Ми приречені пам’ятати. Замість переднього слова до навчального посібника

Степан Кость
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка

Голодомор 1932–1933 років в Україні – це найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, це найжахливіший злочин більшовицького режиму, в результаті якого загинули мільйони українців. Цю трагедію радянська влада замовчувала протягом десятків років, намагаючись приховати правду.

Проте 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», в ст. 1 якого стверджується, що Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом Українського народу. Згідно із ст. 2 публічне заперечення Голодомору визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Ось чому значна частина українського суспільства не зрозуміла президента України В. Януковича, який на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі заявив, що Голодомор 1932–1933 років несправедливо вважати геноцидом українського народу. Як стало відомо, у Верховній Раді України від 26 травня 2010 року зареєстровано проект Закону України про внесення змін до ст. 1 Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», в якому автор законопроекту пропонує відмовитися від кваліфікації Голодомору 1932–1933 років в Україні як злочину геноциду і вважати його лише «злочином тоталітарного режиму, трагедією українського народу».

Але українське суспільство повинна об’єднувати правда про наше минуле, а не спекуляції на цю тему, не кон’юнктура, не моральні компроміси, не поступки антиукраїнським силам. Можна лише нагадати, що історичний факт Голодомору 1932–1933 років в Україні визнано в офіційних документах понад сімдесяти країн світу, актом геноциду Голодомор назвали президенти, очільники урядів і парламентів 26 держав світу. 27 квітня 2010 року Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла резолюцію «Про Великий Голод в Радянському Союзі», у пункті 5 якої зафіксовано, що український закон визнав ці трагічні події актом геноциду; в резолюції ПАРЄ ніде нема заперечення щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу.

… В одній із частин статті «Pro memoria» (кн. ХІІ «Вісника» за 1935 рік, Львів) Є. Маланюк писав про волошкові очі українських дітей, які вмирали біля своїх мертвих батьків під час Голодомору: «Про великі волошкові очі українських дітей 1931-1934 нагадую не для зайвих зітхань, не для завжди охочих литися традиційних сліз, врешті не для солодкавого болю моральної імпотенції і моральної розпусти. Всього цього ми мали досить. Аж занадто.

Про великі волошкові очі зеленцем зарізаних квітів України українських дітей нагадую передусім для того, щоб укріпити нашу традиційно слабку пам’ять».

Сьогодні лише пам’ятати про Голодомор – занадто мало. Перед українським суспільством стоїть надзвичайно важливе завдання: осмислити його як чистину української історії в суспільно-політичному контексті того часу, з’ясувати його причини, механізм, засоби, назвати винних у скоєнні злочину Голодомору-геноциду. Ставлення до Голодомору – це і чинник національної ідентичності, і форма вияву своєї державницької позиції, тобто ставлення до державності як історичного імперативу української нації.

Голодомор як історичний факт настільки складний, що дає змогу формулювати предмет дослідження багатьом науковим дисциплінам. Знання про нього потрібні і студентам – майбутнім журналістам – і не лише тому, що проблема «Голодомор і преса» багатоаспектна, перспективна, а й тому, що незалежна журналістика – це завжди невід’ємна частина справді демократичного суспільства.

Концептуальну основу навчального посібника визначають такі принципові ідеї та твердження:

Голодомор був геноцидом українського народу. У цьому злочині ми не звинувачуємо якісь окремі народи. Імена головних злочинців, відповідальних за Голодомор-геноцид, відомі – їх встановив суд. Проте ще важливіше з’ясувати ідеологічне й теоретичне джерело Голодомору-геноциду. Злочинну діяльність організаторів Голодомору автори посібника пов’язують не з національною приналежністю, а із служінням певній ідеології – йдеться про російський більшовизм як один із злочинних напрямів комуністичної ідеології. Отже, головний злочинець, відповідальний за Голодомор – це, власне, російський більшовизм, найаморальніша, найагресивніша, найбрутальніша іпостась «русской идеи»; більшовизм спекулював цією ідеєю і паразитував на ній; він приніс страждання не лише багатьом іншим народам, але й російському передовсім.

Росія як колишня метрополія ніколи не визнає Голодомор геноцидом, так само як і не відмовиться від прагнень у тій чи іншій формі інкорпорувати Україну, зробити її залежною.

Західні держави протягом Голодомору 1932–1933 років керувалися в його оцінці і ставленні до Радянського Союзу політичною доцільністю. Більшовицьке керівництво вдалося до Терору голодом за їхньої мовчазної згоди. Моральну відповідальність за Голодомор несе і (за окремими винятками) західна журналістика.

Ми самі повинні творити, осмислювати, тлумачити нашу історію; це обов’язок кожної незалежної і самодостатньої нації й держави.

Інтелектуальна свобода українського вченого у тлумаченні Голодомору не суперечить загальнолюдським вартостям. Однією із умов формування громадянського суспільства є незалежна журналістика (чесна, непідкупна, об’єктивна), для якої найвищим історичним імперативом є і права людини і загальнолюдські вартості; в умовах України таким імперативом є, насамперед, ідея української державності.

Для подолання постгеноцидних наслідків Голодомору нам потрібна не лише пам’ять про нього, а й осмислення, єдина воля, спрямована на створення умов, за яких не виникне ситуація, що буде загрожувати існуванню нації.

Осмислення такої трагедії як Голодомор має не лише інтелектуальне, але й моральне і виховне значення. Ми не повинні боятися казати правду про злочини проти українців; ми маємо на весь світ заявляти як про унікальність Голодомору, так і про історичне призначення українського народу.

Мета навчального посібника:

– дати студентам необхідні знання про Голодомор (його причини, механізм, наслідки тощо), передбачені навчальною програмою курсу «Голодомор 1932–1933 років в Україні»;

– з’ясувати основні моменти історіографії проблеми і схарактеризувати джерельну базу дослідження;

– спонукати студентів до осмислення Голодомору як трагічної сторінки української історії і важливої геополітичної проблеми;

– допомогти студентам усвідомити на прикладі Голодомору моральну відповідальність журналістики та необхідність незалежної журналістики як чинника демократичного суспільства;

– сприяти вихованню студентів як національно свідомих громадян української держави.

Універсум 11–12 (229–230), 2012

Журнал Універсум 11–12 (229–230), 2012

Ірина Фаріон: «Переможемо тоді, коли переможемо у собі слабкість, пристосуванство і негативізм»

СЛОВО РЕДАКЦІЙНЕ Олег К. Романчук Про вибори, хартію та референдум

ДЕРЖАВНІСТЬ Олександр Кравчук Тож яку державу будуємо?

РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ Василь Лизанчук Журналісти: зрячі очі суспільства чи заручники джинси?

RUSSIAN WORLD Тетяна Бурдега «Русскій мір» чи український Всесвіт?

ЕКСКЛЮЗИВ Ірина Фаріон: «Переможемо тоді, коли переможемо у собі слабкість, пристосуванство і негативізм»

ОСВІТА Степан Кость Ми приречені пам’ятати. Замість переднього слова до навчального посібника

ДИКИЙ СТЕП Валентин Бадрак Офіцерський гамбіт. Політичний роман

СОЦІОЕКОЛОГІЯ Юрій Саєнко Чорнобиль–Фукусіма: комфортно-споживацький колапс

СОЦІОЛОГІЯ Юрій Саєнко, Володимир Піддубний Експертні оцінки тенденцій інтеграції українського суспільства

ДАЙДЖЕСТ Андрій Скумін, Андрій Коваленко Узурпація ім'ям народу: режим Януковича хоче позбавити громадян можливості впливати на владу