«Трубами поширюється не лише газ, але й ідеологія»

Починаючи з 21 січня 2009 року, відвідувачі незалежного політичного інтернет-видання «Українська правда» мають змогу побачити цікаву фотографію, зроблену Олександром Прокопенком під час церемонії підписання документів між Україною та Росією. Фотограф зумів уловити найвідповідальнішу мить завершення вкрай непростих, навіть скандальних «газових» перемовин. Світлина, без перебільшення, унікальна.

За столом сидять Олег Дубина (він саме схилився над документом, ставлячи підпис) і Олексій Міллер (сидить прямо, тримає в руці авторучку і запитально дивиться на українського віце-прем’єра), за ними стоять Юлія Тимошенко і Владімір Путін. Об’єктив фотоапарата зафіксував напружений погляд Олексія Міллера, його хвилювання: підпише чи не підпише Олег Дубина дуже невигідну (на думку багатьох експертів) для України угоду, раптом відмовитьтся поставити автограф? На світлині закарбований і спопеляючий погляд російського прем’єра, адресований українському віце-прем’єрові (можливо, саме цієї миті завершувалось підписання секретного політичного додатку, про який подейкують політики й журналісти?). Обличчя Юлії Володимирівни випромінює розгубленість, вся вона немов відсторонена від того, що відбувається. Тим часом у контракті жодним чином не зафіксовані умови його розірвання, хоча будь-яка угода має передбачати таке. Це ж не торгівля мертвими душами між Чичиковим і Собакевичем. Пригадується, Собакевич просив 100 рублів, а Чичиков давав 50 копійок. Зійшлися на трьох за одну душу. Хто в даному разі виступав у ролі Чичикова, хто Собакевича – здогадатись не важко. Ми про інше. Найперше про брак політичної волі з українського боку, що вкотре було зафіксовано в перемовинах з Росією.

Читаємо: «СТАТЬЯ 10 <…> 10.3. Совершено в двух имеющих одинаковую юридическую силу экземплярах на русском языке, по одному для каждой из Сторон. <…> От Продавца – А. Б. Миллер. От Покупателя – О. В. Дубина».

У газовій угоді те саме: «Совершено в г. Москве 19 января 2009 года в 2-х екземплярах на русском языке, по одному для каждой из Сторон. <…> От НАК «Нафтогаз Украины» – И. Н. Диденко <…> От ОАО «Газпром» – В. А. Голубев».

Як бачимо, учасники переговорного процесу навіть не спромоглися укласти з російськоою стороною рівноправний контракт. А йдеться ж про підписання міждержавних документів. Між двома суверенними державами – Російською Федерацією та Україною. Про яку державницьку позицію київської делегації може йти мова? Якщо самі себе не поважаємо, то хто нас поважатиме? Тим часом брати приклад є з кого. Президент Латвії Валдіс Залтерс 12 січня 2009 року заявив, що більше не спілкуватиметься з російськомовними журналістами російською мовою. «У Латвії одна державна мова – латвійська», – наголосив він, пояснюючи своє рішення…

Ще одна цікава деталь. Українська сторона в угоді вказала свої банківські реквізити у Промінвестбанку, Альфа-Банку, Форум-Банку. В якому стані перебувають ці банки і кому належать загальновідомо…

