Опозиція має бути опозицією і рішуче виборювати владу у своїх опонентів, а не сподіватися на добру “демократичну” волю президента. Практично всі, хто потрапив до Думи, сьогодні розглядають Україну лише як свого сателіта, як об‘єкт для економічної й політичної експансії.

Тому найбільший ризик і небезпеку для України, якщо говорити про зовнішнє оточення, якраз становить сучасна путінська Росія. Не меншу загрозу несе в собі нинішня Росія і для Заходу.

Якщо проаналізувати першу реакцію політичних кіл і мас-медіа в Україні і на Заході щодо підсумків парламентських виборів у Росії, то неважко помітити значні розбіжності в “оптиці” бачення вітчизняними та зарубіжними політиками російської ситуації і російських перспектив.

Реакцію українського істеблішменту можна коротко охарактеризувати традиційним заспокійливим висловом: “Все буде добре”.

Іншими словами, на думку і президента України, і спікера парламенту, і ряду політиків з пропрезидентської більшості, новий політичний пейзаж, який склався після битви за “думські” крісла, жодним чином не вплине на ситуацію в Україні і тим паче на характер українсько-російських відносин в рамках “стратегічного партнерства”. Що б не трапилося в Росії — ця країна навіки стратегічний партнер.

І навпаки, в оцінках західних мас-медіа превалюють мінорні тони та песимізм щодо демократичних перспектив Росії та її спроможності бути відповідальним і прогнозованим членом міжнародного співтовариства в осяжному майбутньому.

В Україні результати виборів до Держдуми оцінили як шлях до політичної стабільності, на Заході — як сповзання до авторитаризму й формування режиму суперпрезидентської влади з підконтрольним, “кишеньковим” парламентом.

Якщо в Україні вважають, що вибори в Росії були чесними, вільними і справедливими, то на Заході помітили численні порушення, інформаційну блокаду політичних конкурентів Володимира Путіна і його “Єдиної Росії” та використання адміністративного ресурсу, особливо в одномандатних округах.

Більш глибокий і незаангажований аналіз того, які наслідки матимуть такі результати виборів до Держдуми, звісно, ще попереду. Але певні висновки є очевидними уже нині.

Справді, можна частково погодитися з Путіним, який охарактеризував результати виборів як такі, що відбивають реальні настрої і устремління росіян, що й призвело до очікуваного успіху створеної президентською партією влади “політичної партії” під назвою “Єдина Росія”, яка отримала контрольний пакет в російському парламенті (частково через те, що маніпулювання громадською думкою досягло небачених масштабів у Росії).

Разом із своїми союзниками — старою ЛДПР та блискучим продуктом політтехнологів, віртуальною “Родіною” — російський президент має конституційну більшість, яка цілком може змінити чинну російську Конституцію на кшталт Казахстану, Узбекистану, Білорусі та більшості інших пострадянських країн і подовжити президентські повноваження, по суті, на необмежений термін, а в перемозі Путіна у березні 2004 року вже ніхто не сумнівається.

Такий шлях не є, звісно, шляхом навіть до “керованої демократії”, а, швидше, засвідчує деградацію демократичних тенденцій, оскільки він інституційно затверджує пролонгацію влади однієї особи і нівелює значення змагальності еліт за найвищу посаду в державі.

Очевидно, саме такі настрої і політичні настанови росіян до вподоби Путіну, чого він сьогодні і не приховує.

Результати парламентських виборів в Росії, по суті, засвідчили крах парламентської демократії і припинення процесу демократизації в цій країні загалом. Напівдемократична напівопозиція, яка була представлена “Яблуком” та СПС, витіснена націоналістично-популістською “Родіною”.

А це значить, що громадянське суспільство нині не має представництва у парламенті. Розчарування частини суспільства, яка втомилася від безрезультатності політичних і економічних змін і яка не прийшла на вибори або проголосувала проти всіх, створює сприятливі передумови для ерозії демократії й появи домінуючої ідеології агресивного “націонал — патріотизму”.

В цьому сенсі варто зазначити, що теза про те, що “праві” програли вибори, є трохи некоректною, оскільки на зміну демократично налаштованим “правим” прийшли інші — нові російські націоналістичні “праві”.

Багато хто в Росії, та й на Заході, сподівався, що після того, як Путін став президентом, Росія буде будувати демократичну правову державу, орієнтуватися на західні цінності. Тепер, після виборів, такі ілюзії остаточно розвіялися.

Прикметно, що блок “Єдина Росія” отримав таку величезну кількість мандатів, практично нічого не обіцяючи виборцям, не маючи чіткої програми. Єдиним гаслом цього блоку було “Разом з Путіним”. Путін зробив ставку на формування більшості в Держдумі на базі цього блоку без комуністів, яким відводиться роль парламентських аутсайдерів.

