Зазначений Законопроект підтримали 228 депутатів із 437 присутніх у залі. Цифри більш ніж промовисті. І ще. Того ж дня сесійна зала була об­ліп­лена плакатами з гаслами: «Сме­ним власть», «Остановим кризис», «Власть – в отставку!», «Кризису – стоп!», « Литвин, твоя коалиция грабит людей»… Мимоволі пригадалась влучна сентенція французького філософа Шарля Бернара: «Якщо ти не розмовляєш мовою тієї землі, на якій живеш – ти або завойовник, або гість, або тобі бракує розуму». Карлові Марксу приписують дуже схожий, не менш крилатий вислів: «Якщо ти не знаєш мови того народу, на землі якого живеш, то ти або гість, або наймит, або окупант».

Нащадки большевицьких завойовників у Верховній Раді відкрито вшановують комуністичний тоталітаризм – з ініціативи П. Симоненка і Є. Царькова українським парламентом прийнята постанова «Про відзначення 90-річчя створення комсомолу Украї­ни». Відтак кабінету міністрів рекомендовано здійснити необхідні заходи, передбачивши проведення урочистих зборів представників організацій ветеранів комсомолу у Національному палаці мистецтв «Україна».

Рекомендовано також Держав­ному комітету телебачення і радіомовлення, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування сприяти організаціям ветеранів комсомолу у проведенні заходів, пов’язаних з відзначенням ювілею комсомолу України – насправді республіканського загону ВЛКСМ. Ці­каво, як прореагував би на подібну ініціативу німецький Бундестаг у разі пропозиції (депутатської ініціативи) відзначити 3 липня 2009 року 83-річчя Гітлер-югенду?

П’ята колона у ВР реально існує. Зрештою, про це 3 квітня прямо заявив і Віктор Ющенко, відповідаючи на репліку кореспондента російського радіо «Ехо Москви» Венедиктова, що, мовляв, адресований президентові України лозунг «Орден русофобу номер один», який бовванів у Верховній Раді, почепили українські депутати, не російські. У відповідь Віктор Ющенко парирував: «Ні, це не наші депутати. Це п’ята колона, яка ніколи не мала коріння національного. І звичайно, вона педалює, спекулює цими стосунками. Я не думаю, що на цю аудиторію взагалі потрібно ставити якийсь орієнтир. Я кажу про ту партію, котра називається комуністичною, яку складно назвати українською комуністичною партією».

У парламенті не українська компартія представлена. Реально існує «так звана КПУ», яка є активним учасником антиукраїнської п’ятої колони. Знищивши десятки мільйонів українців під приводом боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», комуністи зі своїми поплічниками продовжують збиткуватися над українським народом і тепер.

«Політику Сталіна сьогодні засуджують публічно навіть деякі з наляканих комуністів. Але ніхто з них не почуває і не несе відповідальності за зруйнування української (а також польської, єврейської, кримськотатарської та інших) громад, за масову конфіскацію працею нажитого людьми майна, за тотальне викорінення приватної власності з соціально-економічного життя, внаслідок чого українська людина на тривалий час, донині, втратила ґрунт під ногами і не може почувати себе самостійним, незалежним від опіки держави громадянином. За сучасних умов демократичного устрою уже незалежної України комуністи, застосовуючи ту ж саму імперську методологію протиставлення народів і класів, облудно зловживаючи свободою слова, знову звинувачують у націоналізмі й свідомо ведуть інформаційну війну проти спроб українського відродження» (Анатолій Карась, доктор філософських наук).

Нісенітницю-міф про український націоналізм блискуче спростовує Вадим Джума, депутат Дніпропет­ровської обласної ради: «Українці ніколи не були проти росіян, вони виступали проти комуністів і окупантів України, а також тих найманих покидьків та злочинців, які представляли комуністичну владу більшовиків. З 1917-го до 1932 року із Росії в Україну їхали наводити лад від радянської влади тільки «швондєри», ті у кого на той час не було ні двору, ні тину. Пригадайте розповіді літніх розкуркулених селян: «Бачиш, онучок, засцяний п’яниця під тином лежить, його дід був більшовиком-комуністом, у шкірянці казенній з револьвером відбирав майно, морив голодом українців, так от він теж завжди був загидженим нехлюєм». Тільки з часом, набувши досвіду, починаєш розуміти правдивість цих слів! Дійсно, ніколи нормальна, влаштована, психічно здорова людина не залишила б у Новосибір­ську або Сверд­ловську дім, родину та поїхала в Ук­ра­їну займатися злочинним мародерством. Пере­важною більшістю, то був людський непотріб, визнаний суспільством непридатним, та викинутий ним же, який, натомість, більшовики якісно закамуфлювали під росіян з тією ж самою метою – класової та національної ворожнечі. Міф цей комуністи не гребують підживлювати і досі у свідомості політично безграмотних лю­дей».

