Співець суворої Півночі

Американський письменник Джеймс Олівер Кервуд народився 1878 року в штаті Мічиган. Його рідне місто Суоссо було розташоване в районі Великих озер, неподалік озера Ері. Місто оточували густі ліси, що переходили кордон з Канадою, перетворюючись в неосяжні лісові масиви.

Коли Джеймсові минуло шість років, сім’я Кервудів переїхала до розташованої на узліссі заміської ферми, купленої батьком хлопчика.

Старший Кервуд – аматор-мисливець – подарував восьмирічному синові рушницю, з якою той цілими днями блукав лісовими хащами, забуваючи, що у нього є ще обов’язок ходити до школи й готувати уроки. Внаслідок цього він так сильно відстав у навчанні, що в шістнадцять років за неуспішність його виключили зі школи. Раптово опинившись за її стінами, юнак не збентежився. Не роздумуючи довго, він зайнявся звіроловством. Робота була йому до вподоби. Він міг вільно спостерігати за життям лісових звірів, до того ж одержував чималі гроші за вловлених тварин.

Проте, як не любив Джеймс ліс та його мешканців, усе частіше давався взнаки брак знань. Юнак зрозумів, що без них майбутнє життя не буде повноцінним.

Прийшовши до такого висновку, він, не залишаючи звіроловства, почав посилено готуватися до вступу у Мічиганський університет. На іспити юнак уже йшов із достатнім багажем знань та чималою сумою зароблених для навчання грошей.

До університету Кервуд вступив у 1898 році. Провчившись там два роки, майбутній письменник вирішив стати журналістом і в 1900 році влаштувався репортером місцевої газети Детройта – найбільшого із міст штату Мічиган. Там Кервуд працював сім років, ставши редактором газети. Але журналістика не заглушила в ньому любові до канадійських лісів з їх мужніми колоністами, що загартувалися в умовах суворого життя Півночі, мисливцями, звіроловами – людьми, в середовищі яких минули його найкращі юнацькі роки.

У 1907 році Кервуд назавжди залишив Детройт і повернувся у рідне місто Суоссо, вирішивши нарешті здійснити давню мрію – стати письменником. Ще дев’ятирічним хлопчиком він почав писати «пригодницькі романи». «Якщо який-небудь розділ не був нашпигований десятком вбитих індійців або ж білих, що були оголошені поза законом, – згадував він про своє дитинство, – я вважав, що він нічого не вартий».

Як видно зі слів письменника, схильність до авантюрно-пригодницького жанру виявилася у нього з перших же його літературних кроків.

Після річної напруженої роботи (1908) мрія письменника збулася – він видав пригодницький роман «Мужність капітана Плюма». Його дія розгортається влітку 1856 року на острівці озера Мічиган, у селищі мормонів*, яке очолює Странг – лукава, порочна людина, здатна заради власних інтересів піти навіть на злочин.

Головний герой роману – двадцяти-восьмирічний Натанієль Плюм – капітан шхуни** «Тайфун», схильний до пригод, але готовий у будь-який момент стати на захист правди та справедливості.

Разом з юнаком Нелем, який випадково потрапив до мормонів, капітан Плюм веде смертельну боротьбу з бандою Странга. Вони виходять переможцями, звільняють сестру Неля – Маріон, що ледве не потрапила до гарему Странга, та Бетті – кохану Неля.

Роман «Мужність капітана Плюма», написаний легкою мовою, в гостро-сюжетній формі, захоплює читача.

Після виходу у світ першого роману Кервуд щороку вирушав у туристичні подорожі. З рюкзаком за плечима він долав безмежні простори Канади, знаходячи такі куточки, де не ступала нога людини. Мандруючи пішки, човном або собачою запрягою, Кервуд з величезним інтересом вивчав природу, особливо життя і звички звірів. Зібравши новий матеріал, сідав за роботу й писав, писав багато, невтомно.