Сьогодні російська Дума мало чим відрізняється від білоруського чи казахстанського парламенту. Справді, є всі підстави говорити про те, що в Росії відбувся занепад демократичних цінностей і тенденцій, деградація демократичного розвитку загалом. Росія розбудовує авторитарну державу, багато ознак того, що російська політична еліта і, насамперед, бюрократія зробили ставку на авторитаризм.

Зараз треба говорити навіть не про поразку старих “правих” сил, а взагалі про поразку демократичних сил. Треба зазначити, що “Яблуко” та “СПС” робили все для того, аби мати такий результат.

Вони припустилися фатальної помилки, зробивши ставку на Путіна як на демократичного президента, тому їхня виборча стратегія будувалася не стільки на критиці сучасних політичних реалій у Росії, скільки на підтримці, хай непрямій, нинішнього президента. І це призвело до деморалізації їхнього базового електорату та внесло певну плутанину в уми виборців.

Крім того, вони воювали самі з собою, а не з тими політичними силами, які зробили ставку на імперські умонастрої росіян. Насамперед, маю на увазі блок “Родіна”, який був створений буквально за кілька місяців до виборів і, як уже зазначалося, є продуктом політтехнологів. Це є, по суті, та політична сила, яка мала відібрати голоси в комуністів і, за сприятливих обставин, стати союзником “Єдиної Росії”, якщо вона не матиме переваги в російській Думі.

Те, що в Росії сьогодні домі-нують націоналістично-патріотичні настрої великої частини населення, стало очевидним фактом. Росіяни віддали свої голоси тим, хто робить ставку не просто на сильну Росію, а на Росію, для якої є чужими західні цінності.

Політична Росія продемонструвала цими виборами, що вона зовсім не збирається до Європи, що в Росії домінують антизахідні, антиєвропейські і антиамериканські настрої. Це означає, що вона завершила певний період політичної еволюції, а ті передумови для демократичного розвитку, які вона мала нещодавно, уже не мають місця на політичній сцені.

Росія зробила свій вибір, і цей вибір не на користь демократії. Безперечно, на цей результат вплинула поведінка “правих” у стосунках із режимом Путіна.

Вони звикли до комфортного існування і не провели чіткого вододілу між авторитарними тенденціями в період правління Путіна і реальними демократичними очікуваннями певної частини російських громадян.

Соціологічні опитування засвідчували, що “праві” мали підтримку близько 15% громадян. Ця цифра виявилася недосяжною для них в отриманні цих голосів на виборах.

Вияв непродуктивної, хибної стратегії “правих” полягав у певній сервільності стосовно Путіна і тих його дій, які не можна назвати демократичними. Йдеться, зокрема, про посилення силових структур і бюрократії у політичному процесі і взагалі у формуванні нового політичного ладу в Росії.

Конформізм “правих” у стосунках з владою призвів до втрати соціологічно обґрунтованої підтримки серед справді демократично налаштованих громадян Росії. Звідси поразка старих “правих”.

Це і є основним уроком для української опозиції. Опозиція має бути опозицією і рішуче виборювати владу у своїх опонентів, а не сподіватися на добру “демократичну” волю президента.

Вона також має бути послідовною й принциповою у своїх діях, не виявляти тих елементів сервільності, які призводять до втрати нею своїх симпатиків. Вона має діяти об‘єднано і як мінімум координувати свої зусилля у виборчому процесі. Те, що СПС і “Яблуко” перебували в стані міжусобної боротьби, не принесло дивідендів ані тим, ані іншим.

Для української опозиції важливо збагнути, що лише єдність опозиційних сил може мати успіх на президентських виборах, і що подолати партію влади можна лише спільними зусиллями. Це банальна й абеткова істина, але вона виявилася дуже актуальною під час виборів до Думи.

Якщо говорити про наслідки для України виборів до Держдуми Росії, то варто зазначити, що в Росії на політичній арені утвердилися сили, які налаштовані антиукраїнськи. І які проти того, щоб Україна була європейською, самодостатньою державою. Саме ці полі-тичні сили, які сповідують новітній російський націоналістичний патріотизм, не можуть сприймати демократичні прагнення і очікування українців у напрямі євроатлантичної інтеграції.

Цими виборами Росія підтвердила, що вона — антизахідно налаштована держава, що там не утверджуються демократичні західні цінності. А це означає, що Україна, яка проголосила європейський вибір, не може мати серйозного партнера в особі Росії.

Це також означає, що демократично налаштовані українські політичні еліти будуть знаходити спротив із боку Росії. Деякі з переможців російських виборів уже заявляють, що інтереси російських еліт не збігаються з національними інтересами України, а тому останні мають бути підпорядковані більш сильній Росії.

Практично всі, хто потрапив до Думи, сьогодні розглядають Україну лише як свого сателіта, як об‘єкт для економічної й політичної експансії. Тому найбільший ризик і небезпеку для України, якщо говорити про зовнішнє оточення, якраз становить сучасна путінська Росія. Не меншу загрозу несе в собі нинішня Росія і для Заходу.