Після тривалого обговорення на національному рівні питання про те, чи варто Швеції запровадити військову співпрацю з НАТО, високопосадовці у Стокгольмі раптово зіткнулись із проблемою: потоком хибної та відверто неправдивої інформації у соціальних медіа, спрямованої на викривлення сприйняття цього питання суспільством.

Заяви були дуже тривожними: начебто якщо Швеція, яка не є членом НАТО, підпише угоду, то Альянс зберігатиме на території Швеції секретну ядерну зброю; НАТО може напасти на Росію зі Швеції без погодження з урядом; солдати НАТО, маючи імунітет від судового переслідування, можуть ґвалтувати шведок, не боячись кримінальної відповідальності.

Усі ці твердження хибні. Проте дезінформація вже потрапила у традиційні новинні медіа, і, оскільки міністр оборони Петер Халтквіст якраз подорожував країною з пропагуванням пакту, йому неодноразово ставили питання стосовно цих неправдивих фактів.

«Люди не звикли до такого, вони налякані, і хочуть знати, у що можна вірити», – каже пані Марінетта Ніх Мадебо, прес-секретар пана Халтквіста.

Як часто буває у таких випадках, шведські чиновники не могли придушити джерело хибних повідомлень. Але численні аналітики і експерти з розвідки США та Європи вказують на Росію як основного підозрюваного, зазначаючи, що недопущення розширення НАТО – ключовий пункт міжнародної політики Президента Володимира Путіна, який вторгся у Грузію у 2008 році значною мірою для того, аби запобігти цій можливості.

У Криму, на Сході України, а тепер ще й у Сирії, Путін хизується модернізованими і натренованими військами. Але йому не вистачає економічних сил і потужності в цілому, аби відкрито протистояти НАТО, ЄС чи Сполученим Штатам. Замість цього, він вклав значні ресурси у програму «інформаційної зброї», використовуючи різні засоби, аби посіяти сумніви і розбрат. Мета полягає у тому, щоб послабити згуртованість між країнами-членами Альянсу, внести розбіжності поглядів у внутрішню політику і різку опозицію Росії.

«Москва розглядає світові справи як систему спеціальних операцій, і щиро вірить, що вона сама є об’єктом спеціальних операцій Заходу», – каже Гліб Павловський, який допомагав створювати Кремлівську інформаційну машину до 2008 року. «Я певен, що є багато центрів, деякі з них пов’язані з державою, які беруть участь у створенні фейкових історій».

Насадження фейків не є чимось новим. Радянський Союз виділяв значні ресурси на це протягом ідеологічного протистояння часів Холодної війни. Однак, тепер дезінформація розглядається як важливий аспект російської військової доктрини, спрямована на політичні дебати в «цільових» країнах і має набагато більшу складність і обсяги, ніж у минулому.

Потік оманливих і неточних історій настільки сильний, що НАТО і ЄС створили спеціальні відділи, котрі займаються виявленням і спростуванням дезінформацій, зокрема заяв, що йдуть з Росії.

Підпільні методи Кремля спливли також у США. Офіційні особи заявляють, що російська розвідка є можливим джерелом витоку повідомлень електронної пошти Демократичного національного Комітету, що збурив президентську кампанію Гіларі Клінтон.

Кремль використовує як традиційні засоби масової інформації – Спутнік, RT, новинні агентства, телевізійне мовлення, так і приховані канали, як у Швеції, які майже неможливо відслідкувати.

«Росія використовує обидва підходи і нападає комплексно», – заявив Вільгельм Унге, представник Служби безпеки Швеції, презентуючи щорічний звіт агентства. – «Ми маємо на увазі все: від інтернет-тролів до пропаганди та дезінформації, поширюваної медіа каналами типу RT та Спутнік».

Основна мета дезінформації, вважають експерти, – підірвати офіційну версію подій, навіть саму ідею того, що є справжня версія. І тим самим стимулювати свого роду параліч політичних дій.

Найбільш успішна кампанія з дезінформації вдалась на початку 2014 року, із плутаниною про розгортання російських військ з метою захоплення Криму. Цього літа Росія вкинула приголомшливу кількість теорій стосовно причин знищення рейсу МН-17 над Україною, починаючи зі звинувачень ЦРУ і закінчуючи абсолютно вигаданою помилкою українських бойових льотчиків, що влучили у пасажирський боїнг, цілячи в літак Президента РФ.

