«Сьогодні в Україні відбувається боротьба російського націоналізму та його колаборантів за Україну. Ставкою в боротьбі є життя української нації і справжня незалежність України». Ці думки видатний український історик Ярослав Дашкевич висловив ще далекого 1994 року. Та особливо актуально звучать вони нині, коли антиукраїнські сили в Україні активізували свої прагнення реанімувати російську імперію.

18 листопада в Москві відбулася зустріч Дмітрія Медведєва, Олександра Лукашенка, Нурсултана Назарбаєва, під час якої підписано декларацію про євразійську економічну інтеграцію та договір про Євразійську економічну комісію – найвищий орган Митного союзу. Учасники зустрічі задекларували перехід від Митного союзу до Єдиного економічного простору. Наступним етапом стане Євразійський союз.

Ведучи мову про його неминучість, постпред Росії при НАТО Дмитро Рогозін наголошує, що «Євразійський союз має об’єднати не стільки території, скільки народи і громадян, в єдиний державний орган».

Такі зовнішньополітичні реалії. Що маємо в Україні? До редакції ИА REGNUM надійшла заява народного депутата України Леоніда Грача: «Підписання декларації про Євразійську економічну інтеграцію, яке започаткувало формування Євразійського союзу, є кроком до союзної держави (виділення моє. – О. Р.). <…> Це – конкретні кроки по реалізації практичної програми майбутнього Президента Російської Федерації Владіміра Путіна <…> Це – спроба виправлення віроломної зради, виконаної 20 років тому у Біловезькій Пущі <…>. Я щиро радий, і зі свого боку як громадянин, народний депутат України, лідер КПРС і офіційно зареєстрованого Всеукраїнського руху «Інтернаціональна Росія», не лише вітаю це, але все зроблю, щоб сподівання багатонаціонального українського народу, що прагне до єдності і з Росією, і з Білорусією, і з Казахстаном і з іншими у минулому братськими народами відбулися якнай­швидше (виділення моє. – О. Р.)» (www.regnum.ru/news/polit/1469220.htm).

Це відверто сепаратистські заклики. Тож запитання постають далеко не риторичні. За кого грає СБУ? Проти кого грає СБУ? «У нинішньому штатному розписі ФСБ кількість кадрових співробітників, що працюють по Україні, у півтора раза більше, ніж це було в часи боротьби НКВД-МГБ з УПА» (Олександр Скіпальський, екс-заступник голови СБУ).

10 листопада Валерій Коновалюк, народний депутат від Партії регіонів, повідомив, що він з кількома депутатами ініціював створення у Верховній Раді міжфракційної групи – «За Євразійський економічний союз». Цікава ініціатива…

25 листопада на посольському вечорі посла Російської Федерації в Україні, присвяченому 65-річчю Нюрнберзького процесу, депутат від Партії регіонів Юрій Болдирєв заявив, що «Україна стане стійкою країною після того, як позбавиться або від заходу, або від сходу. Я за те, щоб вона позбулася Галичини. Якщо прибрати Галичину з моєї країни і залишити справжню Україну з Донбасом і Кримом, це і буде перша Росія. А там буде Російська Федерація».

Зрозуміло, що це далеко не «особиста імпровізація» депутата-одинака, як у цьому намагається переконати українців «регіонал» Миихайло Чечетов. У партії регіонів такі погляди поділяють й інші депутати. Про це слід пам’ятати. І прочитати близько 1300 коментарів до публікації з цього приводу на УП. Біль­шість з них – це критика влади за відсутність належної реакції на маячню українофоба. Бо заява Болдирєва є не чим ірншим як прямим закликом, який містить ознаки злочину, що згідно зі статтею 110 Кримінального кодексу трактується як посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Коли починаєш аналізувати причини, які спонукають тих чи інших політиків до явно антиукраїнських, антидержавних дій, то надибуєш чимало цікавого. Мало не в кожного з них у шафі є свої «скелети»…

За повідомленням Gazeta.ua, від 1 листопада два луганські телеканали показують ролик, що рекламує пропоновану керівництвом Росії ідею Євразійського союзу. У місті також розміщено близько 20 білбордів із відповідними зображеннями.

