексію Гончаренку – колишньому «регіоналу», а зараз члену «Блоку Петра Порошенка»: «Ви – колабораціоніст, класичний колабораціоніст. Такі, як ви, євроінтегруються через Гаазький трибунал».

5 грудня російський пропагандист Володимир Соловйов у програмі «Вечір з Володимиром Соловйовим» принизив одіозних екс-нардепів від Партії регіонів Миколу Левченка, Олену Бондаренко і Володимира Олійника, які прибули до нього на ефір. Під час виступу Левченка ведучий перебив гостя: «Я бред ваш долго уже слушаю! Истина в том, что вы оказались мерзкими, ничтожными предателями своей родины».

У програмі «Про політику» на Еспресо TV народний депутат Надія Савченко заявила, що для неї «Захарченко і Плотницький не є терористами». Мовляв, «треба відкрити військовий статут, правила ведення війни, і почитати, що таке тероризм. Ні, терористами вони не є. Є чітко визначений набір понять того, що входить до тероризму. Там є частина сепаратистів і частина колаборантів. Є частина окупованого населення».

А ще Надія Савченко вважає, що Захарченка і Плотницького треба поважати. Про це вона розповіла під час виступу в «Музеї Берлінської стіни» в Німеччині: «Побачила загнаних, змучених війною людей, які більше не хочуть воювати, розумних, тверезих, які заслуговують на мою повагу». Народному депутату, очевидно, не відома сентенція філософа Рене Декарта: «Правильно визначайте слова, і ви позбавите світ половини непорозумінь». Також Надія Савченко, очевидно, не знайома з висновками історика Ярослава Дашкевича: «Терор – це систематичне застосування засобів сили для збереження чи запровадження певної системи панування у власній або чужій державі. Терористи намагаються захопити голови, мислення людей». Про це саме на початку 1970-х писав воєнний теоретик Євген Месснер, колишній полковник генерального штабу Російської імператорської армії: «Впредь важнейшим будет почитаться завоевание душ во враждующем государстве. Не об уничтожении живой силы надо думать, а о сокрушении психической силы». Сучасна збройна боротьба перейшла від традиційних методів до нових.

Напередодні Різдва Христового за григоріанським календарем на сайті Deutsche Welle з’явився коментар журналіста Сергія Руденка. У ньому автор зазначив: Надія Савченко «відмовляється визнати Плотницького та Захарченка терористами, називаючи їх колабораціоністами».

18 березня 2014 року народний депутат Сергій Соболєв вніс проект закону «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України». У його статті 10 зазначалось: «Колабораційна діяльність, тобто умисне, добровільне співробітництво у будь-якій формі з окупаційною державою або її представниками на шкоду державним інтересам України, вважається державною зрадою і тягне за собою кримінальну відповідальність».

Після ознайомлення із законопроектом головне науково-­експертне управління Верховної Ради зробило висновок: «Поданий законопроект впроваджує нове для законо­давства України поняття – ­колабораційна діяльність. Вона прирівнюється до державної зради. З наведеного припису статті 10 проекту не зрозуміло, хто саме є суб’єктом колабораційної діяльності – лише громадянин України? Крім того, достатньо невизначеним є формулювання «співробітництво у будь-якій формі».

Дивна логіка у фахівців-юристів українського парламенту. Бо навіть із Вікіпедії можна довідатись: «Відповідно до загального національного права діяльність колабораціоністів визнавалась як зрада громадянами інтересів своєї держави. Залежно від ступеня шкоди, що була завдана державі їхньою діяльністю, передбачалася кримінальна відповідальність – довгострокове ув’язнення чи смертна кара».

В ухваленому Верховною Радою законі «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» стаття про колабораційну діяльність відсутня. Не прописана відповідальність за колабораціонізм і в статті 111 (державна зрада) Кримінального кодексу.

На жаль, в історії Української держави XXI століття виявів колаборації більш ніж достатньо. Приміром, 1 липня 2013 року 148 народних депутатів звернулися до Сейму Республіки Польщі з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. А ще в цьому документі йшлося, що «в Україні зростають ксенофобські, антисемітські та неонацистські настрої. Їхні представники вже сьогодні є у Верховній Раді».

«В історії Української держави XXI століття виявів колаборації предостатньо», – пише публіцист Олег Романчук. Художник Володимир Казаневський бачить це так

«В історії Української держави XXI століття виявів колаборації предостатньо», – пише публіцист Олег Романчук. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Колишній президент Леонід Кравчук зазначив: «Заява 148 депутатів із закликом до польського Сейму визнати події на Волині геноцидом – безпрецедентний у світовій історії випадок, коли політики просять законодавчий орган іншої держави звинуватити у найважчому зі злочинів представників свого народу. Цей крок може бути прирівняний до національної зради».

Не менш різко відреагував і екс-прем’єр Євген Марчук: «Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – це ганебний крок із боку всіх підписантів. Звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це мінімум непристойно. Думаю, тут не обійшлося без впливу деяких російських структур».