Ціле море версій допомогло приховати просту істину: погано навчені бойовики випадково збили літака ракетою, що поставляється Росією.

Москва все заперечує, використовуючи дезінформацію, щоби впливати на західну спільноту, і має звичку маркувати «русофобією» звинувачення на свою адресу.

«Існує таке враження, що, як у хорошому оркестрі, у західних країнах щодня звинувачують Росію в тому, що вона комусь загрожує», – сказала на недавньому брифінгу міністерства прес-секретар МЗС Росії Марія Захарова.

Вичленити окремі нитки дезінформації дуже важко, але в Швеції та інших країнах, експерти виявили характерну тенденцію: усі вони пов’язують згенеровані кампанії дезінформації з Кремлем.

«Динаміка завжди однакова: фейк бере початок в Росії, на державних сайтах або сайтах російських ЗМІ, або щось в такому ключі», сказав Андерс Ліндберг, шведський журналіст і юрист.

«Потім фейкова історія стає джерелом новин, що їх поширюють ультраправі або ліві сайти», продовжує він. «Ті, хто посилаються на ці сайти, продовжують шерити історію. На кінець, ніхто не може сказати, звідки новина взялась, але вона стає ключовим моментом у вирішенні питання політики безпеки».

Хоча теми можуть змінюватись, мета одна й та сама, про яку сказав пан Ліндберг та інші експерти: «Те, що роблять росіяни, це творять наративи, не факти. І основний наратив – не довіряй нікому».

Інформація як зброя – це не якийсь окремий проект, розроблений політичними експертами Кремля. Вона є невід’ємною частиною російської військової доктрини, яку деякі високопоставлені військові діячі називають «вирішальним фронтом».

«Роль невійськових засобів досягнення політичних і стратегічних цілей зросла, і в багатьох випадках вона перевищує силу зброї за своєю ефективністю», – написав у 2013 році генерал Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних сил Росії.

Головною ціллю Кремля є Європа, де зростання популістського права і зниження значення підтримки Європейського союзу створюють все більш сприйнятливу аудиторію для консервативного, націоналістичного та авторитарного підходу путінської Росії. Минулого року Європейський парламент звинуватив Росію у фінансуванні радикальних і екстремістських партій в державах-членах, а у 2014 році Кремль продовжив кредит (11,7 млн. доларів) Національного фронту, ультраправої партії у Франції.

«Росія добре піклується про тих, хто має зуб на ліберальну демократію і походить з крайніх правих або лівих», – говорить Патрік Оксанен, автор шведської газетної групи MittMedia. Він зазначив, що основна ідея пропаганди у тому, що «ліберальна демократія корумпована, неефективна, хаотична, і врешті, недемократична».

Інший посил, дещо розмитий, у тому, що європейські уряди некомпетентні для вирішення проблем, із якими стикаються, зокрема – імміграцією і тероризмом, і що їх посадовці суцільно американські маріонетки.

У Німеччині занепокоєння з приводу насильства з боку мігрантів зросло після заяви 13-річної російсько-німецької дівчинки, яка повідомила, що її зґвалтували мігранти. Російське державне телебачення просунуло історію. І навіть після того, як поліція розвінчала звинувачення, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров продовжував критикувати Німеччину.

У Великобританії, на думку аналітиків, Кремлівські англомовні новинні агентства активно просували Brexit, незважаючи на свої заяви про об’єктивність.

У Чехії у кластері близько 40-ка проросійських сайтів щодня з’являються тривожні, сенсаційні новини, що зображають Сполучені Штати, ЄС і мігрантів як лиходіїв.

Під час військових навчань НАТО на початку червня статті на сайтах припускали, що Вашингтон контролює Європу через союз з Німеччиною, як його місцевим шерифом.

Повторюючи дезінформацію, яка з’явилася в Швеції, повідомлялося, що НАТО планує зберігати ядерну зброю у Східній Європі і буде нападати на Росію звідти, не шукаючи схвалення з боку місцевих столиць.

Цьогорічне опитування European Values, «фабрики думок» у Празі, показало, що 51% чехів сприймають роль Сполучених Штатів у Європі негативно, тільки 32% позитивно ставляться до Європейського Союзу, і принаймні чверть опитаних бачать елементи дезінформації.

