35-річчя Фундації імені Івана Багряного

29 серпня, 2010 члени Фундації ім. Івана Багряного та провідні члени української громади в Чікаго зібралися в Українському Національному Музеї, щоб гідно відзначити 35-річну працю Фундації та вшанувати довголітнього члена управи, скарбника, та редактора «Бюлетеня» і сторінки Фундації в часописі «Свобода» – інж. Олексія Коновала.

Свято відкрила заступниця голови Фундації Віра Боднарук і представила голову Фундації п. Галину Воскобійник, яка прибула на свято з чоловіком, п. Олексієм, з Фльориди. Пані Галина особисто привітала членів і гостей та разом з ведучою вечора Вірою Боднарук прочитала поздоровлення які надійшли з України – з Києва, Харкова, Дніпропетровська.

Святочне слово про працю Фундації та її вплив на розбудову незалежної України виголосив гість з Києва, редактор Сергій Козак. Він багатьом присутнім знайомий, бо був редактором часопису «Українські Вісті», який друкувався в Детройті до 2000 року. Пан Сергій Козак виростав і вчився в Україні, працював редактором часопису «Українські Вісті», а нині знову в Україні працює редактором престижного часопису «Літературна Україна» Національної спілки письменників України.

Пан Козак привіз подячні дипломи від Ліґи Українських Меценатів, яка річно влаштовує конкурси з української мови, та Почесну грамоту Виконавчого Комітету Полтавської міської Ради для Олексія Коновала та Олексія Воскобійника, уродженців Полтавщини.

Багаторічна успішна праця Фундації завдячується її головам, які невтомно і безкорисно працювали упродовж 35-ти років – Галині Воскобійник, др. Анатолієві Лисому та покійному Олександрові Скопу. Пані Галина в 1975 році зареєструвала Фундацію ім. Івана Багряного як неприбуткову і була першою головою Фундації від 1975 до 1982 р. У 2003 році вона очолила Фундацію на рік, а від 2008 року донині знову є головою Фундації.

Коли Україна стала незалежною, пані Галина з чоловіком започаткувала і фінансово підтримувала українських студентів і викладачів у програмі обміну між Пенсильвенським університетом і Національним Аґрарним університетом у Києві.

Пані Галина була нагороджена президентами України за активну участь у розбудові економіки й духовного відродження України. А Патріярх Філарет нагородив її медаллю Св. Володимира за постійний вклад у культурний розвиток України.

Пані Галина організовувала мистецькі виставки в посольстві України у Вашингтоні, в Українському Інституті в Нью-Йорку та в Пенсильвенському університеті.

Др. Анатоль Лисий – лікар, журналіст, громадсько-політичний та церковний діяч, очолював Фундацію Багряного від 1982 до 2000 р., а потім знову від 2004 до 2008 року. Коли в Україні почався процес відродження самостійности української держави, він став головою Комітету Допомоги Руху в Мінесоті. Цей комітет розгорнув активну працю поміж американцями українського походження в Мінесоті для допомоги українському народові. На початку допомога була звернена насамперед жертвам чорнобильської трагедії. Було вислано через його старання понад дві тонни ліків та інших медичних матеріялів. Багато праці др. Лисий приділяв економічній та фінансовій допомозі Україні. Він з дружиною був багато разів в Україні виконуючи різні обов’язки Фундації. В 2004 році був спостерігачем у першому турі виборів президента України і 6 листопада несподівано захворів у Києві й опинився в лікарні з інсультом мозку («строк»). Тепер він перебуває в Мінеаполісі, але стан здоров’я не дозволив йому приїхати на сьогоднішню імпрезу.

За їхню віддану працю для добра Фундації, як вислів вдячности, їм було вручено Почесні Дипломи лавреатів премії ім. Івана Багряного.

Спеціяльне відзначення за його надзвичайну віддану працю у Фундації впродовж 35 років та Диплом лавреата премії ім. Івана Багряного було вручено одному із організаторів Фундації та її довголітньому скарбникові, редакторові сторінки Фундації в газеті «Свобода» та «Бюлетеня» Фундації – інж. Олексієві Коновалу. Він також був нагороджений Дипломом від Фундації родини Воскобійників – як «журналіст-літописець українського життя в діяспорі, невтомний громадський діяч-літературознавець, автор-упорядник низки вагомих високоцінних видань». Разом з дипломами йому передано грошові нагороди.

Після вручення дипломів та публічного вшанування гостей, Софія і Галина Коновали, онучки п. Олексія, виконали в честь свого дідуся дві пісні – «Ми об’їхали землю навколо» (слова І. Багряного, муз. Г. Китастого) та «Виростеш, ти сину» (слова В. Симоненка) в супроводі на бандурі Лесі Клімченко. Пані Леся виконала для приємності гостей при кінці вечері три композиції на бандурі – «Концертний етюд» Константина М’яскова, «Ave Maria» Каччіні та «Не питай» – українську народну пісню в обробці В.Лобка.

При каві розгорнулася тепла товариська розмова, а на кінець було зроблено спільну фотографію на пам’ятку цієї приємної імпрези. Шкода, що через далеку віддаль, не всі члени могли бути з нами. Великий успіх відзначення 35- річчя Фундації ім. Багряного завдячуємо голові п. Галині Воскобійник та її чоловікові п. Олексієві, які особисто фундували імпрезу.

Щира подяка президентові Українського Національного Музею Ярославові Ганкевичу, за безкоштовне надання залі Музею та Оленці Шкробут за елегантно подану вечерю, приготовану Українським Культурним Осередком.

Універсум 9–10 (203–204), 2010

Журнал Універсум 9–10 (203–204), 2010

Хто й коли воздвигне «Ворота України»?

СЛОВО РЕДАКЦІЙНЕ Олег К. Романчук День Незалежності: хто й коли воздвигне «Ворота України»?

ПОЗИЦІЯ Володимир Пилипчук Українці хочуть гордитися своїм громадянством. Відкритий лист Президентові України Віктору Януковичу

БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ Олександр Крамаренко Лічильник для нашої незалежності ввімкнуто?

НАШІ ІНТЕРВ’Ю Петро Писарчук: «Держава – це ми»

БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ Олександр Скіпальський: «Словом застерегти одних і ділом допомогти іншим – ось моє кредо»

ЮВІЛЕЇ Віра Боднарук 35-річчя Фундації імені Івана Багряного
Фундації імені Івана Багряного – 35!

ЕЛІТА НАЦІЇ Михайло Слабошпицький Поляк з українською групою крові. Кілька уваг про Міхала Чайковського й про «Отамана Чайку» Івана Корсака

ЦІКАВІ ВИДАННЯ Елеонора Тун-Гогенштайн Рак можна перемогти!

ХТО Є ХТО Віталій Карпенко Той, що між краплями дощу сухим пройде. Про зустрічі з Леонідом Кравчуком