27 жовтня з метою «дієвого впливу громадянського суспільства на відновлення повного суверенітету України» (виділення моє. – О. Р.) була оперативно створена така собі громадська організація «Союз громадян України». А ще ця організація виступає за інтеграцію України в Єдиний економічний простір, Євразійський та Митний союз. Відтак 26 листопада (в день памяті жертв Голодомору!) в Україні та Росії мали пройти акції за приєднання України до Митного союзу. Як повідомила «Українська правда», «Союз громадян України» і «Профспілка громадян Росії» підписали в Києві меморандум про взаємодію з метою проведення спільних заходів на території двох країн. А ще, виявляється, обидві організації домовилися про створення наддержавної громадської організації, яка складатиметься з громадян України та Росії і називатиметься «Союз громадян України і Росії».

Ось так. Вельми це нагадує кремлівську провокацію. Але далеко не банальну. Знову риторичні запитання: за кого грає СБУ? Проти кого грає СБУ?

А ще в Україні є така собі «Національна рада козаків України», яка, приміром, 8 червня організувала у Львові міжнародний регіональний форум, «присвячений Єдиному митному простору». У програмі цієї політвистави було задекларовано «обговорення ключових аспектів створення Єдиного Митного Простору козацьких слов’янських держав (виділення моє. – О. Р.) – України, Росії, Білорусі та Казахстану». Як мовиться, без коментарів.

Суспільну думку України до зміни політичного вектора готують вже давно. Наполегливо. Цілеспрямовано. Лише на Волині упродовж одного дня чотири газети («Віче», «Волинська газета», «Волинь» і «Відомості») надрукували переказ тез Владіміра Путіна про Єдиний економічний простір. Якась невидими сила, підпільна система змусила й інші регіональні видання оприлюднювати заклики російського прем’єр-міністра: «Наш інтеграційний проект виходить на якісно новий рівень, відкриває широкі перспективи для економічного розвитку, створює додаткові конкурентні переваги. Переконаний: створення Євразійського союзу, ефективна інтеграція – це той шлях, який дасть змогу його учасникам зайняти гідне місце в складному світі XXI ст.»

29 квітня Віктор Медведчук у журналі «Корреспондент» поділився своїми думками щодо інтеграції України до Митного союзу з Росією: «Єдино вірний вибір України – Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Вступ в нього спровокує підйом вітчизняної економіки, приєднання до європейської Зони вільної торгівлі – занепад». Одне слово, якщо не будемо з Московою, то – все. Баста.

Невзабарі появилися нова серія думок кума Владіміра Путіна на цю ж тему. 20 травня «Факти та коментарі» опублікували статтю Віктора Медведчука «Навіщо нам потопаючий Євросоюз». Упродовж кількох наступних днів її передрукували регіональні видання: сумські газети «Панорама» та «Ваш шанс», чернігівська «Деснянка вільна», хмельницький «Подільський кур’єр», кіровоградський «21 канал», «Рівне Вечірнє». Така синхронність у подачі одного й того ж матеріалу не може не вражати. З іншого боку, нічого дивного в цьому немає. Член центрального комітету «Профспілки громадян Росії» Микола Стариков щиро зізнається, що без України Митний союз не може бути повноцінним утворенням. Тому Кремль і активізував свої зусилля щодо навернення України до новітнього політично-економічного геополітчного утворення.

Ще один з елементів широкомасштабної підготовки до втягнення України до так званого Євразійського союзу. З офіційного сайту Московського Патріархату довідуємося, що 8 листопада 2011 року в Москві відбулася зустріч голови Синодального відділу Української Православної Церкви із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями архієпископа Львівського і Галицького Августина, голови Синодального відділу із взаємодії зі Збройними силами та правоохоронними установами протоієрея Димитрія Смирнова та начальника Управління з роботи з віруючими військовослужбовцями Міністерства оборони РФ Б.М. Лукичова. На зустрічі, зокрема, йшлося про підготовку міжнародної конференції «Збройні сили України та військове духовенство», яка пройде в Києві 14–15 грудня 2011 року та буде присвячена перспективам впровадження в Збройних силах України інституту військового духовенства. Є запитання? А це вже не просто боротьба за українську душу, а за майбутнє «гарматне м’ясо» для імперії. Не приведи Господи.

Уже згадуваний Д. Рогозін звертає увагу на необхідність «програми репатріації», аби в Росію приїжджали «люди, пов’язані з нею історично, духовно, цивілізаційно».

Чудова ідея! Хай би вирушали з України представники п’ятої колони на історичну батьківщину. Але ж чомусь не прагнуть повертатись. Державна програма сприяння добровільному переселенню в РФ провалилася. Замість 5–6 мільйонів «саатєчєствєнніков» до Росії за перші два роки приїхали лише 7 тисяч.

У цьому контексті по-новому звучить заява президента Росії Дмітрія Медведєва про те, що нова урядова програма роботи зі співвітчизниками за кордоном сприятиме об’єднанню «русского мира».