«Дивно, але двосторонній документ укладено таким чином, що обов’язки має українська сторона, а російська – переважно права, – цілком слушно зауважив Юрій Патиківський у статті «Росія одержала права, а ми – обов’язки» (Україна молода, 28 січня 2009). – Скажімо, Газпром гарантує Україні мінімальний обсяг транзиту – 120 мільярдів кубометрів – тільки цьогоріч. Наступні дев’ять років – жодних зобов’язань! За цю гарантію ми заплатили дуже дорого: дуже низькою ставкою транзиту. Якщо Україна бере за прокачування тисячі кубометрів газу на відстань сто кілометрів усього лише 1,7 долара, то Чехія, Словаччина, Угорщина – до 4 доларів, а Румунія й Німеччина – до 5,70–5,85 долара відповідно. <…> Контракт містить низку умов, не надто вигідних для нас. Найголовніший: фіксований обсяг газу, який ми зобов’язані купити. У 2009 році він становитиме 40 мільярдів кубометрів, а всі наступні – 52 мільярди. <…> Звідси питання: що ми робитимемо із «зайвим» газом, якщо реекспортувати його, тобто продавати іншим країнам, угода з Газпромом забороняє. <…> Експерти порахували: економія від 20–відсоткової знижки становить 2,5 мільярда доларів, а прямі збитки – майже 3,4 мільярда. Чистий «мінус» – близько 800 мільйонів. Але і це ще не все. Пункт 13–го двостороннього контракту містить дуже цікаве положення: виконавець, тобто Україна, не має права скорочувати транзит газу, якщо у нього виникнуть претензії чи юридичні суперечки із Газпромом – до закінчення процедури врегулювання суперечки. Іншими словами, задоволені чи невдоволені, платять вам гроші чи не платять – працюйте далі, і без нарікань! Різкий контраст із умовами для Газпрому: не розрахувалися з постачальником упродовж одного дня – штраф або припинення постачань!.. Із контракту чомусь випав дуже важливий пункт – на підставі яких договорів Росія використовуватиме наші підземні газосховища? Окрім того, новий контракт скасував попередній, що мав діяти до 2013 року й містив такі вигідні для нас умови, як, наприклад, технологічний газ за ціною 50 доларів за тисячу кубометрів. Нині вже стало очевидно, що українська делегація не виконала директиви, які їй підготували для ведення перемовин. Особливо багато порушень стосуються умов транзиту».

Мимоволі пригадалося застереження, зроблене Ларисою Павлівною Скорик в інтерв’ю, яке вона дала мені далекого 1994 року: «Я тричі була на переговорах з росіянами. Це стосувалося Чорноморського флоту. І я хочу сказати, що за третім разом заприсяглася собі: більше на жодні переговори з росіянами немає ніякого сенсу їхати. Вони говорять тільки з позиції сили, абсолютно ігноруючи міжнародне право, будь-які закони, все, на чому стоїть цивілізований світ. Єдине, чого вони бояться, – це щоб їх хтось не обдурив. Що їм не вистачить спритності розгадати чийсь хід, бо відверто з ними говорити на рівні міжнародного права – пуста розмова. Вони постійно демонструють боярський менталітет: «Вот ми так, а ви как сєбє хатітє». Хоч вмирайте. Я пам’ятаю, як наш юрист-міжнародник Буткевич виходив на терасу будинку в Одесі, де ми проводили ці нічні переговори з не зовсім тверезими (очевидно, це в них традиційно) представниками делегації Росії, хапався за голову і казав: «Ні, цього не може бути! Що вони говорять?» А говорили вони, наприклад, таку нісенітницю, що СНГ, мовляв, є суб’єктом міжнародного права. Логіки росіяни не сприймають, логіка на цих переговорах не проходить. Відверті, цивілізовані розмови теж не проходять. Особливо, коли посланці «бєлокамєнной» говорять зі своїми вчорашніми васалами... У ближчій перспективі ще важче буде Україні вести міждержавні переговори з Росією».

Мала рацію Лариса Павлівна. Позиція російської сторони під час останнього газового конфлікту між Україною та Росією цьому підтвердження. Поведінка Владіміра Путіна, стилістика його спілкування поза правил міжнародної дипломатії й й елементарних норм етики, по суті хамська: «Які б папери не представляла Україна, я готовий їх у пічку викинути!». Маємо класичний інформаційний «темник», який був негайно підхоплений російськими ЗМІ для розпалювання інформаційної війни проти Української держави.