Народний депутат від ВО «Свобода» Ірина Фаріон скерувала до голови Служби безпеки звернення щодо наявності ознак державної зради у діях депутатів. З висновку СБУ: «Встановлено відсутність у діях народних депутатів України жодної з форм державної зради та прямого умислу, скерованого на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканості, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що є обов’язковими ознаками злочину «державна зрада». Службу безпеки тоді очолював громадянин Росії Олександр Якименко.

Найвідоміші європейські конфлікти ХХ століття починались з інформаційної атаки на супротивника – аншлюс Австрії, Судети, напад Німеччини на Польщу, СРСР – на Фінляндію. «Найобразливіше, що в інформаційній війні завжди програє той, хто каже правду. Він обмежений нею, а брехун може плести все, що завгодно». Ця сентенція американського письменника-фантаста Роберта Шеклі неодноразово діставала підтвердження у новітній українській історії.

Дії 148 нардепів, на мій погляд, містять ознаки колаборації.

Не менш скандальна історія, пов’язана з поіменним голосуванням за проект закону про ратифікацію угоди між Україною та Російською Федерацією щодо перебування Чорноморського флоту РФ на території України 27 квітня 2010 року. Тоді його підтримали 236 депутатів. Хоча на момент перебування Віктора Януковича на посаді президента була відсутня конституційна підстава для укладання нової угоди щодо перебування ЧФ РФ на території України.

Суддя Конституційного суду Віктор Шишкін пояснює, що підставою для укладання Леонідом Кучмою 1997 року угоди з Російською ­Федерацією про тимчасове перебування ЧФ РФ на території України був пункт 14 Перехідних положень Конституції України. Він діяв як норма ad hoc – правила, які регулюють діяльність спеціальних місій, посадових осіб, організацій, комітетів або робочих груп тимчасового характеру, створених для виконання спеціальних завдань. Будь-яка норма Перехідних положень за своєю правовою природою має одномоментний і тимчасовий характер. З використанням мети, задля якої така норма призначалась, вона втрачає свою силу.

Після використання Кучмою положення пункту 14 у всіх стосунках щодо іноземних військових баз на нашій території діють положення частини 7 статті 17 Конституції України. Всупереч цій вимозі Основного Закону Янукович підписав із Російською Федерацією нову угоду, яка апріорі не могла бути укладена 2010 року. Однак її народні депутати ратифікували, тобто вчинили антиконституційну дію за ознаками такого злочину як державна зрада.

Підтвердженням такого висновку є інформація від 3 січня 2017 року, що Печерський райсуд Києва дозволив військовій прокуратурі вилучити у Міністерства закордонних справ оригінал Харківських угод про продовження на 25 років базування Чорноморського флоту Росії в Криму. Слідчим управлінням Головної військової прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 статті 111 (державна зрада) і частиною 2 статті 364 (­зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу. Досліджуються підстави та обставини підписання 21 квітня 2010 року угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території Криму. «У слідства є достатні підстави вважати, що в зазначених документах містяться відомості, що можуть підтвердити факти порушення процедур підготовки, прий­няття, підписання і ратифікації угоди, а також встановити коло осіб, чиї дії призвели до укладення угоди, що суперечить Конституції України», – сказано в рішенні суду.

Як склалася доля депутатів-­колаборантів? Дехто «в бігах», дехто подався на еміграцію. Однак більшість почуваються незле і в Україні.

Ще два десятиліття тому Олександр Скіпальський, фундатор Головного управління розвідки Міністерства оборони, екс-­заступник голови СБУ, заявив: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна». У контексті теми колаборації симптоматично прозвучала заява журналіста Дмитра Гордона у програмі «Шустер Live» від 11 листопада 2016 року: «Сьогодні серед керівництва країни, серед міністрів, депутатів, просто політиків величезний процент становлять агенти КГБ СССР і ФСБ Росії». Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський слушно запитує, чи хтось бачив на фронті, серед мобілізованих або добровольців, представників «Опозиційного блоку» й комуністів?

17 травня 2012 року грузинський реформатор Каха Бендукідзе поділився враженнями після відвідин Міністерства промисловості: «Там нещодавно призначили міністра, який до цього був директором Харківського авіаційного заводу. Я завітав із моїм давнім приятелем зі Львова, математиком. Той сказав щось українською мовою, і я теж щось на зразок «Здоровенькі були». А міністр російською говорить: «Я на этой собачьей мове на разговариваю». Тобто він вважає, що Україна має бути частиною чогось? Брянської області? Якщо це так, то в країни є проблема. Не всі усвідомлюють себе громадянами України».

Бендукідзе був правий. Україна кишить колаборантами. Президент Литви Даля Грібаускайте на прес-конференції в Києві 14 грудня торік заявила, що корупція у вищих ешелонах влади шкодить Україні більше, ніж війна. Проте, на мій погляд, колаборанти ще небезпечніші за корупціонерів. Колаборанти – це своєрідні «зелені чоловічки». Тільки без уніформи. Поки що.

