Інформаційна слабкість як діагноз

Незважаючи на те, що ХІХ Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» є подією переважно культурного життя України, у 2012 році під час заходу знайшлося місце й для обговорення безпекових питань. У рамках книжкового форуму письменники та експертів організували круглий стіл та спробували проаналізувати, звідки виникають хвилі інформаційного тиску на Україну. От­же мова йшла про інформаційні операції та книжкові війни – речі зовсім непересічні для сучасної Української держави.

Справді, Україна протягом останніх років перетворилася на полігон, де використовуються та відпрацьовуються новітні технології інформаційного впливу. Дійшло вже до того, що деякі сусідні країни проводять цілеспрямований, активний та системний інформаційний тиск, на меті якого докорінна зміна світогляду українця та корегування державного устрою.

Наприклад, письменник і публиціст Олег Романчук у нещодавно виданій книзі «У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011)» торкається і теми підривної інформаційної діяльності проти України. Під час засідання круглого столу він звернув увагу присутніх, що інформаційне протистояння з боку сусідньої Росії набуло системного характеру. Олег Романчук наголосив, що ця держава приділяє надзвичайну увагу ідеологічних розробкам, а інформаційна війну, яку Кремль веде проти Української держави, є найсуттєвішим віддзеркалюван­ням цих розробок. Тим паче, що Росія має ємний ринок збуту своєї поліграфічної продукції на території України. Як доказ, доповідач навів низку матеріалів та книжок «російського походження», які містять антиукраїнський підтекст. Зрештою провокаційні заяви деяких політологів, експертів й авторів книжок про те, що Україна як держава не відбулась і є показником високого рівня інформаційної війни проти нашої країни.

Валентин Бадрак наголосив, що в його романі «Східна стратегія» він позначив лише декілька небезпечних для України факторів інформаційного впливу. Зокрема героїзацію В. Путіна, залякування українців сценаріями війни з Росією, нав’язування пересічним громадянам Росії ворожого образу українця, публічного чи книжкового обговорення у різноманітних оформленнях антиукраїнської тези «крах проекту Україна». Нині, відзначив В. Бадрак, появилися вимоги федералізації Української держави, надання російській мові статусу державної та підпорядкування російській Церкві, а суть української ідеї намагаються розчиняти зсередини.

Інформаційна війна стає ключовим видом бойових дій в сучасному світі, а стосовно України – одним із найефективніших чинників впливу на її внутрішня та зовнішню політику, економіку. Слід зазначити, що інформаційну слабкість України використовують й інші країни. Так, у Румунії 2012 року побачила світ книжка «Кров на Дністрі», в якій йдеться про війну з Україною в 2014 році. Той факт, що на 1 серпня 2012 року було розпродано 300 тисяч примірників промовляє багато про що. Як боротися з проявами інформаційної агресії? Учасники круглого столу одностайно наголошували, що треба заборонити діяльність на території України відверто ворожих та провокаційних структур, як то Інститут країн СНД. А державі треба виховувати вітчизняних «лідерів думок», передусім серед журналістів, науковців, діячів культури, працювати над зростанням національної свідомості, формуванням у молоді національної ідеї.

Своїми думками з учасниками круглого столу поділився відомий публіцист Леонід Капелюшний: «Чому ми, українці, програли «на своєму полі», програли там,де нам би мали допомагати «стіни» – своя земля і вода, свої могили, своя історія? Питання болюче, але не головне. Бо кожна поразка може бути поштовхом до розвитку. Жодна капітуляція не позбавляє націю надії. Чехи здали свою Республіку Третьому рейху без бою і після цього стали справжніми чехами. Польща пройшла через такі терни, які мало кому випадали на долю – і нє згінєла. Німеччина, перш як стати Третім рейхом, пережила приниження, відродження, ейфорію владарювання і манію величі, зазнала катастрофічної поразки і розчленування – і жива. Майже кожна європейська нація випили свою гірку чашу. Але! У кожного національного відродження є спільна риса – у Польщі були поляки, у Чехії – чехи, у Німеччині – німці. Моє питання – де українці?... Біда, що ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України і ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна. Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей».

Ще один учасник круглого столу генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, один з фундаторів Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України, ще в 1997 році застерігав: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна». О. Скіпальський переконаний, що Росія нині намагається вести інформаційну війну проти України другого покоління, котра передбачає відмову від традиційних бойових дій. І виглядає ця війна для України, каже відомий фахівець у галузі безпеки, як річка в якій не видно сітки. Така війна передбачає відмову українців від культурної спадщини, розпалює взаємну недовіру, дезінформацію населення, підрив міжнародного авторитету держави, а головний удар спрямований на розкол України. «Якщо не бажаємо перетворення України на російську губернію, маємо консолідувати суспільство», – зазначив генерал, додавши, що «українці, на жаль, мають знижений інстинкт самозбереження».

Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу недругів і конкурентів у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету стосовно забезпечення власної безпеки. Саме на цей аспект проблеми хотілося б звернути увагу нинішньої влади.

Універсум 9–10 (227–228), 2012

Журнал Універсум 9–10 (227–228), 2012