Інтернет-видання «Українська правда» зазначає, що багато із сказаного Путіним розкриває про його реальні мотиви. Мовляв, у мові російського прем’єра проскакують слова, котрі видають його комплекси через головну поразку, завдану його самолюбству 2004 року під час Оранжевої революції в Україні. Так, вимагаючи від міжнародних спостерігачів постійної присутності на об’єктах, Путін правдивий: «Хай поставлять там намети, як свого часу на Майдані ставили, і сидять там удень і вночі, все контролюють. Це якраз та практика, яку можна було б використати на користь справі». Далі: «Нам не треба, щоб якась група пань і панів приїхала до Києва, сиділа і пила там горілку в готелі. У добрий час, на кордон між Росією та Україною, на кордон між Україною і Західною Європою. Сидіть там і дивіться з ранку до ночі, закушуйте салом і запивайте горілкою. Смачне сало в Україні. Я гарантую. Мені присилають хлопці звідтіля». Або: «Наші дії спрямовані не на те, щоб позбавити український народ від усіляких пройдисвітів і хабарників». «Я хочу підкресли­ти, як би це не було жорстко, мені здається, що сьогоднішнє політичне керівництво України демонструє нездатність вирішити економічні проблеми, і сьогоднішня ситуація свідчить про високий ступінь криміналізації владних структур... Чинне керівництво України не здатне організу­вати нормальне прозоре функціонування економіки України на ринкових принципах, і, більше того, своїми діями завдають великої шкоди і українському народу, і престижу української держави». Інтернет-видання «Майдан-Інформ» оприлюднило репліку під заголовком «Хам vulgaris, або московство обикновєнноє». Варто її зацитувати: «Це про невихованого москаля, кегебіста на імення Владімір Путін, котрий заявив стосовно керівництва держави Україна таке. Не треба пояснювати, що «Майдан» є дуже далеким від апологетики теперішньої влади в Україні – як системи так і персоналій. Напевно – як і абсолютна більшість українців. Проте ви­ще­зазна­чений кегебіст, слава Богу, українцем не є, не маю­чи, відповідно, як голова іншої держави, жодного морального чи юридичного права на подібні висловлювання стосовно України. Про міжнародну етику годі і казати».

Дотепно прокоментував хамську поведінку прем’єр-міністра РФ під час газового конфлікту з Україною Леонід Кравчук, перший президент України. У Путіна, мовляв, трошки «зальоти соцького Мусія» (назва оперети Марка Кропивницького; у дореволюційній Російській імперії «соцьким» називався нижчий поліцейський службовець на селі, якого обирала сільська громада). В інтерв’ю виданню «Сейчас» Кравчук відзначив, що «для російського прем’єра Україна – це Тамбовська область. Є, на жаль, така у Володимира Володимировича риса. Я за ним спостерігаю вже давно, зустрічався з ним під час підписання Біловезьких угод, не раз бачив його після того. Він забуває, що Україна – це незалежна держава, і він не має елементарного права втручатися в її внутрішні проблеми, оцінювати їх. Якщо Путін каже, що приїдуть спостерігачі і сядуть у Києві пити українську горілку, хіба можна так ставитися до іноземців, яких він, мабуть, і не бачив? Не всі ж алкоголіки! Потрібно з зовнішнього холоду зрозуміти, що наші відносини коштують більше, ніж ціна газу».

В інтерв’ю німецьким ЗМІ Владімір Путін нічтоже сумняшеся заявив, що Україну необхідно позбавити монопольного становища як транзитної країни. На цей далекий від коректності випад Леонід Кравчук в ефірі телекомпанії «Україна» заявив: «Я вважаю, що це пряме втручання у наші внутрішні справи. Росія не може, якщо вона цивілізована країна, втручатися в наші справи, допомагати боротися з корупціонерами». За словами Кравчука, враховуючи те, що Україна не укладала з Європейськими країнами угод на постачання газу на їх територіях, вона не несе відповідальності за припинення таких поставок російським Газпромом. Мовляв, 17 років Україна безперебійно постачала газ до Європи, а це свідчить про її надійність як транзитера природного газу. «Україна лише передає газ, вона може передавати тільки те, що у неї є. Якщо в трубах відсутній газ, то вона нічого передати не може».

