Ми глибоко стурбовані політичним та мовно-культурним підтекстом неорадянських пропагандистських проектів типу “Рік України в Росії” та “Рік Росії в Україні”, які цілком відповідають стратегії правлячих кіл Російської Федерації.

Під час малоросійських хороводів та фестивалю вареників “Року України в Росії” до Верховної Ради було подано законопроект “Про застосування російської мови в Україні”, відповідно до якого “… функціонування державної мови не може бути підставою для дискримінації та обмежень щодо вільного використання російської мови в усіх сферах суспільного життя”.

Натомість проект проголошує статус російської мови “як робочої мови органів влади, місцевого самоврядування, організацій, підприємств, незалежно від форм власності…” та гарантує її застосування в діловодстві, судочинстві, освіті, культурі, науці, ЗМІ тощо. За порушення таких норм передбачено дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Українській мові як “єдиній державній” відводять суто декоративну роль — її використання лишається обов’язковим тільки для прийняття актів вищих органів державної влади та управління.

Вже сьогодні мовна ситуація в Україні є кричущим свідченням нерівноправності саме української, а не російської мови: інформаційний простір, книговидання, кіно- і телеринок є сферою домінування мови “старшого брата”. Так, на одну україномовну книгу в нас припадає 56 російськомовних. Рідна для 67% громадян мова втрачає свої позиції під тиском нового поросійщення.

Захищає державну мову від остаточного витіснення історично та економічно більш привілейованою російською та утримує баланс фактичної двомовності лише існуючий Закон “Про мови в УРСР” та роз’яснення Конституційного суду України щодо статусу української мови як “обов’язкового засобу спілкування в публічних сферах суспільного життя”.

Під тиском російських колег керівництво нашої держави готове знівелювати й досягнення української історичної науки: торік віце-прем’єри двох “братніх” країн в Москві ініціювали робочу групу для ревізії підручників з історії, створених після розпаду СРСР. У відповідь було оприлюднено відкритого листа, що засуджував політичний перегляд історії України, переписування підручників та плани щодо державного відзначення 350-ї річниці так званої Переяславської ради. Його підписали передовсім сотні провідних істориків, діячів науки, культури, освіти з усіх регіонів України, зокрема — Ю. Андрухович, С. Білокінь, В. Брюховецький, Я. Дашкевич, І. Калинець, Є. Сверстюк, а також ряд відомих політиків — Л. Кравчук, А. Матвієнко, І. Плющ, Б. Тарасюк, В. Ющенко та ін. Проте попри всі протести, з початком нинішнього “Року Росії в Україні” таки розгортається широкомасштабна підготовка до державного відзначення в 2004-му році 350-ліття Переяславської ради, яка стала відправним моментом поневолення України Росією. Водночас, досі на державному рівні ігноруються героїчні дати історії України. Показовим є сам факт призначення офіційного відкриття “Року Росії в Україні” на 27 січня. Як відомо, цього дня 85 років тому київські студенти й гімназисти вирушили під Крути, щоб зупинити агресію “північних братів”.

Цього разу подання “Про внесення змін до статті 38 Конституції України” щодо надання російській мові статусу офіційної вже підписали понад 150 депутатів — переважно представників “більшості”.

Дії керівництва держави, спрямовані на обмеження мовних прав титульної української нації, дедалі більше суперечать букві й духу Конституції України, Акту Проголошення Незалежності України, ба навіть радянським “Закону про мови в УРСР” і “Державній Програмі розвитку української мови та інших національних мов в УРСР на період до 2000 року”.

Таким чином, розпочато процес зміни конституційного ладу, до складових якого Конституційний Суд відносить нинішній статус української мови. Це загрожує подальшою втратою культурної самобутності та політичної незалежності українського народу.

На відміну від росіян, які проживають в Україні, українці не мають можливості реалізувати власні національні, мовні, культурні та інші права поза Українською державою і тому будуть змушені твердо їх відстоювати.

Ми вважаємо, що будь-який перегляд мовного законодавства щодо юридичного закріплення позицій російської мови є неприйнятним і матиме згубні для українського суспільства наслідки.