Московський шовінізм

Інколи натрапляю на запевнення, що нинішня московська агресія супроти України – це справа Владіміра Путіна, яка має закінчитися із закінченням його терміну президентства. Щоправда ніхто не може запевнити коли це станеться. На мою думку, агресія Москви проти України не закінчиться навіть зі смертю Путіна. Бо я переконаний, що Путін це симптом московського шовінізму.

Нещодавно появилася англомовна стаття правнучки Нікіти Хрущова на тему Путінської агресії. Ніна Львівна Хрущова професор міжнародних справ в університеті «The New School» у Нью-Йорку. Стаття під назвою «Путінське втягнення у Крим, п’ять літ пізніше. Націоналізм не платить рахунки». У статті пані Хрущова висунула такі головні тези: «Історія має навчити кожного авторитарного керівника, що націоналізм не існуватиме упродовж віків, бо риторична велич не сплатить рахунки»; «З цензурою та переслідуваннями Путін відтворює модель Йосифа Сталіна, що ізолював Совєтський Союз, будуючи соціалізм в одній окремій країні»; «Така дія робить людей менш слухняними. Тисячі громадян опротестовували пенсійні реформи восени. В останніх тижнях десятки тисяч вийшли на вулиці, захищаючи свої віртуальні свободи». Пише пані Хрущова, що її 22-літній племінник сказав: «Коли моє життя на лінії (Інтернету-АЛ) загрожене, я боронитиму його своїм життям».

У статті пані Хрущова жодного разу не засуджує злочинність московської агресії чи самого Путіна, лише переживає, що з цією подією прийшли санкції та ізоляція, які негативно відбилися на економічному становищі Москви. Однак, мовляв, реакція зі сторони Кремля на санкції Заходу зупинила імпорт сільськогосподарських продуктів та розвинула в Росії виробництво у цій галузі, а побудова Керченського мосту та інші кроки Кремля розвинуло будівельну індустрію. Але все це привело тільки до 2% зростання економіки і, либонь, уможливило режимові втриматися, проте не полоіпшило економічного становища пересічного громадянина. У пані Хрущової відсутні слова морального чи етичного покаяння, жалю чи вибачення перед населенням Криму, зокрема перед татарами.

Пані Хрущова пояснила причину кримської агресії Кремля таким чином: «Цей регіон був частиною російської імперії століттями. Росіяни вважають це Християнське місце народженням того, що колись було Київською Росією, первісною державою Росії та України». Саме так і написано: «Київська Росія», а не «Київська Русь». Навряд, чи пані Хрущова не розрізняє ці поняття.

Я одразу написав листа пані Хрущовій на електронну адресу, яку знайшов в Інтернеті на сайті її університету, вказуючи на помилкову назву «Київської Русі» та пропонуючи її інтроспекцію шовіністичних почувань, навіть коли б вони були підсвідомі.

Мені здається, що цей випадок не ізольований, а радше притаманний москалям. Претензії москалів до Київської Русі це симптом великодержавності, шовінізму. До речі, це є безперечним доказом, що коли йдеться про Україну Путінська агресія безтермінова часово і географічно. Не буде Путіна, знайдеться інший. Ось навіть Ніна Хрущова, професор університету. Вона покладає великі надії та бажання демократичності для московського народу, але тим не менше ці аспірації (навіть, якщо вони правдиві) не відхиляються від історичного шовінізму, коли заходить про Україну та українців. Очевидно, що без Києва назви Росія немає, тільки Московія. Вона втрачає триста років свого існування, а імперія потребує великої історії. Також без осідку Християнства Москва втрачає навіть ілюзії бути третім Римом.

Цей приклад не є лекцією чи агітацією. Радше це наука на віки, або бодай так довго як українці знаходяться на ці планеті, так довго як житимуть москалі та українці, москалі будуть шовіністами, а українці будуть їхніми жертвами. До цього треба не звикати, але завжди бути готовими до опору фізичного, інформаційного та психологічного. Бог не родить москалів бути шовіністами. Московська мати і школа виховує своїх дітей бути шовіністами стосовно українців. Українська мати і школа має навчати своїх дітей, аби вони бути готовими відбивати цей шовінізм.

Написавши листа до пані Хрущової, я, зрозуміло, відповіді од неї не одержав і, напевне, не одержу. Водночас передбачаю, що вона ні на мить не застановиться над моїми заувагами, а про внутрішню інтроспекцію можна зовсім забути. Але вона зовсім серйозно, хоча й лицемірно, уважатиме і проголошуватиме себе демократично наставленою людиною Західного світу. Проблема не тільки у пані Хрущовій. Маючи певний стаж, родинний і академічний, а також трибуну, вона ширитиме московську дезінформацію на кожному кроці.