За дев’ятнадцять років літературної діяльності він створив 26 романів. Найбільшу популярність здобули його романи про звірів. Він був чудовим натуралістом і вибудовував живе образне зображення природи на глибокому знанні тваринного світу. Ось чому романи Кервуда «Бродяги півночі», «Гризлі», «Казан» і тепер радо читають у багатьох країнах світу. Письменник рішуче виступав проти безглуздого винищення звірів.

«Коли б’єш звіра для прохарчування, то ти ще не винен у грісі вбивства, – писав Кервуд у передмові до роману «Гризлі». – Це – не той гріх, про який мені завжди нагадував один день у горах Британської Колумбії, коли менш ніж за дві години я підстрелив на одному схилі гори чотирьох гризлі. Це було винищення, можливо, цілих ста двадцяти років живого життя за якихось сто двадцять хвилин... Коли б’єш звіра тільки заради мисливської пристрасті й азарту, то це не набагато відрізняється від справжнього вбивства».

Читачам нашої країни творчість Кервуда була знайома ще на початку XX століття. Так, у журналі «Мир приключений» друкувалися оповідання «Сьомий брат» (1912), «Пітер Сент» (1916). А пізніше, в середині двадцятих років, видавництво «Мисль» видрукувало майже всі твори Кервуда. Проте українською мовою в той час не було перекладено жодного роману! Коли ж на початку тридцятих років у літературі почала посилено втілюватися марксистсько-ленінська ідеологія, видання творів Кервуда, за винятком декількох повістей, було припинено аж до часів розпаду Радянського Союзу.

Що ж до перекладу творів Кервуда українською мовою, то за все існування комуністичного ладу цього дочекалася лише одна книжка – «Бродяги Півночі».

Романи про життя тварин

Кервуд написав шість творів про тварин: «Гризлі», «Казан», «Син Казана», «Бродяги Півночі», «Блискавичний», «В нетрях Півночі».

«Гризлі». В повісті з великою симпатією розповіається про Тера – сірого ведмедя-гризлі та ведмежа Мускву, яких зв’язувала міцна нерозривна дружба.

У книзі показана також зустріч чотириногих героїв з людьми. В особі мисливця Ленгтона зображений сам автор.

«Казан» (1917) – повість про напівсобаку-напіввовка Казана та про добрих і поганих людей, з якими зводить його доля. Істота Казана постійно розривається болісною боротьбою поміж хижаком вовком та собакою, що приручена людиною. Автор підкреслює, що тільки добра людина, яка любить тварин, може привчити до себе звіра, зробити його своїм вірним і корисним другом. Багато випробувань випало на долю Казана, але він завжди залишався відданим другом добрих людей і непримиренним ворогом жорстоких.

У повісті зворушливо описується любов Казана до своєї подруги – сліпої Сірої Вовчиці.

«Син Казана» (1917), як показує сама назва твору, є продовженням «Казана». Щеня Барі – син Казана і Сірої Вовчиці рано залишається без батьків і після довгих блукань по лісових нетрях зустрічається з першими в його житті людьми: мисливцем П’єро та його дочкою Ніпізою. Дівчина привчає до себе Барі, який стає її невідлучним помічником.

Але раптово у тихе життя мисливця та його доньки вривається зла, підступна людина – Мак-Тагор, фактор з найближчого форту. Щоб заволодіти Ніпізою, що сподобалася йому, негідник вбиває П’єро і стріляє в Барі, що став на захист дівчини. Тоді, рятуючись від переслідування Мак-Тагора, Ніпіза кидається у бурхливу ріку... Отямившись після пострілу від контузії. Барі повертається до бродячого життя. Врешті він зустрічає молодого блукача – Джіма Карвела. Карвел рятує Барі, звільнивши його з пастки, яку поставив на нього Мак-Тагор. Продовжуючи свій шлях, Карвел і Барі цілком несподівано зіштовхуються лицем до лиця з Ніпізою, що врятувалася від переслідувань вбивці свого батька.