«Дані показують, наскільки громадська думка змінюється завдяки дезінформації на різних ресурсах», – каже Якуб Янда, заступник аналітичного центру з громадських та політичних справ. «Ці ресурси намагаються виглядати як звичайний засіб масової інформації, навіть якщо у них є прихований порядок денний.»

Не всі російські зусилля з дезінформації успішні. Новинним сайтам Sputnik на різних скандинавських мовах не вдалося залучити достатню кількість читачів і вони були закриті менш ніж через рік після запуску.

RT і Спутнік зображують себе як незалежні, альтернативні голоси. Спутнік стверджує, що «говорить несказане», навіть якщо його щоденний звіт в значній мірі спирається на статті з інших джерел. RT сурмить гасло «Більше питань.»

Обидва зображують Захід похмурим, розділеним, брутальним, декадентським, перенасиченим насильницькими іммігрантами і нестабільним. «Вони хочуть зобразити картину Європи як свого роду континент, який руйнується,» сказав в одному з інтерв’ю пан Халтквіст, міністр оборони Швеції.

RT часом здається, одержимим Сполученими Штатами, зображуючи життя там пекельним. Його висвітлення Демократичної Національної Конвенції, наприклад, – вирвана з контексту мова і фокусування на окремих демонстраціях. Він захищає кандидата в президенти від республіканців, Дональда Трампа, як жертву наклепу в американських ЗМІ.

Маргарита Симоньян, головний редактор RT, сказала, що канал був визнаний загрозою, оскільки запропонував альтернативну до «англо-американського медіа-політичного істеблішменту розповідь». RT, за її словами, хоче забезпечити відображення подій, яке не показують в інших ЗМІ.

«Москва відпрацьовує на Заході методи дезінформації, що у часи Холодної війни називались «активними заходами». Вони включають «злив» інформації або навіть підготовку матеріалів для проросійських видань в Індії в надії, що ті будуть прочитані на Заході», – вважає професор Марк Крамер, експерт з Холодної війни у Гарварді.

Історія про те, що СНІД був проектом ЦРУ, поширилась так далеко, що отруює обговорення хвороби і десятиліття по тому. У той час, до 1991 року, до розпаду Радянського Союзу, Кремль продавав комунізм як ідеологічну альтернативу. Тепер, кажуть експерти, ідеологічна складова випарувалася, але мета – ослаблення противників – залишається.

У Швеції останнім часом це означає появу пов’язаних з Росією підроблених підозрілих листів і новин про НАТО.

В одному такому фальшивому листі, на фірмовому бланку Міністерства оборони за підписом пана Халтквіста, йдеться про заохочення великої шведської фірми продавати артилерію в Україну, що було б незаконним у Швеції. Пані Радебо, його прес-секретар, поклала край цій історії в Швеції, але на міжнародних конференціях, пану Халтквісту як і раніше ставлять питання про неіснуючі продажі.

Росія також зробила щонайменше одну відкриту спробу вплинути на дискусію. Навесні, під час одного семінару, Владімір Козін, старший радник Російського інституту стратегічних досліджень, «фабрики думок», що пов’язана з Кремлем і російською зовнішньою розвідкою, виступав проти будь-яких змін в нейтральному статусі Швеції.

«Чи справді вони повинні втратити свій нейтральний статус?», сказав він. «Дозволити розміщення нових військових баз США на своїй території і направити свої національні війська, щоб взяти участь в сумнівних регіональних конфліктах?»

Незалежно від методу або меседжу, Росія явно хоче виграти будь-яку інформаційну війну, як ясно дав зрозуміти Дмитро Кисельов, найвідоміший телеведучий Росії і генеральний директор організації, через яку мовить Спутнік.

Виголошуючи промову цього літа на 75-й річниці Радінформбюро, пан Кисельов сказав, що ера нейтральної журналістики минула. «Якщо ми пропагандуємо, то ви теж пропагандуєте», сказав він, спрямовуючи своє послання західним журналістам.

«Сьогодні вбити одного солдата дорожче, ніж під час Другої світової війни, Першої світової війни або в середні століття,» сказав він в інтерв’ю російській мережі Росія 24. Справа «переконання» зараз теж коштує дорожче, сказав він, «якщо ви можете переконати людину, вам не потрібно її убивати».

Сайт «Хвиля»

Джерело: The New York Times, переклад Ольга Пришко, Український Інститут Майбутнього