Максим Березовський — наша гордість і світило, перший з українських композиторів і взагалі композиторів Східної Європи, який зажив європейської слави і став членом Болонської філармонічної академії.

Його невмируща музика і сьогодні звучить у храмах і концертних залах України, а завдяки українським виконавцям та провідним музикантам діаспори — на всіх континентах. Його ім’я знайдемо у всіх великих і авторитетних музичних енциклопедіях і словниках.

Його життя і творчий доробок — таємничі, загадкові — вже декілька століть привертають увагу науковців, літераторів, митців. Починаючи з ХІХ ст., завдяки Нестору Кукольнику він увійшов в літературу, як постать трагічна і романтична. У кіномистецтві першим до Березовського звернувся Андрій Тарковський, зробивши його голов-ним, центральним, але міфічним персонажем фільму «Ностальгія» — композитором Сосновським, чия трагічна доля, коротке життя і самобутність таланту стають своєрідним магічним дзеркалом для російського письменника Андрія Горчакова (Олег Янковський), через яке він вдивляється у свій власний внутрішній світ, заради розуміння сенсу життя.

Документальних відомостей про життя Максима Березовського майже не збереглося. Ми не знаємо ані точної дати його народження, ані року, ані місця. Народився він близько 1740 року (раніше безпідставно стверджувалося, що саме 16 жовтня 1745). Ймовірно, що місцем народження є м. Глухів (Сумська обл.) — гетьманська столиця і вже тоді знаний в Європі музичний центр України. Майбутній маестро вчився у Глухівській співацькій школі, згодом — у Києво-Могилянській академії. Саме тоді з’явилися його перші композиції. Достеменно відомо, що у 1751 році у Глухів приїхала разом із гетьманом Кирилом Розумовським трупа акторів, почали давати бали та бенкети в супроводі інструментальної музики, грати французькі комедії, та опери. У Глухові ж у цей час була організована капела з 40 добре підготовлених музикантів, кожен з яких був здатен виступати солістом на своєму інструменті. Отже музичних вражень для обдарованого хлопчика і в Глухові було вдосталь.

За гіпотезами дослідників творчості М.Березовського, саме граф К. Розумовський привіз його з гетьманської столиці Глухова до Санкт-Петербурґа і протеґував йому. Загально прийнятою, але офіційно не підтвердженою датою приїзду М. Березовського до Санкт-Петербурґа вважається 1758 р. Можливо, ця подія відбулася раніше. Дослідниця творчості М. Березовського Марина Рицарева вважає, що це могло бути в будь-який з приїздів гетьмана до столиці у 50-х роках. Вона також припускає, що Максим Березовський міг бути членом співочої капели К. Г. Розумовського.

Отже, з 1758 р. Максим Березовський у Петербурзі і зарахований оперним співаком до театру майбутнього імператора Петра III. Свою музичну освіту після України і Петербургу Максим продовжив в Італії, де отримав звання капельмейстера (Маестро). Претендент на звання академіка Болонської філармонії мав бути уславленим композитором. Так, юний Моцарт, складав іспит у 1770 році вже будучи знаменитим. Йозеф Мисливечек був на час іспитів автором дев‘яти опер, не менше тридцяти симфоній та увертюр, трьох концертів, десяти квінтетів, багатьох квартетів, тріо та інших творів. Як засвідчила славетна комісія болонських академіків, на іспитах сили претендентів Березовського та Мисливечека (а вони екзаменувалися в один день — 15 травня 1771 року) були рівними, вони пройшли в академіки одноголосно. Чи могло б таке бути, якби до того часу Березовський не написав нічого крім хорових творів?.. Адже довгий час жодного світського музичного твору Березовського не було відомо. Повернувшись з Італії у 1773 р. маестро жив у Санкт-Петербурзі, де у 1777 році його спіткала трагічна смерть за загадкових обставин.

Доля спадщини митця виявилася нещасливою — деякі твори не знайдено й досі. Відомі автографи, прижиттєві та ранні копії зберігаються не тільки в Україні, Росії, але й в Австрії, Великій Британії, Італії та Франції. У творчому доробку композитора — духовні хорові концерти (найпопулярніший «Не отвежи мене»), літургія, окремі літургійні піснеспіви, причасні вірші. Він — творець нового стилю багаточастинного духовного концерту, що поєднав традиції українського хорового мистецтва (партесний спів) і західноєвропейського класицизму. Березовський — перший відомий на цей час вітчизняний автор, який написав оперу. Його «Демофонт» поставлено у Ліворно, 1773, але є відомості й про ранішу постановку. «Оперний лексикон» Штьєгера дає несподівану, нову і навіть сенсаційну дату — Ліворно, театр «Сан Себастіан», 1766 рік. Щоправда, можливо, Березовський був одним з авторів в опері-пастіччо, що складалася з музики різних композиторів.

Кінець ХХ ст. подарував нам його Сонату для скрипки і чембало, уривки з опери «Демофонт», симфонію (скоріше увертюру до невідомої опери). І знову ж таки, він — перший вітчизняний автор сонати для скрипки, симфонії. На початку ХХI століття (2001 р.) знайдено більшість хорових композицій Березовського, що зберігалися у бібліотеці Берлінської співацької академії — так званий «Архів Баха», повернутий до Німеччини, але твори Березовського залишилися на зберіганні у Києві. Може варто шукати й далі?

Образна палітра творів Березовського вражає широтою, засвідчує його високу професійну майстерність, талановитість, чутливу і яскраву індивідуальність. Він сягнув філософських вершин мудрості та простоти, а у відбитті скорботи, внутрішньої зосередженості, ліричного роздуму і разом з тим піднесеності, граціозності, енергійності — виявився неперевершеним. Ймовірно за таку високу оцінку нас можна звинуватити в необ’єктивності. Але він — наш «український Бах» і наш «український Моцарт», він наш перший!

Знімається фільм і це прекрасно, тому що це ознака продовження життя і розвитку українського кінематографу в ці складні для України часи. Ознака того, що ми не втрачаємо пам’ять і сумління, що дійсно любимо свою історію і своїх героїв. Перед нами постануть художньо відтворені картини минулого, пов’язані з нашим геніальним земляком, нашою легендою, нашою національною гордістю і шаною. Можливо, як і всі історичні фільми про музикантів, новий серіал про Березовського не зможе задовольнити прискіпливих музикознавців та істориків, знавців ХVIII сторіччя, які звикли документально підтверджувати кожне слово і факт, а про гіпотези довго і нудно, хоча й справедливо наголошувати, що це тільки гіпотеза. Але погодьтеся, що в нашому житті є місце Високому і Вічному, що неможливо відтворити мовою фактів і документів, це — життя нашого Духу і Душі. Сподіваємось, що новий фільм стане вдалою спробою відтворити велич Духу і ранимість Душі Максима Березовського — нерозгаданого, таємничого, легендарного…

Київ, 12 липня 2006 року