«Бродяги Півночі» (1919). В повісті розповідається про блукання двох друзів – щеняти Мікі та ведмежати Неєви, про їхні численні пригоди й тяжкі випробування в нетрях суворої канадської тайги.

«Блискавичний» – це історія вовка, в жилах якого тече кров собаки – датського дога. Блискавичний – великий красень вовк з рудим відтінком шерсті, успадкованим від своїх спів-родичів. В пошуках поживи Блискавичний разом із своєю голодною зграєю нишпорить по льодових просторах канадської тундри.

Перед читачами на фоні суворої північної природи постають картини боротьби чотириногого хижака за своє існування. Тут і розповідь про загибель вовчиці – подруги Блискавичного, і його боротьба за першість у зграї, і описи кривавих наскоків на мускусних биків та свійських оленів, і багато іншого, що характеризує вдачу і норов вовка – ворога людини, але водночас і собаки – вірного її друга. Ця подвійність характеру Блискавичного червоною ниткою проходить через сторінки всього роману.

Через собаку Іскру здійснюється, нарешті, контакт Блискавичного з людиною. І людина завдяки Іскрі рятує Блискавичного від неминучої жахливої смерті.

«В нетрях Півночі» (1922). Головний герой роману Веселий Роджер – добрий, життєрадісний юнак, «самою долею призначений приносити дух бадьорості й доброзичливості».

Ховаючись від переслідування поліції, він двічі пересікає всю територію. Канади, спочатку з півдня на північ, а потім з півночі на південь.

Злочин Веселого Роджера полягає лише в тому, що він врятовує від голодної смерті ціле плем’я індіанців і стає на захист їхніх інтересів від торгівця горілкою, що безсоромно грабує бідних, довірливих людей.

Веселий Роджер палко кохає дівчину Нейду й самовіддано приймає на себе її уявну провину.

Блукання Роджера по країні розділяє його невідлучний чотириногий помічник – цуценя Пітер. Глибоко вивчивши психологію собаки, автор наділяє її такими якостями, що Пітер став другим, цілком повноцінним героєм твору.

Пригодницькі романи

Вагому частину творів Кервуда становлять гостросюжетні пригодницькі романи, які, починаючи з «Мужності капітана Плюма», він пише протягом усієї літературної творчості.

Із найбільш відомих слід назвати твори «Мужність капітана Плюма», «Золота петля», «У верхів’ях ріки», «Палаючий ліс».

«Золота петля» – один із найкращих пригодницьких романів Кервуда. Як і в більшості його творів, дія розгортається за Полярним колом.

Головний герой – Філіп Брант, полісмен Північно-Західної прикордонної охорони. Він одержує завдання розшукати злочинця Брема Джонсона, який звинувачується у вбивстві. Брем розкривається то як людина, що має серце, то як звір із серцем сатани. Не один рік він блукає просторами канадської тундри зі зграєю вовків, яких привчив до себе.

Вирушаючи на пошук Брема, Філіп бере із собою «золоту» петлю, сплетену із волосся жінки. Він відрізав петлю від сильця на кроликів. Сильце ж раніш належало Бремові Джонсону. Філіпові ще треба з’ясувати, як в умовах льодової пустелі жіноче волосся потрапило до рук убивці.

Тривала гонитва за Бремом зморює Філіпа. Уночі він засинає, зарившись у сніговий замет. 1 раптово прокидається, оточений вовчою зграєю, що її очолює Брем. Він обеззброює Філіпа й силою везе до своєї хатини, що загубилася на кордоні тундри й лісу. Там Філіп зустрічається із Селією – дочкою Армана, капітана датського корабля, що зазнав катастрофи. Вона перебуває під опікою напівбожевільного Брема Джонсона, що ставиться до неї, як названий батько.