П’ята колона існує. І не лише у Верховній Раді. Щоб переконатись у цьому досить лише познайомитись з текстом виступу президента Росій­ської Федерації Дмітрія Медведєва на розширеному засіданні колегії Феде­ральної служби безпеки 29 січня 2009 року, оприлюдненому на офіційному сайті президента РФ. Цитуємо: «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Дол­жен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи. При проведении отдельных операций сотрудники службы проявили подлинное мужество и героизм».

Є запитання? Зрозуміло, що самих оперативних працівників з посвідченнями ФСБ у кишені недостатньо для підбурювання громадської думки в Україні проти НАТО, проти вступу до ЄС. Треба мати надійне опертя у вигляді масової п'ятої колони. Крім того, кадрові ефесбешнфки і гереушнки, як правило, діють під прикриттям, спрямовуючи у потрібне русло діяльність агентів впливу, довірених осіб у вищих ешелонах влади. Давно час уважно придивитися до бурхливої діяльності багатьох вітчизняних політиків і чиновників.

Ось що пише газета «Дело» у числі від 8 квітня 2009 року: «Проро­сійські сили почали реалізацію масштабного політичного проекту в Україні, приуроченого до виборів президента. Один з перших кроків – розміщення антиукраїнських білбордів в Києві.

На вулицях Києва появилися рекламні щити зі скандальним підтекстом. На них зображена карта колишнього Радянського Союзу, у кордони якого включена і нинішня Україна. Однак замість чотирьох букв «СРСР» над 1/6 частини суші красується напис «Проект Роcія». <…> Формальний привід для розміщення білбордів можна знайти в Інтернеті: вихід у світ третьої книжки серії «Проект Росія». Суть проекту зводиться до пропаганди переваг монархічної форми правління. <…> Російський політолог Дмитро Гусєв з посиланням на свої джерела розповів, що мета розміщення білбордів не в просуванні книги. За його словами, це лише одна з частин «політичного проекту, який задуманий і підтримується адміністрацією президента Росії і групою російських бізнесменів, які хочуть відстоювати свої інтереси в Україні». <…> «Мета всього цього – просунути низку тем, які потім будуть розіграні в інтересах одного або кількох кандидатів чи політичних сил на президентських і парламентських виборах. На цей момент проектом не робиться ставка на когось конкретного, але ближче до голосування всі зазначені дії зіллються в один політичний мегапроект», – повідомив політолог.

Професор Анатолій Карась має цілковиту слушність, кажучи про необхідність застосування державою системи заходів, аби остаточно й безповоротно подолати рецидиви комуністичного тоталітаризму в Україні, а отже позбавити ґрунт, на якому безпечно й комфортно почуває себе п’ята колона: «Закладені комуністами патерналістсько-клієнтальні суспільні відносини залишаються донині визначальними в Україні, населення якого й надалі у своїй переважній більшості позбавлене приватної власності. Відчай вкрай збідненого населення здатний повторно викликати «привиди комунізму», і цим підло зловживає нинішня компартія України, застосовуючи підступні форми марксистсько-ленінської пропаганди. Не випадково, у новій антиукраїнській інформаційній війні головний удар, як і раніше, спрямовано на дезавуацію трагедії колективізації і Голодомору. <…> За­тримання комуністичної ідеології в Україні через інститут існуючої компартії є основною перешкодою для розвитку громадянського суспільства і демократичного врядування в сучасній формально незалежній Україні; це також залишається чи не основною підбурюючою силою для ксенофобії і негромадянського, радикального, націоналізму».

А все тому, що ЗЛО не було покарене. Логіка дуже проста. Не була знищена СИСТЕМА. Лише трохи модифікована. Тож і пожинаємо сьогодні її плоди.