З початком російсько-української війни вияви колабораціонізму – воєнного, культурного, економічного, побутового, політичного – трапляються мало не щодня. Надто у сфері інформаційній. «Інформаційний простір держави – це її стратегічний ресурс. Кожна держава дбає, в першу голову, про свою інформаційну незалежність, недоторканність і самодостатність». На жаль, застереження кінорежисера Юрія Іллєнка нинішня влада, по суті, саботує.

На так званих українських телеекранах відбувається реабілітація СССР. За фальшивими совєтськими цінностями ностальгують «Інтер», ТРК «Україна», НТН. Досить переглянути програми останнього, наприклад, за 3 і 4 грудня ­2016-го: «Щит и меч», з анонсу: «Герой фільму – радянський розвідник Олександр Бєлов»; «Одиночное плавание», з анонсу: «Неподалік острова в Індійському океані здійснюють маневри сили ВМФ СРСР і США. Радянське командування передбачає наявність на острові військової бази США і відправляє туди розвідгрупу морської піхоти»; «Кубанские казаки», з анонсу: «Історія кохання голів колгоспів і героїв праці Гордія Ворона і Галини Пересвєтової розгортається на тлі кипучого і радісного колгоспного життя, в якому і праця, і свято виглядають як яскраве, сповнене оптимізму видовище».

Стаття 14.2 німецької конституції стверджує: «Власність зобов’язує… Користування нею має служити благу суспільства».

Електронне декларування статків українських можновладців засвідчило, що вони, на відміну від німецьких бізнесменів, ніяк не пов’язують право вільно розпоряджатися своєю власністю із суспільною відповідальністю. «Поки Україна воює з Росією, чиновники Нацбанку виводять російські фінустанови з-під економічних санкцій. Про лояльність НБУ до діяльності російських банків на території України свідчить той факт, що серед 80 закритих банків немає жодного російського. Журналісти програми «Наші гроші» встановили прямий зв’язок голови НБУ Валерії Гонтаревої та російського банку ВТБ. На сьогодні 40 відсотків банківського капіталу України контролює РФ». Що це, як не економічна колаборація?

Яскравим підтвердженням наявної колаборації серед найбільших багатіїв України стала скандальна стаття Віктора Пінчука у The Wall Street Journal. 29 грудня, акурат перед новим 2017 роком, «український промисловець і філантроп» поділився своїми більш ніж суперечливими думками на шпальтах впливового американського видання. Чого лише варта назва матеріалу – «Україна має піти на болісні компроміси заради миру з Росією». Підзаголовок статті теж доволі провокативний: «Крим не має стати на шляху угоди, що завершить війну».

20 січня Віктор Пінчук вкотре організовуватиме український ланч у Давосі під час Всесвітнього економічного форуму. Цікаво, як реагуватимуть на відвертий колабораціонізм зятя другого президента України присутні на цьому заході? Чи дехто з них не порадить йому «дєйствовать тщатєльнєє»?

Олег РОМАНЧУК, публіцист

Gazeta.ua

P.S. Своєрідним підтвердженням актуальності проблеми колаборації, порушеної в цій статті, є матеріал Геннадія Кравченка «Единожды предав...» Что ждет крымских изменников и коллаборантов», оприлюднений 19 січня на сайті Крым.Реалии (http://ru.krymr.com/a/28243075.html):

«Колаборанти – посібники ворога

В Україні досі немає закону про колабораціонізм – законопроект тільки розробляють. Поки немає і чіткого розуміння, кого і за що насамперед варто переслідувати.

За визначенням, колаборант – зрадник, який співпрацює з ворогами своєї батьківщини, свого народу. Найскладніше – чітко й зрозуміло визначити, хто підпадає під це визначення в Криму. Безумовно, до їхнього числа мають бути включені всі члени незаконних силових організацій – так званої «самооборони». Відносно ж рядових службовців різних державних установ можлива амністія, якщо тільки ці громадяни не сприяли анексії півострова.

Не менші проблеми виникнуть також з працівниками оборонних підприємств або вчителями, як викладають російську історію про «київську хунту» і «повернення Криму». Чи є вони колаборантами або були змушені працювати за російської влади, щоб годувати сім’ю? <...>

Десять-одинадцять тисяч зрадників

За даними головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, його відомство налічило понад 8 тисяч військових, які зрадили Україну і перейшли на бік Росії в Криму.

Також відомо про тисячу триста дев’яносто одного колишнього працівника СБУ, які порушили присягу і перейшли на бік ворога. Йдеться, зокрема, про працівників сімферопольського спецпідрозділу «Альфа», а також екс-співробітників управління внутрішньої безпеки і головного управління СБ України в Криму.

Є свої зрадники серед міліціонерів, прокурорів і суддів. І серед держслужбовців, які складали присягу, таких теж чимало знайдеться. За словами Генерального прокурора України Юрія Луценка, 770 кримських держслужбовців навесні 2014 року перейшли на роботу в підконтрольні Кремлю органи влади.

Не менше десяти-одинадцяти тисяч персоніфікованих зрадників. Проти більшості з них уже порушили кримінальні справи як мінімум по одній статті – в основному це частина 1 статті 111 (державна зрада)».