Поміркуймо. В Україні існує чимало різноманітних проросійських суспільно-політичних організацій та рухів. Деякі з них мають загальноукраїнський статус: «Русское Общественное Движение», «Русская Община Украины», «Русский совет Украины», «Всеукраинское национальное культурно-просветительское общество «Русское собрание», «Общество русской культуры «Русь». А ще є низка проросійських партій. Нічого поганого в цьому немає. Якщо ці організації та рухи не антидержавного, антиукраїнського спрямування. Але такі, на жаль, є. І вони, не криючись, ведуть агресивну антиукраїнську пропаганду (досить згадати діяльність Всеукраїнської партії «Союз» в Одесі під час парламентських виборів). Існує потужна п’ята колона, яка прагне втілити в життя ідею «Русского міра».

З огляду на нові політичні віяння з Кремля діяльність зареєстрованих в Україні громадських стректур може стати дестабілізуючим фактором насвамперед на півдні та на сході нашої держави. Більш ніж промовистий фрагмент зі статті «Русское зарубежье в ожидании системных перемен» такого собі «співвітчизника» Алєксєя Алєксандрова з Києва: «Ставлення до нас, співвітчизників – своєрідний маркер, що виявляє привабливість Росії, відповідальність її влади. Прагнення і здатність держави захистити співвітчизників у будь-якій точці їх перебування – обов’язкова умова для країни, що прагне повернути собі статус світової держави. При правильній організації усі сьогоднішні непорозуміння і розбіжності між двома російськими країнами (виділення моє. – О.Р.) були б просто немислимі. І давно був би і Митний союз, і ЄЕП, і Євразійський союз. І жодних криз. Але для цього МЗС (російське. – О. Р.) має домовлятися і згладжувати, а питаннями організації і функціонування російської більшості, здатної навести порядок на Україні (виділення моє. – О.Р.) і внести неоцінимий вклад у побудову Євразійського союзу, мають займатися, повторюся, зовсім інші люди й інші організації. І в Москві, і в Києві. Інакше ні про які Євразійські союзи нічого і мріяти» (http://www.regnum.ru/news/1466420.html). Зрозуміло, про що йдеться?

Мимоволі пригадались одкровення голови раднаркому Християна Раковського: боротьбу за Україну веде вик­лючно російський пролетаріат в Україні та російська радянська влада («Известия», 3 січня 1919).

На думку лідерів Росії, Білорусії, Казахстану, поглиблення інтеграції цих країн сприятиме всебічній модернізації національних економік, підвищення рівня життя населення, приведе до соціально-економічного зростання.

Повіримо на слово? Та ні. Не виходить. Ніяк. Бо факти промовляють про інше. «Я майже впевнений, що Росія не проіснує в нинішніх кордонах до 2020 року. Це не ліберальна страшилка або псевдопатріотична спекуляція, а неминучий наслідок політики останнього десятиліття», – переконаний депутат Державної Думи Росії Сєргєй Пєтров.

Що можна сказати про політичного діяча (про В. Путіна мова), коли навіть його активні прибічники вважають, що він перетворить Росію на Зімбабве? Так, у липні російський мільярдер Александр Лебедєв в інтерв’ю Reuters заявив, що прем’єр-міністр Володимир Путін за найближчі двадцять років може перетворити Росію на Зімбабве.

Не менш жорстка оцінка режиму Путіна-Медведєва лідером Російського народно-демократичного союзу Михайлом Касьяновим: «… беззаконня та корупція чиновників і правоохоронних органів; хронічна залежність російської економіки від нафти й газу; війна в Грузії та перша за довгі роки де-факто зміна кордонів у Європі; деградація соціальної сфери та інфраструктури; неприкритий тиск на сусідні країни».

За словами екс-міністра фінансів РФ Олексія Кудрина, країна живе не згідно з достатками, вона занадто багато грошей витрачає на оборону. Це, мовляв, загрожує серйозними наслідками.

На думку Зиновія Пака, колишнього міністра оборонної промисловості Росії, екс-заступника міністра економіки РФ, нині віце-президента Асоціації «Ліга сприяння оборонним підприємствам», проголошена президентом Дмітрієм Медведєвим ідея модернізації підстав і перспектив не має: «Це лише гасло і бажанням, яке не підкріплене реальними заходами для впровадження. Бо не вирішена проблема кадрів» (ZAXID.NET).