Далі події роману розгортаються з кінематографічною швидкістю: Брем з частиною своїх вовків вирушає на полювання. Філіп і Селія залишаються самі в хатинці. На них несподівано нападають дикі ескімоси. Філіп відбиває цей напад за допомогою вовків Брема, які залишилися біля хатини. Далі Філіп раптово захоплює в полон справжнього вбивцю, вина якого лягає на Брема, і зустрічає полісмена Олафа Андерсена, а згодом знаходить і батька Селії – капітана Армана.

Напруженість дії не спадає до самого кінця роману.

«У верхів’ях ріки» («З тавром убійника») – популярний роман Кервуда, дія якого відбувається на півночі Канади.

Головний герой роману – Джон Кійт, звинувачений у вбивстві судді Кіркстена, якого насправді він не вбивав.

Кійта переслідує зовні дуже схожий на нього агент Королівської кінної поліції Дервент Кенністен. Він заарештовує Кійта, коли сам вже смертельно хворий. Кійт самовіддано доглядає помираючого. Агент поліції вірить у його невинність і перед смертю пропонує йому жити далі під його, Кенністена, прізвищем.

Поховавши полісмена, Кійт повертається у Принс-Альберт, звідки Кенністен вирушив у погоню за ним. Тут підставний Кенністен з’являється до свого начальника – Мак-Доуела з рапортом про спіймання та смерть Кійта. Заміна не була б викрита, якби Кійта не упізнав китаєць Шан-Тонг, який, не видавши Джона, відразу ж почав його шантажувати.

В той же час у Принс-Альберт приїжджає Джозефіна – сестра Кенністена, яка після багаторічної розлуки також приймає Кійта за свого брата. Згодом він розкриває дівчині таємницю.

Джон і Джозефіна закохуються одне в одного. Після багатьох пригод, виявлення справжнього вбивці судді Кіркстена і смерті Шан-Тонга вони оселяються в чудовій долині, недалеко від верхів’я ріки Саскачевану.

«Чорний мисливець» – маловідомий роман Кервуда. Час його дії відноситься до середини п’ятдесятих років XVIII століття, коли в Північній Америці різко загострилися взаємовідносини між англійцями і французами. Не маючи твердої підтримки метрополії. Нова Франція готується відбити значно сильнішого ворога.

Основні герої роману: Девід Рок – сміливий, шляхетний юнак, що всією душею відданий Новій Франції, Анна Сент-Дені – наречена Девіда, дочка земельного магната, Пітер Джоель (Чорний мисливець) – друг родини Років, якому Девід і його мати зобов’язані врятуванням свого життя, Франсуа Біго – інтендант французького короля у Новій Франції, підла, підступна людина, яка нечесним шляхом намагається оволодіти Анною.

Безпідставно звинувачені у шпигунстві проти Франції, Девід і Чорний мисливець ледве не гинуть через підступність Біго. Безліч страшних випробувань доводиться пережити героям роману, поки, нарешті, доля знову не зведе їхні шляхи.

Характеризуючи творчість Кервуда, можна сказати, що читати його твори не тільки цікаво, але й радісно. 1 люди, і тварини в його книжках зустрічаються з численними небезпеками, їм загрожує загибель. Напружуючи всі свої сили, роблячи більше від того, що здається можливим, вони врешті долають небезпеки й виходять переможцями із найскладніших життєвих ситуацій.

Головною заслугою Кервуда є те, що його твори допомагають юному читачеві виховувати у собі мужність, силу волі, вміння переборювати труднощі, самовіддано приходити на допомогу тим, хто потрапив у біду, розвивають любов до природи, спонукають замислитися над тим, чи правильне у самого читача ставлення до навколишньої природи й дійсності.

Джеймс Олівер Кервуд помер у 1927 році, залишаючись все своє творче життя полум’яним захисником тваринного світу Півночі і натхненним співцем її суворої, дикої краси.