Російська сторона неодноразово вдавалась до відвертої брехні, намагаючись переконати світ у начебто здійснюваних Україною крадіжках газу. Приміром, 14 січня інтернет-видання «Майдан-Інформ» зафіксувало, що «Росія звично збрехала про підтримку з боку Румунії» (йшлося про те, що Румунія начебто розділяє позицію РФ про відповідальність України за невиконання газового транзиту). Видання зацитувало спростування Костян­ти­на Єлисеєва, заступника міністра закордонних справ України: «Сьогодні в мене відбулася телефонна розмова з послом Румунії, який заперечив цю інформацію. Тому Україна звернулася до Румунської сторони з вимогою офіційно спростувати це повідомлення».

Відверто недружню поведінку Росії щодо України констатували навіть громадяни РФ (www.maidan.org.ua): «Що робити в тому разі, коли одна країна, прикриваючись економікою, тисне на іншу державу? Газпром, заробляючи багатомільйонні статки, зовсім не думає про народ у Росії. Керівництво Газпрому, зовсім не турбує те, як живе народ у своїй же країні. Як кажуть у Росії: «Москва і Росія – це две різні нації!». Коли в будинках Азова, Батайська (Ростовська область. Росії) кімнатна температура досягає 11 градусів тепла, по всіх російських телеканалах показують, як погано в бідній Польщі чи Болгарії! А все через те, що злий уряд України не думає про бідних школярів Болгарії!».

Незважаючи на критику дій Росії з боку Західної і Східної Європи під час газової кризи, в інтерв’ю агентству Bloomberg прем’єр-міністр РФ Владімір Путін не лише звинуватив адміністрацію США і ЄС у ситуації, що виникла в Україні, зокрема газовій кризі, а й знову безцеремонно втрутився у внутрішні справи суверенної держави: «Те, що відбулося з Україною в попередні роки, – це результат значною мірою діяльності колишньої Адміністрації США і Євросоюзу, який її підтримав. <…> Коли, порушуючи Конституцію, за допомогою подій на вулиці, дозволяють людям прийти до влади, то це значить, що прирікають країну, народ, де відбуваються ці події або події подібного роду, на досить турбулентні внутрішньополітичні події в тривалій перспективі, і саме внутрішньополітична ситуація в Україні не давала нам можливості вийти на остаточні домовленості й по газовому питанню».

А це вже класичний «чорний» піар від Дмітрія Пєскова, прес-секретаря Владіміра Путіна, озвучений 27 січня в інтерв’ю радіокомпанії «Голос Росії»: «Саме Україна припинила транзит газу в Європу, Ук­раїна була джерелом цієї кризи. І саме Укра­їна порушила існуючі контракти, незважаючи на те, що це були контракти між українським «Нафтогазом» і російським «Газпромом». <…> Україна порушила європейську енергетичну хартію, будучи країною, яка не тільки підписала, але й ратифікувала її. Укра­їна несе, безумовно, ду­же сувору відповідальність за забезпечення транзиту газу через її територію». І далі: «Європа фактично заохочує Україну на продовження газового шантажу». No comment.

Одна з причин такої недружньої позиції Росії стосовно України, на наш погляд, криється в підписанні 12 грудня 2008 року «Хартії Україна-США про стратегічне партнерство», в якій зафіксований і «газовий» пункт: «Визна­ючи важливість ефективно функціонуючого енергетичного сектору, сторони планують тісно співпрацювати над відбудовою і модернізацією потужностей української газотранспортної інфраструктури, диверсифікацією та убезпеченням українських джерел ядерного палива, що зменшить залежність України від іноземних джерел ядерного палива та потужностей для їх збереження».

Продовження в журналі