В аналітичній доповіді Бориса Нємцова і Володимира Мілова «Путін. Підсумки. 10 років» автори роблять висновок вельми песимістичний: «За роки правління Путіна соціальне розшарування в країні зросло на 15%. У кризовий 2009 рік число доларових мільярдерів подвоїлася, при цьому 18,5 млн. людей живуть за межею бідності, безробіття досягло рівня 9%, а зарплати бюджетників заморожені. <…>Витрати бюджету на спецслужби перевищують витрати на охорону здоров’я та освіту, разом взяті, в 3 рази. Сумарна чисельність співробітників спецслужб перевалила за 2 млн., удвічі перевищивши чисельність особового складу армії. Такого не було навіть за радянських часів».

У глибокому дослідженні «Немодерна модернізація» («День», 14.10.2011) Степан Гавриш наводить переконливі аргументи, які засвідчують, що Україні не місце в Євразійському союзі, куди нас кличуть, підштовхують, заганяють. «Для створення Євразійського союзу майбутнього президента Путіна, якщо мова не йде про новий СРСР, потрібен потужний модернізаційний двигун. Це може бути тільки Китай, який нарощує модернізацію завдяки глобальним ТНК у стилі «східних тигрів» і має третій, після ЄС і США, ВВП. Він це заслужив, але не прийме умов Росії. Остання займає менш ніж 2% у світовому ВВП. Запустити модернізаційну хвилю не в змозі, якщо виходити з її участі в міжнародній конкуренції, де 95% її експорту становить нафта, газ, первинні метали й ліс-кругляк. Це при тому, що 75% потреб Росії в продовольстві покривається імпортом, а росіяни споживають 20% світового героїну й 18 літрів спирту на одну особу, а чоловіки ледве доживають до 60 років». Є запитання?

Тож не може не обурювати путінська безпардонність, яку передає урядова «Російська газета»: Україні теж краще було б приєднатися до Митного союзу, а не рухатися до ЄС. Навряд чи їм (Україні. – О. Р.) удасться вивести свої продукти на європейський ринок. У Митному союзі економічний виграш Києва становив би щороку 9 млрд. доларів. А молока в українців у Європі куплять у найкращому разі два літри, авіапром помре, суднобудування не розвиватиметься...

Звідки така турбота про «щорічний економічний виграш» для українців? Ті, кому справді добре ведеться, ніколи силоміць не тягнуть до себе на гостину, а тим паче не прагнуть ощасливити жебрака дармовим сиром. Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.

«Москві вірити не можна», – категорично стверджує Геннадій Удовенко, екс-глава МЗС, який привів Україну до Ради Європи. Така позиція досвідченого українського дипломата, очевидно, не випадкова. Він пояснює: «Москві потрібна покірна Україна. Але наша влада повинна розуміти: якщо Росія запанує в Україні, то ні наші політики, ні олігархи їй не потрібні – у них у самих такого добра повно, щоб і на керівні посади призначити, і наші підприємства загарбати».

До влади в Росії прийшли вихідці зі спеціальних структур. Але це не справ­ж­ня еліта, яка мала б наводити лад у банках, в економіці, в промисловості. Стиль мислення високопоставлених підручних В. Путіна відточувався на Луб’янці та в інших споріднених структурах. Входження у цивільне життя виявилось доволі проблематичним. (З сучасного російського фольклору: «Страна живет и богатеет. / На радость мне, ему, тебе. / А также нескольким халдеям / И офицерам ФСБ»).

Та ми не про це. Дракона можна знищити лише самому перетворившись на Дракона. В сучасній Україні роль еліти виконує зовсім інший, ніж у Росії, елемент – це впереваж нащадки колонізаторів, колабораціоністи й конформісти усіляких мастей та відтінків. «Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років української державності жодна інша влада так не толерувала комуністів та дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна більшість представників влади ментально орієнтована на російську імперську політичну й культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП (б). Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, у чиїх розрахунках існування незалежної України не передбачене» (Іван Заєць, народний депутат України).

Держава може бути окупаційною і тоді, коли вона незалежна від когось там ззовні, але водночас – і від власного суспільства, так афористично, але напрочуд влучно констатував ситуацію Ростислав Доценко.

Разом з тим питомо українські олігархи мали б відчувати небезпеку входження в Євразійський союз, усвідомлювати реальність загрози втратити навіть не державу, а країну. Отже, свої статки.

А це означає, що за справжню незалежність треба боротися. Бо як афористично, але напрочуд влучно констатував Ростислав Доценко, держава може бути окупаційною і тоді, коли вона незалежна від когось там ззовні, але водночас – і від власного суспільства.